Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №757/41221/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41221/25-ц

пр. № 2-5167/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника відповідача - Андрусенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про стягнення курсової різниці, упущеної вигоди, неустойки та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати права позивача, як споживача послуг, такими, що порушені відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» при виконанні умов Попередніх договорів купівлі-продажу квартир № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 30 листопада 2021 року;

- стягнути з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на користь ОСОБА_1 компенсацію курсової різниці у розмірі 132 575,42 USD у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення;

- стягнути неустойку у розмірі 910 328,00 USD (0,5%/день за 273 дні) або, альтернативно, інфляційні втрати та 3% річних за ст. 625 ЦК України - у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення;

- стягнути упущену вигоду у розмірі 108 535,10 USD (або альтернативно 87 713,00 USD) у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

- стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 65 000,00 USD у гривневому еквіваленті.

В обґрунтування вказано, що 30 листопада 2021 року між ним та ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Есет Менеджмент» були укладені Попередні договори купівлі-продажу квартири № НОМЕР_1 та квартири № НОМЕР_2 , посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М., зареєстровані в реєстрі за №№ 2110, 2111, відповідно до яких сторони зобов`язувалися в строки, встановлені договором укласти в майбутньому договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Есет Менеджмент» зобов`язувалася передати у власність (продати) дві квартири у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , із запланованим терміном завершення будівництва у 2 кварталі 2023 року та підписанням Основних договорів купівлі-продажу не пізніше 31 березня 2024 року. Позивач виконав свої зобов`язання, сплативши на користь відповідача забезпечувальні платежі в сумі 10 794 598, 00 грн (еквівалент 397 123, 02 доларів США за курсом 27, 182 на момент сплати).

Позивач зазначає, що відповідач грубо порушив його права як споживача послуг, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», а саме не завершив будівництво будинку в установлений термін, не ввів його в експлуатацію та не уклав із позивачем основні договору купівлі-продажу до 31 березня 2024 року. Крім того, позивач посилається на те, що відповідач не надав необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про стан будівництва, що унеможливило свідомий та компетентний вибір позивача як споживача послуг, спричинивши йому збитки у вигляді курсової різниці, упущеної вигоди, моральної шкоди, а також створив умови для стягнення неустойки та відшкодування безпідставного збагачення.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що 30 листопада 2021 року між сторонами були укладені лише попередні договори купівлі-продажу квартир, які не встановлювали обов`язку відповідача завершити будівництво будинку у 2-му кварталі 2023 року чи ввести його в експлуатацію, оскільки це був лише запланований термін, а не зобов`язання. Основний договір купівлі-продажу мав бути укладений лише після 100% сплати позивачем забезпечувального платежу. Зокрема, відповідач наголошує, що за умовами п. 2.1.5 Попереднього договору, усі обов`язки сторони-1 (відповідача) за даним попереднім договором виникають з моменту настання наступної відкладальної обставини, сплати стороною-2 (позивача) 100% забезпечувального платежу у розмірі 18 127 867, 23 грн., що еквівалентно 666 907, 07 доларів США. Відповідачу протягом періоду часу з 30 листопада 2021 року по 01 грудня 2021 року було сплачено тільки 10 794 598, 00 грн, що складає 59, 50% від загальної суми зобов`язального платежу, що в свою чергу є порушенням з боку позивача умов попереднього договору. Поряд з цим, представник відповідача зазначив, що 05 листопада 2024 року відповідачем самостійно було переведено на рахунок позивача фактичну сплачену суму у розмірі 10 794 598, 00 грн. Зазначив, що сторонами під час укладення попереднього договору було погоджено, що сплачений забезпечувальний платіж повертається виключно у національній валюті гривні без застосування еквівалента в доларах США, таким чином вимога позивача про стягнення курсової різниці, упущеної вигоди, неустойки, безпідставного збагачення чи моральної шкоди є необґрунтованою.

