Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №344/14898/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/14898/25

Провадження № 33/4808/162/26

Категорія ст.130 ч.1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Зеленко О. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю секретаря судового засідання Остапчук Б.М.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Маруди С.Р.,

розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та його захисника адвоката Михайлюка Н.М. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто на користь держави 665 грн 60 коп судового збору, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, будучи особою, яка керує транспортним засобом, за наступних обставин.

Так, 22 серпня 2025 року о 22 год. 36 хв. у м. Івано-Франківськ по вул. Набережна (ім. Василя Стефаника), 28 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen» моделі «Tоuareg», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 та його захисник адвокат Михайлюк Н.М. подали апеляційні скарги, які є аналогічними за доводами та змістом. Апелянти просять скасувати постанову Івано-Франківського міського суду від 21.01.2026 року та постановити нову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП).

Вважають, що постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.01.2026 року, винесена при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, висновки судді не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Вказують, що матеріали справи не містять доведеного факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Крім того, відсутня інформація про законність зупинки транспортного засобу. Відеозаписи, долучені до матеріалів справи, не підтверджують факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .

Зазначають, що у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано технічний засіб, за допомогою якого здійснювався відеозапис, що суперечить вимогам ст. 251 КУпАП.

На думку апелянтів, суд першої інстанції виконав функцію обвинувачення та безпідставно відхилив доводи захисту без належної мотивації, відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків та допит ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

До початку судового розгляду на адресу Івано-Франківського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , згідно якої останній повідомив про заміну захисника та укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом Марудою Р.В.

На адресу Івано-Франківського апеляційного суду 06.05.2026 року від захисника адвоката Маруди С.Р. надійшли дебати, які за своїм правовим змістом є доповнення до апеляційної скарги, в яких останній зазначає, що суд першої інстанції не встановив усі обставини, які підлягають доведенню у справі, зокрема не перевірив належності та допустимості доказів щодо юридично значущої відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду в медичному закладі, не дослідив повноту процедури медичного огляду та не усунув суперечності, які містяться в матеріалах справи.

На думку захисника, суд першої інстанції прирівняв первинну поведінку ОСОБА_1 на місці зупинки до остаточної відмови від проходження медичного огляду в медичному закладі, оскільки відмови за присутності лікаря не було, оскільки працівники поліції не забезпечили доступ до лікаря, з огляду на це не відбулося відмови в юридичному сенсі.

Вказує, що судом не було перевірено чи був фактично забезпечений медичний огляд ОСОБА_1 та не встановлено, ким і як фіксувалася відмова ОСОБА_1 від його проходження.

В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Маруда С.Р., підтримали вимоги апеляційних скарг в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Маруда С.Р. посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Зокрема, зі змісту доводів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції вбачається, що він не заперечує факт керування транспортним засобом, однак вважає, що працівники поліції безпідставно незаконно зупинили транспортний засіб під його керуванням та запропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння. Вважає, що працівники поліції спеціально створили умови для зупинки транспортного засобу під його керуванням. Визнає, що він дійсно відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу, оскільки не довіряв працівникам поліції у зв`язку з тим, що останні не надали йому належним чином оформлені документи, які підтверджували правомірність використання відповідного спеціального технічного приладу. При цьому, спеціальний технічний прилад перебував на землі з відкритим мундштуком, що могло позначитись на об`єктивності результату огляду і були відсутні свідки для проведення такого огляду. Стверджує, що він погодився пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі, однак коли він був доставлений працівниками поліції до медичного закладу, то там вже перебували інші патрульні автомобілі у зв`язку з чим працівники поліції повідомили його про те, що огляд на стан сп`яніння у медичному закладі буде тривати доволі довго. Однак, в подальшому він почув, як працівники поліції обговорюють між собою питання щодо прискорення проведення огляду на стан сп`яніння і з їхньої розмови він зрозумів, що останні знають лікарів медичного закладу та перебувають з ними у особливих стосунках, у зв`язку з чим він повідомив працівникам поліції про те, що він відмовляється проходити огляд у цьому медичному закладі та вимагає, щоб його повезли до іншого медичного закладу для проведення огляду на стан сп`яніння. Звертає увагу на те, що від до лікаря медичного закладу не доставлявся та його відмова від проходження огляду на стан сп`яніння не була належним чином зафіксована.

Зі змісту доводів захисника адвоката Маруда С.Р. вбачається, що останній звертає увагу суду на те, що відмова водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі повинна бути процесуальна оформлена та юридично правильно зафіксованою. Зазначає про те, що працівники поліції не виконали належним чином покладені на них обов`язки та не доставили ОСОБА_1 до лікаря медичного закладу, оскільки відмова водія від огляду в медичному закладі повинна бути зафіксована лікарем медичного закладу.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №431346 від 22.08.2025 року, ОСОБА_1 22.08.2025 року близько 22 год. 36 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Набережна (ім. Стефаника Василя), 28, керував ТЗ Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки ТЗ за допомогою приладу Драгер та в медичному закладі КНП «ПНЦ ЦПЗ ІФ ОР» відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).

Протокол складений уповноваженою особою – поліцейським 2 взводу 2 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області молодшим лейтенантом поліції Степанюком С.О., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено (дослівно): «не згідний».

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.

Відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення зазначення даних технічного засобу, яким здійснювався відеозапис, не свідчить про недопустимість вказаного доказу.

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення долучено акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. У зазначеному акті вказано, що огляд на стан сп`яніння не проводився, що підтверджується власним підписом ОСОБА_1 , який зазначив (дослівно): «тому що я не ...(нерозбірливе слово) сертифікація приладу». (а.с. 2)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення долучено направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПНЦ ЦПЗ ІФ ОР», складене 22.08.2025 року о 22.42 год. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. У вказаному направленні зазначено, що огляд не проводився.

Апеляційний суд неодноразово зазначав, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, який відмовився від виконання вимог п.2.5 ПДР України встановлення факту оформлення акту огляду на стан сп`яніння або направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність вищевказаних доказів в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.

Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу на місці події або у медичному закладі, складання акту огляду на стан сп`яніння та відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов`язковим, оскільки вищевказане правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від виконання вимог п.2.5 ПДР України. Апеляційний суд неодноразово зазначав , що Акт огляду на стан сп`яніння та направлення на огляд до медичного закладу складаються тільки у тому випадку коли водій виконуючи вимогу працівника поліції погоджується пройти відповідний огляд на стан сп`яніння.

Так, акт огляду на стан сп`яніння є документом, яким поліцейський зафіксовує результат огляду на стан сп`яніння, а направлення на огляд до медичного закладу є документом, який зобов`язує лікаря медичного закладу провести огляд на стан сп`яніння водія транспортного засобу, який доставлений до медичного закладу працівником поліції у відповідності до вимог ст.266 КУпАП в присутності працівника поліції.

Разом з тим, відповідний Акт огляду на стан сп`яніння містить письмові пояснення ОСОБА_1 щодо мотивів його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, які повністю узгоджуються з поясненнями, які останній надав в суді апеляційної інстанції та свідчать про те, що останній дійсно відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій.

Зі змісту вищевказаної статті закону вбачається, що огляд у медичному закладі має більше правове значення, оскільки проводиться лікарем, який має відповідну професійну спеціалізацію та проводить огляд із застосуванням сукупності різних методів, які дозволяють йому отримати достатньо об`єктивний результат щодо перебування водія транспортного засобу у стані сп`яніння, який він оформлює у встановленому законом порядку та за який несе персональну відповідальність.

Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що діючий закон дозволяє водію транспортного засобу відмовитись від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів і така відмова не утворює складу адміністративного правопорушення.

Однак, у цьому випадку водій транспортного засобу зобов`язаний пройти огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння в закладах охорони здоров`я.

