Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №201/939/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.06.2026 Справа №201/939/26 Провадження №2/607/4553/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участі секретаря судового засідання Козак О.Є., представника позивача Сарахмана В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, просить зняти арешт у виконавчому провадженні № 15614420, що накладався на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 № 2-8362 та у виконавчому провадженні № 15250488, що накладався на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 № 2-7924/09.

Позов мотивовано тим, що їй на праві приватної власності їй належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . У 2025 році позивачці стало відомо про наявність арештів на все її майно, зокрема на зазначену квартиру, накладених Другим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції.

З метою з`ясування підстав існування обтяжень позивач звернулася до Тернопільського відділу ДВС та отримала лист №186049 від 03.12.2025. Із відповіді органу державної виконавчої служби встановлено, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містяться записи про арешти її майна, а саме:

- обтяження №9206684 від 02.11.2009, накладене в межах виконавчого провадження №15614420 з примусового виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 у справі №2-8362 (2-8367), якою накладено арешт на все майно позивача в межах позовних вимог на суму 101118,37 доларів США;

- обтяження №9146043 від 14.10.2009, накладене в межах виконавчого провадження №15250488 з примусового виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 у справі №2-7924/09 про накладення арешту на все майно позивача в межах позовних вимог на суму 33 980,80 доларів США;

Обтяження №9083499 від 23.09.2009, накладене на підставі постанови про арешт майна боржника, при цьому відомості про відповідне виконавче провадження в автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні.

Позивач посилається на те, що відповідно до інформації Тернопільського відділу ДВС завершені виконавчі провадження були знищені у зв`язку із закінченням строків їх архівного зберігання, а відомості про окреме виконавче провадження, на підставі якого було накладено один із арештів, взагалі відсутні. Крім того, орган ДВС повідомив про відсутність правових підстав для самостійного зняття арештів та вказав, що у таких випадках арешт може бути знятий лише за рішенням суду.

На підтвердження відсутності будь-яких невиконаних зобов`язань перед банком позивач надала довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 14.10.2025, згідно з якою станом на дату її видачі заборгованість перед банком у ОСОБА_1 відсутня.

Позивач вважає, що подальше існування арештів за відсутності відкритих виконавчих проваджень та первинних документів, які б підтверджували підстави їх чинності, безпідставно обмежує її право власності на належне майно, перешкоджає вільному володінню, користуванню та розпорядженню ним.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд зняти арешти, накладені в межах виконавчих проваджень №15250488 та №15614420, а також інші пов`язані обтяження щодо її нерухомого майна та грошових коштів.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.04.2026 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судовому засіданні просив позов задовольнити.

Відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, причин неявки суду не повідомив, відзиву не подав. За таких обставин, керуючись статтею 280–281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Розглянувши справу судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Відповідно до листа Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції №186049 від 03.12.2025, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявні три записи про обтяження майна позивача, а саме №9206684 від 02.11.2009 року, №9146043 від 14.10.2009 та №9083499 від 23.09.2009.

У зазначеному листі наведено підстави накладення арештів, відомості про відповідні виконавчі провадження №15614420 та №15250488, а також повідомлено про відсутність відомостей щодо одного з виконавчих проваджень, на підставі якого накладено арешт.

Крім того, орган ДВС зазначив, що завершені виконавчі провадження були знищені після закінчення строку їх зберігання та що відділ не має законних підстав для самостійного зняття арештів без відповідного судового рішення.

Також позивачем подано довідки АТ КБ «ПриватБанк» №4PNJ8DOQHR33TG2H від 14.10.2025, відповідно до якої станом на дату її видачі ОСОБА_1 не має заборгованості перед банком. Заборгованість по кредитному договору за номером 11/06/798М від 10.11.2006 немає, дата закриття 04.04.2012.

Також, судом самостійно перевірено відомості в ЄДРСР, де наявна ухвала Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2010у справі № 4232/2010 за позовом ПАТ КБ „ПриватБанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ “Українське фінансове агентство “Верус” про стягнення заборгованості, суд ухвалив позовну заяву ПАТ КБ „ПриватБанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ “Українське фінансове агентство “Верус” про стягнення заборгованості – залишити без розгляду. Заходи забезпечення позову, прийняті ухвалами судді Чорнобук В.І. від 23.06.2009р., у відношенні відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - скасувати.

Крім того, в Єдиному реєстрі судових рішень наявна ухвала Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21.06.2010 у справі №2-4647/2010 за позовом ПАТ КБ „ПриватБанка” до ТОВ “Українське фінансове агентство “Верус”, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до якої суд ухвалив позовну заяву ПАТ КБ „ПриватБанка” до ТОВ “Українське фінансове агентство “Верус”, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – залишити без розгляду. Заходи забезпечення позову, прийняті ухвалою судді Чорнобук В.І. від 23.06.2009, (в тій частині, яка залишилася після винесення ухвали суду від 04.06.2010) у відношенні відповідача ОСОБА_4 та заходи забезпечення позову, прийняті ухвалою судді Чорнобук В.І. від 23.06.2009, ( в цілому) у відношенні відповідачки ОСОБА_6 - скасувати.

Розглянувши справу, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, зважаючи на таке.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (статті 391 ЦК України).

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення і накладається державним виконавцем шляхом, зокрема: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд також зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У цій правовій ситуації відмова в задоволенні позову в частині зняття арешту, накладеного на майно позивача у виконавчому провадженні з формальних підстав, унеможливлює в подальшому здійснення належного захисту його майнових прав в частині зняття арешту з її майна.

Суд зазначає, що одним із основних принципів цивільного судочинства є верховенство права яке передбачає недопущення надмірного формалізму.

Встановлено, що арешти, які наявні в Єдиному реєстрі заборон відчуження щодо нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях в 2009 році, на виконання ухвали суду.

При цьому, з інформації ДВС видно, що вказані виконавчі провадження знищені.

Відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 2009 року, тобто більше 16 років до дня розгляду справи у суді органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа.

Не надано суду доказів наявності виконавчих проваджень щодо стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.

Частиною першою - четвертою статті 59 Закону України про виконавче провадження» передбачено випадки, яких державний виконавець має право зняти арешт з майна.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Тому, при вирішенні позову, суд враховує, що на цей час виконавче провадження по якому було накладено арешт щодо скаржника відсутнє, виконавчі дії не проводилися 2009 року, виконавчі провадження завершені та знищені, а заходи забезпечення позову були скасовані ухвалами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у 2010 році.

Тому, чинність арешту на майно позивачки на цей час не є необхідним та доцільним.

В той же час, накладення арешту на майно позивачки, відомості про обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, провадження по якому на виконанні у органах ДВС не перебуває, порушує права позивача ОСОБА_1 .

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 01 листопада 2021 року у справі 21/170-08.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року у справі № 14-7238/2009, сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У зв`язку із наявністю вказаних обтяжень позивач має перешкоди в реалізації права власності, тому його право підлягає захисту, а позовні вимоги про припинення обтяження речових прав на нерухоме майно підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 133, 223, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати та припинити обтяження, внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - арешт у виконавчому провадженні № 15614420 на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 № 2-8362 та у виконавчому провадженні № 15250488 на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 № 2-7924/09, що накладалися другим відділом ДВС Тернопільського міського управління юстиції на все нерухоме майно позивача та грошові кошти ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 45000236, місцезнаходження: 46025, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Василя Костянтина Острозького, буд. 14.

Головуючий суддяВ. М. Позняк