Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №500/1031/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1031/26 пров. № А/857/19145/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т. М., Сала П. І., за участю секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., представника позивача Цюха В.В., представника відповідача Герелевич О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №500/1031/26 за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області до Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, -

Короткий зміст позовних вимог:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області (далі – ТУ ДСА, позивач) звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою від 25.02.2026 з такими вимогами до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВПВР, відповідач): - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР Олесі Герелевич від 16.02.2026 ВП № 80254442 про стягнення з ТУ ДСА виконавчого збору в сумі 34588 грн.; - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР Олесі Герелевич від 16.02.2026 ВП № 80254442 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 300 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

17.03.2026 Тернопільський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов ТУ ДСА задовольнив повністю: - визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця ВПВР Олесі Герелевич від 16.02.2026 ВП №80254442 про стягнення з ТУ ДСА виконавчого збору в сумі 34588 грн.; - визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця ВПВР Олесі Герелевич від 16.02.2026 ВП №80254442 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 300 грн.; - стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ВПВР на користь ТУ ДСА витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 1, 3, 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), ст.ст. 1, 2, 7 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI). Суд дійшов висновку, що боржник за виконавчим листом №200/3891/24 ТУ ДСА за організаційно-правовою формою є органом державної влади, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України та у ТУ ДСА наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя»). Отже, в цьому випадку виконання рішення щодо зобов`язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом №4901-VI. Тому виконавчий збір на підставі пункту 3 частини 5 статті 27 Закону №1404-VІІІ у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується. Виходячи зі змісту постанови про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.02.2026 ВП №80254442, розмір мінімальних витрат виконавчого провадження розраховано з врахуванням прийнятої постанови про стягнення виконавчого збору. Враховуючи те, що постанова про стягнення виконавчого збору за висновками суду є протиправною та підлягає скасуванню, тому витрати, пов`язані із винесенням вказаної постанови, не підлягають включенню до розміру мінімальних витрати виконавчого провадження; відповідно, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження також є протиправною.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги:

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових та необґрунтованих висновків, неправильно застосував норми матеріального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наводить такі аргументи: - у цій справі виконавчий збір є фіксованою платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу (рішення суду зобов`язального характеру), що здійснюються державним виконавцем, а винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком виконавця, визначеним ч. 4 ст. 27 Закону №1404-VIII; - за правилами частини третьої статті 27 Закону №1404-VIII примусове виконання рішення немайнового характеру передбачає стягнення виконавчого збору у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи; - відповідно до приписів Закону №1404-VIII, стягнення з боржника мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з відкриттям виконавчого провадження також є обов`язком державного виконавця та пов`язується з початком примусового виконання; - виконавчий лист № 200/3891/24 від 28.05.2025 Тернопільського окружного адміністративного суду містить вимогу зобов`язального характеру (зобов`язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити особі суддівську винагороду з 10 березня 2024 року по 30 квітня 2024 року виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року 3028 грн. з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів), що за своїм змістом не є тотожним такому способу захисту порушеного права, як стягнення визначеної судом конкретної суми за певним видом платежу; - рішення суду у справі №500/4770/24 не виконується в порядку, визначеному Законом №4901-VI, оскільки цей закон поширює свою дію на виконання рішень про стягнення коштів, а не на виконання рішення немайнового характеру, як в цьому випадку; - виконавчий лист № 80254442 від 28.05.2025 Тернопільського кружного адміністративного суду містить вимогу щодо зобов`язання вчинити певні дії, а не про стягнення коштів, а тому виконання цього виконавчого листа здійснюється відповідно до Закону №1404-VІІІ, без урахування Закону №4901-VI, тому п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VІІІ не може бути застосований до спірних правовідносин; - спосіб захисту порушеного права, зазначений у судовому рішенні, визначає і порядок його виконання. У цьому випадку вимоги до боржника - зобов`язального характеру, тоді як за Законом № 4901-VI виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону). Оскільки виконавчий лист №200/3891/24 не виконаний до відкриття виконавчого провадження та не належить до жодної із вищевказаних категорій виконавчих документів, по яких виконавчий збір не стягується, то постанова про стягнення виконавчого збору №80254442 від 16.02.2026 та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження №80254442 від 16.02.2026 є законними, а висновки суду першої інстанції – помилковими.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу та навів аргументи, що зводяться до повторення підстав позову: - пунктом 3 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом №4901-VI; - відповідно до частини 1 статті 7 Закону №4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом №1404-VIII, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом; - оскільки боржник за виконавчим листом №200/3891/24 (ТУ ДСА) за організаційно-правовою формою є органом державної влади, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя"), то у цьому випадку виконання рішення щодо зобов`язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом №4901-VI. З огляду на це виконавчий збір на підставі пункту 3 частини 5 статті 27 Закону №1404-VІІІ у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується. Згідно постанови про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.02.2026 ВП №80254442 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження розраховано з врахуванням прийнятої постанови про стягнення виконавчого збору. Враховуючи, що постанова про стягнення виконавчого збору за висновками суду є протиправною та підлягає скасуванню, тому витрати, пов`язані із винесенням вказаної постанови, не підлягають включенню до розміру мінімальних витрати виконавчого провадження.

Представник позивача в судовому засіданні навів аргументи, аналогічні до доводів позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник апелянта (відповідача) в судовому засіданні навів аргументи, аналогічні до доводів апеляційної скарги та відзиву на позов, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове – про відмову в задоволенні позову.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції:

На примусове виконання рішення суду справі №200/3891/24, що набрало законної сили, Донецький окружний адміністративний суд 14.11.2024 видав виконавчий лист, згідно якого:

- зобов`язав ТУ ДСА провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди з 10.03.2024 по 30.04.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 - 3028 грн. з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язав Державну судову адміністрацію України забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 10.03.2024 по 30.04.2024, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028 грн.

17.02.2026 ТУ ДСА отримало від ВПВР:

- постанову головного державного виконавця від 16.02.2026 ВП № 80254442 про відкриття виконавчого провадження;

- постанову головного державного виконавця від 16.02.2026 ВП № 80254442 про стягнення виконавчого збору в сумі 34588 грн.;

- постанову головного державного виконавця від 16.02.2026 ВП№ 80254442 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 300 грн.

19.02.2026 ТУ ДСА:

- здійснило розрахунок доплат ОСОБА_1 за вказаний у виконавчому листі період та звернулося до Державної судової адміністрації України із листом від 19.02.2026 № 07-280/26 щодо виділення додаткових коштів за КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя»;

- звернулося до ВПВР із листом № 07-267/26, в якому вказало на неможливість виконання постанови головного державного виконавця від 16.02.2026 ВП № 80254442 про стягнення виконавчого збору в сумі 34588 гривень.

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

В статті 27 Закону №1404-VІІІ визначено перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується: - за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), - накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог; - за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; - у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; - якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (пункт 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VII); - за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; - у разі виконання рішення приватним виконавцем; - за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 42 Закону №1404-VII передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (частина перша статті 42 Закону № 1404-VII).

Пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5) витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі – Закон № 4901-VI) визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб – це відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Приписами частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Статтею 7 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

1. на примусовому виконанні у ВПВР перебуває рішення суду у справі №200/3891/24, яким двох боржників, котрі є державними органами (ДСА України, ТУ ДСА), зобов`язано вчинити на користь стягувача певні дії:

- ТУ ДСА - нарахувати та виплатити стягувачу суддівську винагороду за певний період та за певною формулою, визначеною судом в резолютивній частині рішення;

- ДСА України - забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати стягувачу перерахованої на виконання рішення суду суддівської винагороди.

У спірних правовідносинах, що оцінюються у цій справі, вимоги стягувача до боржників (в т.ч. до ТУ ДСА), а також спосіб захисту прав позивача, визнаний адміністративним судом у справі №200/3891/24 належним, мають немайновий (зобов`язальний) характер, а саме - спонукання державних органів до вчинення певних дій. Водночас слід констатувати, що суд у справі №200/3891/24 не приймав рішення майнового характеру – про стягнення з ТУ ДСА та/або ДСА України на користь стягувача конкретної (обчисленої судом) суми коштів.

Оскільки на підставі Закону № 4901-VI виконуються рішення про стягнення з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону (в т.ч. державних органів), коштів, то це виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення у справі №200/3891/24. З огляду на це апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія пункту 3 частини п`ятого статті 27 Закону №1404-VII, а відтак - про відсутність підстав для задоволення позову боржника у виконавчому провадженні, ТУ ДСА, про скасування постанови державного виконавця ВПВР про стягнення з позивача виконавчого збору.

Такий підхід апеляційного суду до правозастосування відповідає усталеним висновкам Верховного Суду щодо тлумачення та застосування положень пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VII у їх взаємозв`язку із нормами ст.ст. 1, 2, 3, 7 Закону № 4901-VI при виконанні судових рішень про спонукання державних органів здійснити перерахунок та виплату на користь стягувачів певних платежів (виплат, винагород тощо), що сформовані у постановах від 14.05.2020 у справі № 336/4615/17, від 09.07.2020 у справі № 806/2179/16, від 18.08.2020 у справі № 205/6571/17, від 16.09.2020 у справі № 310/1512/17, від 07.10.2020 у справі № 815/3815/17, від 09.12.2020 у справі № 522/19758/18, від 17.03.2021 у справі №360/3428/20 тощо.

2. Апеляційний суд також констатує, що суд першої інстанції помилково визнав слушними аргументи ТУ ДСА на обґрунтування позовних вимог до ВПВР, котрі є очевидно помилковими, оскільки:

- виконання судових рішень на підставі Закону № 4901-VI здійснюють органи державної казначейської служби, а не органи ДВС. В цьому контексті апелянт цілком слушно звернув увагу суду на те, що боржник не оспорює постанову про відкриття виконавчого провадження для примусового виконання рішення у справі №200/3891/24 чи компетенцію органів ДВС забезпечувати примусове виконання цього рішення суду;

- у боржника ТУ ДСА, попри його твердження, відсутня окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду, а його покликання на наявність такої програми в головного розпорядника коштів (ДСА України), яке є окремим учасником (боржником) у виконавчому провадженні ВП № 80254442, нічого не доводить в контексті обґрунтованості доводів позивача;

- наявна у ДСА України бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду за КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» не є бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в розумінні ст. 3 Закону № 4901-VI, тому її існування не є підставою для застосування до спірних правовідносин пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VII.

Отже, за наведеного правового регулювання та встановлених судом обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що стягнення з позивача виконавчого збору у визначеному Законом розмірі (в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати) є обов`язком державного виконавця при примусовому виконанні рішення №200/3891/24 на підставі Закону №1404-VII, тому немає підстав для скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 16.02.2026 ВП № 80254442.

3. Позовні вимоги про скасування постанови від 16.02.2026 ВП №80254442 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 300 грн. мають похідний характер, а висновок суду першої інстанції про їх задоволення ґрунтується виключно на тому, що постанова про стягнення виконавчого збору за висновками суду є протиправною та підлягає скасуванню (основні вимоги), тому витрати, пов`язані із винесенням цієї постанови, не підлягають включенню до розміру мінімальних витрати виконавчого провадження. Враховуючи оцінку апеляційного суду щодо помилковості таких висновків суду першої інстанції, а також про слушність аргументів апелянта щодо правомірності постанови про стягнення виконавчого збору, підстав для скасування постанови державного виконавця про мінімальних витрат виконавчого провадження також немає.

Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Підсумовуючи наведені вище мотиви, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Враховуючи слушність аргументів апелянта-відповідача, слід прийняти нове рішення – про відмову у задоволенні позову позивача.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд перерозподіляє судові витрати сторін, понесені в суді першої інстанції. Щодо витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то з огляду на статус учасників справи (у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень є відповідач) понесені апелянтом витрати не відшкодовуються; водночас понесені позивачем витрати покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №500/1031/26 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області до Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, покласти на нього. Судові витрати, понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції, не відшкодовуються.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до касаційного суду. Постанова у повному обсязі буде складена протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 02.06.26