Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №335/6235/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/6235/26 2-а/335/133/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого – судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Доновської А. В., представників позивача Славич Т. О., Бежанової А. І., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить затримати громадянку російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та помістити її до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України, ДМС України з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, терміном на шість місяців.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Відповідач прибула на територію України 17.12.2013 року через КПП «Козача Лопань» за внутрішнім паспортом РФ. Дозволений строк її перебування закінчився 16.03.2014 року, і з 17.03.2014 року вона перебуває на території України незаконно.

У відповідача відсутній дійсний паспортний документ для виїзду за кордон, вона офіційно не працевлаштована та не має достатнього фінансового забезпечення в Україні. Протягом тривалого часу ОСОБА_1 не вживала заходів щодо легалізації свого проживання або отримання документів для виїзду, до посольства країни походження не зверталася та ухиляється від виїзду з України після закінчення встановленого терміну.

03.06.2026 року УДМС у Запорізькій області у зв`язку з порушенням законодавства про правовий статус іноземців прийняло рішення про примусове видворення відповідачки за межі України.

Позивач зазначає, що існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення про видворення та перешкоджатиме процедурі ідентифікації. Оскільки остаточна ідентифікація особи можлива лише країною її громадянської належності, виникла потреба у затриманні відповідачки для забезпечення процесу документування та подальшого видворення.

Ухвалою судді від 03.06.2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач фактичні обставини, викладені у позові не оспорювала, проте заперечувала проти позову, зазначивши що бажала би залишитися на території України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідач є громадянкою Російської Федерації.

17.12.2013 року через КПП «Козача Лопань» відповідач прибула на територію України за паспортним документом № НОМЕР_1 , виданим ОВС Гагарінського району Смоленської області 29.10.2003 року, в особистих справах.

З того часу відповідач постійно проживала в м. Запоріжжі, територію України не залишала.

Відповідач не працевлаштована, на життя заробляє збиранням вторинної сировини, середньомісячний дохід складає 2700,00 грн. Проживає в квартирі, яка належить її доньці, за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що відповідач за весь час перебування на території України за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до компетентних органів не зверталася, посвідки на тимчасове або постійне проживання в Україні, дозволу на імміграцію не отримувала, заходів щодо отримання паспорта громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон або документа, який дає право на виїзд, не здійснювала, до Посольства Російської Федерації з цього питання не зверталась.

22.02.2014 року відповідач уклала шлюб з громадянином Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер у 2020 році.

Дозволений строк перебування на території України у відповідача закінчився 16.03.2014 року. Отже, з 17.03.2014 року відповідач проживає на території України незаконно.

Приписами статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до п.п. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Правила перебування іноземних громадян на території України визначаються наказом МВС України від 20.07.2015 № 884 «Про затвердження Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду».

Відповідно до пункту 1 наказу МВС України від 20.07.2015 № 884 передбачено, що громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Відповідач не має дійсного паспортного документа або документа, який дає право на виїзд з України, відсутні документи на право проживання в Україні. Вона не може бути працевлаштована та мати законне, постійне джерело доходів згідно з чинним законодавством, не зможе забезпечувати власні потреби, через що з метою отримання грошових коштів може вчиняти злочини проти власності, чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян.

В силу ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

03.06.2026 року ГУ ДМС у Запорізькій області прийнято рішення про примусове видворення відповідача з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Підставами вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду, є:

- відсутність законних підстав для перебування іноземця на території України;

- відсутність документів, які б надавали право на перетин кордону для виїзду з території України;

- відсутність фінансового забезпечення для перебування на території України та виїзду за її межі.

Згідно із частиною 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням органу або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено виключні підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Абзацом 1 статті 21 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зазначено, що в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.

У відповідності зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Порушення відповідачем законодавства України про перебування на території держави, відсутність документів, що підтверджують її особу, невжиття заходів щодо легалізації перебування на території іноземної для відповідача держави, відсутність стабільного джерела доходу, зареєстрваного місця проживання, дає суду достатні підстави для висновку, у разі незастосування до відповідача заходу у вигляді затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, остання може ухилитися від виконання рішення про видворення та перешкоджатиме процедурі ідентифікації. Інші заходи, передбачені ч. 1 ст. 289 КАС України до відповідача не можуть бути застосовані, оскільки з огляду на майновий стан останньої, визначений законом розмір застави є завідомо непомірним для неї, жодна особа із заявою про взяття відповідача на поруки до суду не зверталася.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 77, 189, 242-246, 288-289, 371 КАС України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд

УХВАЛИВ:

Позов Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області до ОСОБА_1 задовольнити.

Затримати та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України на строк 6 (шість) місяців громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою її ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Рішення суду допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А. В. Стеценко