Так, відповідно до вимог ч.3 ст.266 КУпАП у разі відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів такий огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Аналогічні положення містяться у п. 7 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв ознак сп`яніння, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015, яким встановлено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин, у разі відмови водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння, який проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів, працівник поліції повинен запропонувати водію транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі.

Згідно з рапортом інспектора взводу 2 роти 2 БУПП в Івано-Франківській області лейтенанта поліції Німак С. від 22.08.2025 р. (а.с. 6), 22.08.2025 року патрулюючи в складі екіпажу «Ясень-101» спільно із лейтенантом поліції Степанюком С.О., в м. Івано-Франківськ по вул. Набережена, 28, згідно п.3 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» зупинено ТЗ Фолькцваген Туарег д.н.з. НОМЕР_1 за порушення п. 8.5.1 ПДР України, а саме: перетин дорожньої розмітки 1.16.1, під керуванням водія ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 винесено постанову за ч.1 ст. 122 КУпАП серії ЕНА №5548037. Також, в останнього виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: поведінка, що не відповідає обстановці, запах алкоголю з порожнини рота. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу Драгер, проте останній відмовився та виявив бажання пройти огляд у медичному закладі у встановленому законом порядку, проте як тільки прибули на територію закладу КНП «ПНЦ ЦПЗ ІФ ОР» водій відмовився заходити у медичний заклад та відмовився від проходження огляду. Складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП серії ЕПР1 №431346. Водія відсторонено від керування транспортним засобом шляхом передачу транспортного засобу тверезому водію. Подія зафіксована на нагрудні камери.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника УПП в Івано-Франківській області про законність своїх дій.

Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.

До матеріалів справи також долучено: розписку до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №431346 щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та його передачу іншому водію (а.с. 4), зобов`язання до протоколу серії ЕПР1 №431346 про відсторонення ОСОБА_1 від керування ТЗ на 24 години (а.с. 5), інформацію щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 7), довідку інспектора відділу АП старшого лейтенанта поліції Ломович І. про наявне посвідчення у ОСОБА_1 (а.с. 8), копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5548037 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП (а.с. 9), заявку про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMA-повідомлення (а.с. 10).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду справи, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 11).

Відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції зупиняють транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg» під керуванням водія ОСОБА_1 та повідомляють останньому, що причиною зупинки стало перетинання ним дорожньої розмітки 1.16.1. Також водія було поінформовано про розгляд справи щодо порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки та винесення постанови за ч. 1 ст. 122 КУпАП. ОСОБА_1 було ознайомлено з правами, передбаченими ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України.

Відеозаписом зафіксовано, що під час спілкування працівники поліції виявили у водія ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота та поведінку, що не відповідала обстановці, у зв`язку з чим запропонували пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою приладу «Drager» на місці зупинки транспортного засобу. Однак водій висловив бажання пройти огляд у медичному закладі.

Після ознайомлення зі змістом постанови за ч. 1 ст. 122 КУпАП та її отримання ОСОБА_1 спілкувався телефоном з різними особами, передаючи слухавку працівникам поліції, які здійснювали розмову через гучномовець.

Надалі працівники поліції повторно роз`яснили водію його право пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі. ОСОБА_1 підтвердив намір пройти огляд у медичному закладі, після чого сів до службового автомобіля та разом із працівниками поліції вирушив до відповідного закладу охорони здоров`я.

Відеозаписом зафіксовано ( clip-2 28:58), як службовий автомобіль поліції прибуває та зупиняється біля будівлі медичного закладу, після чого працівник поліції повідомляє ОСОБА_1 про необхідність вийти з автомобіля та прослідувати до медичного закладу. Однак, впід час коли працівники поліції разом з водієм ОСОБА_1 йдуть до медичного закладу, останній повідомляє про те, що він передумав та відмовляється від огляду на стан сп`яніння у медичному закладі. Працівник поліції перепитує ОСОБА_1 про те, чи добре він подумав та чи дійсно відмовляється від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі. Однак, водій ОСОБА_1 продовжує наполягати на своїй відмові від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі та відмовляється від пропозиції працівника поліції прослідувати до медичного закладу та зафіксувати його відмову безпосередньо лікарем медичного закладу. При цьому, ОСОБА_1 повідомляє, що він перебуває у адекватному стані та на відеокамеру працівника поліції відмовляється від огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, оскільки не довіряє вказаному медичному закладу. Працівники поліції повідомляють ОСОБА_1 , що відмова від огляду у медичному закладі свідчить про невиконання водієм транспортного засобу вимог п.2.5 ПДР україни і за таких обставин вони повинні повернутися до місця події для складання відповідним адміністративних матеріалів.

Відеозаписом зафіксовано (clip-2 1:08:00), як працівник поліції роз`яснює ОСОБА_1 зміст протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України, надає можливість надати відповідні пояснення стосовно висунутого обвинувачення та повідомляє про роз`яснення прав і місце розгляду провадження в суді, вручає копію протоколу про адміністративне правопорушення, узгоджує порядок передачі транспортного засобу іншому водію.

Крім того, відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля працівників поліції фіксує рух транспортного засобу марки «Volkswagen» моделі «Tоuareg», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та його зупинку на вимогу працівників поліції, подану за допомогою проблискових маячків.

Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейським та у медичному закладі.

Зокрема, зі змісту вищевказаних відеозаписів вбачається, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу та певні ознаки алкогольного сп`яніння і на вимогу працівника поліції безпідставно відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Разом з тим, суд, дослідивши доводи апелянта та відеоматеріали, що містяться на оптичних дисках, встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що останній відмовився.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності.

Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Відмова водія транспортного заходу виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є правопорушенням, оскільки за своїм правовим змістом є протиправною дією або бездіяльністю, яка порушує правила безпеки дорожнього руху щодо заборони керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відмова водія транспортного засобу виконати вимогу працівника поліції не є процесуальною формою реалізації права щодо можливості спростувати підозру щодо керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а є правопорушенням, відповідальність за вчинення якого прямо передбачена законом.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а своєю процесуальною поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду.

Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Зокрема, законодавець вважав, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неповноту судового розгляду, оскільки сукупність досліджених судом доказів дозволяла повно та всебічно встановити обставини вчиненого правопорушення та прийти до висновку про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд вважав, що клопотання про виклик та допит в якості свідків зі сторони захисту працівників поліції, які складали відповідні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 є безпідставним.

Зокрема, необхідність допиту працівників поліції в якості свідків обґрунтовується необхідністю підтвердження доводів ОСОБА_1 про те, що він не доставлявся до лікаря медичного закладу і його відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі не була процесуально зафіксована лікарем медичного закладу.

Разом з тим, вищевказана обставина не є такою, що впливає на правильність висновків суду про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення, оскільки відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на виконання вимог п.2.5 ПДР України є правопорушенням, винуватість у вчиненні якого повинна бути доведена сукупністю належних та допустимих доказів.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції не обґрунтовував доведеність винуватості ОСОБА_1 посиланням на показання працівників поліції та прийшов до такого висновку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх наявних у справі доказів.

Апеляційний суд неодноразово наголошував на тому, що питання щодо доведеності факту відмови водія транспортного засобу виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку повинно бути вирішено судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, на підставі об`єктивної оцінки сукупності зібраних доказів з погляду їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зокрема, сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 , будучи доставлений працівниками поліції до медичного закладу з метою проведення огляду на стан сп`яніння, відмовився заходити до медичного закладу, оскільки відмовився проходити огляд на стан сп`яніння у лікаря медичного закладу у зв`язку із недовірою до проведення такого огляду.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам

З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та його захисника адвоката Михайлюка Н.М. залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв