Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №541/833/26 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/833/26

Номер провадження 2/541/1054/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 червня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Циганової Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Миргородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Гіль Дмитро Володимирович, про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Миргородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Гіль Д.В., про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування, мотивуючи вимоги наступним. Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 – 2/5 частки, ОСОБА_5 – 3/5 частки. За рішенням суду частка ОСОБА_4 розділена між ним та його дружиною ОСОБА_6 , але у рішенні помилково визнано за кожним по 3/10 частики, коли їх частки повинні складати по 1/5. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину за законом прийняла ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , спадщину прийняла ОСОБА_1 на підставі заповіту від 25 травня 2016 року. 17 грудня 2025 року приватний нотаріус Гіль Д.В. відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на частки спадкового будинку після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у зв`язку із допущеною помилкою у визначеності часток будинку, зазначених в рішенні суду; відсутністю інформації в державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на цей будинок. З метою захисту своїх прав на спадкове майно позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом.

В судове засідання позивачка не з`явилась, надала заяву про проведення судового засідання у її відсутність (а.с. 40, 52).

Представник позивачки в судове засідання не з`явився, подав заяву про проведення судового засідання у його відсутність (а.с.52).

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, надали заяви про визнання позовних вимог, розгляд справи просили провести у їх відсутність (а.с. 41, 42).

Представник Миргородської міської ради в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення позовних вимог не заперечував (а.с. 38).

Приватний нотаріус Гіль Д.В. в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином (а.с. 59).

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , свідоцтв про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , НОМЕР_3 матір`ю позивачки записана ОСОБА_7 , яка 11 липня 1981 року уклала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с. 9, 74, 75).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 72).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (а.с. 64).

ОСОБА_4 на праві часткової власності належало 2/5 частки будинку, який розташований по АДРЕСА_1 (свідоцтво про право приватної власності № 161 від 27 вересня 1979 року, а.с. 13).

Відповідно до ухвали суду від 11 липня 1986 року належну ОСОБА_4 частку в розмірі 2/5 будинку було розділено між ним та його дружиною ОСОБА_6 , визначено розмір їх часток по 3/10. Співвласником зазначеного будинку вказано ОСОБА_5 , якій належало 3/5 частки будинку (а.с. 14).

Позивачка звернулась до приватного нотаріусу Гіль Д.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої матері та за заповітом після померлого ОСОБА_4 17 грудня 2025 року нотаріус своєю постановою відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину. Підставою для відмови стало наступне: 11 липня 1986 року Миргородським міським судом було винесено рішення, яким частка будинку ОСОБА_4 як майно, набуте в шлюбі, була розділена між подружжям. При цьому, суд затвердив мирову угоду та розділив 2/5 частки будинку АДРЕСА_1 , визнавши за ними по 3/10 частки зазначеного будинку, а частку співвласниці ОСОБА_9 не зменшив - у її власності залишилось 3/5 частки будинку. Таким чином, якщо скласти всі частки всіх співвласників, то вийде 3/10+3/10+3/5, що дорівнює 12/10, що не може бути правильним. Арифметична помилка допущена в рішенні суду перешкоджає нотаріальному оформленню спадкових прав (а.с. 22).

У відповідності з повідомленням Миргородського відділу ДРАЦС у Миргородському районі Полтавської області співвласниця будинку ОСОБА_5 28 квітня 1998 року уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище на ОСОБА_10 . ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_11 , її спадкоємцями стали ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , яка змінила прізвище в зв`язку з укладенням шлюбу (а.с. 15).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно співвласники ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 не зареєстрували своє право власності на частки будинку (а.с. 16).

Згідно з ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Ст.ст. 1222, 1223 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцям з часу її відкриття.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом; спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом; якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Згідно зі ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності крім випадків, установлених законом. Уразі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно зі свідоцтвом про право власності, ОСОБА_4 належало 2/5 частки будинку АДРЕСА_1 . 3/5 частки будинку належало ОСОБА_5 , тому загальна ціла частка будинку складає 5/5, що є правильним. Рішенням суду частка ОСОБА_4 була розділена між ним та його дружиною. Частка права власності на будинок ОСОБА_5 рішенням суду змінена не була. Таким чином, суд помилково зазначив при розподілі, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виділено право власності по 3/10 частки будинку кожному, коли їх частки складають по 1/5.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Зважаючи на вищевказане, виходячи з презумпції рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, враховуючи, що суд своїм рішенням від 11 липня 1986 року розділив майно між подружжям ОСОБА_12 , то частки кожного з подружжя мають становити по 1/5.

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого 20 листопада 2025 року, житловий будинок з господарськими спорудами введений в експлуатацію у 1905 році (а.с. 18-21).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До часу набрання чинності ЦК України 2003 року та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Наразі питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 78127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до п. 42 якої для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: технічній паспорт на об`єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Отже, у період забудови домоволодіння державна реєстрація об`єктів нерухомості взагалі не передбачалась.

За таких обставин спадкодавцям ОСОБА_4 , ОСОБА_6 за життя на праві часткової власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , частки яких становили по 1/5. Позивач є спадкоємцем за законом майна ОСОБА_6 , за заповітом майна ОСОБА_4 , а саме – на 1/5 частку кожного будинку АДРЕСА_1 , які їм належали, однак юридично оформлені не були. Крім того, судом при винесенні рішення допущено помилку, яка заважає позивачці реалізувати своє право на спадкове майно. ОСОБА_1 вчинила дії по прийняттю спадщини та прийняла її, подавши заяви до нотаріальної контори, тому набула право і на частки будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . Спадкове право позивачки відповідачами не оспорюється. Оскільки право позивачки на оформлення спадкових прав на частки будинку спадкодавців порушено, воно підлягає судовому захисту. Позовні вимоги не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб. За таких обставин вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Миргородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Гіль Дмитро Володимирович, про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 (адреса: АДРЕСА_2 ) право власності в порядку спадкування за законом на 1/5 частку будинку АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 (адреса: АДРЕСА_2 ) право власності в порядку спадкування за заповітом від 25 травня 2016 року на 1/5 частку будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: О. М. Вірченко