Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №201/5540/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/5540/25

Провадження № 2/201/542/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

в складі головуючого судді Батманової В.В.

при секретарі Головко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Соборного районного суду міста Дніпра в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Соборного районного суду міста Дніпра перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що 15.10.2008 заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (справа 2-844/08 головуючий суддя Чернобук В.І.), за ОСОБА_3 було визнано право власності на житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку А-1, житловою площею 9,3 м. кв., загальною площею 19,2 м. кв., та житловий будинок Б-1, житловою площею 56,8 м. кв., допоміжною площею 33,4 м. кв., загальною площею 90,2 м. кв., сарай В, площею 3,8 м. кв., вбиральня Д, площею 1,2 м. кв., навіс Г, площею 11,3 м. кв.

02.03.2009 вказане судове рішення було зареєстроване КП «Дніпропетровське міжміське БТІ», а так само і зареєстроване право власності на зазначене вище спірне майно, у відповідному реєстрі майнових прав за № 26605700 (рішення № 7 від 02.03.2009). 03.03.2010 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, зазначене вище заочне рішення (справа 2-844/08 головуючий суддя Чернобук В.І.) було скасоване, а позовна заява залишена без розгляду.

13.02.2025 позивачем було отримано витяг з електронного реєстру речових прав, відповідно до якого одноособовим власником спірного майна є Відповідач у справі - ОСОБА_2 , на підставі Договору купівлі - продажу НРМ 099348 від 18.01.2022 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом ДМНО Балтакса І.В. (номер відповідно до реєстру 48). Вказаний правочин було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Однак, на момент укладання вказаного правочину у ОСОБА_3 були відсутні будь - які підстави та повноваження для розпорядження зазначеним вище майном, так як рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (справа 2-844/08 головуючий суддя Чернобук В.І.) про визнання права власності за останньою було скасоване. Тобто, договір купівлі - продажу НРМ 099348 від 18.01.2022, було вчинено особою яка не була власником майна.

Також, зазначає, що житловий будинок та допоміжні споруди були збудовані позивачем та її чоловіком ОСОБА_4 у 2004 році, та будь-якого права власності відповідач не оформлювала та участі у будівництві не приймала.

У зв`язку з викладеним, просила суд визнати недійсним Договір купівлі - продажу житлового будинку НРМ 099348 від 18.01.2022 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом ДМНО Балтакса І.В. (номер відповідно до реєстру 48) укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який стосується відчуження нерухомого майна розташованого по АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку А-1, житловою площею 9,3 м. кв., загальною площею 19,2 м. кв., та житловий будинок Б-1, житловою площею 56,8 м. кв., допоміжною площею 33,4 м. кв., загальною площею 90,2 м. кв., сарай В, площею 3,8 м. кв., вбиральня Д, площею 1,2 м. кв., навіс Г, площею 11,3 м. кв. та скасувати державну реєстрацію права власності внесене до Державного реєстру речових прав, про реєстрацію права власності на нерухоме майно розташоване по АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку А-1, житловою площею 9,3 м. кв., загальною площею 19,2 м. кв., та житловий будинок Б-1, житловою площею 56,8 м. кв., допоміжною площею 33,4 м. кв., загальною площею 90,2 м. кв., сарай В, площею 3,8 м. кв., вбиральня Д, площею 1,2 м. кв., навіс Г, площею 11,3 м. кв. - за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) внесене 18.01.2022 за № 46212992.

Відповідач надала суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнала, наголосила на тому, що позивачем не долучено доказів скасування рішення від 15.10.2008 про визнання права власності, крім того позивач не є стороною договору, який просить визнати недійсним, до того ж відповідач є добросовісним набувачем, оскільки придбала вказаний будинок за договором купівлі-продажу, а отже все це є підставою для відмови у позові.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала просила відмовити у позові з підстав зазначених у відзиві.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Встановлено та не заперечується сторонами, що 15.10.2008 заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (справа 2-844/08 головуючий суддя Чернобук В.І.), за ОСОБА_3 було визнано право власності на житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку А-1, житловою площею 9,3 м. кв., загальною площею 19,2 м. кв., та житловий будинок Б-1, житловою площею 56,8 м. кв., допоміжною площею 33,4 м. кв., загальною площею 90,2 м. кв., сарай В, площею 3,8 м. кв., вбиральня Д, площею 1,2 м. кв., навіс Г, площею 11,3 м. кв.

02.03.2009 вказане судове рішення було зареєстроване КП «Дніпропетровське міжміське БТІ», а так само і зареєстроване право власності на зазначене вище спірне майно, у відповідному реєстрі майнових прав за № 26605700 (рішення № 7 від 02.03.2009).

Позивач зазначає, що 03.03.2010 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, зазначене вище заочне рішення (справа 2-844/08 головуючий суддя Чернобук В.І.) було скасоване, а позовна заява залишена без розгляду, проте суд критично оцінює доводи позивача в цій частині, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаного суду не надано та судом не встановлено.

Натомість, позивачем додано у якості додатків до позову ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2024, якою заяву ОСОБА_1 про перегляд вищевказаного заочного рішення повернуто заявнику.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3,4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на відсутність доказів того, що Заочне рішення було скасоване не має підстав вважати, що ОСОБА_3 не мала права укладати договір купівлі -продажу житлового будинку на користь відповідача.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд критично оцінює доводи позивача якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, оскільки суду не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження доводів зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18 рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові…».

В постанові від 16.10.2020 по справі 910/12787/17, Верховний Суд зазначив, що «…особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин…».

Позивач не є стороною правочину, однак заявляє вимогу про визнання його недійсним, вказуючи, що позивач зі своїм чоловіком побудувала житловий будинок позначений літ. Б-1 в 2004 році.

При цьому, на підтвердження своїх доводів, позивач не долучила жодного доказу як факу будівництва, так і факту того, що таке будівництво було визнано власністю позивача та її чоловіка. Не заявляє позивач жодних позовних вимог на будь-які будівлі в складі Житлового будинку в своєму позові.

Жодного документу, підтверджуючого отримання позивачем дозвільних документів, та доказів отримання земельної ділянки, а так само доказів будівництва будівель позивачем не надано.

Не надано позивачем і доказів наявності майнового інтересу, який буде відновлений визнанням договору купівлі-продажу недійсним. Тобто, в результаті визнання договору купівлі-продажу, позивач не набуває жодних прав на житловий будинок, не відновлюється її право власності, бо таке ніколи не було зареєстроване.

Таким чином, позивач не може бути позивачем в розумінні норм ЦПК України, оскільки жодної шкоди укладеним договором купівлі-продажу їй не завдано, жодного права не порушено, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог

Відтак, твердження позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, спростовуються вищевказаними обставинами та нічим об`єктивно не підтверджуються, а тому суд вважає, що в задоволені позовних вимог слід відмовити, оскільки суду не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження доводів зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.

Також у разі відмови у позові суд, відповідно до вимог ч.9 ст. 158 ЦПК України скасовує заходи забезпечення позову, накладені відповідно до ухвали Соборного районного суду міста Дніпра від 22 травня 2025 року про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 12, 13, 76-78, 81-82, 89, 130, 137, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним відмовити.

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 22 травня 2025 року про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним скасувати в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 26 травня 2026 року.

Суддя: В.В. Батманова