Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №240/15166/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15166/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

02 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 263040017713 від 30.05.2025 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 22.05.2025 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХП, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" під 02.03.2015 213-VHI, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.

1.2 В обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність оскаржуваного рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020 вона має право на таку пенсію, оскільки досягла 52 річного віку.

2. Фактичні обставини справи.

2.1 Відповідно до довідки УСЗН Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації від 14.09.2022 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу з фактичним місцем проживання у м.Київ.

2.2 22.05.2025 ОСОБА_1 звернулася через електронний кабінет до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

2.3 Рішенням Головного управління Пенсійного фронду України в Житомирській області №263040017713 від 30.05.2025 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058, у зв`язку з ненастанням 55-річного віку та відсутністю інформації щодо отримання/неотримання пенсії заявником на тимчасово окупованій території.

2.4 У рішенні зазначено, що на момент звернення вік позивача становив 52 роки 00 місяців 00 днів, страховий стаж 33 років 00 місяців 21 день, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 - 14 років 02 місяці 04 дні.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

3.2 Суд першої інстанції дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області протиправно відмовило у призначенні позивачці пенсії.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

4.1 Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу.

4.2 В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Стверджує на правомірність відмови у призначенні пенсії, посилаючись на мотиви, викладені у в оскаржуваному рішенні та відзиві на позов.

4.3 Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дійшла висновку, що обидві апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

1.1 Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

1.2 Згідно із пунктом б частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

1.3 Законом № 213-VIII стаття 13 Закону № 1788-XII була викладена в новій редакції, відповідно до якої мінімальний вік для жінок за Списком № 2 підвищено до 55 років. Разом з тим пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV також встановлює вік виходу на пенсію за Списком № 2 у 55 років для жінок.

1.4 Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) (далі — Рішення КСУ) статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»–«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення. Одночасно КСУ визначив, що для осіб, які працювали до 01.04.2015 на відповідних посадах, застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, тобто та, що передбачала пенсійний вік для жінок у 50 років.

1.5 Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин існувала колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення КСУ (пенсійний вік — 50 років для жінок за Списком № 2) та нормами Закону № 1058-IV (пенсійний вік — 55 років). Обидва закони регулюють одне і те ж коло відносин щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

1.6 Ця колізія вирішена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 (провадження № 11-98зво21). Велика Палата вказала, що оскільки норми Законів № 1788-XII та № 1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин та явно суперечать один одному, таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі — Конвенція), та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів у майнові права особи.

Зокрема, в цій постанові Велика Палата дійшла висновку, згідно з яким: "…на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України"). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV…".

1.7 За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

1.8 На підставі викладеного колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє доводи апелянта про те, що позивачка на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла необхідного пенсійного віку 55 років.

1.9 Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності відмови у призначенні пенсії з підстав відсутності інформації про неотримання/отримання пенсії позивачем на тимчасово окупованій території.

1.10 Відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV виплата пенсії особам, які проживали на тимчасово окупованій території або виїхали на підконтрольну Україні територію, здійснюється за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією неодержання такої пенсії підтверджується повідомленням про це самої особи у заяві про призначення пенсії.

1.11 Пунктом 1.8 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (далі — Порядок № 22-1), визначено, що якщо до заяви додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково. Пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 встановлено тримісячний строк для дооформлення документів з дня подання заяви.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомляв позивача у визначений Порядком № 22-1 спосіб про необхідність подання особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Натомість відповідач одразу прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, що є порушенням встановленого порядку.

1.12 Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, підтверджений відповідною довідкою УСЗН Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 14.09.2022. Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII реалізація права на пенсійне забезпечення для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи здійснюється відповідно до законодавства України. Держава зобов`язана всіляко сприяти відновленню соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а не створювати додаткові перешкоди для реалізації ними гарантованих прав.

1.13 Зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідач підтвердив наявність у позивача страхового стажу 33 роки 00 місяців 21 день, при цьому пільговий стаж за Списком № 2 складає 14 років 02 місяці 04 дні, а тому судом встановлено наявність у позивача достатнього пільгового стажу.

1.14 З огляду на встановлені обставини у їх сукупності суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2.3 Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.