Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №400/3325/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3325/25

Перша інстанція: суддя Бульба Н.О.,

повний текст судового рішення

складено 17.02.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради, Центру оцінювання функціонального стану осіб про визнання незаконним та скасування рішення від 14.10.2024 року, зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Обласної МСЕК від 14.10.2024 року про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності терміном на 2 роки;

- зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради прийняти нове рішення щодо встановлення йому інвалідності на підставі наявної медичної документації, з урахуванням вимог постанови КМУ від 03.12.2009 року №10 та постанови КМУ від 15.11.2024 року №1338.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що рішенням Обласної МСЕК від 14.10.2024 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності терміном на 2 роки. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, звернувся до КНП ММР «ЛШМД» із заявою щодо встановлення тотожності встановленого йому діагнозу і діагнозу, зазначеному у Переліку критеріїв встановлення інвалідності. Проте відповіді так і не отримав.

Ухвалою від 11.04.2025 року суд відкрив провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 02.07.2025 року суд замінив відповідача правонаступником на Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради, прийняв заяву позивача про зміну, уточнення позовних вимог від 03.06.2025 та 04.06.2025 року.

Ухвалою від 29.09.2025 року суд залучив в статусі другого відповідача по справі Центр оцінювання функціонального стану осіб.

Відповідач 1 надіслав відзив, заперечує проти позовних вимог та зазначає, що перевірка обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, прав і обов`язків, проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою КМУ 1338. На базі комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради створені та функціонують експертні команди за трьома напрямками (профілями) захворювань – кардіо-офтальмологічний, неврологічний та гематологічний. Експертної команди хірургічного/травматологічного та загального профілю для проведення експертного оцінювання осіб та встановлення ним інвалідності за такими захворюваннями у КНП «МОКЛ» МОР немає. Таким чином, прийняття рішення суду у даній справі за заявлених наразі позовних вимог призведе до неможливості його подальшого виконання.

Відповідач 2 надіслав відзив, заперечує проти позовних вимог та зазначає, що наказом МОЗ України від 26.10.2024 року №1809 було затверджено Положення про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ (далі – Положення №1809). Пунктом 8 Положення №1809 було встановлено, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема, повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми. Крім того, наказом МОЗ України від 03.12.2024 року №2022 «Про покладання прав та обов`язків Центру оцінювання функціонального стану особи» було також затверджено Положення про Центр оцінювання функціонально стану особи, яким визначені повноваження Центру оцінювання функціонального стану особи, зокрема, розгляд скарг на рішення експертних команд щодо результатів оцінювання та рішення медико-соціальних експертних комісій щодо результатів медико-соціальної експертизи. В порядку адміністративного оскарження не надходило від позивача жодних скарг на оскаржуване рішення, а саме «рішення Обласної МСЕК від 14.10.2024 року про встановлення ІІ групи інвалідності терміном на 2 роки».

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради (вул. Київська, 1, м. Миколаїв, 54058, код ЄДРПОУ 01998383), Центру оцінювання функціонального стану осіб (провулок Феодосія Макаревського, 1-А, м. Дніпро, 49005, ЄДРПОУ 03191673) відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №400/3325/25 та ухвалити нове рішення, яким визнати незаконним та скасувати рішення Обласної МСЕК від 14.10.2024 року (що винесено на підставі акта огляду №232/1 від 14.10.2024 року); зобов`язати КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради як правонаступника прийняти нове рішення щодо встановлення позивачеві групи інвалідності на підставі медичної документації, що була наявна на момент прийняття рішення 14.10.2024 року, із правильним застосуванням постанов КМУ №10 та №1338; у разі необхідності визначити інший належний суб`єкт виконання рішення серед залучених відповідачів. У разі задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення у справі – встановити судовий контроль за його виконанням відповідно до ст.382 КАС України шляхом зобов`язання належного суб`єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення у строк 30 календарних днів з дня набрання ним законної сили. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

Крім цього, ОСОБА_1 подав клопотання про зобов`язання відповідачів надати письмові пояснення по суті таких питань:

1. Чи заперечує відповідач, що формулювання діагнозу, зазначене у протоколі ЛКК від 12.06.2024 №71/8, за своїм змістом співвідноситься з критерієм Переліку, затвердженого постановою КМУ від 21.01.2015 №10, а саме: «Різко виражена контрактура ... плечових суглобів … у функціонально невигідному положенні (у разі неможливості ендопротезування)»? (У разі посилання відповідача на інший нормативний критерій – просить зазначити його точне джерело та реквізити)

2. Якщо заперечує – у чому саме полягає розбіжність (який елемент критерію, на думку відповідача, відсутній або не підтверджений медичною документацією/оглядом)?

3. Якщо не заперечує – з яких мотивів не було застосовано правовий наслідок, передбачений Переліком, та чому встановлено інший правовий наслідок (ІІ група інвалідності строком на 2 роки)?

4. Яким саме нормативно-правовим актом (назва, дата, номер, пункт/розділ) та яким саме критерієм керувався орган при ухваленні рішення від 14.10.2024? Де у матеріалах/документах МСЕК зафіксовано мотиви незастосування критерію за постановою КМУ №10, на який посилався позивач?

Заявляючи подане клопотання заявник просить встановити строк для подання таких письмових пояснень та долучити їх до матеріалів справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що чинним КАС України не передбачений обов`язок суду зобов`язувати учасників справи надавати письмові пояснення по суті питань, які ставляться однією зі сторін по справі, також суд не зобов`язаний встановлювати строк для подання таких письмових пояснень.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що вимогами ч.2 ст.44 КАС України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про зобов`язання відповідачів надати письмові пояснення по суті вищевказаних питань.

Також, ОСОБА_1 подав клопотання про витребування доказів, які підтверджують нормативну підставу та мотиви рішення МСЕК від 14.10.2024 про встановлення ІІ групи інвалідності строком на 2 роки.

В обґрунтування вказаного клопотання ОСОБА_1 зазначає, що під час огляду/розгляду МСЕК він просив застосувати критерій Переліку за постановою КМУ від 21.01.2015 №10: «Різко виражена контрактура ... плечових суглобів … у функціонально невигідному положенні (у разі неможливості ендопротезування)». Однак рішення МСЕК 14.10.2024 ухвалено без застосування цього критерію (із встановленням ІІ групи на 2 роки). Для перевірки правомірності такого відступу необхідні документи, яких у нього та суду немає. ОСОБА_1 просить витребувати докази, а саме:

1.1. Нормативна підстава («чим керувалися замість ПКМУ №10»).

Витребувати у Відповідача 1 та/або Відповідача 2, а за відсутності у них – у фактичного зберігача матеріалів після реорганізації, належним чином засвідчені копії: a) документа/частини рішення/висновку, де прямо зазначено нормативні акти / критерії, якими керувалася МСЕК при встановленні ІІ групи строком на 2 роки 14.10.2024; або, якщо в рішенні це не зазначено b) внутрішніх методичних матеріалів/інструкцій/таблиць критеріїв/ посилань, які фактично застосовувалися комісією при визначенні групи та строку (саме ті, на які посилалися/якими користувалися члени комісії при ухваленні рішення).

1.2. Мотиви незастосування критерію ПКМУ №10.

Витребувати документ(и), у яких зафіксовано мотиви, чому критерій ПКМУ № 10, на який посилався позивач під час розгляду, не застосовано, та які обставини/ознаки комісія вважала відсутніми або недостатньо підтвердженими (якщо такі мотиви існують у письмовому вигляді). Якщо такого документа не існує – витребувати письмове підтвердження від відповідача/зберігача матеріалів, що мотиви відступу письмово не фіксувалися.

1.3. Матеріали конкретної справи (щоб це не було «в теорії»).

Витребувати Акт огляду № 232/1 від 14.10.2024 (повний текст з усіма сторінками/додатками), якщо він відсутній у матеріалах справи суду.

1.4. Де фізично знаходяться матеріали після реорганізації.

У разі якщо відповідачі не є розпорядниками/зберігачами матеріалів рішення від 14.10.2024 та не можуть надати ці матеріали: зобов`язати Відповідача 1 та/або Відповідача 2 у встановлений судом строк надати суду офіційне повідомлення із зазначенням повної назви, адреси та (за можливості) ЄДРПОУ установи, яка фактично зберігає медико-експертну справу/ архів за рішенням, щоб суд міг витребувати докази безпосередньо у цього зберігача.

2. Обставини, які ці докази підтверджують/спростовують 1. Чи мала МСЕК нормативну підставу встановити ІІ групу строком на 2 роки без застосування критерію ПКМУ №10; 2. Чи були мотиви та фактичні підстави для такого відступу; 3. Чи виконали відповідачі обов`язок довести правомірність рішення (ч. 2 ст. 77 КАС України).

3. Чому позивач не може отримати ці докази самостійно Зазначені документи перебувають у володінні суб`єктів владних повноважень/ зберігача архіву; позивачу їх не надано, самостійно отримати їх без витребування судом неможливо.

Заявник просить:

1.Витребувати докази, зазначені у п.п. 1.1– 1.3, у Відповідача 1 та/або Відповідача 2.

2. У разі відсутності у відповідачів – зобов`язати відповідачів надати дані про фактичного зберігача (п. 1.4) та витребувати зазначені докази у відповідної установи.

3. Долучити витребувані матеріали до справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи вказаного клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Звертаючись із клопотанням про витребування додаткових доказів судом апеляційної інстанції, заявником не обґрунтовано причини, за яких позивач був позбавлений об`єктивної можливості заявити таке клопотання під час розгляду справи в суді першої інстанції в порядку та строк, визначені частиною другою статті 79, частини 1 статті 80 КАС України.

