Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №180/1967/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/400/26 Справа № 180/1967/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання Ворони Б.А., захисника Заборського О.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-

якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови 12.09.2025 року о 23.17 год. в м. Марганець по вул. Проектна, водій ОСОБА_1 керував ТЗ ЗАЗ DAEWO Lanos д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, млява мова). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, та скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на один рік. Стягнуто судовий збір.

Не погодившись з постановою суду ОСОБА_1 оскаржив постанову у апеляційному порядку, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції допустив спрощений підхід при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, не з`ясував повно, всебічно та об`єктивно всі обставини справи, не перевірив належним чином наявні докази та не надав їм правильної правової оцінки. Вважає, що постанова суду ґрунтується на неповному дослідженні матеріалів справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам. Зазначає, що визнання вини особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, саме по собі не є беззаперечним доказом винуватості та не звільняє суд від обов`язку перевірити всі докази у їх сукупності. Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту керування ним транспортним засобом. Зазначає, що на відеозаписі не зафіксовано рух транспортного засобу під його керуванням, а сам відеозапис, на який посилається сторона обвинувачення, є неповним та не безперервним. Звертає увагу, що згідно протоколу подія мала місце о 23:17 год., тоді як відеозапис з бодікамери БК 795721 починається лише о 23:29:49 год., тобто відсутні перші хвилини події, у тому числі момент зупинки транспортного засобу та початок спілкування з працівниками поліції. Зазначає, що до матеріалів справи долучено відеозапис з БК 796914, який не зазначений у протоколі як засіб відеофіксації, у зв`язку з чим вважає його неналежним доказом. Також вказує, що відеозапис з відеореєстратора, який нібито фіксує факт керування, не може підтверджувати обставини справи, оскільки на нього немає посилання у протоколі, а з самого відео неможливо розібрати номерний знак автомобіля. Вказує, що він неодноразово повідомляв працівникам поліції, що вони його не зупиняли, а транспортний засіб перебував у нерухомому стані. Зазначає, що на відеозаписі зафіксовано його пояснення: о 23:24:48 «я не пересуваюсь, я стою», а о 23:27:35 «я не зупинявся на вашу вимогу». У зв`язку з цим вважає, що він не мав статусу водія у розумінні ст. 130 КУпАП, а тому відсутня об`єктивна сторона правопорушення та подія адміністративного правопорушення. Вказує, що працівниками поліції не було дотримано належного порядку пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння. Зазначає, що фактично працівник поліції запропонував йому одночасно «три варіанти» пройти огляд на місці, у лікарні або відмовитися, що, на його переконання, свідчить про порушення послідовності та процедури проведення огляду. Вказує, що о 23:46 відмовився від огляду, оскільки не зрозумів повних наслідків такої відмови, які працівники поліції йому належним чином не роз`яснили, у тому числі наслідків у вигляді вилучення посвідчення водія. Вказує, що об 00:01 год., вже під час складання матеріалів протоколу, після повідомлення про вилучення посвідчення водія, він просив пройти огляд на місці зупинки, однак отримав відповідь, що матеріали справи вже складені та проходити огляд пізно. Вважає, що фактично ним не було надано відмови від проходження медичного огляду, а процедура огляду та фіксації відмови була проведена з порушенням вимог закону. Вказує, що працівниками поліції не було належним чином виконано вимоги ст. 266 КУпАП щодо відсторонення його від керування транспортним засобом та передачі можливості керування транспортним засобом уповноваженій особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії. Зазначає, що відповідні документи щодо передачі транспортного засобу у матеріалах справи відсутні, а відсторонення від керування відбулося лише словесно. Вважає неналежними матеріали протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначає, що у протоколі серії ЕПР 1 № 452204 від 13.09.2025 року часом зупинки автомобіля зазначено 23:17 год., тоді як із відеозапису вбачається, що поліцейські починають спілкування з ним о 23:29 год., а відеозапис з реєстратора, який не зазначений у протоколі, нібито фіксує момент зупинки о 23:18 год. Вказує, що такі розбіжності свідчать про невідповідність даних протоколу фактичним обставинам справи. Зазначає, що серед додатків до протоколу зазначено рапорт працівника поліції, однак інші документи, зокрема письмові пояснення, направлення на медичний огляд та акт огляду, у переліку додатків не зазначені, хоча фактично містяться у матеріалах справи. Вважає, що протокол містить суперечливі та неповні дані, не відповідає вимогам ст. 254, 256 КУпАП та не може вважатися належним процесуальним документом. Вказує, що суд першої інстанції не врахував принцип презумпції невинуватості та положення ст. 62 Конституції України, відповідно до яких усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь. Зазначає, що у справі не доведено поза розумним сумнівом усі елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказує на необхідність застосування принципу індивідуалізації юридичної відповідальності при вирішенні питання про призначення адміністративного стягнення. Вказує на майновий стан, обставини справи, характер правопорушення, дані про особу та необхідність врахування положень ст. 33 КУпАП і конституційного принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності. Просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Під час апеляційного розгляду стороною захисту були подані клопотання про повне дослідження матеріалів справи, у тому числі відеозапису, про визнання відеозапису неналежним доказом, про визнання пропозиції проведення огляду на стан сп`яніння неналежною, про визнання матеріалів справи про адміністративне правопорушення неналежними, а також клопотання про призначення покарання з урахуванням принципу індивідуалізації.

Вказані клопотання задоволенню не підлягають, оскільки наведені в них доводи фактично дублюють доводи апеляційної скарги та підлягають перевірці судом апеляційної інстанції під час перегляду постанови суду в межах апеляційної скарги, відповідно до ст. 294 КУпАП.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, вислухавши думку захисника, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін за таких підстав.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст.283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення.

Відповідно до диспозиції ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність за даною статтею настає у разі керування транспортним засобом особами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп`яніння, а так само у разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Відповідно до п. 2.5 ПДД України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується сукупністю доказів, досліджених апеляційним судом, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення Серії ЕПР1 №452204 від 13.09.2025 року, в якому зафіксовано факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП; рапортом працівника поліції; направленням на огляд особи з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 12.09.2025 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого ОСОБА_1 від проходження медичного огляду відмовився; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серія ЕНА №5707954 відносно ОСОБА_1 за ст.121-3 ч. 1 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1190 грн.; поясненнями ОСОБА_1 , а також відеоматеріалом, наявним у матеріалах справи.

Проаналізувавши докази по справі, суд апеляційної інстанції вважає, що в діях ОСОБА_1 міститься склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП.

Стягнення суддею накладене відповідно до вимог ст. 33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, даних про особу, відповідно до санкції ч.1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Апеляційним судом встановлено, що наявні у матеріалах справи відеозаписи є належними та допустимими доказами, оскільки на них зафіксовано факт керування транспортним засобом, а саме рух автомобіля, його зупинку та те, як ОСОБА_1 виходить з-за керма зупиненого автомобіля. Під час подальшого спілкування з водієм працівниками поліції були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода та млява мова, після чого ОСОБА_1 було висунуто вимогу пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Твердження апелянта про те, що транспортний засіб перебував у нерухомому стані, а факт керування не зафіксовано, не відповідають змісту досліджених матеріалів. Із відеозаписів вбачається послідовність подій, пов`язана із рухом транспортного засобу, його зупинкою, виходом ОСОБА_1 з місця водія та подальшим спілкуванням із працівниками поліції.

Крім того, апеляційний суд враховує і пояснення ОСОБА_1 , надані під час розгляду справи судом першої інстанції, згідно з якими він визнав, що того вечора вживав алкогольні напої, після чого сів за кермо та поїхав, був зупинений працівниками поліції, які склали відносно нього протокол. Такі пояснення узгоджуються із письмовими доказами та відеоматеріалами у справі.

Доводи про те, що ОСОБА_1 спочатку зазначав працівникам поліції, що його не зупиняли та він не пересувався, не спростовують установлених обставин. Із матеріалів справи вбачається, що після повідомлення працівниками поліції про наявність відеофіксації руху транспортного засобу ОСОБА_1 почав стверджувати, що він «не втікав», що також свідчить про зміну його пояснень залежно від обставин спілкування з працівниками поліції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 статусу водія, відсутність факту керування транспортним засобом та відсутність об`єктивної сторони адміністративного правопорушення є необґрунтованими та безпідставними.

Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що наявні відеозаписи не можна визнати доказами вчинення адміністративного правопорушення, оскільки вони є неповними, не безперервними, не відображають усіх обставин події, не містять моменту зупинки автомобіля або не зазначені у протоколі як засоби відеофіксації.

Норми КУпАП, за якими проводиться розгляд протоколів про адміністративне правопорушення за даною категорією справ, не містять вимог щодо окремої процедури оформлення відеозаписів поліцейських, які є додатком до протоколу.

Відеозаписи як докази отримані в порядку, визначеному законом, зокрема ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», ст.251 КУпАП, відповідно до вимог яких доказом є показання технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а їх зміст з точки зору належності та допустимості оцінюється судом, виходячи із сукупності усіх наданих доказів.

Долучені до матеріалів справи відеозаписи надають можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які брали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівниками поліції за допомогою наявних у них технічних засобів, тому є належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення і жодних сумнівів щодо своєї достовірності у суду апеляційної інстанції не викликають.

Апеляційний суд також не має сумнівів щодо достовірності наявних у матеріалах справи відеозаписів, а твердження апелянта про їх можливий монтаж, коригування або редагування не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Наведені міркування з цього приводу мають суб`єктивний характер та не спростовують доказового значення відеоматеріалів.

Доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис не зазначений у протоколі як засіб відеофіксації, самі по собі не свідчать про недопустимість такого доказу. Такий відеозапис оцінюється судом в сукупності з іншими доказами у справі, у тому числі з протоколом, актом огляду, направленням на огляд, рапортом працівника поліції, поясненнями ОСОБА_1 та іншими відеоматеріалами.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежної пропозиції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння також є безпідставними.

Апеляційним судом встановлено, що після виявлення у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння працівниками поліції було висунуто вимогу пройти йому огляд у встановленому законом порядку. Водію було роз`яснено можливість проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, можливість проїхати до медичного закладу для проведення огляду, а також, що у разі відмови від проходження вказаного огляду буде складено протокол про адміністративне правопорушення. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 було надано реальну можливість пройти огляд як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я.

Із відеоматеріалів вбачається, що працівники поліції неодноразово пропонували ОСОБА_1 пройти огляд, уточнювали його позицію та роз`яснювали, що у разі відмови буде складено відповідний протокол. Незважаючи на це, ОСОБА_1 від проходження огляду відмовився, що було зафіксовано працівниками поліції.

Твердження апелянта про те, що йому було запропоновано «три варіанти» - пройти огляд на місці, пройти огляд у медичному закладі або відмовитися, не свідчить про порушення процедури огляду, оскільки фактично водію було роз`яснено передбачені законом варіанти його поведінки у відповідній процесуальній ситуації. Така форма роз`яснення не позбавляла ОСОБА_1 можливості пройти огляд і не створювала перешкод для реалізації його прав.

Посилання апелянта на те, що вже після складання протоколу він повідомив працівникам поліції про бажання пройти огляд, не спростовує факту попередньої відмови від проходження огляду. Із матеріалів справи вбачається, що правопорушення було зафіксоване саме в момент відмови особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду у встановленому законом порядку. Подальша зміна позиції після фіксації правопорушення та складання протоколу не усуває факту вже вчиненої відмови.

У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Суд звертає увагу на те, що згідно диспозиції даної частини статті, для настання адміністративної відповідальності не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП. Таких обставин апеляційним судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не усвідомлював наслідків відмови від проходження огляду, а працівники поліції нібито не роз`яснили йому положення та санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у своїй сукупності зводяться до особистого тлумачення законодавства та не свідчать про порушення працівниками поліції вимог закону, які б слугували підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Стаття 68 Конституції України чітко передбачає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки ОСОБА_1 отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами, тому повинен знати та виконувати Правила дорожнього руху України.

Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Водій, як учасник дорожнього руху, несе обов`язок знати не тільки ПДР, але й норми законодавства, що регулюють його відповідальність.

Таким чином, посилання апелянта на те, що працівники поліції повинні були додатково роз`яснювати йому положення та санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, не має правового значення і не може вважатися підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Доводи апеляційної скарги про неналежне відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та відсутність документів щодо передачі транспортного засобу іншій особі також не спростовують наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відсторонення від керування транспортним засобом є заходом забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення, який використовується посадовою особою під час оформлення матеріалів. Разом з тим, незастосування або неналежне оформлення такого заходу саме по собі не спростовує факту керування транспортним засобом та подальшої відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Тому твердження сторони захисту про те, що відсутність належного відсторонення нібито підтверджує тверезий стан водія або відсутність складу правопорушення, є необґрунтованими.

Доводи апелянта про порушення вимог законодавства при складанні протоколу є безпідставними та спростовуються наявним у матеріалах справи протоколом про адміністративне правопорушення.

Складання протоколу та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та не є розглядом справи відповідно до положень статей 221, 279 КУпАП.

Відповідно до ст.251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є належним джерелом доказів, який містить фактичні дані щодо обставин події, особи правопорушника та суті порушення. Сам по собі протокол не є беззаперечним доказом вини, а підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

Апеляційним судом встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення від 13.09.2025 року містить необхідні відомості щодо часу, місця, суті адміністративного правопорушення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та правової кваліфікації її дій. Наявні у справі окремі твердження апелянта щодо розбіжностей у часі відеофіксації або переліку додатків до протоколу не спростовують фактичних обставин події, встановлених сукупністю доказів.

Такі доводи не свідчать про істотне порушення вимог КУпАП, яке б унеможливлювало встановлення обставин справи або тягло за собою скасування постанови суду першої інстанції.

Посилання апелянта на презумпцію невинуватості та необхідність тлумачення усіх сумнівів на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не спростовує правильності висновків у справі. Апеляційний суд виходить з того, що вина ОСОБА_1 підтверджується не припущеннями, а сукупністю належних та допустимих доказів, які узгоджуються між собою та не містять таких суперечностей, які б ставили під сумнів факт вчинення адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про те, що визнання вини не є беззаперечним доказом, самі по собі не можуть бути підставою для скасування постанови. Апеляційний суд не покладає висновок про винуватість ОСОБА_1 виключно на його пояснення, а оцінює їх у сукупності з іншими доказами: протоколом, рапортом працівника поліції, направленням на огляд, актом огляду, відеоматеріалами та іншими документами справи.

Таким чином, твердження апелянта про недоведеність вини, відсутність події та складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо доводів сторони захисту про необхідність застосування принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Санкція частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення є імперативною та передбачає два обов`язкових види адміністративного стягнення штраф та позбавлення права керування транспортними засобами на визначений строк. Закон не передбачає альтернативності чи можливості призначення лише одного з цих стягнень на вибір суду.

Доводи апелянта щодо необхідності застосування положень статті 69 Кримінального кодексу України як аналогії закону є безпідставними, оскільки положення Кримінального кодексу та Кримінального процесуального кодексу України не підлягають застосуванню у сфері адміністративної відповідальності. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративне правопорушення є окремим видом правопорушення, для якого встановлено власну процедуру притягнення до відповідальності та систему стягнень.

Крім того, правові підстави для застосування аналогії закону в адміністративному процесі відсутні, що унеможливлює задоволення апеляційної вимоги у цій частині.

Заявлені в апеляційній скарзі обставини щодо особи правопорушника, його майнового стану та інші дані про особу беруться до уваги судом при визначенні виду та розміру стягнення лише у межах, визначених законом. Однак ці обставини не надають суду права змінювати вид адміністративного стягнення, прямо передбаченого санкцією статті 130 КУпАП.

Дії, вчинені ОСОБА_1 , є умисними, становлять підвищену суспільну небезпеку, створюють реальну загрозу безпеці дорожнього руху та учасникам цього руху, що обґрунтовує необхідність застосування передбаченого законом комплексного стягнення, зокрема позбавлення права керування транспортними засобами.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги про наявність численних процесуальних порушень та суперечностей у доказах, які нібито ставлять під сумнів законність і об`єктивність постанови суду першої інстанції, не ґрунтуються на фактичних обставинах та не підтверджені матеріалами справи. Такі твердження апелянта зводяться до його особистого тлумачення законодавства і не містять посилань на реальні порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Наведені апелянтом аргументи про недопустимість доказів по справі мають суб`єктивний характер, не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують законності і обґрунтованості висновків суду першої інстанції.

Інші доводи сторони захисту є неспроможними, не підкріплені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим апеляційний суд їх відхиляє.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а постанова є незаконною та необґрунтованою, не знайшли свого підтвердження. Такі твердження апелянта суд розцінює як спробу уникнути адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у вчиненні якого встановлена вина ОСОБА_1 .

Суддя апеляційного суду приходить до висновку, що підстави для скасування або зміни постанови судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2025 року, у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя