Вирок від 31 травня 2026 р. у справі №394/837/23 — Кропивницький апеляційний суд

Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 11-кп/4809/142/26 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026 м.Кропивницький

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому дистанційно в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12023120000000854 за апеляційними скаргами прокурора, потерпілої ОСОБА_6 та її представника – адвоката ОСОБА_7 на вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 09 травня 2024 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Умань, Черкаської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою освітою, одруженого, утриманців та пільг немає, є інвалідом з дитинства, невійськовозобов`язаного, працює на посаді інженера з налаштування БПЛА ТОВ «Дрон Арсенал», раніше до кримінальної відповідальності не притягувався

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Відповідно до ч.3 ст.55 КК України строк додаткового покарання у виді позбавленням права керування транспортними засобами ухвалено обчислювати з моменту відбуття основного покарання. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком 3 роки. На підставі ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_8 в період іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Стягнуто із ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 400 000 /чотириста тисяч/ гривень

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

потерпілої ОСОБА_6 та її представника –

адвоката ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_11 ,

обвинуваченого ОСОБА_8

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного основного та додаткового покарання, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м`якість. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, без застосування положень ст. ст. 69, 69-1, 75 КК України. В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що вирок суду першої інстанції не містить переконливого обґрунтування щодо можливості призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі із одночасним застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України. Судом вказано, що під час судового розгляду встановлено дві обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Однак, із вказаним твердженням суду погодитись не можливо, оскільки факт злочину виявлено в ході проведення досудового розслідування, під час якого отримано всі докази на підтвердження його вини, тобто жодних активних дій для розкриття злочину обвинувачений не вчиняв. При цьому, окрім тієї інформації, яку було отримано в ході проведених слідчих (розшукових) дій, обвинувачений не повідомив жодних інших (нових) відомостей. За таких обставин, встановлена судом така пом`якшуюча покарання ОСОБА_8 обставина, як активне сприяння розкриттю злочину, не знаходить свого підтвердження та є помилковою. Також звертає увагу, що обвинуваченим ОСОБА_8 не відшкодовано жодної гривні потерпілій ОСОБА_6 . Крім того, ні обвинуваченим, ні його захисником під час судового розгляду жодних письмових доказів, що могли б підтвердити факт відшкодування шкоди потерпілій не надано та судом, як то передбачено ст. 358 КПК України, не досліджувались. Між тим, судом належним чином не враховано думку потерпілої щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_8 максимального покарання, визначеного санкцією статті ч. 2 ст. 286 КК України. На переконання прокурора, судом при призначенні покарання обвинуваченому не враховано, що в результаті його неправомірних дій та допущених грубих порушень вимог ПДР України настали наслідки, у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_12 , які є невідворотними. Крім того, зазначає про відсутність належного обґрунтування позиції щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами саме на 1 рік, а не у максимальному розмірі, як наполягав прокурор та потерпіла і її представник. Виходячи з наведеного прокурор вважає, що рішення про можливість застосування ст. 75 КК України при призначені ОСОБА_8 покарання судом належним чином не вмотивовано, а вказівка про позитивну характеристику останнього та відсутність судимостей, жодним чином не дає підстави для звільнення обвинуваченого від реального відбування покарання з випробуванням. Крім того, в порушення вимог КК України, суд першої інстанції звільнив ОСОБА_8 від відбування як основного покарання у виді позбавлення волі, так і від додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік, тобто застосував закон, який не підлягає застосуванню, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст.413 КПК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок змінити та призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов задовольнити в повному обсязі та стягнути на користь потерпілої з ОСОБА_8 суму моральної шкоди, яка складає 3 000 000 (три мільйони) гривень. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що вирок суду першої інстанції необхідно змінити, призначивши обвинуваченому більш тяжке покарання, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи та ухвалення вироку неналежним чином врахував ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину та особу винного. Судом встановлено, що саме порушення вимог ПДР України ОСОБА_8 , перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталась, в результаті якої ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, які в своїй сукупності мають ознаки тяжких, як небезпечних для життя в момент заподіяння та в даному випадку призвели до смерті останнього. При цьому, на думку представника, суд першої інстанції безпідставно у вироку врахував пом`якшуючу обставину - щире каяття. Потерпіла сторона, вважає, що під час судового розгляду не знайшла своє підтвердження така пом`якшуюча обставина як щире каяття. Обвинуваченим добровільно не відшкодовано моральну шкоду за скоєний злочин, останній не приклав жодних зусиль для відшкодування шкоди завданої потерпілій, яка втратила єдиного сина внаслідок його дій. Вибачення, які обвинувачений сказав потерпілій одразу після поховання єдиного сина, не свідчать про щире каяття обвинуваченого. Крім того, спілкування обвинуваченого з потерпілою було дуже нахабним і неповажним. Ці обставини ілюструють ставлення ОСОБА_8 не тільки до наслідків його діяння, а й до самого діяння, та свідчать про його низькі морально-особистісні якості. Єдиноразові вибачення перед потерпілою та відсутність добровільного відшкодування моральної шкоди, свідчить про відсутність у обвинуваченого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття. Також зазначає, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував те, що останній не перебуває на наркологічному та психіатричному обліку, має інвалідність з дитинства, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, те, що він має міцні соціальні зв`язки, на утриманні дружину. Проте, вищезазначені обставини не можна вважати переконливими, позаяк ці дані і обставини існували до моменту вчинення злочину, і самі по собі безпосередньо, не впливають на ступінь суспільної небезпечності, ані вчиненого злочину, ані особи винного. Також, звертає увагу суду на те, що вчинений обвинуваченим злочин відповідно до ст. 12 КК є тяжким. Внаслідок протиправних дій настала смерть ОСОБА_12 , який є єдиним сином потерпілої. Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. Позитивні характеристики обвинуваченого мають формальний характер та не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і злочину, учиненого ним. У зв`язку з цим вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише за умови призначення найбільш суворого покарання. Окрім того, не погоджується з врахуванням як пом`якшуючої обставини інвалідність обвинуваченого з дитинства, оскільки, особа усвідомлюючи наслідки своєї хвороби, яка пов`язана з поганим зором, свідомо керувала транспортним засобом. Вважає, що за відсутності належного покарання, обвинувачений і надалі може знову створити аварійну ситуацію на дорозі, що у майбутньому знову може призвести до тяжких наслідків. Також зазначає, що потерпіла сторона повністю підтримувала цивільний позов, обставини, що викладені у ньому та вважає, що він підлягав задоволенню у повному обсязі. Однак, судом було лише частково задоволено позовні вимоги з чим не можна погодитися з огляду на наступне: ОСОБА_12 був єдиним сином потерпілої та був її опорою та підтримкою. Вона є пенсіонеркою за віком та інвалідом 2 групи. З загибеллю сина вона втратила, як моральну так і матеріальну підтримку та допомогу, а також можливість отримувати таку підтримку та допомогу в майбутньому. Внаслідок втрати сина вона постійно відчуває самотність, тривожність. Смерть сина повністю змінила її життя та зруйнувала нормальні життєві зв`язки. При цьому звертає увагу суду на те, що доводи суду щодо зменшення розміру суми відшкодування шкоди, завданої злочином, на підставі скрутного матеріального становища обвинуваченого, не узгоджується з приписами ч. 4 ст. 1193 ЦК. Крім того вважає, що суд не врахував наведених потерпілою у цивільному позові обставин, що із смертю сина повністю змінився її душевний стан, вона перебуває у постійному психологічному стресі та нервовому напруженні. З урахуванням наведеного, потерпіла сторона вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості. За наведеного представник потерпілої вважає, що покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому є явно несправедливим внаслідок м`якості. Вважає, що вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є несправедливим.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 просить вирок змінити та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов задовольнити в повному обсязі та стягнути на її користь з ОСОБА_8 суму моральної шкоди 3 000 000 (три мільйони) гривень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, судом встановлено, що саме порушення вимог ПДР України ОСОБА_8 перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталась, в результаті якої її син ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, які призвели до його смерті. Як потерпіла у кримінальному провадженні вона просила суд застосувати до обвинуваченого найвищу міру покарання, а саме позбавленням волі на строк вісім років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Саме таке покарання на її думку було б справедливим та достатнім для обвинуваченого, оскільки її син був у неї єдиним, якого вона виховувала одна без батька. Втративши сина, близьку людину, який був опорою і підтримкою, повністю зруйновано її життя. Загибель сина спричинила надзвичайні страждання, які будуть супроводжувати її все життя. Крім того зазначає, що її син був волонтером у благодійному фонді «ДІД», з самого початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, він приймав участь у екстреній евакуації полеглих та поранених з територій, де проводяться бойові дії. Отже, його смерть це велика втрата не лише для близьких, а й для всієї держави та народу України в цілому. Також, потерпіла вважає, що суд першої інстанції безпідставно у вироку врахував пом`якшуючу обставину - щире каяття, оскільки під час судового розгляду вказана обставина не знайшла свого підтвердження. Звертає увагу на те, що досі обвинуваченим добровільно не відшкодовано моральну шкоду за скоєний злочин. Вибачення, які обвинувачений приніс одразу після поховання єдиного сина, які були висловленні в нахабній формі, не свідчать про щире каяття обвинуваченого. Вважає, таку поведінку обвинуваченого знущанням, яке жодним чином не пов`язано з такою пом`якшуючою обставиною як щире каяття. Єдиноразові вибачення та відсутність добровільного відшкодування моральної шкоди, свідчить про відсутність у обвинуваченого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття. Позитивні характеристики обвинуваченого мають формальний характер та не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і злочину, учиненого ним. У зв`язку з цим вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише за умови призначення найбільш суворого покарання. Окрім того, потерпіла не погоджується з врахуванням як пом`якшуючої обставини - інвалідність обвинуваченого з дитинства, оскільки, особа усвідомлюючи наслідки своєї хвороби, яка пов`язана з поганим зором, свідомо керувала транспортним засобом. Тому за відсутності належного покарання, обвинувачений і надалі може знову створити аварійну ситуацію на дорозі, що у майбутньому може призвести до нових жертв. Також потерпіла не погоджується з рішенням суду про часткове задоволення її позовних вимог. Вона є пенсіонеркою за віком та інвалідом 2 групи. Син був її підтримкою та опорою в житті, як моральною так і матеріальною, яку вона втратила у зв`язку з його загибеллю, а також нею втрачено можливість отримувати таку підтримку та допомогу в майбутньому. Душевні страждання після втрати сина більше ніколи не будуть припинені, оскільки це є найтяжчою втратою у її житті. У зв`язку з чим вона повністю підтримувала цивільний позов, обставини, що викладені у ньому та вважає, що він підлягав задоволенню у повному обсязі.

Вироком суду ОСОБА_8 визнано винним за те, що він 08.08.2023 в світлу пору доби керував технічно правним автомобілем «Мercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та здійснював волонтерське перевезення тіл загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, яким займається Благодійний Фонд «АССАП ЕМС Хоттабич». Рухаючись по автомобільній дорозі М-30 Стрий-Тернопіль-Дніпро-Ізварине зі сторони м. Кропивницький Кіровоградської області в напрямку м. Умань Черкаської області, водій ОСОБА_8 проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги п.п 1.5., 2.3 (б, д) Правил Дорожнього руху, позбавивши себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок свого руху. Під час подальшого руху, близько 07:10 год. ОСОБА_8 , рухаючись у зазначеному напрямку на території Новоархангельської територіальної громади Кіровоградської області, грубо порушуючи вимоги п.п. 1.2., 10.1., 12.1, 13.1, 13.3 ПДР України, змінив напрямок руху керованого автомобіля та виїхав на смугу зустрічного руху. У цей час, у зустрічному напрямку зі сторони м. Умань, в напрямку м. Кропивницький, в межах своєї смуги рухався спеціальний вантажний сідловий тягач «Skania G400», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у складі із напівпричіпом «Wielton NS3K», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_13 , якому вищезазначеними діями була створена аварійна ситуація та як наслідок на відстані 1,1 м до правого краю дороги та 47,7 м до дорожнього знаку №5.68 ПДР України (кілометровий стовпчик із зазначенням 600) відбулося зіткнення транспортних засобів. Після чого водій ОСОБА_8 , втративши керування своїм вантажним автомобілем, здійснив виїзд за межі проїзної частини дороги, а саме ліворуч по напрямку свого руху, де автомобіль зупинився. Порушення вищезазначених вимог ПДР України ОСОБА_8 , перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталась, в результаті якої пасажир автомобіля Мercedes-Benz ОСОБА_12 , згідно висновку судово-медичної експертизи, отримав тілесні ушкодження, які в своїй сукупності мають ознаки тяжких, як небезпечних для життя в момент заподіяння та в даному випадку призвели до смерті останнього.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, також підтримав апеляційні скарги потерпілої та її представника, думку потерпілої ОСОБА_6 та її представника – адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подані свої апеляційні скарги та апеляційну скаргу прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_11 , які частково підтримали апеляційні скарги в частині цивільного позову, дослідивши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія судів дійшла до наступних висновків.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ґрунтується на достовірних та узгоджуваних між собою доказах, які зібрані у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку, належно оцінені судом та наведені у вироку.

Досудове розслідування та судове слідство у даному кримінальному провадженні проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а викладені у вироку суду висновки про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які судом першої інстанції за згодою учасників судового провадження досліджено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, та є такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, сам обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та не заперечує фактичні обставини кримінального провадження.

Дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані судом першої інстанції за ч.2 ст. 286 КК України якпорушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Щодо доводів прокурора, потерпілої ОСОБА_6 та її представника – адвоката ОСОБА_7 , з приводу м`якості призначеного покарання,то колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до змісту ст. ст. 50, 65 КК України - покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, суд першої інстанції врахував те, що кримінальне правопорушення, у відповідності до ст. 12 КК України, хоча і є тяжким злочином, проте, відноситься до категорії вчинених з необережності, його наслідки (загибель потерпілого). Також судом повною мірою враховано особу обвинуваченого, який не є суспільно небезпечною особою, на обліку у лікарів - нарколога та психіатра не перебуває, має інвалідність з дитинства, вперше притягується до кримінальної відповідальності, усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся, обставини вчинення кримінального правопорушення та вжиття обвинуваченим заходів для усунення негативних наслідків його вчинення, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, те, що він має міцні соціальні зв`язки, на утриманні дружину, на момент вчинення злочину не перебував у стані алкогольного сп`яніння, його ставлення до вчиненого. Враховано районним судом і обставини, які пом`якшують покарання, а саме: визнання вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. При цьому обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому - відсутні.

Поряд з цим суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 врахував і думку прокурора та потерпілої, які наполягали на призначенні обвинуваченому більш суворого покарання з реальним його відбуванням та вважав необхідним призначити покарання у виді позбавлення волі в межа санкції ч.2 ст.286 КК України.

Від призначеного покарання, на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнений з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки, із покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК України.

Тобто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства та звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. При цьому належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, але врахував наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину; обставин які обтяжують покарання суд не встановив, а також об`єктивно врахував відомості про особу обвинуваченого, який на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, офіційно працевлаштований, має інвалідність дитинства, вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Поряд з цим, як слушно зазначив суд першої інстанції, щире каяття ОСОБА_8 є дійсним, відвертим, підтверджується щирим жалем з приводу наслідків, які настали від його дій та осудом своєї поведінки, щодо неналежного дотримання ПДР України, а також у бажанні виправити наслідки вчиненого.

Апеляційний суд зазначає про те, що щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к вказала про те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №283/2169/19 року вказала на те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

У постанові Верховний суд від 02.12.2025, призначаючи новий розгляд в суді апеляційної інстанції вказав, що при новому розгляді необхідно врахувати, те що застосування до ОСОБА_8 в даному кримінальному провадженні положень ст.75 КК України, за умови не встановлення нових обставин, які мають значення для вирішення питання про звільнення від відбування призначеного покарання, є необґрунтованим.

В той же час, під час апеляційного перегляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 визнав свою вину у вчиненому злочині за обставин встановлених судом першої інстанції, надавав послідовні, незмінні пояснення, у зв`язку з чим розгляд кримінального провадження, проводився згідно вимог ч.3 ст.349 КПК України, щиро каявся та вибачався перед потерпілою, а також зазначав, що намагався перерахувати потерпілій кошти, які остання не приймала.

Крім того, під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 відшкодував завдану потерпілій шкоду у розмірі 75869 грн, шляхом численних переказів грошових коштів на ім`я потерпілої, на підтвердження чого захисником надані відповідні квитанції, які знаходяться в матеріалах справи та визнав вимоги потерпілої ОСОБА_6 щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 000 гривень.

Крім того, за час розгляду кримінального провадження працевлаштувався, що підтверджує здатність відшкодовувати моральну шкоду.

На переконання апеляційного суду вказані обставини вказують на дійове каяття обвинуваченого ОСОБА_8 , та з огляду на його поведінку під час апеляційного розгляду свідчать про його дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього, а тому апеляційний суд вважає, що щире каяття обвинуваченого знайшло своє підтвердження під час розгляду кримінального провадження.

Тому, доводи апеляційної скарги потерпілої та її представника про безпідставне визнання судом обставини, яка пом`якшує покарання – щире каяття обвинуваченого, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Також, апеляційний суд бере до уваги досудову доповідь, з якої вбачається, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як низький, тому виправлення обвинуваченого без позбавлення чи обмеження волі можливе та не становить небезпеку для суспільства. (а.к.п.106-111 том №1)

Сукупність встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом обставин, що характеризують особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, відношення обвинуваченого до вчиненого та його наслідків, на думку колегії суддів, є такими, що дають підстави для висновку про можливість застосування положень ст. 75 КК України до призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні покарання, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних, які б указували на неможливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання. На підтвердження такого висновку, колегія суддів зважає на дані, що характеризують особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин. Зазначені обставини у їх сукупності приводять колегію суддів до переконання щодо можливості виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства та необхідності звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а тому призначене йому покарання у виді реального позбавлення волі є таким, яке не відповідатиме тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості та не буде сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Верховного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 361/6218/17 (провадження № 51-5256км24).

Доводи апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_6 та її представника - адвоката ОСОБА_7 про необхідність призначення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 8 років позбавлення волі, колегія суддів також вважає необґрунтованими та такими, що суперечать як вимогам закону, так і матеріалам кримінального провадження.

Крім цього, доводи потерпілої та її представника про те, що суд не врахував наявність обтяжуючої покарання обставини, а саме тяжкі наслідки, завдані злочином, які виразилися у смерті людини, колегія суддів вважає такими, що не відповідають вимогам закону, адже дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_12 , були враховані як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, що відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України унеможливлює її врахування судом як таку, що обтяжує покарання.

Щодо посилань потерпілої ОСОБА_6 та її представника – адвоката ОСОБА_7 на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

З урахуванням наведеного та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку обвинуваченого після постановлення судових рішень, зокрема той факт, що з моменту вчинення кримінального правопорушення пройшов тривалий час, обвинувачений позитивно характеризується, працює, має інвалідність, до відповідальності раніше не притягувався, перерахував кошти потерпілій в рахунок відшкодування моральної шкоди, чим фактично досягнута мета покарання, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини дали суду обґрунтовані підстави вважати, що виправлення ОСОБА_8 та попередження нових злочинів можливе без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб він довів своє виправлення.

Більш того, з апеляційної скарги потерпілої та її представника вбачається, що останні ставлять питання виключно про погіршення правового становища обвинуваченого ОСОБА_8 та просять призначити йому більш суворе покарання, ні ж те, яке призначив йому місцевий суд.

В той же час, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції в такому випадку скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Разом з тим, в апеляційних скаргах висловлені вимоги про зміну вироку місцевого суду, які в такому випадку не можуть бути обґрунтовані, оскільки коли висловлена вимога про погіршення правового положення обвинуваченого, то суд апеляційної інстанції повинен, у разі, якщо погодиться з такими апеляційними вимогами, скасувати вирок місцевого суду і ухвалити свій вирок.

Отже, змінити вирок місцевого суду, шляхом призначення більш суворого покарання, не передбачено чинними нормами КПК України.

Разом з тим, доводи прокурора в апеляційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_8 покарання, є слушними.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України та абз. 1 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вбачається, що звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком можливо осіб, яким призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі та позбавлення волі.

Крім того, як вбачається з висновку ВС у постанові №761/22398/17 від 02 вересня 2020 року, звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за ст. 75 КК України не допускається.

Також, при звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд може призначити додаткові покарання, а саме штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає у резолютивній частині вироку.

Проте, під час апеляційного перегляду встановлено, що суд першої інстанції зазначених вище вимог закону не дотримався, призначивши ОСОБА_8 основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК України звільнив обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням. Формулювання звільнення обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням, яке було застосоване судом першої інстанції у вироку, дає підстави стверджувати, що ОСОБА_8 був звільнений як від основного, так і додаткового покарання, що вказує на порушення судом ч.1 ст. 75 та ст.77 КК України.

Колегія суддів зауважує, що звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд першої інстанції в резолютивній частині вироку повинен був чітко зазначати, що таке звільнення стосується лише основного покарання, а додаткове покарання підлягає реальному виконанню.

Окрім того, апеляційний суд не може погодитись із застосуванням судом першої інстанції мінімального додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до роз`яснень, які містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Наведене свідчить про те, що рішення суду щодо застосування чи не застосування додаткового покарання повинно бути належним чином мотивовано у вироку.

Проте, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції недостатньо мотивував своє рішення щодо застосування мінімального строку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Окрім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг прокурора та потерпілої про те, що суд першої інстанції не врахував належним чином ту обставину, що порушення Правил дорожнього руху України, допущені обвинуваченим ОСОБА_8 знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її тяжкими наслідками, а саме смертю потерпілого.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що призначення обвинуваченому ОСОБА_8 мінімального додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік не відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, тобто, судом першої інстанції і в цій частині неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, на підставі ст. 413 цього Кодексу, є, зокрема, неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Таким чином, суд першої інстанції, звільнивши обвинуваченого від відбування додаткового покарання допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме - застосовано закон, який не підлягав застосуванню, що на підставі п. 4 ч. 1 ст.409 КПК України є підставою для скасування вироку та ухвалення судом апеляційної інстанції свого вироку.

З приводу доводів апеляційних скарг потерпілої та її представника про необґрунтованість висновків суду в частині вирішення цивільного позову щодо суми в рахунок відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, згідно положень ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Сталою судовою практикою визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Моральну шкоду, зважаючи на її суть, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою в порядку ст. 128 КПК України, було заявлено цивільний позов до ОСОБА_8 про відшкодування, в тому числі, моральної шкоди в сумі 3 000 000 грн.

Установивши доведеність винуватості ОСОБА_8 та факт спричинення потерпілій моральної шкоди, суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги та стягнув із обвинуваченого на її користь 400 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Однак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, ухвалюючи таке рішення, не в повній мірі дослідив питання про те, чи відповідає визначений розмір згаданої вище шкоди засадам розумності, виваженості та справедливості, не в повній мірі дав оцінки характеру вчиненого кримінального правопорушення та глибині, характеру моральних страждань потерпілої.

Так, життя та здоров`я людини, згідно зі ст.3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони.

На переконання колегії суддів, визначена судом першої інстанції сума в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6 є неспівмірною із заподіяною останній шкодою, яка внаслідок протиправних дій обвинуваченого втратили сина, чим спричинено для неї непоправну моральну шкоду, яка пов`язана зі смертю рідної людини, та найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню і не відповідає характеру та обсягу тих фізичних, душевних страждань і переживань, істотних вимушених змін у її житті внаслідок такої втрати, зокрема, і те, що ОСОБА_12 був єдиним годувальником сім`ї.

Потерпіла ОСОБА_6 зазначає про те, що в результаті протиправних дій обвинуваченого їй була завдана величезна моральна шкода, оскільки вона втратила сина, і в теперішній час, через невідворотність цієї втрати, продовжує відчувати душевні страждання, що призводить до психологічної травми.

Колегія суддів враховує, що злочинними діями ОСОБА_8 потерпілій спричинені значні, тривалі моральні та душевні страждання, пов`язані із загибеллю сина. Невідворотність втрати призвели до неминучих, негативних змін в житті, які неможливо відновити. Постійний сум, тривога та розпач це ті відчуття, які будуть супроводжувати решту її життя.

При цьому, суд апеляційної інстанції, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь глибини та тривалості душевних страждань потерпілої, характер, обставини скоєного кримінального правопорушення, виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості, а також з урахуванням сплачених потерпілій обвинуваченим коштів у сумі 75 869 грн, слід дійти висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно збільшити з 400 000 до грн, до 2 924 131 грн, що за своїм розміром за подібних обставин також узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у Постанові від 02.06.2021 (справа №175/4256/18).

Отже, на підставі вище викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а тому наявні підстави для часткового задоволення апеляційних скарг прокурора, потерпілої, її представника та скасування вироку в частині призначеного покарання і в частині стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої моральної шкоди, шляхом ухвалення нового вироку.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 408, 409, 413, 420, 615 ч.15 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора, апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_6 та її представника – адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 09 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання і в частині стягнення моральної шкоди.

ОСОБА_8 визнати винним за ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Звільнити ОСОБА_8 на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком на 3 роки.

На підставі ч.1 ст.76 КК України покласти обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_6 2 924 131 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили негайно після його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ: