Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №388/2284/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

02 червня 2026 року м. Кропивницький

справа № 388/2284/25

провадження № 22-ц/4809/887/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко-Марусенко Тетяна Сергіївна, на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі по тексту – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до Долинського районного суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1001195965 від 21.02.2012 у сумі 88724,57 грн та вирішити питання щодо судових витрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на підставі якого було надано грошові кошти на умовах, зазначених у ньому. Відповідач свої обов`язки за договором не виконав у результаті чого виникла заборгованість у сумі 88724,57 грн, з яких 60568,10 грн – сума боргу по тілу кредиту, 28156,47 грн – сума боргу по відсотках. 14.03.2025 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №14/03/25, відповідно до умов якого було передано право вимоги за зазначеним кредитним договором.

Однак, відповідач взятих на себе зобов`язань по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків не виконує, тому має заборгованість перед позивачем на загальну суму 88724,57 грн, яку у добровільному порядку сплатити не бажає, що спонукало позивача звернутися до суду з відповідним позовом.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 04.02.2026 позов задоволено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором №1001195965 від 21.02.2012 у розмірі 88724 (вісімдесят вісім тисяч сімсот двадцять чотири) грн 57 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко-Марусенко Т.С., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Зазначала, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідачці було надано кредит у сумі 60568,10 грн, а також перерахування вказаної суми коштів в рахунок оплати вартості товару.Також, позивач не надав доказів того, що договір №1001195965 від 21.02.2012 після закінчення його строку (21.02.2014) був продовжений. Водночас, наданий позивачем розрахунок заборгованості з 02.11.2015 по 14.03.2025 проведений поза межами строку дії кредитного договору від 21.02.2012, що унеможливлює встановлення наявності чи відсутності заборгованості в межах строку дії кредитного договору.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» направило до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2026 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважало, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч.1 ст.368, ч.1 ст.369 ЦК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 21.02.2012 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1001195965, який за своєю правовою природою є змішаним договором, а саме кредитний договір та договір про надання банківських послуг, в якому містяться елементи різних договорів і надаються декілька різних видів послуг - кредитування та видача і обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток, в межах якого було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , який містить особистий підпис позичальника (а.с.5-7).

Згідно з п.2.1 кредитного договору №1001195965 банк та позичальник підтвердили факт укладення між ними договору про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (приватних) на підставі Правил користування кредитною карткою MasterCard Standart, що розміщені на інтернет сайті банку та на умовах, викладених у цьому розділі.

Згідно з п.2.2.1 цього договору банк відкриває держателю картковий рахунок в гривнях та випускає кредитну картку типу MasterCard Standart, а також виконує розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням кредитної картки, її реквізитів чи без використання Картки. Пунктом 2.2.2 договору визначено, що в порядку, передбаченому угодою банк надає позичальнику кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії до карткового рахунку у розмірі, що передбачений угодою, а позичальник приймає кредит і зобов`язується повернути суму отриманого кредиту на умовах, в строки та порядку, що передбачені угодою.

Отримання, обслуговування та погашення кредиту позичальником відбувається через картковий рахунок (п.2.3 договору). Згідно з п.2.4. договору розмір кредитного ліміту складає 1000,00 гривень.

Відповідно до п.п.2.5-2.6 договору строк дії кредитної лінії становить 3 роки з моменту підписання банком і позичальником цього договору. Банк має право змінити (зменшити чи збільшити) строк дії кредитної лінії в односторонньому порядку. Підписанням цього договору позичальник погоджується із запропонованим порядком зміни строку дії кредитної лінії. Порядок здійснення платіжних операцій з використанням кредитної картки, а також порядок отримання кредиту регулюються чинним законодавством України, нормами міжнародної платіжної системи MasterCard Standart, цією угодою, правилами та тарифами банку.

Пунктом 2.9 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом, у тому числі простроченим кредитом та овердрафтом, банк нараховує проценти у розмірі, встановленому тарифами банку та на дату укладення угоди розмір процентів становить 1,99 відсотків на місяць по операціях розрахунків карткою за товари та послуги та в мережі інтернет та 2,99 відсотків на місяць по операціях зняття готівки в банкоматах та пунктах видачі готівки. У разу виникнення несанкціонованого овердрафту відсотки нараховуються від суми заборгованості 0,15 відсотків за день.

Зазначені умови договору свідчать про те, що вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним.

Виписка з рахунку приватного клієнта №1001195965 за розрахунковий період з 01.09.2012 по 14.03.2025 свідчить про активне користування відповідачем кредитними коштами за цей період (а.с.14-32).

Суду надано графік платежів від 21.02.2021 до кредитного договору №1001195965, з якого убачається, що сума кредиту становить 24676, 00 грн строком на 24 місяці та процентною ставкою 0, 01% річних (а.с.8).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №1001195965 від 21.02.2012 ОСОБА_1 станом на 01.09.2012 заборгованості не мала, тому доводи відповідача про те, що вона розрахувалася за наданий банком споживчий кредит на придбання товару у розмірі 19900 грн та на придбання послуг у розмірі 4776 грн є обґрунтованими та сумнівів у суду не викликають.

Однак, починаючи з 25.10.2015 убачається активне користування відповідачем кредитних коштів та їх часткове погашення (востаннє 04.08.2023), тому станом на 14.03.2025 у відповідача утворилась заборгованість перед АТ «ОТП Банк» у розмірі 88724,57 грн (а.с.33-46).

14.03.2025 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/03/25, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні АТ «ОТП Банк» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників (а.с.47-48).

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників №2 до договору відступлення права вимоги №14/03/25 ТОВ «ФК «ЄАПБ»набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 88724,57 грн (а.с.50).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Колегія суддів визнає, що вищезазначені копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи договору факторингу, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.

Отже, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався дійсного на той момент зобов`язання та відбувся на законних підставах, оскільки реєстри прав вимоги укладені в межах чинності договорів факторингу та вже після укладення кредитного договору, а отже ТОВ «ФК «ЄАПБ»довело своє право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 .

Тому доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ»не довело порушення їх прав відповідачем, а також те, що не підтверджено перехід права вимоги до позивача та не підтверджено перерахування коштів первісним кредиторам за отримання грошових вимог, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25.

Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості за кредитними договорами ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. Доказів сплати відповідачем ОСОБА_1 не було надано суду.

Також, сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника.

Сторони погодили, що за користування кредитними коштами кредитором нараховуються відсотки за користування кредитом на весь період фактичного користування, у тому числі і у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правові висновки щодо застосування відповідної норми права викладено і постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17

Позивачем обґрунтовані правові підстави нарахування процентів на підставі погодженої сторонами пролонгації дії договору.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.

З огляду на викладене вище, враховуючи, що фінансова установа, правонаступником якої за договором факторингу є позивач, виконала передбачені кредитним договором умови щодо надання відповідачу кредитних коштів, а остання за укладеним договором вказані грошові кошти отримала, однак свої зобов`язання щодо їх повернення відповідно умов договору не виконала, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором, а отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу кредиту та заборгованості за відсотками ґрунтується на вимогах закону, а відтак підлягає задоволенню.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача, тому висновки суду про доведеність вимог у частині розміру заборгованості є обґрунтованими.

Крім того, ТОВ «ФК «ЄАПБ»не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому позивач не може надати первинні банківські документи, а відтак надані позивачем до позовної заяви розрахунки заборгованості колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, у тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Судом встановлено, що відповідач по справі (позичальник) здійснював часткове погашення заборгованості по картці банку, однак не в повному обсязі (останній платіж на погашення боргу здійснено 04.08.2023: Поповнення через ОТР РАУ-SERV 04.08.2023 о 18:29:04. Тобто, відповідач здійснював дії, направлені на погашення заборгованості, що у повній мірі свідчить про те, що він усвідомлював оформлення кредитного договору, погодився з його умовами, однак з 05.08.2023перестав сплачувати заборгованість, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Отже, факт підписання договору відповідачем повністю підтверджується письмовими доказами по справі, договір є за своєю правовою природою змішаним, а тому доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності позовних вимог є безпідставними.

Зважаючи на викладене вище, а також враховуючи те, що судом першої інстанції встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами щодо повернення кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з відповідача на користь позивача підлягає примусовому стягненню.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом першим частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко-Марусенко Тетяна Сергіївна - залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2026 року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді С.М. Єгорова

О.Л. Карпенко