Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №460/2921/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/2921/25 пров. № А/857/25208/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі № 460/2921/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанції – Борискін С.А.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення – 19 травня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі також позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі також відповідач 1, апелянт), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі також відповідач 2), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №965210105273 від 28.01.2025 щодо відмови в здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки про суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого з 01.01.2024 в сумі 3028, 00 грн. та зобов`язати провести такий перерахунок та виплату.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області як одержувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області з заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Господарського суду Херсонської області від 05.12.2024 №0101-16/0289/24. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, яке відмовив позивачу в проведенні такого перерахунку з посиланням на те, що суддівська винагорода судді, який працює на відповідній посаді, не збільшувалася, тому відсутні підстави для здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач вказує, що відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня календарного року. Оскільки ця конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області протиправно відмовив позивачу в здійсненні перерахунку.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №965210105273 від 28.01.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки про суддівську винагороду від 05.12.2024 №0101-16/0289/24.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області провести перерахунок та виплату з 01.01.2024 ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки Господарського суду Херсонської області від 05.12.2024 №0101-16/0289/24, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, яке вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідно до ч. 4 ст. 142 Закону № 1402 у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Статтею 135 Закону № 1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді встановлюється в залежності від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Починаючи з січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 гривні. Статтею 7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ «Про державний бюджет на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102 грн., тобто на рівні 2020 року. Пунктом 1 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.02.2023 № 7-2), передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402 органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційний вимог, вказує, що відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня календарного року. Оскільки ця конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області протиправно відмовив позивачу в здійсненні перерахунку.

Крім цього, на адресу апеляційного суду надійшла заява від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зупинення провадження у справі, в якій просить Восьмий апеляційний адміністративний суд зупинити провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року по справі № 460/2921/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій до набрання законної сили рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/26972/24.

Надаючи правову оцінку заявленому клопотанню, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, ухвалою від 20 березня 2026 року Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду передав справу № 520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Зазначене у заяві, відповідачем підстава для зупинення провадження у справі не є такою, що будь-яким чином ускладнює розгляд вказаної справи та робить її розгляд об`єктивно неможливим до вирішення спору у справі № 520/26972/24. Також не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу № 460/2921/25 без попереднього розгляду адміністративної справи № 520/26972/24, не зазначено, чому наявні у цій справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви відповідача 2 про зупинення провадження у даній справі, оскільки не встановлено передбачених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України необхідних умов для зупинення провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 520/26972/24.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що

ОСОБА_2 є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

В грудні 2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці. До заяви була додана довідка Господарського суду Херсонської області від 05.12.2024 №0101-16/0289/24.

За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області прийняло рішення, яким відмовив позивачу в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

Рішення мотивоване таким: Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня 2024 року становить 2102,00 грн. Таким чином, базовий розмір посадового окладу місцевого та апеляційного суду в порівнянні з минулим роком не змінювався.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після надходження оновленої довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом 01.01.2024, Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повинно було провести перерахунок пенсії позивача.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (Закон - № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні, на 01 січня 2024 року 3028 гривень; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2024 роки, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (Закон - № 966-XIV), прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.

Так, 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон № 1401-VIII), яким серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Тобто, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

При цьому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Проте, до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Також у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Так, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі Закону України № 2710-IX, була неправомірною.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 09.02.2023 № 7-2) затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України.

Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, врегульований розділом IV Порядку № 3-1.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 розділу IV Порядку № 3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини другої статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

За змістом абзаців 1 та 2 пункту 6 розділу IV Порядку № 3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.

Звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, в тому числі через вебпортал або засобами Порталу Дія з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), або надсилання поштою.

Матеріалами справи підтверджено, що в грудні 2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці. До заяви була додана довідка Господарського суду Херсонської області від 05.12.2024 №0101-16/0289/24.

Тобто, позивач подав необхідний документ для вчинення відповідачем перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, як то передбачено Порядком № 3-1.

Проте, відповідачем не було здійснено перерахунку за вказаною довідкою.

Отже, довідка, подана позивачем відповідачу, видана з дотриманням частин 2,3 та 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, а саме те, що суддівська винагорода виплачується судді і складається з посадового окладу та інших доплат, і базовий розмір посадового окладу судді обраховуються виходячи для суддів місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області провести перерахунок та виплату з 01.01.2024 ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки Господарського суду Херсонської області від 05.12.2024 №0101-16/0289/24 станом на 01.01.2024, з урахуванням раніше виплачених сум

Оскільки, сторонами не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а тому, в силу приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції такому оцінки не надає.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі № 460/2921/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний