Суд: Томаківський районний суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших фактів, з них:.
Дата: 31 травня 2026 р.
Справа: №192/660/26
Суддя: Колодіна Л. В.
Справа № 192/660/26
Провадження № 2-о/195/48/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И
01.06.2026 року с-ще Томаківка
Дніпропетровської області
Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді – Колодіної Л.В.,
при секретарі судового засідання – Левкович Н.М.,
за участю заявника — Алламбергенова С.Д. (в режимі ВКЗ із ДУ «Солонянська виправна колонія № 21),
представника заявника - адвоката — Мулько А.В. (в режимі ВКЗ із Солонянським районним судом Дніпропетровської області),
представника заінтересованої особи — громадянина Тронька К.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Томаківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за заявою громадянина ОСОБА_1 , в інтересах якого дії представник — адвокат Мулько Анатолій Володимирович, заінтересована особа: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року,
В С Т А Н О В И В:
до суду надійшла заява громадянина ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня листопада 1991 року.
У своїй заяві заявник вказує, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Серебрянка, Гайнського району, Пермської області, російської федерації. Заявник мешкав без реєстрації, до його затримання щодо відбування покарання згідно вироку Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2023 року, який набрав законної сили 22 травня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , Томаківської об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області, громадянина України.
Відповідно до положень, які вимагалися законодавством України, заявник своєчасно не проставив у 1991 році у паспорті громадянина СРСР відмітку про громадянство України. Незважаючи на це, заявник має намір оформити громадянство України, і звернувся до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги для надання йому правової допомоги щодо здійснення представництва інтересів в суді, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, іншими особами з питання встановлення юридичного факту постійного проживання на території України.
Стаття 3 ч.1 п.1 визначає, що громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
У відповідності до ст,6 ч.1 п.2 ЗУ « Про громадянство України » серед підстав набуття громадянства України є - набуття громадянства за територіальним походженням.
Стаття 8 ч.1 ЗУ « Про громадянство України » зокрема приписує: Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України”, або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Заявник у своїй заяві зазначає, що він фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про звільнення та вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2023 року, а отже вважає, що він має право на оформлення громадянства України. Більше того, у всіх вироках, якими його засуджено, вказується, що він українець та громадянин України. Іншим шляхом заявник не має змоги оформити громадянство України, оскільки своєчасно не проставив у 1991 році у паспорті громадянина СРСР відмітку про громадянство України.
Таким чином, заявник просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Колодіну Л.В.
Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2026 року заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку окремого провадження.
29 квітня 2026 року на адресу Томаківського районного суду Дніпропетровської області надійшло письмове пояснення представника Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у якому представник просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його заяви в повному обсязі, посилаючись на наступне.
Так, для встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року у судовому порядку заявник у своїй заяві повинен заявляти вимоги, які відповідають вищезазначеним статтям Закону України «Про громадянство України» та Указу Президента України від 27 березня 2001 р. № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Для встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року подаються такі документи: трудова книжка, військовий квиток, атестат або диплом про навчання, свідоцтво про народження, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про укладання шлюбу, копія домової книги зі штампом реєстрації на території України, копія паспорта громадянина колишнього СРСР 1974 р. з внесенням напису органами внутрішніх справ України «громадянин України», водійські права, архівні довідки, тощо, також залучаються свідки.
Громадянин ОСОБА_1 надав копію паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , виданого 06.09.1980 відділом внутрішніх справ Нукуського міськвиконкому Каракалпакської АРСР на ім`я « ОСОБА_1 , 1955 года рождения, место рождения – Гаинский район, Пермская область» (російською мовою). У паспорті є відмітки про прописку, але вони не підтверджують реєстрацію ОСОБА_1 , а отже й постійне проживання в Україні за станом на 24.08.1991 – дату, вказану в Законі України «Про громадянство України».
Згідно з паспортом зазначена особа у періоди з 09.12.1980 по 18.03.1981, 16.09.1987 по 23.06.1989, з 04.07.1989 по 16.10.1990 була зареєстрована в з/с Молодіжний Октябрського району Тургайської області, Казахстан; з 17.10.1990 по 26.08.1992 – у с. Кошевоє Октябрського району Кустанайської області, Казахстан. З Казахстану ОСОБА_1 виїхав до російської федерації, і з 28.09.1992 по 15.10.1993 був зареєстрований та проживав у селищі Ханимей Тюменської області.
З 18.10.1993 по 29.11.1993 ОСОБА_1 був зареєстрований у с. Менжинське Нікопольського району Дніпропетровської області, Україна. Наступного року він переїхав до Томаківського району й з 11.04.1994 зареєструвався в с.Топила, 04.09.1998 перереєструвався за адресою: АДРЕСА_2 .
На запит Томаківського сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області до ВОМІР МП УПГПРЕ УДМС у Дніпропетровській області надійшла відповідь, що за даним паперової картотеки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Пермська обл., с. Серебрянка, зареєстрований 20.04.1994 р. Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Топила, паспорт НОМЕР_1 Нукуского ГОВД Каракалпакской АССР, з приміткою стосовно того, що «Повноваження з реєстрації місця проживання з 04.04.2016 року делеговані органам місцевого самоврядування. Для перевірки актуальності інформації про реєстрацію місця проживання необхідно звертатися до органу реєстрації (відповідного реєстру територіальної громади)».
На запит Томаківського сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 22.04.2026 № 1260-149/1260-26 щодо перевірки інформації про місце проживання/реєстрації за всіма наявними обліками ОСОБА_1 . Виконавчий комітет Мирівської ради надав наявні відомості стосовно запитуваної особи Копією домової книги №13 від 30.06.1993 за №155 підтверджується реєстрація місця проживання громадянина у період з 11.04.1994 по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 . Інформація про перереєстрацію в с.Настасівка відсутня.
Вищезазначені докази підтверджують те, що ОСОБА_1 був громадянином колишнього СРСР, факт постійного проживання на території України (станом на 24 серпня 1991 року) не підтверджується. Отже, й встановити факт його постійного проживання на території Країни станом на 24 серпня 1991 року - неможливо. В 1991 році він постійно проживав на території Казахстану і, можливо, має підстави для встановлення громадянства Казахстану (незалежність Казахстану було проголошено 16 грудня 1991 року). Саме з цієї причини заявник не зміг внести в органах внутрішніх справ України у 1991 році у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року напис "громадянин України", бо фізично не знаходився на території України. Він прибув на постійне проживання в Україну тільки восени 1993 року, що підтверджується штампом реєстрації в його паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року.
У матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували факт саме постійного безперервного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Заявник, на підтвердження факту, надав копії довідок про звільнення з місць позбавлення волі та вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 195/517/23.
Проте, надані документи не можуть бути доказом факту проживання Заявника у період 1991 року, так, як у вказаних документах Заявника період часу відбувається після 1991 року, тобто дані документи не можуть слугувати підтвердженням проживання Заявника на території України в період часу 1991 року.
Так, 23.02.2015 року ОСОБА_1 був притягнений посадовою особою Томаківського сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області до адміністративної відповідальності відповідно до ч.1 ст. 203 КУпАП за порушення правил міграційного законодавства. Громадянину ОСОБА_1 було роз`яснено, що для з`ясування його статусу, необхідно звернутися до Посольства Республіки Казахстан в Україні із заявою підтвердження або спростування факту належності/неналежності до громадянства цієї держави.
Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України» може бути визнано громадянином України та документовано паспортом громадянина України: - за частинами 1, 2, 3 статті 3 Закону України «Про громадянство України» при підтвердженні фактів: перебування його у громадянстві колишнього СРСР, постійного проживання станом на 24.08.1991 або 13.11.1991 року на території України та (або) внесення напису "громадянин України" у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України; - за частиною 4 статті 3 Закону України «Про громадянство України», якщо він набув громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 , яка була подана до суду, жоден із вищевикладених фактів не підтверджено.
В судовому засіданні заявник підтримав вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Крім того, заявник пояснив, що на територію України він приїхав в березні 1992 року. Він бажає набути громадянство України та отримати пенсію, оскільки з 1992 року постійно працював на різних роботах на території України. Також він має вироки Томаківського районного суду Дніпропетровської області.
Представник заявника - адвокат Мулько А.В. підтримав думку заявника та просить суд задовольнити вимоги в повному обсязі.
Представник Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Тронько К.Б. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, заслухав заявника, його представника, заінтересовану особу, вивчивши та дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч.1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Так, статтею 15 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст. 16 ЦК України.
Згідно з частинами першою четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якому розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення наступних фактів: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Із роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Наведений перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з п.п.1, 2 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Пунктом 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року (далі Порядок) передбачено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
В Україні згідно статті 4 Конституції України існує єдине громадянство, а підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Відповідно до Конституції України правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України».
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. При цьому, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності ЗУ «Про громадянство України»(13 листопада 1991 року).
Пунктом 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до ЗУ «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень ЗУ «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Можливість встановлення в порядку окремого провадження факту постійного проживання особи на території України за станом на день проголошення незалежності України для вирішення питання про набуття громадянства України підтверджується постановою Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у цивільній справі №133/2348/17. Отже, встановлення юридичного факту про те, що на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) особа постійно проживала на території України, є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про громадянство», і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Серебрянка, Гайнського району, Пермської області, російської федерації.
Громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України не мав, лише мав паспорт громадянина колишнього СРСР, копію якого долучено до матеріалів даної справи.
Згідно копії паспорта громадянина колишнього СРСР (зразка 1974 року) серії НОМЕР_1 , виданого 06.09.1980 року Відділом внутрішніх справ Нукуського міськвиконкому Каракалпакської АРСР на ім`я « ОСОБА_1 , 1955 года рождения, национальность узбек, место рождения - Гаинский район, Пермская область» (російський варіант написання), громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з відміткою про реєстрацію за адресою: с.Кошевоє, Чкаловська сільська рада Октябрського району Кустанайської області Казахстану з 17.10.1990 року по 26.08.1992 року.
