Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №461/2363/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/2363/26 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 33/811/775/26 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - адвоката Яшан Юлії Борисівни, представника Львівської митниці Костєва Дениса Ігоровича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника Львівської митниці Лубоцького Богдана Ігоровича на постанову Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2026 року, щодо ОСОБА_1 ,

встановив:

цією постановою, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 481 МК України закрито у зв`язку із малозначністю вчиненого нею діяння, обмежившись усним зауваженням.

Тимчасово вилучені згідно із протоколом про порушення митних правил №0399/UA208000/26 від 13 березня 2026 року товари - повернуто власнику ОСОБА_1 , або уповноваженій нею особі .

Судом першої інстанції встановлено, що 13 березня 2026 року 09 годині 51 хв. ОСОБА_1 прямувала у приватну поїздку з України до Польщі через пункт пропуску «Шегині – Медика» митного поста «Мостиська» Львівської митниці смугою руху митного контролю «Зелений коридор» автомобілем «OPEL MERIVA», р.н. НОМЕР_1 , кузов номер НОМЕР_2 , в якості водія.

Шляхом здійснення оперативного запиту до єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) та на підставі аналізу переміщень за даними «Пасажирського пункту пропуску» та «Диспетчера зони митного контролю» АСМО, в процесі здійснення митних формальностей з`ясовано, що громадянка ОСОБА_1 ввезла на митну територію України наступний транспортний засіб:- 07 грудня 2025 року 21:44:42 через митний пост «Мостиська» Львівської митниці в митному режимі «Тимчасове ввезення до 60 днів» автомобіль «OPEL MERIVA», р.н. НОМЕР_1 , кузов номер НОМЕР_2 відповідно до зобов`язання про зворотне вивезення від 07 грудня 2025 року №UA209040/2025/2981, термін вивезення до 17 січня 2026 року.

Станом на 13 березня 2026 року в АСМО та єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) Держмитслужби відсутня інформація щодо вивезення автомобіля «OPEL MERIVA», р.н. НОМЕР_1 , кузов номер НОМЕР_2 , за межі митної території України.

На момент перетину кордону 13 березня 2026 року ОСОБА_1 надала заказ-наряд №ЧА-0161731 від 11 березня 2026 року, ремонтне замовлення № ЧА-0161731 від 22 грудня 2025 року з повідомленням, у відповідності до ст.192 МКУ до найближчого митного органу про обставини події (аварії або дії обставин непереборної сили) не зверталась

Зазначені дії мають ознаки порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України.

Не погоджуючись з даною постановою представник Львівської митниці Лубоцький Б.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову, та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні порушення митних правил, передбачених ч. 6 ст. 481 МК України та накласти на неї стягнення, передбачене санкцією даної статті в повному обсязі, стягнути з неї витрати митного органу за зберігання транспортного засобу на складі в розмірі 22 257, 23 грн.

Вважає, що постанова суду першої інстанції є помилковою та необґрунтованою, безпідставною.

Наголошує, що митним органом встановлені, що ОСОБА_1 ввезла на митну територію України наступний транспортний засіб:- 07 грудня 2025 року 21:44:42 через митний пост «Мостиська» Львівської митниці в митному режимі «Тимчасове ввезення до 60 днів» автомобіль «OPEL MERIVA», р.н. НОМЕР_1 , кузов номер НОМЕР_2 відповідно до зобов`язання про зворотне вивезення від 07 грудня 2025 року №UA209040/2025/2981, термін вивезення до 17 січня 2026 року.

Наголошує, що ОСОБА_1 не вивезла вчасно транспортного засобу до 17 січня 2026 року, в інший митний режим не помістила автомобіль.

Зазначає, що судом першої інстанції взято до уваги документи, які не підтверджують обставин непереборної сили.

Звертає увагу, що винесена постанова не гарантує спричинення юридичних наслідків для правопорушника, усвідомлення нею протиправності своєї поведінки.

14 травня 2026 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу від адвоката Яшан Ю.Б., в якому вона просить постанову Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Львівської митниці без задоволення.

Наголошує, що судом першої інстанції здійснено всебічне, повне та об`єктивна з`ясування обставин справи, врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушниці, ступінь її вини, майновий стан.

Зазначає, що наслідки вчиненого правопорушення не становлять суспільної небезпеки, не завдали значної шкоди.

Повідомляє, що ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності притягується вперше, має на утриманні малолітнього сина, ОСОБА_2 , який має статус дитини з інвалідністю, матір ОСОБА_3 , яка є інвалідом 3 групи, вона зверталася до митного органу з заявою, в які повідомляла про ремонт автомобіля.

Звертає увагу, що в апеляційні скарзі представник Львівської митниці Лубоцький Б.І. не спростовано обставини встановлені судом першої інстанції.

28 травня 2026 ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не прибула, клопотання про відкладення розгляду справи не подавала, адвокат Яшан Ю.Б. просила проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.

Частиною 4 ст. 294 КУпАП передбачено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання та думки адвоката, яка просила проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, представника Львівської митниці, який не заперечував пройти розгляду справи, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши виступ представника митниці на підтримку аргументів апеляційної скарги, доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на заперечення поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.

За змістом ст. 489 МК України, при розгляді справи про порушення митних правил необхідно з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення такої особи від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Частиною 6 статті 481 МК України, передбачена відповідальність за перевищення строку тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України більше ніж на тридцять діб, а так само втрата цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування.

Згідно зі ст. 103 МК України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами - нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

За змістом ч. 5 ст. 380 МК України, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Отже, перевищення встановленого ст. 380 МК України строку доставки транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення більше ніж на тридцять діб визнається порушенням митних правил, за яке передбачена адміністративна відповідальність у виді штрафу або конфіскації транспортного засобу.

Висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних й перевірених судом доказів, зокрема протоколом про порушення митних правил №0399/UA209000/2026 від 13 березня 2026 року (а.с. 2-6), витягом з АСМО «Інспектор» (а.с.7-8), письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с.9), митною декларацією ОСОБА_1 (а.с. 10), що ніким не оспорюється.

Аргументи апелянта, що судом першої інстанції взято до уваги документи, які не підтверджують обставин непереборної сили, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі мають формальний характер та не впливають на кваліфікацію дій ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст. 33-35 КУпАП, які визначають загальні засади накладення адміністративного стягнення, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 6 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Визначені у положеннях частини шостої статті 41 Основного Закону України вимоги щодо конфіскації майна, яка має застосовуватися виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, є конституційними гарантіями непорушності права приватної власності й спрямовані на захист кожної особи від протиправного позбавлення майна, що належить їй на законних підставах.

Вказані конституційні гарантії перебувають у взаємозв`язку з принципом верховенства права, оскільки «одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права» (рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року №24-рп/2008).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78).

Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п. 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).

Зазначена позиція Європейського Суду щодо необхідності забезпечення необхідного справедливого балансу між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава в цій сфері, також відображена у справі «Садоча проти України». Суд вказав, що захід у вигляді конфіскації відповідає загальному суспільному інтересу, підкресливши, що необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено «індивідуальний та надмірний тягар» (рішення від 11 липня 2019 року (п. п. 26, 27).

Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається з матеріалів справи при розгляді даної справи суд першої інстанції в достатній мірі повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та надав їм належну правову оцінку.

Статтею 22 КУпАП встановлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням. При цьому, в кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

Так, розглянувши справу та дослідивши всі обставини вчиненого адміністративного правопорушення, оцінивши його наслідки, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, яка раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася, вину у вчиненому визнала, щиро розкаялася. Також вона має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитину з інвалідністю, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 , матір ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю 3 групи загального захворювання, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_4 .

Окрім того, ОСОБА_1 вживала у встановлений законодавством строк заходів з вивезення транспортного засобу «OPEL MERIVA», р.н. НОМЕР_1 , за межі території України, однак через технічний стан та у зв`язку із його несправністю не змогла це здійснити у встановлений строк, що підтверджується заказом – нарядом №ЧА – 0161731 від 11 березня 2026 року.

У зв`язку із чим на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підставі ст. 22 КУпАП ОСОБА_1 слід звільнити від адміністративної відповідальності та обмежитись усним зауваженням.

Представником митниці не доведено, а апеляційним судом під час апеляційного розгляду не встановлено, що наслідки вчиненого порушення митних правил, передбаченмх ч. 6 ст. 481 МК України, представляють собою суспільну небезпеку та завдали значної шкоди суспільним та державним інтересам, правам та свободам інших осіб.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, докази досліджені всебічно, повно та об`єктивно, належно оцінено, а висновки суду про звільнення особи від адміністративної відповідальності ґрунтуються на вимогах Закону, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, як того просить представник митниці, апеляційним судом не встановлено.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, яке скасуванню з викладених в апеляційній скарзі мотивів,- не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

постанову Галицького районного суду м. Львова від 28 квітня 2026 року, щодо ОСОБА_1 – залишити без змін, а апеляційну скаргу представника Львівської митниці Лубоцького Богдана Ігоровича без задоволення .

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.