Вирок від 01 червня 2026 р. у справі №463/1990/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/1990/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/394/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Львова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_9 ,

в с т а н о в и л а:

вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, і призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Міру запобіжного заходу домашній арешт у нічний час доби залишено до вступу вироку в законну силу.

Вирішено питання з цивільним позовом та речовими доказами.

Згідно з вироком, солдат ОСОБА_7 є стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецькоі? роти віи?ськовоі? частини НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 49, 127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, діючи в порушення вимог зазначеного вище законодавства, вчинив умисне кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Встановлено, що 29.12.2024 близько 20:00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, в ході конфлікту, який раптово виник між ним та ОСОБА_10 , наніс останньому невстановлену кількість ударів ногами по різних частинах тіла, спричинивши при цьому наступні тілесні ушкодження: тупа травма живота, у вигляді множинних розривів капсули печінки, підшкірної гематома передньої черевної стінки зліва, гемоперитонеум, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення, згідно п.п. 2.1.3. «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень». Виявлена тупа травма грудної клітки: перелом 9 ребра зліва по лопатковій лінії зі зміщенням фрагментів, переломи поперечних відростків L2, L3 хребців справа, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за критерієм середнього розладу здоров`я. Навколо-орбітальна гематома зліва відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Кримінальна відповідальність за дане кримінальне правопорушення передбачена ч. 1 ст. 121 КК України.

Не погоджуючись із цим вироком, перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Личаківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2026 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

В обґрунтування апеляційних вимог прокурор покликається на те, що оскаржений вирок є незаконним у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зокрема, вказує, що суд першої інстанції, призначаючи за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді обмеження волі строком на 5 років, вийшов за межі санкції частини 1 цієї статті (яка передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років), внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягає застосуванню.

Крім цього, вважає, що суд неправильно застосував при призначення ОСОБА_7 покарання за ст. 75 КК України, оскільки у вироку не навів конкретних доводів, чому саме вважає можливим виправлення засудженого без відбування покарання.

Сторона обвинувачення вважає, що наведені дані про особу ОСОБА_7 , обставини вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, не дають підстав зробити категоричний висновок про можливість виправлення останнього без реального відбуття ним покарання, а тому застосування до нього положень ст. 75 КК України, не ґрунтується на загальних засадах його призначення, принципах законності, справедливості та обґрунтованості покарання. Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові №461/5247/22 від 16 квітня 2024 року.

21 травня 2026 року обвинувачений ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу, у яких просить апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_11 відхилити, вирок Личаківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року залишити без змін.

Подані заперечення мотивує тим, що з апеляційною скаргою прокурора не згоден, оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання про міру покарання врахував, що у судовому засіданні він свою вину у вчиненому злочині визнав повністю, щиро розкаявся та дав правдиві показання. Також суд першої інстанції врахував факт наявності міцних соціальних зв`язків, факт того, що він являється учасником бойових дій, відповідно до ст. 89 КК України вважається раніше несудимим, те, що він частково відшкодував збитки потерпілому та потерпілий просив у судовому засіданні не позбавляти його волі. Відповідно до ст. 66 КК України суд врахував пом`якшуючі обставини у цій справі, не знайшов обставин відповідно до ст. 67 КК України.

Звертає увагу, що про подання апеляційної скарги 22 грудня 2025 року його не було повідомлено належним чином, не враховуючи той факт, що вирок Личаківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року вступив у законну силу 24 грудня 2025 року, він 24 грудня 2025 року згідно витягом із наказу Міністерства Оборони України №365 був прикомандирований до 1-го мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до витягу із наказу із Міністерства Оборони України №367 від 26 грудня 2025 року він, солдат ОСОБА_7 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 , був допущений до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою гранатометника 2 мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти 1-го мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що з 26 грудня 2025 року вступив на посаду і приступив до виконання службових обов`язків. Після чого 27 грудня 2025 року виїхав на позиції на передній край АДРЕСА_4 , де пробув 62 доби до 26 лютого 2026 року, після чого пробуву військовій частині НОМЕР_2 ще 2 місяці по 17 квітня 2026 року згідно з витягом із наказу Міністерства Оборони України №109. Після всього вищенаведеного прибув у м. Львів за станом здоров`я. Вважає, що якби не прибув у м. Львів за станом здоров`я, то навіть не знав би що прокурор подав апеляцію.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 заперечили проти задоволення апеляційних вимог, покликавшись на їх безпідставність.

Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційної скарги та поданих на неї заперечень, колегія суддів дійшла такого висновку.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до матеріалів судового провадження, фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення перевірці апеляційним судом не підлягають.

За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, а саме як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Водночас, слушними є викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Положення ст. 65 КК України визначають загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого суспільно-небезпечного діяння, особи винного та обставин, що впливають на покарання.

Із оскарженого вироку слідує, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, не в повній мірі дотримався вищевказаних вимог закону.

Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який є учасником бойових дій, на підставі ст. 89 КК України вважається раніше несудимим, має міцні соціальні зв`язки, частково відшкодував збитки потерпілому; думку потерпілого, який просив не позбавляти обвинуваченого волі; щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину як обставини, що пом`якшують відповідальність; відсутність обставин, що обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_7 покарання у виді п`яти років обмеження волі.

Санкцією частини 1 ст. 121 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Таким чином, указана норма кримінального закону передбачає лише один вид покарання – позбавлення волі, тоді як суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання, не передбачене санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, а саме п`ять років обмеження волі. Тобто суд вийшов за межі санкції статті та при призначенні покарання ОСОБА_12 не застосував закон, який підлягає застосуванню.

Одночасно, з урахуванням обставин справи та даних, що характеризують особу обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_12 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Втім, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора щодо безпідставного звільнення обвинуваченого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Як зазначалося вище, згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» вказано, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано у вироку.

Цих вимог закону суд першої інстанції не дотримався і, звільняючи ОСОБА_12 від відбування покарання з випробуванням, не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість його виправлення без відбування покарання, зазначивши як підставу звільнення, зокрема, те, що ОСОБА_12 є учасником бойових дій.

Втім, як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24 грудня 2025 року №365, солдат ОСОБА_7 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 , прибув у службове відрядження після самовільного залишення військової частини.

На переконання колегії суддів, самовільне залишення військової частини негативно характеризує особу обвинуваченого, свідчить про його недобросовісне ставлення до виконання обов`язків військової служби та вимог військової дисципліни, а тому не дає достатніх підстав для висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Крім того, поза увагою місцевого суду залишилися дані про особу обвинуваченого. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за злочини проти власності. Згідно з вимогою Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області вих. №3546 від 30 грудня 2024 року до нього неодноразово застосовувалися покарання у виді штрафу та позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Зокрема, вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 березня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від його відбування з іспитовим строком 2 роки.

Апеляційний суд враховує, що нове кримінальне правопорушення обвинувачений вчинив 29 грудня 2024 року, тобто в період дії іспитового строку, встановленого зазначеним вироком, який на той час був чинним та підлягав виконанню.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 18 червня 2025 року ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання за зазначеним вироком у зв`язку з усуненням кримінальної караності діяння. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування щодо нього положень ч. 3 ст. 78 КК України, а також для настання інших кримінально-правових наслідків, пов`язаних із цим засудженням.

Водночас наведені обставини не спростовують того факту, що на момент вчинення нового кримінального правопорушення 29 грудня 2024 року вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 березня 2023 року був чинним, а встановлений ним іспитовий строк тривав. Тому зазначені відомості підлягають врахуванню при оцінці даних про особу обвинуваченого та вирішенні питання щодо можливості його виправлення без відбування покарання.

Стосовно часткового відшкодування збитків обвинуваченим, то наведене не позбавило потерпілого ОСОБА_10 необхідності звернутися до суду з цивільним позовом, який суд задовольнив частково. Стороною захисту не представлено даних про те, що ОСОБА_7 сплатив потерпілому стягнуті на його користь кошти у розмірі 5000 гривень на лікування та 50 000 гривень моральної шкоди.

Факт наявності в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, а також його участь у бойових діях самі по собі не можуть розглядатися як безумовні підстави для звільнення від відбування покарання з випробуванням, зокрема з огляду на встановлені судом обставини самовільного залишення ОСОБА_7 військової частини, що свідчить про недотримання військової дисципліни та негативно характеризує його особу.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України при призначенні обвинуваченому покарання.

Згідно зі ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, внаслідок неправильного застосування закону України судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання, вирок суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню та відповідно до вимог ст.ст. 413, 420 КПК України є підставою для ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції в цій частині.

При призначенні обвинуваченому покарання колегія суддів відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує загальні засади призначення покарання, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, характер його наслідків у вигляді умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, дані про особу обвинуваченого; щире каяття обвинуваченого та його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді 5 років позбавлення волі, яке підлягає реальному відбуванню.

Таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а вирок суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання - скасуванню з ухваленням свого вироку в цій частині.

Крім того, згідно з ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

З огляду на те, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2024 року ОСОБА_7 було взято під варту, а строк тримання під вартою було вирішено рахувати з 30 грудня 2024 року з 18 год. 15 хв., враховуючи, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07 листопада 2025 року ОСОБА_7 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 у строк відбуття покарання слід зарахувати строк перебування його під вартою у період з 30 грудня 2024 року по 07 листопада 2025 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Зарахувати ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строк перебування його під вартою у період з 30 грудня 2024 року по 07 листопада 2025 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4