Вирок від 01 червня 2026 р. у справі №465/2769/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/2769/26

1-кп/465/952/26

Вирок

Іменем України

02.06.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження №120261413370000076 від 08.02.2026 про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Червоноград Львівської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою : АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 259 КК України, -

встановив:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючись хуліганським мотивом, діючи з прямим умислом, з метою поширення неправдивих відомостей, які утворюють обстановку загального страху та паніки, достовірно знаючи, що інформація, яку він поширить є неправдивою та усвідомлюючи сульпільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді залучення значних сил і засобів для перевірки хибного повідомлення, пошуку вибухонебезпечних речовин, предметів або пристроїв, для запобігання можливої загрози життю та здоров`ю людей, а також врятування майна, перебуваючи біля входу у ТЦ «ОКЕАН», що за адресою: м Львів, вул. Володимира Великого, буд. 26-А, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що поширена ним інформація є неправомірною, із власного телефону марки «IPHONE» із абонентським номером оператора мобільного зв`язку ПрАТ «КИЇВСТАР» НОМЕР_1 , 08.02.2026 починаючи з 01:35 год., здійснив ряд дзвінків оператору «102» УОАЗОР ГУНП у Львівській області та повідомив завідомо неправдиву інформацію про замінування торгового центру «ОКЕАН», що за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, буд.26-А, про нанесення тілесних ушкоджень за допомогою холодної зброї іншим особам, про загибель декількох осіб, та про терористичний напад у вказаному торговому центрі, що призвело до дезорганізації функціонування вказаного торгового центру та безпідставного відволікання сил і засобів спеціальних служб для перевірки вказаного повідомлення. Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху та інших дій, які загрожують загибелі людей чи інших тяжких наслідків, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України.

У судовому засіданні сторони клопотали перед судом про затвердження угоди про визнання винуватості, яка була укладена 15.04.2026 та, відповідно, про призначення узгодженої сторонами міри покарання.

При цьому прокурор виклав короткий зміст обвинувального акта та угоди про визнання винуватості, доповівши про наявність обов`язкових умов, які вимагає чинне процесуальне законодавство, зазначив, що обвинувачений вину визнав, щиро розкаявся, доповів про умови угоди та про узгоджену міру покарання.

Обвинувачений підтвердив добровільність свого волевиявлення на укладання угоди, беззастережне визнання винуватості, добровільність свого волевиявлення щодо понесення узгодженого покарання, обізнаність з наслідками укладення і затвердження угоди, наслідками її невиконання.

Захисник підтвердив добровільність волевиявлення підзахисного на укладення угоди, просив про її затвердження судом.

Судом встановлено, що угода про визнання винуватості була укладено 15.04.2026 між уповноваженим прокурором Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за участі його захисника - адвоката ОСОБА_4 , згідно з якою ОСОБА_5 повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, щиро розкаявся у скоєному, майнова шкода не заподіяна.

Заслухавши сторін, з урахуванням наявних матеріалів суд встановив, що в угоді про визнання винуватості сторони дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для цього кримінального провадження обставин та правової кваліфікації діяння обвинуваченого за ч. 1 ст. 259 КК України, визнаючи, шляхом укладення цієї угоди доведеними, що ОСОБА_5 вчинив завідомо неправдиве повідомлення про підготовку дій, які загрожують загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Вирішуючи питання можливості затвердження угоди про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

За приписами ч. 2, 5 цієї ж статті, угода про визнання винуватості може ініціюватися прокурором або підозрюваним чи обвинуваченим у будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Згідно з ч. 3 ст. 474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Судове провадження на підставі угоди закінчується ухваленням вироку за наявності для цього всіх процесуальних передумов.

Заслухавши позицію прокурора, пояснення обвинуваченого і думку захисника, дослідивши обвинувальний акт, проаналізувавши угоду про визнання винуватості та перевіривши її на відповідність приписам чинного законодавства, вивчивши інші наявні матеріали, що стосуються цього кримінального провадження, суд переконався, що така угода може бути затверджена шляхом постановлення обвинувального вироку зважаючи на таке.

Кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , класифікується як тяжкий злочин, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.

Угоду подано до суду в установлений процесуальним законом строк.

Отже, законодавчих обмежень щодо можливості укладення угоди про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні не вбачається.

На виконання вимог ч. 4 ст. 474 КПК України судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє своє право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують з відповідними процесуальними правами; цілком розуміє наслідки укладення і затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України; цілком розуміє характер обвинувачення, в якому він визнає себе винуватим; цілком розуміє вид покарання, яке буде до нього застосоване.

З метою дотримання приписів ч. 6 ст. 474 КПК України суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок, ніж ті, що передбачені в угоді.

Також судом перевірено, що укладена угода відповідає за своїм змістом вимогам ст. 472 КПК України та містить:

- визначення сторін, які її уклали;

- формулювання обвинувачення і його правову кваліфікацію з зазначенням відповідної статті КК України;

- істотні для цього кримінального правопорушення обставини (можливість зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальному провадженні; відсутність завданої кримінальним правопорушенням шкоди; процесуальне спрощення розгляду справи, можливість прискорення судового розгляду, економія часу та затрат для прибуття учасників до суду; наявність суспільного інтересу в забезпеченні викриття більшої кількості кримінальних правопорушень);

- підтвердження беззастережного визнання ОСОБА_5 у процесуальному статусі обвинуваченого своєї винуватості;

- обов`язок ОСОБА_5 за угодою до 19.06.2026 додатково перерахувати на підтримку підрозділів Збройних Сил України суму коштів в розмірі 130 000 гривен;

- узгоджене покарання у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 гривень.

Також угода містить згоду обвинуваченого на призначення покарання, наслідки укладення і затвердження угоди за ст. 473 КПК України, наслідки невиконання угоди за ст. 476 КПК України, дату укладення і підписи сторін та захисника.

Обставиною, яка пом`якшує покарання за ст. 66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставинами, які обтяжують покарання за ст. 67 КК України ,в обвинувальному акті не вказано, судом не встановлено.

Дійшовши таких висновків та реалізовуючи імперативні повноваження щодо призначення покарання, суд враховує той вид покарання, які узгодили сторони та зауважує, що під час розгляду було проаналізовано щирість каяття обвинуваченого та його особу, а саме: прийнято до уваги вік, неперебування на профілактичних обліках, відсутність притягнень до кримінальної відповідальності, відсутність непогашених, незнятих судимостей.

Суд розділяє позицію сторін щодо того, що виправлення обвинуваченого можливе без фактичної ізоляції від суспільства з огляду на наявність обставин, які пом`якшують покарання, прагнення до виправлення, наведені вище дані про його особу.

Враховуючи викладене, суд вважає за належне затвердити угоду про визнання винуватості від 15.04.2026, визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України та призначити йому узгоджену сторонами міру покарання, яка відповідає загальним засадам призначення покарання, закріпленим у ст. 65 КК України, у виді штрафу в розмірі дві тисячі неоподаткованих мінімум доходів громадян, що становить 34 000 гривень.

Також судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 було застосовано попереднє ув`язнення. Згідно із протоколом затримання від 08.02.2026 та ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м.Львова від 10.02.2026 ОСОБА_5 був затриманий 08.02.2026 року та передував під вартою до 11.02.2026 року включно. 11.02.2026 року ОСОБА_5 звільнився з ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» під заставу в розмірі 266 240гривень.

Сторонами угоди узгоджено призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу. Суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

Разом із тим, вирок суду ухвалений на підставі угоди має відповідати вимогам ст. 374 КПК України, що визначено ст. 475 КПК України.

Так, згідно ч. 2, 3 ст. 475 КПК України, вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті. У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 374 КПК України визначено, що резолютивна частина вироку має містити рішення про залік досудового тримання під вартою.

Вирішуючи вказане, суд зазначає, що ч. 5 ст. 72 КК України імперативно визначено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання.

Для зарахування попереднього ув`язнення в призначене покарання діють співвідношення покарань, визначених ч. 1 ст. 72 КК України.

В той же час такий вид покарання як штраф та його співвідношення з попереднім ув`язненням ч. 1 ст. 72 КК України не визначений.

Разом із тим, ч. 5 ст. 72 КК України визначено, що при призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Застосоване законодавцем дієслово «може» в конструкції вказаної норми не віднесено до дискреції суду щодо зарахування попереднього ув`язнення, оскільки зарахування попереднього ув`язнення є імперативним обов`язком суду, що розкрито у першому реченні ч. 5 ст. 72 КК України чітким посиланням на дієслово «зараховується», що не передбачає альтернативи для суду.

Згідно ст. 51 КК України, що визначає види покарань, штраф є найменш суворим видом покарання, а позбавлення волі найтяжчим видом покаранням.

Зарахування попереднього ув`язнення до найтяжчого покарання у виді позбавлення волі є імперативним, що безумовно свідчить і на імперативність вказаного і для найменш суворого покарання.

Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що обвинуваченому слід зарахувати попереднє ув`язнення в призначене покарання, а дискреційними повноваженнями суду, що проявлені в дієслові «може», є питання при вирішенні вказаного пом`якшити вказане покарання з урахуванням попереднього ув`язнення чи повністю звільнити засудженого від відбування покарання.

Вирішуючи зазначене питання, суд зважає на тяжкість злочину, розмір штрафу, який узгоджений сторонами та строк попереднього ув`язнення. Сукупність вказаного переконує суд у тому, що звільнення від відбування покарання є неможливим і приймає рішення про необхідність пом`якшення покарання.

Визначаючи ступень вказаного пом`якшення, суд зазначає, що Загальною частиною КК України, а саме ст. 53 КК України унормовано всі питання застосування такого виду покарання, в тому числі і співвідношення вказаного виду покарання із покаранням, визначеним ч. 1 ст. 71 КК України у виді позбавлення волі, яке співвідноситься із попереднім ув`язненням день за день.

Так, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 53 КК України, у разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказане є підставою для зарахування в розмір покарання обвинуваченому попереднього ув`язнення, із розрахунку вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один день попереднього ув`язнення, яких у даному випадку 4 дні. Розмір неоподаткованого мінімуму суд застосовує виходячи із розміру для призначення покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України та приймає рішення про скасування заходів забезпечення кримінального провадження.

Речові докази суд вважає на належне повернути обвинуваченому, адже з огляду на його соціальний статус та низький рівень матеріального забезпечення, вони становлять для нього суттєву цінність та користь як пристрій для зберігання особистої цифрової інформації, засіб комунікації та обліку власних особистих даних у мобільних застосунках сервісів надання державних цифрових послуг.

Крім того, в порядку ч. 4 ст. 174 КПК України судом скасовується арешт, накладний в межах цього кримінального провадження на вилучене і визнане речовими доказами майно, що мало місце за ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 11.02.2026 у справі №465/1040/26.

Керуючись ст. ст. 368, 369, 370, 374, 468, 470, 472, 474, 475 КПК України, суд -

ухвалив:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 15 квітня 2026 року прокурором Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , за участі захисника ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12026141370000076 від 08 лютого 2026 року.

Визнати винним ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України.

Призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , узгоджене сторонами покарання за ч.1 ст.259 КК України, із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 гривень.

На підставі ст.ст.53, 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 в розмір покарання строк попереднього ув`язнення з 08.02.2026 по 11.02.2026 року включно, із розрахунку вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один день попереднього ув`язнення, що становить 544 гривень.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 , у виді застави в розмірі 266 240,00 гривень, після набранням вироком законної сили скасувати.

Заставу в сумі 266 240,00 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, внесену ОСОБА_6 за ОСОБА_5 , після набрання вироком законної сили, за умовами угоди про визнання винуватості від 15.04.2026, та письмової згоди ОСОБА_6 перерахувати Національному банку України (МФО 300001, рахунок UA 843000010000000047330992708, код ЄДРПОУ 00032106, отримувач: Національний банк України, призначення платежу: допомога ЗСУ).

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м.Львова від 11.02.2026 у справі №465/1040/26 на мобільний телефон марки «Iphone» сім картою № НОМЕР_2 , який поміщено в спец пакет №NPU5081181, та темно-синій светр із біркою «LC WAIKIKI».

Речовий доказ: - мобільний телефон марки «Iphone», сім картою № НОМЕР_2 та темно-синій светр із біркою «LC WAIKIKI», який поміщено до спецпакетів НПУ - повернути обвинуваченому ОСОБА_5 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом 30 днів з дня проголошення.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.

Суддя ОСОБА_1