Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №479/1314/25 — Миколаївський апеляційний суд

03.06.26

22-ц/812/1059/26

Справа № 479/1314/25 Головуюча в 1-й інстанції Репушевська О. В.

Провадження 22-ц/812/1059/26 Доповідачка апеляційної інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

3 червня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючої-судді – Ямкової О. О.,

суддів – Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем судового засідання: Шурмою Є. М.,

за участю: представника позивачок – Кравченка О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

подану від їх імені

адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем,

на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 5 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Репушевської О. В. в приміщенні суду в смт. Криве Озеро Миколаївської області о 8 год 30 хв, зі складенням повного судового рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Агрофірма Корнацьких»,

ОСОБА_3

про визнання договору оренди землі недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Кравченко О. С., звернулись до суду з позовною заявою до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та ОСОБА_3 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позову зазначали, що 14 січня 2021 року вони набули у власність земельну ділянку загальною площею 5,2495 га із кадастровим номером 4823980400:02:000:0086, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах (Багачівської) Кривоозерської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , кожна по частки.

На момент оформлення спадкових прав позивачки дізналися, що земельна ділянка перебуває у користуванні орендаря ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на підставі договору оренди землі від 1 січня 2005 року, що укладений між ОСОБА_4 , за її життя, та товариством строком на 50 років, з виплатою щорічної орендної плати.

Договір зареєстровано у державному реєстрі за № 040701700198 та підписано від імені ОСОБА_4 , як орендодавиці, її представником за довіреністю відповідачем ОСОБА_3 .

Враховуючи те, що договір оренди особисто спадкодавицею не укладався, а укладений від її імені представником ОСОБА_3 , який на той час був директором ТОВ «Юридичної фірми Корнацьких», засновником якої є і був ОСОБА_5 , який в свою чергу є засновником ТОВ «Агрофірма Корнацьких», то вважали, що ці обставини свідчать про укладення договору повіреною особою не в інтересах орендодавиці ОСОБА_4 , а в інтересах ОСОБА_5 , що був його безпосереднім роботодавцем.

Про це свідчить і зміст виданої ОСОБА_4 довіреності, де окрім повіреного ОСОБА_3 , повіреними особами зазначені ОСОБА_6 , який є директором орендаря, та який уклав від імені товариства договір оренди, так само і ТОВ «Агрофірма Корнацьких». Тобто усі зазначені ОСОБА_4 повірені особи заздалегідь діяли не в її інтересах, як орендодавця, а в інтересах орендаря.

Посилаючись на наведене, позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважали, що зазначені в довіреності повірені не керувалися інтересами орендодавця, а цілеспрямовано вчиняли всі можливі дії на передачу земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на вигідних для орендаря умовах, а тому такий правочин є недійсним, оскільки його вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Клопотали про витребування від відповідача ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та ОСОБА_3 письмових доказів.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року відкрито провадження за поданим позовом та витребувано від ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» письмові докази.

2 жовтня 2025 року відповідачем ТОВ «Агрофірма Корнацьких» надано витребувані документи.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «Агрофірма Корнацьких» вважало позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на те, що кожен з представників, зазначених у довіреності, діяв самостійно відповідно до обсягу наданих повноважень, внаслідок чого підставою для визнання договору оренди недійсним повинно бути доведено позивачками шляхом підтвердження факту вчинення представником цього правочину не в інтересах довірителя, а у своїх власних інтересах.

Щодо можливості вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, то необхідними ознаками такого правочину є наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди, виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками, вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Втім, посилання позивачок на те, що ОСОБА_3 , укладаючи договір оренди з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» керувався не інтересами ОСОБА_4 , як довірительки, а вчиняв всі можливі дії на передачу земельної ділянки на вигідних для орендаря умовах спростовуються тим, що ОСОБА_4 під час складення довіреності роз`яснено як приписи норм ЦК України, так і зміст виданої довіреності, що дає обґрунтовані підстави для висновку про свідоме волевиявлення ОСОБА_4 про надання повноважень ОСОБА_3 .

Крім того, сама ОСОБА_4 наділила повірених, серед яких є і відповідач ОСОБА_3 , правом визначати суттєві умови договору, які визначені у змісті договору оренди, а тому є такими, що відповідали волі орендодавця.

Також позивачками не доведено та не наведено обґрунтувань наявності свідомого укладення ОСОБА_3 договору оренди з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» внаслідок зловмисної згоди всупереч інтересам ОСОБА_4 , наявності збитків та причинного зв`язку між зловмисною домовленістю відповідачів та завданими збитками, звернення ОСОБА_4 за її життя до відповідачів чи до інших осіб, або державних органів щодо порушення його прав та законних інтересів при укладенні договору оренди з ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Зазначало, що позивачками не пред`явлено до відповідача ОСОБА_3 будь-якої матеріально правової вимоги, що свідчить про порушення ними процесуальних принципів пропорційності у цивільному процесі, диспозитивності цивільного судочинства та не виконано обов`язок доказування.

Звертала увагу на ті обставини, що протягом тривалого часу, з моменту укладення договору та до смерті ОСОБА_4 , з його боку не надходило жодних претензій щодо невиконання або неналежного виконання умов договору оренди земельної ділянки, або щодо недійсності договору, що вказує на переслідування позивачками власних інтересів шляхом подачи цього позову.

У грудні 2025 року позивачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_7 , звернулась з клопотанням про витребування доказів, а саме відомостей щодо кількості договорів оренди землі укладених ОСОБА_3 від імені землевласників на підставі нотаріально посвідчених довіреностей на території Багачівської сільської ради.

Відповідач ТОВ «Агрофірма Корнацьких» надав свої заперечення з приводу заявленого клопотання.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2025 року у задоволенні пред`явленого клопотання відмовлено.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 5 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір оренди укладено сторонами у відповідності до вимог законодавства, внаслідок чого відсутні підстави для визнання його недійсним.

В апеляційній скарзі позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник – адвокат Кравченко О. С., посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, з невідповідністю його висновків обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договір оренди земельної ділянки має бути визнаний судом недійсним, оскільки був укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені орендодавиці на підставі виданої нею довіреності, в той час коли ОСОБА_3 був директором ТОВ «Юридична Фірма Корнацьких», засновником якої був та є ОСОБА_5 . Одночасно від імені ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договір підписано ОСОБА_6 , який також виступав повіреною особою у вищезгаданій довіреності. Тому ці обставини вказують на те, що особи, які набули статусу повірених, під час укладення договору оренди керувалися не інтересами ОСОБА_4 , а укладали договір на вигідних для орендаря умовах, проте суд, встановивши відповідні факти не надав їм належної оцінки та не застосував положення частин 3 статті 238 ЦК України щодо заборони представнику вчиняти правочини у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він представляє та не застосував відповідної судової практики.

Також суд першої інстанції розглянув спір виключно через положення статті 232 ЦК України, не застосував принцип «суд знає закони» та за встановлених ним обставин не застосував правильну юридичну кваліфікацію (за посиланням на статтю 232 ЦК України, замість частини 3 статті 238 ЦК України), не врахував висновки ВС відповідно до яких помилкова правова кваліфікація позивачем не впливає на обов`язок суду встановити фактичну і правову підставу позову та правильно кваліфікувати спірні правовідносини.

При тому суд неправильно розподілив тягар доказування та помилково дійшов висновку про відсутність належних доказів. Не врахував дію презумпції укладення договору не в інтересах довірителя, коли представник укладає договір на свою чи третьої особи користь.

Посилались на невідповідність рішення суду меті захисту прав власників земельної ділянки та загальним засадам цивільного законодавства, а також відповідної судової практики.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Агрофірма Корнацьких» вважало доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а саму скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з відсутності у змісті апеляційної скарги жодного належного обґрунтування, підтвердженого належним доказом щодо визнання договору оренди землі недійсним з підстав, передбачених частиною 3 статті 238 ЦК України.

Вважав виниклий спір направленим на підміну та спотворення позивачами дійсної волі ОСОБА_4 як попередньої власниці земельної ділянки на свою власну, за відсутністю, передбачених нормами цивільного права підстав.

Також виклав раніше зазначені у відзиві на позовну заяву доводи та посилався на відповідну судову практику.

Вважав постановлене рішення суду законним та обґрунтованим, посилався на відповідну судову практику.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

При вирішенні справи судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 , на підставі державного акту МК №088045 від 30 вересня 2003 року на право приватної власності на землю, належала земельна ділянка площею 5,25 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області (а.с.17).

1 січня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» укладено договір оренди землі №183/К строком на 50 років, на період з 1 січня 2005 року до 31 грудня 2054 року. Договір зареєстровано у Кривоозерському районному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» 4 квітня 2007 року за №040701700198 (а.с.63-68).

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_4 передала ТОВ «Агрофірма Корнацьких» в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,25 га, яка знаходиться на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки (а.с.63-68).

Договір підписано від імені представника ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та від імені власниці землі ОСОБА_4 її представником ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11 жовтня 2003 року (а.с.61-62).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

За частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина 3 статті 640 ЦК України).

Таким чином, за встановленими судом у справі обставинами, сторонами узгоджені усі суттєві умови договору оренди, які його уклали в письмовій формі 1 січня 2005 року та підписали через своїх представників за належно оформленими повноваженнями, після чого 4 квітня 2007 року зареєстрували договір оренди у Кривоозерському районному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» за №040701700198 .

Від імені власниці земельної ділянки, як орендодавиці, її волевиявлення на укладення договору оренди, яке нею висловлено у підписаній особисто та нотаріально посвідченій довіреності, підтверджено представником ОСОБА_3 у межах повноважень, визначених цією довіреністю.

Ці умови перенесено у зміст договору оренди, укладеного 1 січня 2005 року у письмовій формі. Укладення договору з перевищенням повноважень, які б не відповідали волевиявленню ОСОБА_4 , викладеному у змісті довіреності, орендодавицею за життя не заявлено.

Не заявлено про порушення таких повноважень і представником власниці – повіреним Шушняєвим Р. М., як не оспорено ним і власне підписання умов договору оренди від імені ОСОБА_4 .

Тому укладений договір оренди є правомірним у розумінні змісту положень статті 204 ЦК України.

Після смерті орендодавиці ОСОБА_4 , право спільної часткової власності на земельну ділянку, по частці за кожною, успадкували позивачка ОСОБА_1 та інша особа - ОСОБА_8 на підставі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2020 року (а.с.19-21).

В подальшому частку земельної ділянки після смерті ОСОБА_8 успадкувала позивачка ОСОБА_2 ( а.с.197-198).

Після оформлення спадкових прав позивачками оспорено укладений спадкодавицею договір та заявлено про презумпцію його недійсності через укладення договору оренди від імені власниці земельної ділянки повіреним у власних інтересах, направлених на шкоду інтересам орендодавиці, та внаслідок умисної домовленості з орендарем, в його інтересах, протилежних інтересам орендодавиці, що є підставою для визнання його недійсним.

На підтвердження цих обставин вважали достатніми відомості, що надані суду за його запитом, з яких слідує, що станом на дату державної реєстрації ТОВ «Юридична фірма Корнацьких», яка відбулася 7 серпня 2003 року і до 6 листопада 2008 року, засновниками товариства були і є: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , керівником визначено – відповідача ОСОБА_3 . На дату створення ТОВ «Агрофірма Корнацьких» засновниками до 8 травня 2009 року визначені: ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 ( а.с.23-24).

Посилаючись саме на склад засновників ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та іншої юридичної особи - ТОВ «Юридична фірма Корнацьких», виконання ОСОБА_3 на цей час обов`язків керівника ТОВ «Юридична фірма Корнацьких», та наявність усіх цих осіб, крім юридичної фірми, у переліку повірених у виданій померлою орендодавицею довіреності, позивачки вважали, що представниками сторін вчинено правочин на шкоду інтересам орендодавиці та внаслідок зловмисної домовленості представників сторін.

Інших доказів на підтвердження укладення повіреним угоди в своїх власних інтересах чи інтересах іншої особи, яку він представляє, наявності зловмисної домовленості та як наслідок заподіяння шкоди орендодавиці - не надали, крім визначення ними шкоди у виді тривалості строку оренди.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За змістом частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За змістом частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За статтею 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Таким чином, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Як зазначено у постановах Верховного Суду України: від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв`язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів спадкодавця позивачок.

У статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За наведеного та аналізуючи положення частини 2 статті 13 ЦК України слід дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

За змістом частин 2 і 3 статті 12 ЦПК України здійснення всіх процесуальних прав і обов`язків, передбачених законом, учасниками справи відбувається за рівних прав. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом доказування у справі є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Тому дослідження обставин, що входять до предмету доказування, може бути предметом висновку експерта (частина 2 статті 102 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При тому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5 і 6 статті 81 ЦПК України).

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що сторона, яка зазначає про те, що повіреним сторони договір укладено в своїх інтересах або інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно, чи внаслідок зловмисної домовленості між представниками учасників правочину, має надати суду беззаперечні докази такої поведінки чи зловмисних дій представників сторін правочину, одна з яких за життя таких вимог не заявляла та правочин, укладений від її імені та в її інтересах не оспорювала.

Отже, слід дійти висновку, що за змістом наданих суду довіреності та договору оренди, слідує, що повірена особа – ОСОБА_3 діяв, як фізична особа, не як представник будь-якої юридичної особи, та в інтересах ОСОБА_4 , а не в своїх інтересах та не був одночасно представником іншої сторони правочину.

Посилання на наявність в складі засновників ТОВ «Юридична фірма Корнацьких» та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» одних і тих же фізичних осіб, яким ОСОБА_3 не є, не має правового значення для оцінки добросовісності дій повіреного. Зокрема, і враховуючи те, що ТОВ «Юридична фірма Корнацьких» не була учасником правочину з прав оренди, а ОСОБА_3 вчиняв дії повіреного, як фізична особа, а не у зв`язку з виконанням будь-яких трудових обов`язків.

Сама довіреність видана довірителем на користь декількох повірених, кожний з яких діяв самостійно в інтересах одного довірителя, а не в інтересах один одного.

Таким чином, доводи позивачок про укладення відповідачем ОСОБА_3 договору оренди в своїх інтересах або інтересах іншої сторони, представником якої він міг бути одночасно, не є слушними та суперечать наявним у справі доказам.

Щодо інших підстав для визнання договору оренди недійсним з підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, то посилання позивачок та їх представника на обставини наявності зловмисної домовленості представників однієї сторони з другою стороною ґрунтуються виключно на припущеннях, не маючі на їх підтвердження належних, достовірних та достеменних доказів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 22 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6.11.2009, слідує, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

За таких умов позивачкам слід було довести суду, що ОСОБА_3 діяв умисно на шкоду довірительці ОСОБА_4 , бажав діяти саме таким чином та для цього мав зловмисну домовленість з представником орендаря з метою настання для ОСОБА_4 несприятливих наслідків.

Втім, наявність умислу в діях ОСОБА_3 не доведена, наявність зловмисної домовленості його як представника з представником орендаря на шкоду повіреного не є підтвердженою, так як за умовами договору орендодавиця ОСОБА_4 не лише передала належну їй земельну ділянку в оренду, про що не могла не знати, та претензій щодо її використання, строків та умов договору тощо до орендаря або свого повіреного за життя не пред`являла.

Таким чином позивачками викладені ними у позові обставини не доведено під час судового розгляду за допомогою належних доказів, а усі докази, що містяться у справі свідчать про належне виконання сторонами договору доручення та договору оренди своїх обов`язків, зокрема і шляхом представництва інтересів.

За такого суд першої інстанції, зважаючи на відсутність доказів на підтвердження доводів, наведених у позові, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсними.

Оскільки такий висновок відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, то не вбачається підстав для скасування чи зміни судового рішення.

Посилання представника позивачок на не застосування судом під час розгляду справи принципу «суд знає закон» суперечить обґрунтуванню, яке викладене ними у змісті позову, на підставі якого судом першої інстанцій правильно встановлені обставини справи відповідно до визначених позивачками підстави для визнання договору недійсним, що передбачені як статтею 232 ЦК України, так і частиною 3 статті 238 ЦК України. Цим підставам та обставинам судом дана вмотивована оцінка під час ухвалення судового рішення з дотриманням процесуальних прав та обов`язків сторін згідно до статей 11-13 ЦПК України та із застосуванням положень пунктів 4 і 5 статті 263 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги позивачок та їх представника зводяться до помилкового розуміння норм процесуального та матеріального права, переоцінки обставин, правильно встановлених та оцінених судом першої інстанції, і на законність судового рішення у справі не впливають.

За таких обставин, і відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана від їх імені адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем – залишити без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 5 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді О. В. Локтіонова

Т. В. Крамаренко