Крім того, копія паспорта містить відомості про реєстрацію, а саме:
- з 28.09.1992 року по 15.10.1993 року громадянин ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: Тюменська область, с. Ханимей, РФ;
- з 18.10.1993 року по 29.11.1993 року у Нікопольському районі Дніпропетровської області, село Менжинське;
- 11.04.1994 року у АДРЕСА_3 ;
- 04.09.1998 року в АДРЕСА_2 .
Згідно відповіді начальника Головного управління ДМС у Дніпропетровській області за №1211-407/1211-26 від 10.03.2026 року ОСОБА_2 , відповідно до наданих копій паспорта громадянина колишнього СРСР (зразка 1974 року) серії НОМЕР_1 , виданого 06.09.1980 року Відділом внутрішніх справ Нукуського міськвиконкому Каракалпакської АРСР на ім`я « ОСОБА_1 , 1955 года рождения, место рождения - Гаинский район, Пермская область » (російський варіант написання), громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 17.10.1990 року по 26.08.1992 року був зареєстрований за адресою: с.Кошевоє, Чкаловська сільська рада, Октябрського району Кустанайської області, Казахстану.
З 28.09.1992 року по 15.10.1993 року громадянин ОСОБА_1 , був зареєстрований за адресою: російська федерація, Тюменська область, с. Ханимей.
З 18.10.1993 року по 29.11.1993 року громадянин ОСОБА_1 був зареєстрований в Нікопольському районі Дніпропетровської області, також далі йде перереєстрація з 11.04.1994 року, а згодом з 04.09.1998 року проставлена відмітка щодо реєстрації в Томаківському районі Дніпропетровської області (с.Настасівка).
За наявними копіями документів, в паспорті громадянина колишнього СРСР (зразка 1974 року) серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , 1955 р.н., відсутній напис « громадянин України».
Згідно наявної копії довідки №183-22022023/12018, сформованої 22.02.2023 УІАП ГУНП в Запорізькій області (на вимогу Томаківського РВВС Дніпропетровської області) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначений як громадянин Узбекистану.
Згідно наявних обліків ІП «Облік іноземців та осіб без громадянства» ЄІАС УМП ДМС України наявний запис відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в категорії обліків « Примусове повернення» (картку заведено 02.11.2021, підрозділ 1256 - П`ятихатський сектор ГУ ДМС у Дніпропетровській області), статус громадянства - російська федерація.
Матеріали справ містять вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2023 року, відповідно якого громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засуджено до позбавлення волі на п`ять років і шість місяців, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.
Матеріали справи також містять довідки про звільнення з місць відбування покарання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (період відбуття покарання з 15.01.2019 по 15.04.2021, з 07.10.2021 по 07.11.2022).
З вищенаведеного слідує, що доводи заявника, викладені у заяві, про те, що станом на 24 серпня 1991 року він постійно проживав на території України належними та достатніми доказами не підтверджені.
Умови та порядок набуття громадянства України регламентуються Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ та Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно з п.п. 24, 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає: а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням; б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм); в) один із таких документів: - декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства; - зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; - декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; - декларацію про відмову особи, яка є громадянином Російської Федерації і зазнала переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує переслідування через політичні переконання (довідка Міністерства закордонних справ України, дипломатичного представництва чи консульської установи України, видана в установленому Кабінетом Міністрів України порядку), - для іноземців, які є громадянами російської федерації та зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності; - заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; г) копію свідоцтва про народження або інший документ, що підтверджує факт народження особи на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Відповідно до п. 27 Порядку Для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також: а) документ, що підтверджує факт постійного проживання батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір`ю, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Згідно з ч.1 ст.319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Листом Верховного Суду України від 01.01.2012 про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що у порядку ч.2 ст.315 ЦПК України суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст.315 ЦПК України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення юридичних фактів, у тому числі, й постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року.
Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання заявника на території України станом на 24.08.1991, та такий факт має юридичне значення.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частинами 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
З огляду на відсутність належних, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчили факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд приходить до висновку, що вимоги заяви не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи вищезазначені письмові докази, суд приходить обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог заявника відносно факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Керуючись ст.ст. 13, 76-78, 81, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
у задоволенні заяви громадянина ОСОБА_1 , в інтересах якого дії представник — адвокат Мулько Анатолій Володимирович, заінтересована особа: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року - відмовити.
Текст судового рішення виготовлено 01.06.2026 року відповідно до вимог ч.1 ст.244 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення.
Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України: https://court.gov.ua/sud0442/.
В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні дані сторін та інших учасників справи.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (останнє місце реєстрації за адресою: Дніпропетровська область, Томаківського району, с.Настасівка, на даний час відбуває покарання у ДУ «Солонянська ВК №21 за адресою: 52406, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.Аполлонівка);
Заінтересована особа: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, (адресою: 49000, м.Дніпро, вул.В.Липинського, буд.7).
Суддя: Л. В. Колодіна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua