Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 02 червня 2026 р.
Справа: №300/2634/25
Суддя: Кузьмич Сергій Миколайович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2634/25 пров. № А/857/44850/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Остап`юк С.В. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/2634/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання до вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати періоди роботи з 04.07.2001 до 19.04.2006, з 06.11.1986 до 05.12.1989, з 06.12.1989 до 31.12.1991 до стажу державної служби та з 01.04.2008 до 31.08.2008 і перевести з 20.12.2024 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач протиправно не зарахував до стажу державної служби періоди роботи: з 06.11.1986 до 05.12.1989 на посаді ведучого інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднанні «Долинаагропром», з 06.12.1989 до 31.12.1991 на посаді головного інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднані «Долинаагропром», з 04.07.2001 до 19.04.2006 на посаді голови Болехівської міської ради в Болехівській міській раді, та не зарахував до загального страхового стажу періоду роботи з 01.04.2008 до 31.08.2008 на посаді начальника головного управління регіонального розвитку та капітального будівництва облдержадміністрації, внаслідок чого протиправно відмовив у переведенні з 20.12.2024 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ. Вважає такі дії протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ від 16.12.1993. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи: з 06.11.1986 до 05.12.1989 на посаді ведучого інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднанні «Долинаагропром», з 06.12.1989 до 31.12.1991 на посаді головного інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднані «Долинаагропром», з 04.07.2001 до 19.04.2006 на посаді голови Болехівської міської ради в Болехівській міській раді до стажу державної служби, та період роботи з 01.04.2008 до 31.08.2008 на посаді начальника головного управління регіонального розвитку та капітального будівництва облдержадміністрації, та перевести його з 20.12.2024 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача 20.12.2024 із заявою про переведення його на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у позивача був необхідний стаж державної служби більше десяти років, а тому відповідач протиправно відмовив у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з червня 2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
20.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про переведення його на пенсію за віком, як державному службовцю, згідно Закону України «Про державну службу», яку після реєстрації, за принципом екстериторіальності, передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за № 092850006945 від 26.12.2024 відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно Закону України «Про державну службу».
Вказане рішення за № 092850006945 від 26.12.2024 обґрунтоване тим, що оскільки позивач не має 10 років стажу на 01.05.2016, на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статте 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України (стаж державної служби становить 9 років 2 місяці 6 днів). До стажу державної служби не зараховано період з 04.07.2001 до 19.04.2006 в Болехівській міській раді на посаді голови Болехівської міської ради, а також період з 01.04.2008 до 31.08.2008 відсутній в індивідуальних відомостях персоніфікованого обліку за Формою ОК-5.
Крім того, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за № 2216-1469/С-02/8-0900/25 від 18.03.2025, на заяву позивача від 20.02.2025, повідомлено позивача про те, що стаж роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців з 02.05.2016 не враховується до стажу роботи державної служби. Додатково зазначено, що до розрахунку пенсійної виплати не враховано стаж роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців за наступні періоди роботи: з 06.11.1986 до 05.12.1989 – на посаді ведучого інженера по охороні праці, протипожежній охороні та безпеці руху в Долинському районному агропромисловому об`єднанні, з 06.12.1989 до 31.12.1991 – на посаді головного інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднанні «Долинаагропром», оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що дані організації відноситься до органів державної служби; з 01.04.2008 до 31.05.2008 – в Головному управлінні регіонального розвитку та будівництва облдержадміністрації, оскільки відсутня інформація в індивідуальних відомостях про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» за № 092850006945 від 26.12.2024, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Вимогами ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, а також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з п. 2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Одночасно, пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов`язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.
Також колегія суддів зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Щодо не зарахування позивачу періоду роботи до страхового стажу у зв`язку з відсутністю у відповідача інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині 1 статті 12 цього Закону.
За приписами статті 1 Закону №1058 застрахована особа фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 Закону №1058).
Частинами 4-6, 9,10,12 статті 20 Закону №1058 встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум із їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Матеріалами справи встановлено, що трудовою книжкою серії НОМЕР_1 підтверджено, що позивач в період з 06.11.1986 до 05.12.1989 працював на посаді ведучого інженера по охороні праці, протипожежній охороні та безпеці руху в Долинському районному агропромисловому об`єднанні, з 06.12.1989 до 31.12.1991 – на посаді головного інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднанні «Долинаагропром», з період з 04.02.2001 до 19.04.2006 в Болехівській міській раді на посаді голови Болехівської міської ради, з 01.04.2008 до 21.04.2008 призначений тимчасово виконуючим обов`язки начальника Головного управління регіонального розвитку та будівництва облдержадміністрації, з 21.04.2008 до 31.05.2010 – працював на посаді начальника Головного управління регіонального розвитку та будівництва облдержадміністрації.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу про сплату страхових внесків за вказані періоди не може бути підставою для не зарахування таких до страхового та пільгового стажу для призначення пенсії позивачу.
Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи не були сплачені.
Отже, фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд апеляційної інстанції за аналізом обставин справи та нормативного регулювання дійшов висновку про те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків і це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи.
Таким чином, вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, в тому числі і період роботи з 01.04.2008 до 31.08.2008 на посаді начальника головного управління регіонального розвитку та капітального будівництва облдержадміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.03.2020 по справі № 535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а.
Щодо наявність підстав для зарахування періодів роботи позивача до державної служби, колегія суддів зазначає наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі – Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статі 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі – Закон № 3723-XII) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі – Закон від 07.06.2001 № 2493-III).
Служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом (стаття 1 Закону від 07.06.2001 № 2493-III)
Згідно з статтею 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2493-III, дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховуються: час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 229 від 25.03.2016, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом від 10.12.2015 №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII.
Згідно з пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (далі – Порядок № 283) (чинним до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в органі місцевого самоврядування), визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Пунктом 2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), в тому числі, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» за №2493-14, а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Таким чином, посада в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.
Як наслідок, період роботи позивача на посаді голови Болехівської міської ради з 04.07.2001 до 19.04.2006 зараховується до стажу державної служби.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно не зарахував період роботи позивача на посаді голови Болехівської міської ради з 04.07.2001 до 19.04.2006 до стажу державної служби.
Статтею 25 Закону № 3723-ХІІ, як у редакції станом на 26.10.2001, так і в подальшому було передбачено сім категорій посад державних службовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів і присвоєння їм рангів державних службовців» (втратила чинність 27.10.2001), передбачено, що до сьомої категорії посад відносяться посади радників, консультантів, спеціалістів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; спеціалістів апаратів виконкомів районних у містах, міських Рад міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів та інші прирівняні до них посади.
Пунктом 2 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби включається час роботи, зокрема на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, у тому числі у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управліннях, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.
Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 27.03.1962 «Про перебудову управління сільським господарством Української PCP» були створені територіальні виробничі колгоспно-радгоспні (радгоспно-колгоспні) управління по керівництву сільськогосподарським виробництвом, які підпорядковувались обласним управлінням і Міністерству виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів.
Згідно з постановою ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР від 03.04.1965 №334 «Про заходи по поліпшенню керівництва сільським господарством республіки», обласні управління виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів були реорганізовані в обласні управління сільського господарства, а в районах - у районні виробничі управління сільського господарства. Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністерств УРСР від 30.01.1970 районні виробничі управління сільського господарства перетворені в управління сільського господарства райвиконкому.
Згідно з пунктами 10, 11 Постанови Ради міністрів Української РСР від 11.07.1983 року №299 «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації підприємств, об`єднань, організацій і установ республіканського та місцевого підпорядкування» реорганізація підприємств, об`єднань, організацій і установ провадиться в порядку, встановленому для створення відповідних підприємств, об`єднань, організацій і установ. Ліквідація підприємств, об`єднань, організацій і установ повадиться тими органами, за рішенням яких вони створені.
Постановою від 10.12.1985 №429 «Про подальше удосконалення управління агропромисловим комплексом УРСР» було визначено, що Державний агропромисловий комітет УРСР, агропромислові комітети областей, районні агропромислові об`єднання, підвідомчі їм радгоспи, підприємства, установи, організації та колгоспи утворюють систему Держагропрому УРСР і входять до єдиної системи Держагропрому СРСР. Державний агропромисловий комітет Української PCP являється центральним органом державного управління агропромисловим комплексом республіки.
В абзаці 3 пункту 3 цієї постанови зазначено, що слід забезпечити відповідну перебудову районних агропромислових об`єднань передбачивши їх організаційне укріплення як єдиних органів територіального управління господарствами, організаціями та підприємствами, що входять в агропромисловий комплекс. У зв`язку з цим визнати необхідним ліквідувати обласні та районні управління сільського господарства.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 16.10.1989 №253 «Про вдосконалення управління в агропромисловому комплексі республіки» було передбачено удосконалення функцій, форм і методів роботи створених на демократичній основі госпрозрахункових агропромислових об`єднань, всемірне поширення нових організаційних форм агропромислової інтеграції та кооперування - агропромислових об`єднань, агрокомбінатів, агрофірм, виробничих об`єднань, асоціацій та інших формувань, створюваних на добровільній основі. Агропромислове формування здійснює свою діяльність відповідно до положення, яке затверджується його вищим органом управління - зборами (конференцією) уповноважених представників підприємств і організацій, що входять до складу цього формування. Утворення замість існуючих агропромислових комітетів областей виборних органів господарського самоуправління - рад агропромислових формувань областей.
Згідно з Законом України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української PCP» від 13.05.1991 та постановою Кабінету Міністрів УРСР «Про порядок реалізації Закону України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української PCP» від 24.05.1991 №12 створено Міністерство сільського господарства і продовольства та відповідні обласні і районні управління сільського господарства.
Пунктом 4 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Представника Президента України» від 05.03.1992 року встановлено, що місцева державна адміністрація в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя формується на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів і управлінь. Після створення місцевої державної адміністрації діяльність виконавчих комітетів цих Рад припиняється. Їх майно, а також майно, що належить до комунальної власності області, міст Києва і Севастополя, району, району міст Києва і Севастополя, за рішенням Ради народних депутатів передається в управління відповідної місцевої державної адміністрації.
Таким чином, Виробниче об`єднання «Долинаагропром» відносяться до місцевих органів державного управління міністерств і відомств УРСР та інших республік, а також СРСР.
Відповідно до спільного листа Міністерства фінансів України від 17.06.1994 №16-102-15 та Міністерства праці України від 20.06.1994 №05-2258 до стажу державної служби зараховуються періоди роботи на посадах керівних працівників та спеціалістів в обласних і районних органах управління сільським господарством, за винятком роботи в агропромислових об`єднаннях, агрокомбінатах, агрофірмах, виробничих об`єднаннях та інших формуваннях, які не було реорганізовано в управління сільського господарства.
Системний аналіз проведених змін у структурі управління сільським господарством, що проводилися відповідно до постанов Уряду, свідчить про те, що періоди роботи керівних працівників і спеціалістів у вищезазначених органах підлягали зарахуванню до стажу державної служби, за винятком роботи в агропромислових об`єднаннях, агрокомбінатах, агрофірмах, виробничих об`єднань та інших формувань, які не були реорганізовані в управління сільського господарства і продовольства та не підпорядковувались Уряду, і відповідно ним не фінансувались.
З матеріалів справи видно, що позивач у період з 06.11.1986 до 05.12.1989 працював на посаді ведучого інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднанні «Долинаагропром», з 06.12.1989 до 31.12.1991 – на посаді головного інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднані «Долинаагропром», а тому ці періоди підлягають зарахуванню до державної служби.
Як наслідок, відповідач протиправно не зарахував до стажу державної служби позивача період роботи з 06.11.1986 до 05.12.1989 на посаді ведучого інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднанні «Долинаагропром» та з 06.12.1989 до 31.12.1991 – на посаді головного інженера по охороні праці, техніці безпеки протипожежних заходів у виробничому об`єднані «Долинаагропром».
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент звернення позивача 20.12.2024 із заявою про переведення його на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ від 16.12.1993, у позивача був необхідний стаж державної служби більше десяти років, а тому відповідач протиправно відмовив у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 300/2634/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Оригінал: reyestr.court.gov.ua