Більше того, заявлене клопотання не відповідає вимогам пункту 4 частини 2 статті 80 КАС України в частині зазначення заходів, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, доказів вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи достатньо тих доказів, які надані сторонами в межах перегляду законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції, необхідності у витребуванні будь-яких інших додаткових доказів немає.

Отже, дослідивши клопотання позивача про витребування доказів, враховуючи предмет спору та наявні в матеріалах справи відомості щодо спірних правовідносин та їх правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.10.2024 року встановлено ІІ групу інвалідності терміном на 2 роки.

Не погодившись із висновком МСЕК, позивач звернувся до КНП ММР «ЛШМД» із заявою щодо встановлення тотожності встановленого йому діагнозу і діагнозу, зазначеному у Переліку критеріїв встановлення інвалідності. Відповідь не надано.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. за №875-ХІІ (надалі - Закон №875-ХІІ).

Положеннями ч.1 ст.2 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно зі статтею 3 Закону №875-ХІІ інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Частиною 2 статті 6 Закону №875-ХІІ передбачено, що громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338 (далі - Постанова КМУ №1338) затверджені, зокрема, Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, а також установлено, що з 01.01.2025 експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до затверджених Положення та Порядку. Також зазначено, що перевірка обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, прав і обов`язків, проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.

Пунктом 40 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи передбачено, що за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: ступеня обмеження життєдіяльності особи; потреби у продовженні тимчасової непрацездатності; інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують; ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках), фіксації причин та часу настання відповідно до документів, що підтверджують цей факт, та періоду, на який його встановлено; наявності медичних показань на право одержання особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю, яка має порушення опорно-рухового апарату, автомобіля і протипоказання до керування ним, що визначаються відповідно до переліку медичних показань і протипоказань, затвердженого МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики; потреби у постійному сторонньому догляді; потреби в отриманні соціальної, психолого-педагогічної, професійної, трудової та/або фізкультурно-спортивної реабілітації; обсягів та видів необхідних допоміжних засобів реабілітації (у тому числі засобів для пересування з електроприводом) та/або медичних виробів; потреби в отриманні реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я та у разі визначення такої потреби головуючий формує електронне направлення для надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я відповідно до Порядку організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2021 року №1268 «Питання організації реабілітації у сфері охорони здоров`я»; ступеня стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений експертною командою у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого.

За однією причиною, встановленою військово-лікарською, медичною (військово-лікарською), лікарсько-експертною комісією, може встановлюватися інвалідність або ступінь втрати професійної працездатності.

Пунктом 8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою КМУ №1338, передбачено, що Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями.

Пунктами 57-60, 68 Положення передбачено, що рішення експертних команд або медико-соціальних експертних комісій можуть бути оскаржені особами, стосовно яких їх прийнято (далі - скаржник) (їх уповноваженими представниками), в порядку адміністративного оскарження згідно з вимогами цього Порядку та/або в судовому порядку.

Скарга на рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії (далі - скарга) подається скаржником (його уповноваженим представником): у паперовій формі до Центру оцінювання функціонального стану особи; в електронній формі через електронну систему шляхом звернення до лікаря, який направив (в разі наявності технічної можливості).

Розгляд скарг здійснюється експертними командами Центру оцінювання функціонального стану особи.

Скарга може бути подана протягом 40 календарних днів з дня надсилання витягу з рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії, що оскаржується, скаржнику (його уповноваженому представнику).

За результатами розгляду скарги експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи приймає рішення про: підтвердження оскарженого рішення; скасування оскарженого рішення; формування нового рішення щодо результату оцінювання.

ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Колегією суддів встановлено, що за результатами огляду позивача, Експертною командою оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено ОСОБА_1 ІІ групу інвалідності. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся із позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що до компетенції суду не відноситься проведення власної оцінки прийнятого відповідачем рішення щодо наявності або відсутності підстав для визначення позивачу іншої групи інвалідності, оскільки це є дискреційним повноваженням відповідача.

Дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Верховний Суд у постановах від 26.09.2018 року у справі №817/820/16, від 17.12.2018 року у справі №819/3211/15, від 17.03.2020 року у справі №240/7133/19, від 30.11.2020 року у справі №200/14695/19-а, від 30.04.2021 року у справі №160/12235/19 висловив правову позицію, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень експертних команд, суд може перевірити законність рішення Експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи лише в межах дотримання процедури прийняття цього рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач фактично не обґрунтовує та не зазначає процедурних порушень при прийнятті оскаржуваного рішення. Судами першої та апеляційної інстанцій таких процедурних порушень з наявних матеріалів справи не встановлено.

Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами ч.1, ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325; 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко