Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №363/2026/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"03" червня 2026 р. Справа № 363/2026/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого судді Чіркова Г.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и в:

позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті кошти в розмірі 5 000 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що 04 березня 2026 року помилково, через неправильне введення реквізитів картки (зокрема, замість номеру її картки № НОМЕР_1 , помилково ввела номер № НОМЕР_2 ), перерахувала на банківський рахунок відповідачки 5 000 грн., однак остання добровільно повернути безпідставно набуті кошти відмовилася, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом з метою стягнення грошових коштів з ОСОБА_2

21 квітня 2026 року ухвалою суду у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відкрито провадження і запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідачці направлено рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням (штрих-код Укрпошти R67166067330), проте, відповідно до довідки відділення поштового зв`язку копія ухвали суду разом з доданими до неї документами, не вручені та повернуті на адресу суду.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, а також, що відповідачка правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалася та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявила, суд вважає, що на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в заочному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 04 березня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 виданого Світловодським МФВ УМВС України в Кіровоградській області, РНОКПП – НОМЕР_4 (номер картки – НОМЕР_5 , банк платника – АТ «А-Банк»), перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_2 (рахунок отримувала НОМЕР_6 , банк отримувача - АТ «А-Банк») 5 000 грн., призначення платежу – поповнення карткового рахунку, що вбачається із квитанції АТ «А-Банк» №P22Q-G80K-PNBZ-4EFU від 04 березня 2026 року.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Відповідно до ч.ч. 9-11 ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг не несе відповідальності перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжної операції, якщо ініціатором допущено помилку в унікальному ідентифікаторі.

У разі виконання платіжної операції відповідно до унікального ідентифікатора, в якому допущено помилку, надавач платіжних послуг платника і надавач платіжних послуг отримувача зобов`язані співпрацювати з платником та вжити заходів до повернення платнику відповідної суми платіжної операції.

Якщо повернення суми платіжної операції відповідно до частини десятої цієї статті неможливе, надавач платіжних послуг платника зобов`язаний на письмовий запит платника надати йому всю доступну інформацію щодо виконання платіжної операції, яка може бути потрібна платнику для повернення суми платіжної операції в судовому порядку.

Як вбачається з ч.ч. 1-4 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином.

Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків зобов`язаний на запит користувача, якого він обслуговує, невідкладно вжити заходів для отримання всієї наявної у надавача платіжних послуг інформації про платіжну операцію та надати її користувачу без стягнення плати.

Згідно ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги», платник несе відповідальність перед надавачем платіжних послуг, що його обслуговує, відповідно до умов укладеного між ними договору про надання платіжних послуг.

Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції. У разі виявлення невідповідності інформації платник має відшкодувати надавачу платіжних послуг шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.

Платник зобов`язаний відшкодувати шкоду, заподіяну надавачу платіжних послуг, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і здійснення неправомірних дій з компонентами платіжної інфраструктури (у тому числі платіжними інструментами, обладнанням, програмним забезпеченням). У разі недотримання користувачем зазначених вимог надавач платіжних послуг, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за виконання платіжних операцій.

Платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.

Платник має право вимагати відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією, за умови повідомлення про це надавача платіжних послуг протягом 90 календарних днів з дати списання коштів за такою операцією з його рахунку.

Зазначений у цій частині строк не застосовується, якщо надавач платіжних послуг не дотримався свого обов`язку щодо інформування платника про виконані платіжні операції згідно з вимогами цього Закону.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про платіжні послуги», неналежний отримувач протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення надавача платіжних послуг платника про виконання помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції зобов`язаний ініціювати платіжну операцію на еквівалентну суму коштів, зараховану йому внаслідок помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції, на користь такого надавача платіжних послуг.

Надавач платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача, у разі згоди неналежного отримувача на повернення коштів зобов`язаний розблокувати кошти на рахунку неналежного отримувача та повернути їх неналежному платнику на підставі наданої неналежним отримувачем платіжної інструкції.

У разі відмови отримувача (неналежного отримувача) повернути суму помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції на вимогу надавача платіжних послуг списання коштів з рахунку неналежного отримувача здійснюється у судовому порядку.

У разі порушення строку, встановленого частиною першою цієї статті, неналежний отримувач зобов`язаний повернути суму помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції, та сплатити надавачу платіжних послуг пеню в розмірі 0,1 відсотка цієї суми за кожний день від дати завершення такої платіжної операції до дня повернення коштів на рахунок, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції.

Спори між надавачем платіжних послуг та неналежним отримувачем щодо помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції розглядаються у судовому порядку.

Отримувач зобов`язаний відшкодувати надавачу платіжних послуг заподіяну шкоду внаслідок незастосування посиленої клієнтської автентифікації у випадках, якщо її застосування вимагається відповідно до законодавства або умов договору з надавачем платіжних послуг.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила – стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).

Судом встановлено, що підтвердження заявлених вимог позивачкою надано квитанцію про здійснення платіжної операції та копії листування з мессенджеру. Разом з тим, зазначені докази самі по собі наявності всіх необхідних умов для виникнення у відповідачки обов`язку щодо повернення коштів у порядку ст. 1212 ЦК України не підтверджують.

Позивачкою не подано достатніх банківських документів, які б підтверджували належність сторонам відповідних рахунків, карток або інших платіжних реквізитів, як і не подано виписки з банківських рахунків на підтвердження здійснення відповідних платіжних операцій.

Одна лише надана квитанція АТ «А-Банк» №P22Q-G80K-PNBZ-4EFU від 04 березня 2026 року про помилковий грошовий переказ, всіх обставин, про які йдеться в позові та про приналежність банківських рахунків відповідним особам, достатньо не підтверджує.

Всіх належних, допустимих і достатніх доказів здійснення помилкової операції, про яку йдеться в позові, суду не надано.

В разі здійснення поповнення карткового рахунку готівковими коштами на терміналі, з наданої квитанції вбачається, що отримувачем коштів є ОСОБА_2 за рахунком НОМЕР_6 . Відтак, чому ця інформація з платіжної інструкції не виявлена платником при її введенні та здійсненні операції, з матеріалів справи достатньо не визначається.

Крім того, суд враховує, що правовідносини, пов`язані з виконанням помилкових платіжних операцій та поверненням помилково перерахованих коштів, врегульовані положеннями Закону України «Про платіжні послуги», зокрема ст.ст. 46, 87 та 88 цього Закону.

Вказаними нормами передбачено механізм дій платника у разі помилкового переказу коштів, а також визначено повноваження надавачів платіжних послуг щодо взаємодії з неналежним отримувачем та повернення помилково зарахованих коштів. Зокрема, у разі виявлення помилкової платіжної операції платник повинен звернутися до надавача платіжних послуг, який зобов`язаний вжити заходів для повернення відповідної суми та взаємодіяти з надавачем платіжних послуг неналежного отримувача.

При цьому, саме неналежний отримувач після отримання відповідного повідомлення від надавача платіжних послуг зобов`язаний повернути помилково зараховані кошти, а у разі відмови повернути такі кошти, їх списання з рахунку неналежного отримувача здійснюється в судовому порядку.

Однак, жодних доказів того, що позивачка зверталася до АТ «А-Банк» із повідомленням про помилкову платіжну операцію та вимогою вжити передбачених законом заходів для повернення коштів, матеріали справи не містять.

Докази надсилання надавачем платіжних послуг відповідного повідомлення неналежному отримувачу, докази відмови відповідачки від повернення коштів на вимогу надавача платіжних послуг або інші докази дотримання процедури, встановленої Законом України «Про платіжні послуги» матеріали справи також не містять.

Сам по собі факт можливого помилкового перерахування коштів про протиправність поведінки відповідачки не свідчить та порушення нею прав позивачки не підтверджує. Так само подані докази не дають підстав для висновку про те, що відповідачка отримала від надавача платіжних послуг повідомлення про помилковість платежу та відмовилася виконати покладений на неї законом обов`язок щодо повернення коштів.

Суд також звертає увагу на те, що передбачений Законом України «Про платіжні послуги» спосіб захисту прав особи у разі помилкової платіжної операції полягає насамперед у поверненні (списанні) помилково зарахованих коштів у порядку, визначеному цим Законом, із залученням надавачів платіжних послуг, а не у безпосередньому стягненні відповідної суми з відповідачки.

Відтак, порушених прав позивачки, які б підлягали захисту в цій справі судом не встановлено, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268, 279, 280 ЦПК України,

в и р і ш и в:

в задоволенні позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його підписання.

Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його підписання.

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя