Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №183/1030/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/1030/26

№ 2/183/504/26

01 червня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивачі, в інтересах яких діє представник - адвокат Рукавкова Л.Б., звернулися до суду із вказаним позовом, у якому просять визнати за кожним позивачем право власності на 1/3 частку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилається на те, що вони та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 21.03.2001 управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому, отримали у власність квартиру, яка розташована за вищевказаною квартирою. На зворотній стороні технічного паспорту міститься реєстраційний напис, про те, що зазначена в свідоцтві квартира зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , реєстраційний запис № 345 від 11.04.2001. Співвласник квартири - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті позивачка ОСОБА_2 успадкувала 1/3 частку квартири, про що було видано свідоцтво про спадщину за законом від 07.02.2008. Під час військових дій у м. Сіверськодонецьку Луганської області правовстановлюючий документ на зазначену вище квартиру було втрачено, його відновлення наразі неможливе через перебування архівних даних на тимчасово окупованій території. За даним фактом позивачі зверталися до поліції. У зв`язку з пошкодженням житла, у позивачів є необхідність подати заяву на отримання компенсації за пошкодження житла. З метою реєстрації права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачі звернулися до державного реєстратора, проте у здійсненні реєстрації права було відмовлено, з причин викладених в Рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій. Тому, позивачі змушені звернутися до суду та просять задовольнити їх позов.

Ухвалою суду від 23.02.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, 28.04.2026 від позивачів надійшла заява про усунення недоліків.

Позивачі та їх представник - адвокат Рукавкова Л.Б. у судове засідання не з`явилися, остання через підсистему Електронний суд подала заяву про розгляд справи за їх відсутності, у якій підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, через підсистему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, у якій просив вирішити справу у відповідності до вимог чинного законодавства; процесуальна позиція щодо позовних вимог - на розсуд суду.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 81036351 від 25.09.2025 відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з тим, що заявником не подано: Свідоцтво про право власності (№ НОМЕР_1 ) видане 21.03.2021 управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому або його Дублікат, або документ, що підтверджує факт втрати, пошкодження чи зіпсування відповідного документа (а.с.15).

Позивачами на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві надано копію технічного паспорту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; копію домової книги (а.с.9-10), які не є правовстановлюючими документами.

Як зазначили позивачі, оригінал правовстановлюючого документа на зазначену вище квартиру було втрачено під час військових дій у м. Сіверськодонецьку.

Згідно з довідкою Дарницького УП ГУНП у м.Києві від 30.12.2025, ОСОБА_2 29.12.2025 зверталася до вказаного Відділу поліції з заявою щодо виявлення 21.05.2025 втрати свідоцтва про право власності на квартиру у м.Сіверськодонецьку (а.с.11).

Копією паспорта громадянина України позивачки ОСОБА_1 підтверджується, що вона зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 27.11.1973, а позивачка ОСОБА_2 була зареєстрована в цій же квартирі з 1991 року по 26.07.2001 (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 07.02.2008 Першою Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою Луганської області, зареєстрованого в реєстрі за №1-315, ОСОБА_2 успадкувала 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.08.2025, право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку вищезазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер: 1-315 від 07.02.2007 зареєстровано 01.08.2025; номер відомостей про речове право: 61014477 (а.с.14).

Ознайомившись із матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Як установлено судом, у позивачів відсутній правовстановлюючий документ на спірну квартиру. Позивачі вказують, що набули право власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 21.03.2001 управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому, проте копії такого свідоцтва суду не надано, відомостей про його зміст на підставі належних та допустимих доказів не встановлено.

При цьому суд ураховує, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цієї дати державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, проводилася реєстраторами бюро технічної інвентаризації, у якого неможливо витребувати відповідні відомості через окупацію м.Сіверськодонецька Луганської області.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України,законів України,міжнародних договорів,згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Вирішення цієї цивільної справи та ухвалення у ній відповідного законного й обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Усі ці складові могли бути з`ясовані лише у процесі доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, позивачі реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Так, позивачці ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частки спірної квартири, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, її право власності зареєстроване у встановленому законом порядку (а.с.14).

Однак, позивачами не було надано суду ні оригіналу, ні копії свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 21.03.2001, на яке вони посилаються в позові. Сама по собі реєстрація місця проживання позивачів не може посвідчувати наявність у особи права власності.

В ході розгляду справи позивачами не було надано суду беззаперечних доказів, які б вказували на набуття ними права власності на спірну квартиру, а також на те, що станом на момент звернення до суду позивачі є власниками спірної квартири.

Суд вказує про необхідність застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Оскільки позивачами не доведено належними та допустимими доказами обставин, зазначених у позові, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивачів.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,10,12,76-82,89,141,263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

позивач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач – Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження: Луганська область, м.Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, 32.

Повне судове рішення складено і підписано 01 червня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.