Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №536/2840/25 — Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 536/2840/25

Провадження № 2/536/389/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Клименко С.М.

за участю секретаря судового засідання Веремєєвої О.Р.

позивача ОСОБА_1 та її представника за угодою адвоката Остахова В.П.

відповідача ОСОБА_2 та його представника за угодою адвоката Дронова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в залі судових засідань в місті Кременчуці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Остахов В.П. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, де просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ч. житлового будинку загальною площею 43,4кв м, житловою площею 21,2 кв м, який складається із житлового будинку літери «А,АП,ав», літньої кухні - «Б», господарської споруди - «В», сараю - «Г», вигрібу - «І», огорожі №1, воріт та хвіртки №2, огорожі №3, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати на ОСОБА_1 право власності на 1/2 ч. земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1237 га, кадастровий номер 5322483805:05:001:0113, яка розташована в с.Кривуші Кременчуцького району Полтавської області та стягнути понесені позивачкою судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається, що сторони з 2007 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, шлюб уклали 18.01.2011, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Власівською селищною радою 18.01.2011 року. Відповідно до Договору купівлі-продажу від 11.06.2010 відповідач придбав земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,12 га в с.Кривуші Кременчуцького району Полтавської області, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.08.2018, що підтверджується Витягом від 04.09.2018, кадастровий номер 5322483805:05:001:0113, де сторони після реєстрації шлюбу почали будувати житловий будинок, право власності на який зареєстровано 03.04.2019 державним реєстратором Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія ПТ №181190562303 та який є загальною площею 43,4кв м, житловою площею 21,2 кв м та складається із житлового будинку літери «А,АП,ав», літньої кухні - «Б», господарської споруди - «В», сараю - «Г», вигрібу - «І», огорожі №1, воріт та хвіртки №2, огорожі №3 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважає цей житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і їх частки рівні по 1/2 ч, як майно набуте в шлюбі.

Щодо поділу земельної ділянки під будинком, просить врахувати положення ст.120 Земельного Кодексу України, ст.377 ЦК України, правові висновки Верховного суду України у постанові від 12.10.2016 у справі 6-2225 цс 16 Верховного суду України та Верховного суду у постанові від 21.03.2018 у справі №686/9580/16, що, якщо на земельній ділянці знаходиться будинок та споруди, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку та споруд між подружжям та виділу конкретної частини будинку, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку та споруді.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили задовольнити, про обставини та підстави якого пояснили так, як це викладено в заяві.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги визнали частково, не заперечували проти визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку, який побудовано в період шлюбу, заперечували проти поділу земельної ділянки, яку вважають особистою власністю відповідача з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх уповноважених представників, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, суд розглянув справу в межах позовних вимог та за наявними в ній доказами, які надані сторонами.

Установлено, що сторони: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 18.01.2011 року у Власівській селищній раді м.Світловодська Кіровоградської області, актовий запис №2, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 .

11.06.2010 відповідач ОСОБА_2 купив земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,12 га, яка розташована в с.Кривуші Кременчуцького району Полтавської області відповідно до договору купівлі-продажу від 11.06.2010 посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Сапко О.Б., право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.08.2018, що підтверджується Витягом від 04.09.2018, кадастровий номер 5322483805:05:001:0113.

03.04.2019 державним реєстратором Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія ПТ №181190562303 від 25.02.2019 за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 43,4кв м, житловою площею 21,2 кв м та складається із житлового будинку літера «А,АП,ав», літньої кухні - «Б», господарської споруди - «В», сараю - «Г», вигрібу - «І», огорожі №1, воріт та хвіртки №2, огорожі №3 та який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статей 69-70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, норми статей 57- 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Так, спірний будинок побудований в період шлюбу сторін та зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 .

Оцінивши надані сторонами докази та враховуючи позицію відповідача щодо визнання позовних вимог в частині поділу житлового будинку, суд дійшов висновку, що спірний будинок є спільним майном подружжя та підлягає поділу шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 ч будинку.

Вирішуючи спір у частині поділу земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок, суд застосовує положення частини першої статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.

Згідно зі статтею 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

За змістом статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.

Системний аналіз змісту статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, необхідно враховувати те, що норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи наведені положення норм матеріального права, суд дійшов висновку, що хоча спірна земельна ділянка і набута у власність відповідачем до шлюбу з позивачем, однак оскільки на ній знаходиться будинок, який є спільною власністю подружжя та який підлягає поділу, то до позивача переходить право власності на земельну ділянку у розмірі частки права власності спільного будинку.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача. У зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись статтями 13,81,141,259,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 43,4кв м, житловою площею 21,2 кв м, який складається із житлового будинку літери «А,АП,ав», літньої кухні - «Б», господарської споруди - «В», сараю - «Г», вигрібу - «І», огорожі №1, воріт та хвіртки №2, огорожі №3, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати на ОСОБА_1 право власності на 1/2 ч. земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1237 га, кадастровий номер 5322483805:05:001:0113, яка розташована в с.Кривуші Кременчуцького району Полтавської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

У разі оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяС. М. Клименко

Повний текст судового рішення складено 03.06.2026.