Крім того, відповідач вказував, що Компанія не є суб`єктом надання послуг у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки діє як компанія з управління активами пайового венчурного інвестиційного фонду, а тому норми цього Закону до спірних правовідносин не застосовуються. Доводи позовної заяви відповідач вважає необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив позивач заперечував проти доводів відповідача, мотивуючи тим що укладені попередні договори купівлі-продажу квартир №125 та №126 мають виключно споживацький характер, оскільки позивач як фізична особа придбав їх виключно для задоволення особистих потреб: власного проживання та проживання членів своєї сім`ї, що прямо випливає зі змісту договорів, мети їх укладення та відсутності будь-яких ознак інвестиційної діяльності. Крім того, позивач категорично заперечує доводи відповідача про відсутність у нього зобов`язань щодо завершення будівництва у 2-му кварталі 2023 року та укладення основних договорів до 31 березня 2024 року, оскільки ці строки прямо передбачені умовами попередніх договорів і є їх істотними умовами. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив взяті на себе зобов`язання, не завершив будівництво, не ввів будинок в експлуатацію, не надав достовірної інформації про реальний стан робіт та систематично вводив позивача в оману. Крім того, аналіз дозволів на будівництво, даних офіційних реєстрів підтверджує, що об`єкт на вул. Старонаводницькій, 2-20 у м. Києві тривалий час не мав чинних актуальних дозволів, не відповідав вимогам ДБН та фактично перебував у стані тривалого «замороження», що позбавляло позивача реальної можливості отримати житло у обумовлений строк.

На думку позивача всі заперечення сторони відповідача щодо статусу договору, відсутності його відповідальності, форс-мажору та повернення коштів є необґрунтованими та спрямованими на ухилення від цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань.

У відповідь на доводи позивача, представник відповідача заперечував проти них, мотивуючи тим що правовідносини, які виникли між сторонами на підставі попередніх договорів купівлі-продажу не носять споживацького характеру, оскільки предметом попередніх договорів є виключно зобов`язання укласти в майбутньому основні договори купівлі-продажу після повної сплати забезпечувального платежу. Разом з тим, відповідач не є забудовником, не виконував будівельних робіт і не надавав послуг з будівництва, а тому норми Закону України «Про захист прав споживачів» до цих правовідносин не застосовуються. Відповідач також наголошує, що кошти в сумі 10 794 598,00 грн були повністю повернуті позивачу, чим виконав умови п. 4.23 Попередніх договорів. Стосовно упущеної вигоди, відповідач вказував, що позивачем не доведено наявність фактів вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів шляхом внесення коштів на депозитний рахунок, позивач наводить тільки теоретичну можливість отримання доходу, абстрактний дохід, що відповідно численних висновків Верховного суду, не є достатньою підставою для стягнення. Таким чином, на думку відповідача, позивач не обґрунтував заявлену упущену вимогу, та така вимога має бути відхилена судом. Таким чином, враховуючи той факт, що відповідач не порушував зобов`язання Попередніх договорів, м відсутні правові підстави для стягнення курсової різниці, упущеної вигоди, неустойки, безпідставного збагачення чи моральної шкоди. Відповідач просив суд залишити позов без задоволення, а всі вимоги позивача відхилити.

У додаткових поясненнях на позовну заяву, позивач заперечував доводи сторони відповідача, вказуючи, що попередні договори № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 30 листопада 2021 року за своєю правовою природою є змішаними договорами, які поєднують елементи інвестиційних договорів, договорів з управління коштами, договорів про фінансування будівництва житла та договорів про інститути спільного інвестування, договорів підряду/надання послуг із організації будівництва та попереднього договору купівлі/продажу житла. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи інвестиційних договорів, правові наслідки таких договорів визначаються за їх змістом і метою, а не за назвою.

По-друге, позивач вважає, що ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» у спірних правовідносинах виступає не як пересічний продавець, а як професійна компанія з управління активами, яка залучила кошти позивача в управління для фінансування будівництва житла, організовувала будівництво та мала забезпечити введення будинку в експлуатацію і передачу позивачеві квартир. Це відповідає моделі, передбаченій Законом № 978/IV та Законом України «Про інститути спільного інвестування», а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цих спеціальних законів, у тому числі щодо припинення управління майном та відповідальності управителя за недосягнення мети управління.

По-третє, позивач є споживачем фінансової та будівельно-організаційної послуги, оскільки передав кошти для придбання житла для особистих потреб, тоді як ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» надавало йому комплексну послугу з управління коштами та організації будівництва. На такі відносини поширюється Закон України «Про захист прав споживачів», який встановлює обов`язки виконавця щодо належної якості послуг, недопустимості несправедливих умов договору, відповідальності за нечесну підприємницьку практику та, зокрема, можливість застосування спеціальної пені 3% за кожен день прострочення виконання робіт/послуг за частиною п`ятою статті 10 цього Закону.

Доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин можуть застосовуватися виключно загальні норми ЦК України про попередній договір купівлі-продажу, вважає необґрунтованими і такими, що суперечать як спеціальному регулюванню, так і усталеній практиці Верховного Суду у справах щодо інвестицій у житло, фондів фінансування будівництва та захисту прав споживачів фінансових послуг (зокрема, постановам від 30.06.2020 у справі № 501/3038/16-ц, від 25.03.2024 у справі № 759/9026/21, від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц тощо).

За результатом наведеного, просив суд відхилити доводи та аргументи відповідача як необґрунтовані, в тому числі заперечення відповідача щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати правомірним застосування до правовідносин за спірними Попередніми договорами Закону № 978/IV, Закону України «Про інститути спільного інвестування».

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

26 серпня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 29 серпня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

01 вересня 2025 року ухвалою суду залишено позовну заяву без руху.

22 вересня 2025 року позивач через Електронний суд подав заяву про усунення недоліків.

22 вересня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

20 жовтня 2025 року через Електронний суд представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

04 грудня 2025 року через Електронний суд позивач подав відповідь на відзив.

05 грудня 2025 року через Електронний суд позивач подав заяву про уточнення позовних вимог.

08 грудня 2025 року на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання 08 грудня 2025 року без його участі.

08 грудня 2025 року ухвалою суду, постановленою на місці без виходу до нарадчої кімнати, після заслуховування думки присутнього представника відповідача, внесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

28 січня 2026 року через Електронний суд від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

11 березня 2026 року через Електронний суд від позивача надійшли додаткові пояснення щодо заперечень відповідача на відповідь на відзив.

11 березня 2026 року через Електронний суд від позивача надійшла заява про проведення судового засідання 12 березня 2026 року у його відсутність, заява про уточнення правової кваліфікації та підстав позову та клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме: копії договору (договорів), укладеного відповідачем як управителем із забудовником, який регулює правовідносини щодо організації спорудження відповідних об`єктів будівництва; використання грошових коштів, отриманих відповідачем в управління від інвесторів; фінансування будівництва відповідних об`єктів нерухомості.

12 березня 2026 року ухвалою суду, постановленою на місці без виходу до нарадчої кімнати, після заслуховування заперечень присутнього представника відповідача, внесеною до протоколу судового засідання, судом відмовлено у прийнятті до розгляду заяви про уточнення правової кваліфікації та підстав позову, оскільки позивачем одночасно змінюється предмет і підстави позову, що не відповідає положенням ч. 3 ст. 49 ЦПК України; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки документи, які просив витребувати позивач не містять інформації щодо предмету доказування.

12 березня 2026 року ухвалою судді закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

25 травня 2025 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та прийняття письмових пояснень по суті справи.

Позивач у судове засідання не з`явився, з урахуванням раніше поданої заяви про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача Андрусенко О.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Суд, вислухавши заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

30 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду «ІНТЕРГАЛБУДІНВЕСТ» недиверсифікованого виду закритого типу та ОСОБА_1 , укладено 2 попередні договори купівлі-продажу квартир № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , які посвідчені Сохнич К.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2110 та № 2111.

Відповідно до п. 1.1. Попереднього договору, Сторони зобов`язуються в строки, встановлені умовами пункту 1.2 цього Попереднього договору, укласти в майбутньому Договір купівлі-продажу квартири (далі - «Основний договір»), відповідно до якого Сторона-1 (В Основному договорі - «Продавець») зобов`язується передати у власність (продати) квартири №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 , характеристики якої вказані в п. 1.3 статті 1 цього Попереднього договору в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням в майбутньому присвоєної поштової адресу Об`єкту, а Сторона-2 Основному договорі - Покупець, зобов`язується прийняти цей Об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному цим Попереднім договором.

Запланований термін закінчення будівництва будинку - 2 квартал 2023 року.

Пунктом 1.2. Попереднього договору передбачено, що Основний договір укладається Сторонами протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з моменту настання усіх наступних обставин, але не пізніше 31 березня 2024 року: 1) отримання Відповідачем від Позивача 100% Забезпечувального платежу. Встановленого п. 4.1 цього попереднього договору з урахуванням уточнення розміру в порядку, передбаченому умовами цього Попереднього договору; 2) отримання Відповідачем документів на Об`єкт; 3) повне та належне виконання Позивачем своїх зобов`язань, визначених в статті 3 цього Попереднього договору; 4) отримання позивачем письмового запрошення/повідомлення від відповідача про готовність укласти Основний договір із зазначенням місця та терміну його підписання.

Усі обов`язки сторони -1 за даним попереднім договором виникають з моменту настання наступної відкладальної обставини: сплати стороною -2 100% забезпечувального платежу встановленого п.4.1 попереднього договору, з урахуванням уточненого розміру, передбаченого умовами договору (п.2.1.5).

Пунктом 4.1 договору-1 передбачено забезпечувальний платіж у розмірі 7 205 671,36 грн без ПДВ, що еквівалентно 265 089, 83 доларів США згідно коригування українського міжбанківського ринку.

Пунктом 4.1 договору-2 передбачено забезпечувальний платіж у розмірі 10 922 195, 87 грн без ПДВ, що еквівалентно 401 817, 24 доларів США згідно коригування українського міжбанківського ринку.

Умовами п.4.1.1 сторона-2 сплачує забезпечувальний платіж частинами, розмір яких зазначається в Графіку платежів. Графік платежів є додатком №2 до договору та його невід`ємною частиною.

Відповідно до графіку платежів, термін оплати забезпечувального платежу поділений на два етапи оплати, перший етап 02 грудня 2021 року, другий етап 02 березня 2022 року.

Згідно з п. 4.7 Попереднього договору, сторони стверджують, що забезпечувальний платіж, який сторона-2 сплачує стороні-1 на підставі цього Попереднього договору, не є авансом, попередньою оплатою, поворотною фінансовою допомогою та не є видом забезпечення виконання зобов`язання в розумінні ч. 1 ст. 546 ЦК України. Забезпечувальний платіж є іншим видом забезпечення виконання стороною-2 зобов`язання щодо укладання Основного договору, встановленим Сторонами у відповідності до ч. 2 ст. 546 ЦК України.

На підставі п. 4.9. Попереднього договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за попереднім договором Сторони несуть відповідальність, визначену попереднім договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням вимог, визначених чинним законодавством України та попереднім договором.

Згідно з п. 4.16 попереднього договору, у разі порушення Стороною-2 умов цього Попереднього договору щодо сплати Забезпечувального платежу частинами, відповідно до графіку платежів, сплачується неустойка у розмірі 0,3% від суми простроченого платежу, розмір якого був встановлений на відповідний день оплати, вказаний у Графіку платежів, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 4.23 Договору, у разі збігу строку на укладення Основного боргу, згідно з п. 1.2 цього Попереднього договору, та не укладення сторонами основного боргу з причин затримки реєстрації первинного права власності, зобов`язання, встановлене цим попереднім договором, припиняється, при умові, якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення в інший строк. У цьому випадку зобов`язання укласти основний договір припиняється без застосування сторонами одна до одної будь-яких штрафних санкцій чи відповідальності за не укладення основного договору у термін, передбачений на його укладання. Сторона-1 зобов`язується у такому випадку повернути стороні-2, шляхом банківського переказу, фактично отриману суму забезпечувального платежу за цим Попереднім договором протягом 30 календарних днів з моменту отримання стороною-1 заяви сторони-2 про повернення фактично сплаченої суми забезпечувального платежу, за умови надання стороною-2 точних та дійсних банківських реквізитів.

На виконання умов оплати, Позивачем протягом періоду часу з 30 листопада 2021 року по 01 грудня 2021 року було сплачено 10 794 598,00 грн., що складає 59,50% від загальної суми зобов`язального платежу по Попереднім договорам.

16 квітня 2024 року адвокат Холін А.Б. направив вимогу відповідачу про повернення фактично сплачених забезпечувальних платежів, але у зв`язку з відсутністю документа, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги позивачу, вимога від 16 квітня 2024 року залишилася без розгляду.

05 листопада 2024 року ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» було переведено на рахунок позивача фактичну сплачену ним суму у розмірі 10 794 598,00 грн.

У зв`язку із наведеним, позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати права позивача, як споживача послуг, такими, що порушені відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» при виконанні умов Попередніх договорів купівлі-продажу квартир № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 30 листопада 2021 року; стягнути з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на користь Бучини 1.1, компенсацію курсової різниці у розмірі 132 575,42 USD у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення; стягнути неустойку у розмірі 910 328,00 USD (0,5%/день за 273 дні) або, альтернативно, інфляційні втрати та 3% річних за ст. 625 ЦК України - у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення; упущену вигоду у розмірі 108 535,10 USD (або альтернативно 87 713,00 USD) у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення; моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн; витрати на правову допомогу у розмірі 65 000,00 USD у гривневому еквіваленті.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Згідно з ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються в порядку, встановленому сторонами в попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Наведена норма дає визначення поняття попереднього договору, який в свою чергу тісно пов`язаний із основним договором. В той час, як основний договір завжди спрямований на передачу товару, виконання робіт, надання послуг або сплату грошей, за попереднім договором, сторони зобов`язуються лише в майбутньому укласти такого роду угоду.

Умови попередніх договорів кореспондують вимоги викладені в ст. 635 ЦК України.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові Верховного Суду у справі № 755/16339/19 від 25 травня 2022 року, неодноразово висловлював позицію про те, що предметом попереднього договору є виключно укладення основного договору. Отже єдине зобов`язання, що виникло та могло виникнути у відповідача за наслідкам укладення попереднього договору - це зобов`язання щодо укладення основного договору у строк до 30 червня 2015 року. Наслідком не укладення основного договору у визначений строк є припинення зобов`язань, а відтак і припинення попереднього договору. Відповідач не реалізував наявне у нього права щодо направлення відповідної пропозиції щодо укладення основного договору. Факт не укладення договору є самостійною обставиною для припинення зобов`язань за попереднім договором.

У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18, вказано, що укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок неукладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється.

Як вбачається, позивач у своєму позові стверджує, що правовідносини, які виникли між ним та відповідачем після укладення Попередніх договорів є споживчими, в свою чергу він є споживачем, а відповідач надавачем послуг/виконавцем робіт, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів».

Так, пунктом 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

В пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», судам роз`яснено, що заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

При цьому, відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами відповідача, який стверджував, що в розрізі наявних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, відповідач не може вважатися ані виконавцем, ані виробником, оскільки відповідач внаслідок укладення Попереднього договору прийняв на себе лише одне зобов`язання - укласти у майбутньому основний договір, що в свою чергу виключає можливість застосування до наявних правовідносин між позивачем та відповідачем приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин, позивач помилково сприймає положення укладених між ними попередніх договорів та їх правової природи, оскільки внаслідок укладення попереднього договору сторони не набули інших зобов`язань, аніж укладення основного договору у встановлений пунктом 1.2. попереднього договору строк.

У зв`язку із наведеним, відсутні правові підстави вважати, що позов подано на захист прав споживача в розумінні приписів Закону України «Про захист прав споживачів», а ОСОБА_1 є споживачем будь-яких товарів, робіт і послуг.

Крім того, твердження позивача, що відповідач надавав йому послуги з будівництва та передачі нерухомості, що є послугою за п. 16 ч. 1 ст. 1 ЗУ Закону України «Про захист прав споживачів» спростовується тим, що відповідач є спеціалізованим суб`єктом - компанією з управління активами (КУА), діяльність якої полягає в управлінні активами фондів (інститутів спільного інвестування (ІСІ).

В даних правовідносинах, ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» діє від свого імені та за рахунок та в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «ІНТЕРГАЛБУДІНВЕСТ» недиверсифікованого виду закритого типу.

Таким чином, відповідач не надає і не може (не міг) надавати послуги з будівництва позивачу, що в свою чергу виключає можливість застосування до наявних правовідносин між позивачем та відповідачем приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

У зв`язку із наведеним, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання права позивача як споживача послуг, такими, що порушені відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» при виконанні умов Попередніх договорів купівлі-продажу квартир № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 30 листопада 2021 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на користь ОСОБА_1 компенсації курсової різниці у розмірі 132 575,42 USD у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення, суд зазначає наступне.

Як вбачається, умовами п. 2.1.5. Попередніх договорів зазначено, що усі обов`язки сторони-1 за даним попереднім договором виникають з моменту настання наступної відкладальної обставини: сплати стороною-2 100% забезпечувального платежу, встановленого п. 4.1. цього Попереднього договору.

Як вбачається, позивачем внесено на рахунок відповідача 10 794 598,00 грн., що складає 59,50% від загальної суми зобов`язального платежу, та відповідачем ця сума була повернута на рахунок позивача.

В силу ч.ч.1,2 ст.538 ЦК України: виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання; при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст.538 ЦК України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, у відповідача відсутні порушення умов попередніх договорів, а саме щодо не укладенні основного договору, оскільки відповідно до умов попереднього договору, укладення основного договору мала відбутися лише після повної сплати суми забезпечувального платежу (100%) другою стороною. Оскільки повна сплата є істотною умовою для виконання зобов`язань за договором, невиконання цієї умови позивачем унеможливлює виникнення у нього права вимагати виконання зобов`язань від відповідача.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим, ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті.

Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 910/10191/17 та від 13.03.2018 року у справі № 916/706/17.

Так, курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах.

Курсова різниця жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 127/27222/16-ц.

Зокрема, Верховний Суд розглядаючи справу №127/27222/16-ц зауважив, що у даному випадку позивач, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернувся до суду з позовом про стягнення збитків на підставі статті 22 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги зміною «курсової різниці» євро з урахуванням положень статті 533 ЦК України. Проте такий позов не може бути задоволено, оскільки курсова різниці - не є збитками.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки умовами Попереднього договору не передбачено повернення забезпечувального платежу з урахування курсу долара США, а позивач не надав доказів, що курсова різниця виникла внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, така вимога позивача про стягнення курсової різниці є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Крім того, умовами Попереднього договору не передбачено повернення забезпечувального платежу в еквіваленті долара США, тому така вимога позивача про стягнення в еквіваленті долара США є необґрунтованою.

Щодо вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 910 328,00 USD (0,5%/день за 273 дні) або, альтернативно, інфляційні втрати та 3% річних за ст. 625 ЦК України - у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач звертаючись із вказаною вимогою, посилається на частину 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», що є чинною на час укладання Попередніх договорів, у разі невиконання зобов`язань за споживчими правочинами, Законом призначено відповідальність за порушника у вигляді неустойки у розмірі 3% за кожен день прострочення виконання взятих на себе зобов`язань та зазначає, що відповідач порушив зобов`язання щодо введення будинку в експлуатацію у 2-му кварталі 2023 року.

Проте, згідно умов Попередніх договорів у Відповідача відсутнє зобов`язання по введенню будинку в експлуатацію.

В п. 1.1. Попередніх договорів зазначено, що запланований термін закінчення будівництва будинку - 2-й квартал 2023 року.

Крім того, відповідач, не є замовником будівництва чи забудовником у розумінні Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності, не здійснює будівництво об`єктів, а виключно фінансує будівництво та здійснює інвестиційну діяльність відповідно до законодавства України.

У Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду (КЦС) ВС від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21, зроблено наступні висновки: «У п. 88. відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, не є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку та не має повноважень на прийняття спірного будинку в експлуатацію, строк введення будинку в експлуатацію є орієнтовним та, з огляду на визначення термінів у вступній частині договору, залежить лише від дій замовника будівництва й органів державного архітектурно-будівельного контролю, суд дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ЗАТ «Українська будівельна компанія», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, до відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 587/823/19 (провадження № 61-5139св21) Верховний Суд, змінюючи мотиви відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні вимоги про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, дійшов висновку, що положення зазначеної статті застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, та не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав.»

Отже з огляду на те, що відповідач не порушував зобов`язання Попередніх договорів, та на відповідача не покладено обов`язок будівництва і введення в експлуатацію будинку, відповідач не є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку та не має повноважень на прийняття спірного будинку в експлуатацію, між сторонами спору відсутні договори підряду та договори про надання послуг, судом не встановлено наявності споживацьких правовідносин між позивачем та відповідачем, тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Щодо вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди у розмірі 108 535,10 USD (або альтернативно 87 713,00 USD) у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день виконання рішення, суд зазначає наступне.

Як вбачається, позивач обґрунтовуючи вимогу про компенсацію упущеної вигоди, зазначає, що він втратив можливість використати власні кошти, сплачені у якості забезпечувальних платежів на користь Товариства, з метою ймовірного отримання доходів від депозитного вкладу.

Пунктом 4.8. Попередніх договорів передбачено, що при укладанні Основного договору, відповідач повертає Забезпечувальний платіж позивачу на його розрахунковий рахунок в день укладання Основного договору. За домовленістю Сторін при укладанні Сторонами Основного договору Сторони мають право провести зарахування зустрічних взаємних вимог, шляхом підписання Акту, за яким зобов`язання Сторони-1 щодо повернення суми Забезпечувального платежу, сплаченого Стороною-2 за цим Попереднім договором, зараховуються в рахунок сплати платежу Сторони-2 за Основним договором.

Основні договори купівлі-продажу не укладені, з підстав невиконання Позивачем своїх зобов`язань передбачених п. 1.2. Попередніх договорів.

Попередні договори припинили свою дію 31 березня 2024 року, у зв`язку з не укладенням основних договорів, відповідач повернув кошти позивачу після отримання інформації про банківські реквізити позивача.

Отже, суд може прийти до висновку, що позивач не мав наміру в період за грудень 2021 року, 2022 рік, 2023 рік, вересень 2024 року вкладати кошти на депозитний рахунок з метою отримання відсотків.

Зворотного позивачем не доведено.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

В частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, застосування якої можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14).

Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

В частині другій статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Таким чином, при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Оскільки відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер). (Постанова КГС ВП від 07.06.2022 року у справі №910/15998/20)

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Як зазначалось вище, у відповідача відсутня вина по неукладенню основних договорів. Крім того позивачем не доведено наявність фактів вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів шляхом внесення коштів на депозитний рахунок, позивач наводить тільки теоретичну можливість отримання доходу, що відповідно численних висновків Верховного суду, не є достатньою підставою для стягнення упущеної вигоди.

Стосовно вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди, суд зазначає, що частинами першою - третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою, щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Таким чином компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Правова позиція із подібних спірних правовідносин міститься у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», пунктом 5 якої передбачено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Аналогічну позицію викладено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення.

Як вбачається, виникнення права на відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує неможливістю отримати житло для себе та своєї сім`ї у визначений термін, що порушило його плани щодо забезпечення житлом.

Водночас позивач не надав до суду жодних доказів, якими би підтверджувався факт заподіяння йому майнової шкоди, моральних чи фізичних страждань саме зі сторони відповідача. Більш того позивачем не обґрунтовано належним чином, з чого він виходив при визначенні розміру суми компенсації за начебто спричинену моральну шкоду, не вказав та не довів, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні, а тому вказана позовна вимога є необґрунтованою, безпідставною та задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів прийшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення, оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі попередніх договорів купівлі-продажу квартир №125 та №126 від 30 листопада 2021 року, відповідно до ст. 635 ЦК України є попередніми договорами, предметом яких виступає лише зобов`язання укласти в майбутньому основні договори, а не надання споживчих послуг. У зв`язку з цим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», норми статей 15, 19, 21 цього Закону до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки вони мають інвестиційний характер фінансування будівництва через компанію з управління активами.

Враховуючи вищенаведене, позивач не довів факту порушення відповідачем істотних умов договору, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та настанням заявлених збитків. Повернення відповідачем повної номінальної суми 10 794 598,00 грн відповідає умовам договору та ст. 533 ЦК України. За таких обставин, підстав для стягнення курсової різниці, неустойки, упущеної вигоди та моральної шкоди суд не вбачає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведені підстави, на які він посилається, а відтак позов не підлягає задоволенню.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу правову допомогу належить віднести на рахунок позивача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про стягнення курсової різниці, упущеної вигоди, неустойки та моральної шкоди, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова