Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №140/11752/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/11752/25 пров. № А/857/48589/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Каленюк Ж.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати у період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44); зобов`язати здійснити за період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

24 жовтня 2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії повернуто позивачеві.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Отримання позивачем (його представником) листа військової частини НОМЕР_1 від 23 липня 2025 року №1093 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії (більш як через два роки після припинення відносин грошового забезпечення з військовою частиною НОМЕР_1 ) щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Оскільки позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, при цьому позивач не навів доводів та не надав документального підтвердження наявності об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом установленого законом строку, суддя суду першої інстанції прийшла до висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 123 КАС України, для повернення позовної заяви.

Не погодившись з прийнятою ухвалою судді, Яковенко Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України вихідною датою для початку обрахунку тримісячного строку звернення до суду для спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, є день вручення працівнику письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Вказує, що письмове повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені їй при звільненні було надано у липні 2025 року, тому строк звернення до суду не пропущено.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про повернення позовної заяви.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини у цій справі виникли щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення під час проходження військової служби (є публічною) за період 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року.

11.01.2023 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Листом від 23.07.2025 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки її подано поза межами встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду без зазначення поважних причин його пропуску.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд першої інстанції інстанції в оскарженій ухвалі застосував строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.

Водночас спірним у цій справі є питання початку обчислення цього строку.

У контексті зазначеного суд апеляційної інстанції зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У цій справі предметом спору є невиплата позивачу з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44).

Згідно з положеннями частини другої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі 420/33039/24 констатував, що у випадку звільнення особи з військової служби та в разі невиплати йому частини грошового забезпечення, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на отримання якого він має право, закон пов`язує початок обчислення строку саме із датою одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні.

Із матеріалів справи слідує, що накази військової частини від 11.01.2023 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Саме з цим наказом суд першої інстанції пов`язував початок обчислення тримісячного строку для звернення позивача до суду та, як наслідок, прийшов до висновку про те, що після ознайомлення з цим наказом позивач повинен була дізнатися про виплату спірних сум грошового забезпечення.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками судді суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, чинне законодавство не містить затвердженої форми повідомлення про нараховані і виплачені працівнику суми при звільненні, водночас приписи статті 116 КЗпП України конкретизують, що в ньому повинно бути зазначено, а саме: окремо кожен вид виплати - основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.

Отже, головним акцентом повідомлення про нараховані і виплачені суми при звільненні є розмір кожної виплати, як єдиний індикатор, що дозволяє визначити правильність виплачених сум, та, відповідно, наявність/відсутність порушеного права.

Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 квітня 2025 року у справі 420/33039/24

Однак, матеріалами справи не підтверджується, що наказ про звільнення позивача із військової служби містить інформацію щодо кожного виду виплат позивача, як це вимагає стаття 116 КЗпП України.

У зв`язку з цим такий наказ не може вважатися письмовим повідомленням про суми, нараховані і виплачені позивачу при звільненні, з одержанням якого частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок обрахунку тримісячного строку для звернення до суду.

Водночас матеріали справи містять доказ повідомлення позивача про нараховані і виплачені йому суми при звільненні - лист відповідача від 23.07.2025, з якого стало відомі всі суми грошового забезпечення та його складові, які виплачувались позивачу при звільненні.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про недотримання позивачем передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, повернення позову позивачу на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України.

Колегія суддів, здійснюючи аналіз ст. 233 КЗпП України, зазначає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, такий момент відраховується у спірних правовідносинах з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суддя суду першої інстанції при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустив неправильне застосування норм процесуального права, неправильно встановивши початок перебігу строку звернення до суду, у зв`язку із чим прийшов до помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачу.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/11752/25 – скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська