Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №500/3562/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/3562/25 пров. № А/857/38696/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 21 серпня 2025 року (головуючий суддя Чепенюк О.В.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Тернопіль, у справі № 500/3562/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

12.06.2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області), у якому з урахуванням нової редакції позовної заяви поданої на усунення недоліків позову просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 13.03.2025 № 192350009980 про відмову у призначенні пенсії без зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 20.09.1985 по 15.07.1986 згідно з архівною довідкою № 652/06-06 від 05.12.2024, виданою трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області; зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 20.09.1985 по 15.07.1986 згідно з архівною довідкою № 652/06-06 від 05.12.2024, виданою трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду 21 серпня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до страхового стажу ОСОБА_1 підлягає зарахуванню період його роботи з 20.09.1985 по 15.07.1986, оскільки такий відповідає архівній довідці від 18.02.2025 №73/06-06, виданій на підставі проведеної перевірки, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказані відповідачем недоліки у архівній довідці, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 21 серпня 2025 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 20.09.1985 по 15.07.1986 згідно з довідкою від 05.12.2024 № 652/06-06, оскільки неможливо ідентифікувати ПІБ з паспортними даними (відсутнє по батькові), а згідно акта перевірки факту роботи та нарахованої заробітної плати від 18.02.2025 № 1900-1003-1/679 відсутня інформація про відсутність інших працівників з таким прізвищем та ім`ям.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), 06.03.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, подавши відповідні документи.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Рівненській області, рішенням якого від 13.03.2025 № 192350009980 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

У цьому рішенні вказано, що страховий стаж заявника складає 29 років 00 місяць 05 днів.

Зі змісту рішення вбачається, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

період роботи з 20.09.1985 по 15.07.1986 згідно з довідкою від 05.12.2024 № 652/06-06, оскільки неможливо ідентифікувати ПІБ з паспортними даними (відсутнє по батькові), а згідно акта перевірки факту роботи та нарахованої заробітної плати від 18.02.2025 № 1900-1003-1/679 відсутня інформація про відсутність інших працівників з таким прізвищем та ім`ям;

періоди підприємницької діяльності з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 04.01.2008, з 12.04.2009 по 02.08.2009, з 21.01.2010 по 20.09.2011, оскільки періоди здійснення заявником підприємницької діяльності в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про суму та сплату страхових внесків (а.с.11).

Позивач не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком в частині незарахування окремого періоду роботи, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями ч.1 ст.56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Так, для підтвердження страхового стажу позивач надав довідку від 05.12.2024 №652/06-06, видану трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області, оскільки спірний період роботи позивача з 20.09.1985 по 15.07.1986 не зазначено у трудовій книжці.

Трудовим архівом Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області надано довідку від 05.12.2024 № 651/06-06 про те, що в документах архівного фонду “Лановецького міжгосподарського підприємства по виробництву яловичини смт. Ланівці Лановецького району Тернопільської області” в наказах по особовому складу зазначений наказ № 119 від 19.09.1985, смт Ланівці, 5, такого змісту: Прийняти на роботу з 20.09.1985 шофером на автомашину КАЗ-608 ОСОБА_1 , Директор підприємства, підпис, ОСОБА_2 ; в наказах по особовому складі за 1986 рік по Лановецькому міжгосподарського підприємства по виробництву яловичини” на звільнення з роботи ОСОБА_1 немає (а.с.13).

18.02.2025 ГУ ПФУ в Тернопільській області проведено перевірку архівної довідки про заробітну плату від 05.12.2024 №652/06-06, за результатами якої складено акт №1900-1003-1/679 від 18.02.2025. Перевіркою встановлено, що відомості щодо нарахованої заробітної плати для призначення (перерахунку) пенсії за жовтень, грудень 1985 року та січень 1986 року згідно книги обліку нарахування заробітної плати невірно відображено у архівній довідці про заробітну плату. Рекомендовано надати оновлену довідку. Відомості щодо нарахованої заробітної плати згідно книги обліку нарахування заробітної плати за 1985, 1986 роки проведено на працівника - ОСОБА_3 . При цьому заробітна плата нараховувалася за період з жовтня 1985 року по липень 1986 року (а.с.71-72).

За результатами проведеної перевірки установою надана оновлена довідка від 18.02.2025 №73/06-06 про заробітку плату ОСОБА_1 (так записано у документах) (а.с.12, 72 зворот). В довідці зазначено, що позивач працював в Лановецькому міжгосподарському підприємстві по виробництву яловичини в період з жовтня 1985 року по липень 1986 року.

Зі змісту довідка від 05.12.2024 № 651/06-06 судом першої інстанції встановлено, що позивач прийнятий на роботу 20.09.1985, проте відомості про звільнення позивача відсутні (а.с.13).

Водночас при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що згідно пункту 27 Порядку № 637 у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

Отже, враховуючи приписи пункту 27 Порядку № 637, оскільки згідно довідки про заробітну плату від 18.02.2025 зазначено період роботи період по липень 1986 року, то в даному випадку, суд вважає, що підлягає зарахуванню позивачу до страхового стажу спірний період з 20.09.1985 по 15.07.1986 в Лановецькому міжгосподарському підприємстві по виробництву яловичини.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що хоч і написання відомостей про позивача в архівній довідці від 18.02.2025 №73/06-06 є неповними, оскільки зазначено лише прізвище та ім`я, проте такий недолік жодним чином не впливає на можливість зарахувати спірний період до страхового стажу та не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.

В свою чергу, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними чи трудова книжка не належить позивачеві.

Апеляційний суд також зазначає, що з аналізу змісту зазначених документів не виникає зайвих сумнівів, що вказані документи належать саме ОСОБА_1 , та видані на його ім`я, оскільки містять додаткові ідентифікуючі дані (прізвище, ім`я), що дає підстави стверджувати що всі вони стосуються однієї особи, а саме ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи у довідці.

Незазначення по батькові позивача в архівній довідці, не може бути підставою для виключення такого періоду з трудового стажу позивача, що дає йому право на зарахування спірного періоду, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що страхового стажу ОСОБА_1 підлягає зарахуванню період його роботи з 20.09.1985 по 15.07.1986, оскільки такий відповідає архівній довідці від 18.02.2025 №73/06-06, виданій на підставі проведеної перевірки, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказані відповідачем недоліки у архівній довідці, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду.

Крім того, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, позивач у позовних вимогах просить зарахувати період роботи з урахуванням довідки від 05.12.2024 № 651/06-06, проте на підставі акта перевірки та наявних недоліків вказаної довідки архівним відділом надано оновлену довідку з урахуванням виявлених недоліків від 18.02.2025 №73/06-06.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в межах спірних правовідносин належними та допустимими доказами, якими є записи трудової книжки та архівні довідки в сукупності, підтверджується робота ОСОБА_1 з 20.09.1985 по 15.07.1986 в Лановецькому міжгосподарському підприємстві по виробництву яловичини з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця, вищезазначені недоліки архівної довідки не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 21 серпня 2025 року у справі № 500/3562/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний