Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №460/17912/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/17912/25 пров. № А/857/47837/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Комшелюк Т.О.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправними дії щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої грошового забезпечення при звільненні з військової служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 260/11053/23 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів; зобов`язати нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення при звільненні з військової служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 260/11053/23.

Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року позовну заяву про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення даної ухвали. Вказано, що пзивачу слід усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням підстав для його поновлення за весь період його пропуску, а також доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вказаної ухвали позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. В обґрунтування поданої заяви стверджує, що оскільки він відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.07.2022 № 467-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07 липня 2022 року, тому строк звернення до суду з даним позовом не обмежується.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - повернуто позивачу разом з доданими до неї документами без розгляду.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач дізнався про порушення свого права саме в червні 2024 року, а тому саме з цієї дати слід відраховувати початок строку звернення до суду і дата виключення позивача зі списків особового складу не впливає на цей строк. З огляду на те, що позивачем не зазначено жодної об`єктивно непереборної обставини, що перешкоджала вчасному зверненню з адміністративним позовом, то підстави для визнання причин пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду з даним позовом відсутні. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що дана позовна заява і додані до неї документи підлягають поверненню позивачу.

Не погодившись з прийнятою ухвалою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що спір у цій справі стосується порушення законодавства про оплату праці, а тому при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин та на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу), яка не встановлювала жодних строкових обмежень щодо звернення до суду позовом. Вказує, що суд першої інстанції помилково застосовує положення статті 122 КАС України щодо строку звернення до суду з позовом, яке у даному випадку подано з приводу порушення законодавства про оплату праці, оскільки такі, як вже зазначалося вище, є незастосованими, а положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції на момент існування правовідносин) не містить прив`язки щодо обчислення строків звернення до суду з фактом нарахування чи виплати коштів. Вважає, що не може бути обмежений у реалізації свого права на звернення до суду з позовом про нарахування та виплату недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення при звільненні з військової служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 260/11053/23, шляхом застосування норми права, що введена вже після його звільнення із служби та не може бути застосованою до правовідносин, які розпочалися до внесення змін до Кодексу законів про працю України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 260/11053/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% за 15 повних календарних років служби. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% за 15 повних календарних років служби із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року.

Позивач на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 260/11053/23 отримав нараховані кошти в червні 2024 року.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки її подано поза межами встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду без зазначення поважних причин його пропуску.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

У цій справі позивач просить нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення при звільненні з військової служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 260/11053/23. До суду з такими вимогами позивач звернувся 01 жовтня 2025 року.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини перша і друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у новій редакції, а саме:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 Кодексу законів про працю України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом`якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту 2 Рішення від 09.02.1999, пункт 4 Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Вказана позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22, від 05 грудня 2024 року у справі № 560/866/24.

Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки питання застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Отже, колегія суддів вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.

Таким чином, вимоги позивача стосуються нарахування та виплати недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення при звільненні з військової служби на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 260/11053/23, тобто за редакції частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України чинній до 19 липня 2022 року, якою строк звернення працівника до суду з позовом до суду про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.

Крім того, на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (07 липня 2022 року (наказ від 07 липня 2022 року № 467-ОС)) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Суд першої інстанції помилково застосував положення частини другої статті 122 КАС України щодо строку звернення до суду з позовом, яке у даному випадку подано з приводу порушення законодавства про оплату праці, оскільки такі є незастосованими, а положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції на момент існування правовідносин) не містить прив`язки щодо обчислення строків звернення до суду з фактом нарахування чи виплати коштів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустив неправильне застосування норм процесуального права, у зв`язку із чим прийшов до передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 460/17912/25 – скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська