Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №761/43604/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/43604/25

Провадження № 2/761/5116/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі судового засідання Голуб О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 позивачка звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, в якому просила: 1) визнати спільною сумісною власністю подружжя позивачки та відповідача квартиру загальною площею 111 кв.м., житлова площа 57,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 581334380000; 2) визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 581334380000.

Позов обґрунтовує тим, що вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.03.2004 року, який було розірвано 22.12.2022 року. Під час даного шлюбу ними було придбано за спільні кошти квартиру загальною площею 111 кв.м., житлова площа 57,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 581334380000, вартість якої становила 4 889 936,00 грн., відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, укладеним між ОСОБА_2 та громадянином Японії ОСОБА_3 від 31.08.2020 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Шаловінською Ю.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 401 від 31.08.2020. Таким чином, вважає дане майно спільною сумісною власністю, яка підлягає поділу між ними, як подружжям, оскільки згоди стосовно порядку розподілу між ними не досягнуто, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В..

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2025 відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 05.03.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином. До суду надійшла заява від представника позивачки про розгляд справи за їх відсутності та задоволення позовних вимог.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, представник відповідача подав заяву, в якій відповідач визнав позов в повному обсязі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як визначено у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Частиною 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 1, 2 ст.71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Судом встановлено, що сторони у справі зареєстрували шлюб 15 березня 2004 року, що підтверджується довідкою про записи актів сімейного стану №084354, виданою мером міста Касіва префектури Чіба Ота Фуромі від 03.06.2025, яка підтверджена апостилем Міністерства закордонних справ Японії за №028359 від 20.06.2025.

Як вбачається з вищезазначеної довідки, 22 грудня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду, за час перебування у шлюбі сторонами було придбано нерухоме майно, а саме: трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 222138799 від 31.08.2020, об`єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер 581334380000), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_3.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя та яке використане саме в інтересах сім`ї.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно зі ст.71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Таким чином, враховуючи, що спірна квартира була набута сторонами за час шлюбу в інтересах сім`ї і є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим суд доходить висновку про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за позивачкою право власності на 1/2 частку спірної квартири.

Відповідно до правових позиції викладених у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 у справі №297/2837/17 (провадження №61-7846св19), та постанові Верховного Суду від 02.03.2020 у справі №448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19), «При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивач не довела. Отже, спірна квартира була придбана подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України немає.»

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Питання, щодо стягнення судових витрат в межах даної цивільної справи було вирішено у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 358,364,368,372 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 65, 69, 70, 71, 163 СК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власностізадовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру загальною площею 111 кв.м., житлова площа 57,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 581334380000.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 581334380000, як на частку в спільному майні подружжя.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 084,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Н.В. Сіромашенко