Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №127/19493/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/19493/25

Провадження № 22-ц/801/1004/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуСправа № 127/19493/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Міхасішина І.В.

суддів : Войтка Ю.Б., Матківської М. В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2025 із позовом до суду звернулося ТОВ «Бізнес позика», яке просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 492116-КС-001 про надання кредиту від 05.03.2024 року, що становить 67 042,43 грн, що складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту – 19 896,31 грн; - суми прострочених платежів по процентах – 45 346,12 грн; - суми прострочених платежів за комісією – 1 800 грн. Мотивувало тим, що 05.03.2024 сторони уклали договір №492116-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до договору відповідач отримала грошові кошти у розмірі 16 000 грн. У червні сторони уклали додаткову угоду №1 якою позивач надав додатково кошти у сумі 12 000 грн, сторони продовжили дію договору. Наразі відповідачка зобов`язання не виконує, чим порушує законні права позивача, які підлягають захисту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором № 492116-КС-001 про надання кредиту від 05.03.2024 року, що становить 25023 (двадцять п`ять тисяч двадцять три) гривні 27 копійок – прострочених процентів.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» 904 (дев`ятсот чотири) гривні 27 копійок судових витрат.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того що позивач, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не могла оцінити належно, у зв`язку зі специфічними умовами та структурою самого договору.

Враховуючи вищенаведене, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 45346,12 грн не є співрозмірною тілу кредиту у розмірі 19896,31 грн., при тому, що відповідач і так сплатила 30976,73 грн.

Тому суд першої інстанції зробив висновки та зазначив, що сума загального тіла кредиту становила 28000 грн, з них ОСОБА_1 сплатила 30976,73 грн, що повністю покриває розмір заборгованості за тілом кредиту. Розмір процентів суд зменшив до розміру заборгованості за тілом кредиту у розмірі 28000 грн. Саме такий розмір відсотків на думку суду першої інстанції є справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та буду адекватним в контексті даних правовідносин. Тому з урахуванням різниці між сплатою процентів та їх розміром суд стягнув 25023,27 грн..

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У грудні 2025 року представник ТОВ «Бізнес Позика» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з 25023,27 грн на грошову суму в розмірі 67042,43 грн. В решті рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Основними доводами апеляційної скарги є твердження про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема положень Закону України «Про споживче кредитування», які регулюють питання обмеження розміру денної процентної ставки.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у частині часткової відмови у стягненні процентів за користування кредитом, а зазначені висновки суду першої інстанції базуються на: - хибному ототожненню ним процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності до вищевказаних норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитними коштами, наданими йому Позивачем у відповідності до умов Кредитного договору (статті 1048 та 1056-1 ЦК України) та процентів, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто у випадку, коли сума кредиту за Кредитним договором не повертається Позичальником у визначений ним строк (частина друга статті 625 ЦК України); - помилковому сприйняттю норм ЦК України, Цивільного Процесуального Кодексу України (надалі за текстом – «ЦПК» або «ЦПК України») та існуючої судової практики щодо, начебто, можливості суду зменшувати розмір процентів за Кредитним договором, які нараховуються протягом строку кредитування (статті 1048 та 1056-1 ЦК України), з огляду на нижчезазначене. - недостатньому та неповному дослідженню матеріалів справи з метою встановлення всіх дійсних обставин справи.

Також апелянт посилається на неналежне дослідження судом першої інстанції доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема розрахунків заборгованості, які, на переконання скаржника, підтверджують відповідність умов кредитного договору вимогам Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з цим зазначається, що підстав для ототожнення понять «денна процентна ставка» у розумінні Закону та процентної ставки за день, встановленої кредитним договором, не існує.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що що між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №492116-КС-001 від 05.03.2024 року про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомлення підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 16 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів.

Строк кредиту склав 24 тижні. Стандартна процентна ставка складає 2 % в день, комісія складає 2400 грн, строк дії договору 20.08.2024.

У червні 2024 сторони погодили пропозицію на укладення додаткової угоди №1 (оферти) на укладення договору №492116-КС-001 про надання кредиту від 05.03.2024 року.

Так сторони погодили прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) на укладення додаткової угоди №1 до договору, на таких умовах: сторони погодили, що сума неповернутого кредиту становить 8857,59 грн; кредит збільшується на 12 000 грн, загальна сума становить 20857,59 грн; термін дії договору становить 26.11.2024, комісія складає 1800 грн.

Згідно наданого розрахунку сума заборгованості складає 67042,43 грн, з них: 19896,31 грн – тіло кредиту, 45346,12 грн – проценти, 1800 грн – комісія.

Відповідач сплатила на користь позивача 30976,73 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по кредитному договорі у сумі 42019,16 грн,, а в іншій частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 25023,25 грн. жодною зі сторін не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2025, справа № 679/1103/23 висловив правову позицію, що вимога про нарахування та сплату відсотків (2-3% в день), які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Апеляційне оскарження стосується виключно частини рішення суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 42019,16 грн, тобто спору щодо правильності визначення розміру заборгованості та правомірності нарахування окремих платежів. Саме в цій частині рішення підлягає перевірці судом апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог чинного законодавства, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Колегія суддів ВП ВС у п. 25 постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Суд вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч.1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Суд правильно врахував здійснені відповідачем платежі у сумі 30976,73 грн та здійснив їх перерозподіл з урахуванням фактично допустимого розміру процентів у рахунок погашення тіла кредиту.

У результаті проведеного перерахунку суд визначив залишок заборгованості у сумі 2525023,27 грн, що відповідає вимогам матеріального права та принципу справедливого балансу інтересів сторін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та про помилкове ототожнення понять «денна процентна ставка» і «процентна ставка за день користування кредитом» є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції виходив саме з правової природи денної процентної ставки як розрахункової величини, що визначається через загальні витрати за кредитом та підлягає імперативному законодавчому обмеженню.

Підстав для скасування рішення суду в оскарженій частині колегія суддів не вбачає.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та обґрунтовано відхилив вимоги позивача у частині стягнення процентів за користування кредитом понад розмір, визначений законом. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» в цій частині фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та спрямовані на переоцінку встановлених судом обставин, що саме по собі не є підставою для скасування або зміни судового рішення.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових та процесуальних підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

М. В. Матківська