Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №420/35714/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35714/25

Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,

повний текст судового рішення

складено 03.03.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

судді –Джабурія О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року по справі за позовом громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

18.10.2025 громадянин Республіки Молдова ОСОБА_2 (надалі позивач), Одеського окружного адміністративного суду звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати противоправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову громадянину Республіки Молдова ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну №51034300025861 від 10.09.2025;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він 25.03.2025 звернувся до відповідача із належно оформленою заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункті 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки понад два роки він перебуває у шлюбі з громадянкою України. Позивач вказував, що додані до заяви документи були прийняті відповідачем у повному обсязі та без будь-яких зауважень чи заперечень щодо їх відповідності встановленим вимогам. Проте, після проведення перевірки, позивачу в усному порядку було повідомлено про фактичну відмову у наданні дозволу. Підставою для такого рішення було названо «підозру у вчиненні злочину». Жодних письмових рішень чи офіційних документів про відмову, які б містили посилання на процесуальний статус підозрюваного обвинуваченого, надано не було. Після попереднього усного інформування про неможливість надання дозволу, 10 вересня 2025 року позивач отримав копію рішення від 10.09.2025 №51034300025861 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну з підстав, встановлених пунктами 4, 4-1, частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» (зазначення свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів; особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 цього Закону, тобто обставини за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію).

Позивач вказував, що офіційно рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну №51034300025861 від 10.09.2025 ґрунтується на застосуванні пунктів 4 та 4-1 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», але фактично було обґрунтовано відповідачем у листі №5100.19.1-11237/51.1-5 від 14.10.2025 - результати тестування позивача та його дружини, наведення інформації про те, що позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, за наявності інформації про зворотне.

При цьому позивач посилався на те, що на підставі статті 89 Кримінального кодексу України, він вважається особою, яка не притягувалась до кримінальної відповідальності, а тому він юридично не має судимості, внаслідок чого правомірно відповів «НІ», виходячи зі свого праворозуміння, і не має нести негативні наслідки (постанова ВС від 21.08.2024 у справі №127/16102/23).

Звертав увагу позивач і на те, що на час виникнення спірних правовідносин, відсутнє будь-яке рішення суду про визнання шлюбу, укладеним між позивачем та ОСОБА_4 , недійсним або фіктивним. Шлюб є чинним, дійсним, вони продовжують спільне сімейне життя, що беззаперечно підтверджує законність підстави для отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2026, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження задоволена позовна заява ОСОБА_1 :

- визнане противоправним та скасоване рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову громадянину республіки Молдова ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну №51034300025861 від 10.09.2025;

- зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , Посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видана 18.02.2025) про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, на не відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо передчасності прийняття оскаржуваного рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію (без проведення додаткової співбесіди) та надмірний формалізм.

Апелянт зазначає, що позивач, при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію, був повідомлений про те, що надання недостовірної інформації може бути підставою для відмови у наданні такого дозволу. Проте, на питання «Чи притягувалися до кримінальної відповідальності» громадянином Республіки Молдова ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено «НІ». Водночас, повивач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності на території України в період 20001-2017 роки, а на час подання заяви про надання дозволу на імміграцію є підсудним у кримінальній справі №513/961/24 за кримінальним провадженням №12023160000001382 від 23.10.2023 за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення згідно ч. 3 ст. 332 КК України.

Апелянт вважає помилковим посилання суду першої інстанції на відсутність судимості (припинення судимості), адже питання в анкеті не стосується поняття «судимість», позивач мав відповісти на питання чи притягувався він до кримінальної відповідальності.

Апелянт також вважає, що позивач свідомо приховав факт притягнення його до кримінальної відповідальності, повідомивши про себе завідомо неправдиві відомості.

Не погоджується апелянт і з висновками суду першої інстанції щодо встановленого незадовільного результату тестування та виявлення обставини, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію. Апелянт вказує, що позивачем було надано 38 з 45 правильних відповідей, в той час як тестування вважається пройденим у разі, коли відповіді на 90 відсотків питань (40 та більше) збігаються. Той факт, що Порядок №1983 передбачає можливість проведення співбесіди за результатами проведеного тестування, за наявності 38 з 40 правильних відповідей, не може бути достатньою підставою для проведення додаткової співбесіди.

Апелянт звертає увагу, що відповідно до тестування дружина іноземця не змогла детально розповісти як почали зустрічатися, не знає що чоловік звертався до лікарні з проблемою легенів, не знає де проживає чоловік за кордоном. Подружжя зазначили різні відповіді щодо пропозиції на одруження, марки телефонів, вміння плавати. Різняться відповіді подружжя щодо місця розташування пральної машини вдома, тощо. Все це, на думку апелянта, підтверджує, що подружжя разом не проживає, спільного побуту не веде та не володіє інформацією про дані іншого з подружжя особистого характеру (особливості побуту, уподобань один одного, хобі тощо). В даному випадку проведення співбесіди щодо уточнення спірних відповідей є недоцільним, оскільки тестування вважається не пройденим, у зв`язку з тим, що відповіді на тестові запитання збігаються менш ніж на 90% (82,2%).

За наведених обставин, апелянт вважає доведеним той факт, що громадянин Молдови ОСОБА_2 та громадянка України ОСОБА_4 уклали шлюб, факт перебування в якому не є підставою для надання дозволу на імміграцію.

Враховуючи те, що позивач разом з дружиною не пройдено тестування та позивачем в заяві про надання дозволу на імміграцію надано завідомо неправдиві відомості, 10.09.2025 ГУ ДМС в Одеській області було прийнято правомірне рішення №51034300025861 про відмову у наданні дозволу на імміграцію громадянину Республіки Молдова ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пунктів 4, 4-1 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що громадянин Республіки Молдова ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований посвідкою на тимчасова проживання від 18.02.2025, строком до 14.02.2026.

Між громадянином Республіки Молдова ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був укладений шлюб 17.03.2023.

25.03.2025 громадянин Республіки Молдова ОСОБА_2 подав заяву про надання дозволу на імміграцію на підставі п.1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», у якій, окрім іншого, у відомостях про себе на питання «Чи притягувались до кримінальної відповідальності?» повідомив «НІ»; на питання «У разі наявності непогашеної (не знятої у встановленому законом порядку) судимості вказати підстави притягнення до кримінальної відповідальності» вказав «не має».

Також у заяві від 25.03.2025 про надання дозволу на імміграцію вказано, що позивачу відомо, що у разі зазначення у заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, йому буде відмовлено у наданні дозволу на імміграцію, та позивач підтверджує правильність внесених до заяви відомостей про нього.

25.03.2025 позивач надав згоду на проходження співбесіди, письмових тестів (в порядку встановленому постановою КМУ 1983 від 26.12.2002) щодо наявності/відсутності обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію, а також проведення відео- або аудіозапису під час їх проведення.

09.04.2025 Головним управлінням ДМС України в Одеській області до ГУНП в Одеській області був направлений запит щодо здійснення перевірки за наявними обліками щодо притягнення до кримінальної відповідальності та перебування у розшуку іноземних громадян, в тому числі громадянина республіки Молдова ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Молдова.

На вказаний запит відповідач отримав відповідь від 15.05.2025 відповідно до якої:

- громадянин Молдови ОСОБА_7 він же ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Тирасполю, вироком Київського районного суду м. Одеси був засуджений 24.09.2001 строком на 2 роки за скоєння злочину передбаченого ч.1 ст. 222 КК України. На підставі ст. 6 Закону України «Про амністію» від 05.07.2001 було змінено не відбуту частину покарання 1 рік 1 місяць 5 днів на умовно-дострокове звільнення з випробувальним терміном на 1 рік.

- громадянин Молдови ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був засуджений 30.04.2004 до позбавлення волі строком 8 років Малиновським районним судом м. Одеса згідно ч. 5 ст. 186, ст. 353, ч. 2 ст. 358, ст. 70 КК України (в редакції 05.04.2001). Вирок набрав законної сили 31.08.2004.

- громадянин Молдови ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 був засуджений 31.08.2017 до позбавлення волі строком 7 років 2 місяці та 12 днів з конфіскацією майна Приморським районним судом м. Одеса згідно ч. 4 ст. 187, ст. 69, ст. 257, ст. 70 КК України (в редакції 05.04.2001). 15.09.2017 був звільнений з Одеського СІЗО (№21).

- 17.12.2023 до громадянина Молдови ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був застосований запобіжний захід у вигляді арешту СУ ГУНП в Одеській області згідно ч. 3 ст. 332 КК України. Запобіжний захід до 13.02.2024

- згідно Ухвали Київського районного суду м. Одеси від 18.01.2024 іноземцю було змінено запобіжний захід тримання під вартою на заставу в сумі 121120 грн. керуючись ст. 177, 178, 182 КПК України. 22.01.2024 громадянина Молдови ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було звільнено з Одеського СІЗО (21); 31.05.2024 кримінальна справа з обвинувальним вироком направлена о суду.

Також, згідно інформації з веб-порталу «Судова влада» Тарутинським районним судом Одеської області розглядається справа №514/961/24 за кримінальним провадженням №12023160000001382 від 23.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб у вчинені кримінального правопорушення згідно ч. 3ст. 332 КК України; дата надходження кримінальної справи до суду 31.05.2024.

Також, відповідно до матеріалів справи, 04.06.2025 було проведене тестування громадянина Молдови ОСОБА_1 , та громадянки України ОСОБА_4 , з метою перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України не вважається підставою для надання дозволу на імміграцію.

04.06.2025 була складена Довідка за результатами проходження тестування з метою встановлення наявності/відсутності обставин, визначених статтею 4-1 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якої в ході тестування кожному з подружжя було надано по 45 питань однотипного змісту, кожним з подружжя на тестові питання надано 37 правильних відповідей, які відповідають матеріалам справи, а 8 неправильних. Тестування вважається не пройденим, оскільки відповіді не збігаються та не відповідають наданій заявником інформації та інформації, що міститься в матеріалах справи (а.с.104).

Апеляційний суд зазначає, що відсоток правильних відповідей в результаті тестування становить 82%.

10.09.2025 начальником ГУ ДПМУ в Одеській затверджений Висновок про розгляд заяви громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 щодо надання дозволу на імміграцію в Україну, за яким є доцільним відмовити у наданні дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку із тим, що позивачем разом з дружиною не пройдене тестування та в заяві про надання дозволу на імміграцію позивачем надані завідомо неправдиві відомості.

10.09.2025 апелянт прийняв рішення №51034300025861 про відмову у наданні дозволу на імміграцію громадянину Республіки Молдова ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пунктів 4, 4-1 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт надання свідомо неправдивих відомостей не знайшов свого підтвердження під час розгляду судом справи, оскільки за наявності факту припинення судимості особа не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Відхиляючи доводи міграційного органу щодо висновку про те, що шлюб між позивачем та його дружиною не може вважатись підставою для надання дозволу на імміграцію, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу не вистачило двох правильних відповідей для формального дотримання норми, а підхід який застосував відповідач, не проводячи додаткової співбесіди подружжя, є формалізмом.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Умови і порядок надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, підстави і порядок отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань щодо надання дозволу на імміграцію та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, порядок оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (надалі Закон №2491-ІІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами п.1 ч. 3 ст. 4 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

При цьому статтею 4-1 Закону №2491-ІІІ визначені обставини, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-1 Закону №2491-ІІІ, факт перебування особи у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію за таких обставин:

1) один із подружжя отримав матеріальну компенсацію в обмін на надання вільної згоди на укладення шлюбу, якщо це не є обов`язковим при укладенні шлюбу за межами України відповідно до права іноземної держави;

2) подружжя не проживає спільно та не пов`язане спільним побутом;

3) подружжя не зустрічалося або не спілкувалося до укладення шлюбу;

4) подружжя не спілкується зрозумілою для обох мовою;

5) один із подружжя раніше вже перебував у шлюбі з громадянином України або іммігрантом, який не було визнано підставою для надання дозволу на імміграцію;

6) кожний із подружжя не володіє інформацією про дані іншого з подружжя особистого характеру (дата та місце народження, місце проживання, освіта, місце роботи, фах, віросповідання, наявність близьких родичів, особливості побуту та уподобань);

7) відмова особи від особистої присутності її чоловіка або дружини під час подання нею заяви про надання дозволу на імміграцію;

8) відмова кожного з подружжя від надання письмової згоди на проходження співбесіди та письмових тестів для перевірки обставин, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Закону №2491-ІІІ, під час перевірки обставин, визначених цією статтею, проводяться співбесіди з іноземцем або особою без громадянства (у тому числі з використанням системи відеоконференцзв`язку для візуальної ідентифікації особи, яка подала заяву про надання дозволу на імміграцію до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном або після подання такої заяви на території України виїхала за її межі), іншим з подружжя, опитування інших осіб, якщо існує достатньо підстав вважати, що вони володіють відповідною необхідною інформацією, надсилаються запити до заінтересованих органів державної влади з метою отримання інформації про наявність/відсутність підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Постановою КМУ №1983 від 26.12.2002 затверджений Порядок проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію (надалі Порядок №1983 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Порядок №1983 визначає процедуру проведення заходів з метою встановлення наявності/відсутності обставин, визначених статтею 4-1 Закону України «Про імміграцію», за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію, а також компетенцію працівників територіального органу ДМС і територіального підрозділу ДМС щодо проведення такої процедури.

Дія цього Порядку поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про надання дозволу на імміграцію у зв`язку із перебуванням понад два роки у шлюбі з іммігрантом або громадянином України (далі - заявник), іншого з подружжя, на родичів та сусідів заявника та іншого з подружжя, а також на інших осіб, якщо існує достатньо підстав вважати, що вони володіють необхідною інформацією щодо наявності/відсутності обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.

Для перевірки обставин, визначених статтею 4-1 Закону України «Про імміграцію», під час подання документів, перелік яких визначений статтею 9 Закону України «Про імміграцію», заявником та іншим з подружжя надаються письмові згоди на проходження співбесіди, письмових тестів (далі - тестування) та проведення відео- або аудіозапису під час їх проходження (п. 3 Порядку №1983).

Відповідно до п. 6 Порядку №1983, під час розроблення питань для проведення співбесіди та питань для проведення тестування (далі - тестові питання) враховується інформація, наведена заявником у заяві про надання дозволу на імміграцію, а також у документах, поданих заявником або одержаних під час розгляду такої заяви, існування істотної різниці в культурі або релігії, великої різниці у віці, наявність попередніх шлюбів, укладених з іноземцями або особами без громадянства, та незначний період після їх розірвання до укладення нових шлюбів, відсутність у подружжя фотографій, які б підтверджували шлюбні стосунки та спільне проживання. Вивчається також інформація, отримана із відкритих джерел, про державу походження або громадянської належності заявника, мову спілкування, віросповідання, особливості побуту, звичаї та традиції, які притаманні населенню такої держави, беруться до уваги тривалість проживання заявника на території України та рівень інтеграції в українське суспільство.

У разі подання заяви про надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» збирається додаткова інформація щодо того з подружжя, хто є громадянином України, яка може бути отримана шляхом проведення співбесіди, а також з інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів державних органів.

За приписами п.8 Порядку №1983, тестування проводиться українською мовою шляхом надання заявником та іншим з подружжя письмових відповідей на 45 питань однотипного змісту. У разі коли заявник або інший з подружжя не володіють українською мовою в обсязі, достатньому для розуміння поставлених запитань та надання відповідей на них, допускається залучення заявником або іншим з подружжя до тестування перекладача.

Тестування вважається пройденим у разі, коли відповіді на 90 відсотків питань (40 та більше) збігаються (відповідають наданій заявником інформації та інформації, що міститься в матеріалах справи).

Після закінчення тестування на останньому аркуші тестових питань особа, яка його проходила, ставить дату та час проведення тестування, а також свій підпис. Останній аркуш тестових питань також підписує посадова особа, яка проводила тестування.

Протягом трьох робочих днів після проведення тестування працівником територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, який його проводив, складається довідка за результатами тестування. У довідці зазначаються кількість питань, які збігаються (відповідають наданій заявником інформації та інформації, що міститься в матеріалах справи), наявність спірних відповідей, які потребують уточнення, а також пропозиції щодо необхідності проведення співбесіди із заявником та іншим із подружжя для встановлення достатніх обставин, визначених статтею 4-1 Закону України “Про імміграцію”, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.

Матеріали тестування, а також довідка за результатами тестування долучаються до заяви про надання дозволу на імміграцію (п. 15 Порядку №1983).

Як встановив суд першої інстанції та підтверджено матеріалами справи в ході тестування кожному з подружжя було задано по 45 питань однотипного змісту, кожним з подружжя надано 37 правильних відповідей, які відповідають матеріалам справи, а 8 неправильних відповідей.

Апеляційний суд зазначає, що тест вважається пройденим коли відповіді збігаються на 90% (40 відповідей), проте, за результатами тестування позивача та його дружини, збіг відповідей у відсотках становив 82% (37 відповідей).

Апеляційний суд вважає помилковим відхилення судом першої інстанції у якості підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію, того факту, що результати тестування є меншими за мінімально встановлений відсоток. При цьому різниця між 90% та 82% не може вважатись незначною.

Можливість проведення співбесіди вже за результатами проведеного тестування є правом, а не обов`язком міграційного органу, і Порядок №1983 не передбачає проведення співбесіди у разі, коли тест вважається непройденим.

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що надання 2 неправильних відповідей, під час тестування, в той час як неправильних відповідей було надано 8, є занадто формальним та неспівмірним між юридичним фактом та наслідком, який такий факт спричинює.

Стосовно посилання суду першої інстанції на те, що норми Порядку №1983 не є імперативними у контексті обов`язкової відмови у наданні дозволу на імміграцію у разі неотримання задовільного результату тестування, то апеляційний суд зазначає, що вказаним порядком лише визначена процедура проведення заходів з метою встановлення наявності/відсутності обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію, адже самі підстави зазначені в статті 10 Закону №2491-ІІІ.

Так, відповідно до пункту 4-1 частини 1 статті 10 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається особам, які уклали шлюб з громадянином України якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 цього Закону.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 4-1 Закону №2491-ІІІ факт перебування особи у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію за обставин, коли кожний із подружжя не володіє інформацією про дані іншого з подружжя особистого характеру (дата та місце народження, місце проживання, освіта, місце роботи, фах, віросповідання, наявність близьких родичів, особливості побуту та уподобань).

Апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи достеменно та беззаперечно підтверджено встановлення апелянтом, у спосіб визначений законом, з дотриманням Порядку №1983, факт, коли перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.

Обставини, які визнані судом першої інстанції «формалізмом» з боку міграційного органу, не є такими з підстав викладених апеляційним судом вище.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає такими, що спростовані матеріалами справи висновки суду першої інстанції про те, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію прийнято передчасно, із застосуванням надмірного формалізму та без врахування можливості проведення додаткової співбесіди.

Щодо висновків суду першої інстанції та доводів апеляційної скарги стосовно такої підстави для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, як надання завідомо неправдивої інформації, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 10 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості.

За матеріалами справи щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію, у своїй заяві позивач навів твердження про те, що він не притягувався до кримінальної відповідальності.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що заява позивача також містить твердження позивача про те, що він немає непогашеної (не знятої у встановленому законом порядку) судимості.

Те, що запитання стосовно притягнення до кримінальної відповідальності та стосовно непогашеної судимості є окремими запитаннями у заяві про надання дозволу на імміграцію, свідчить, що вони не є тотожними та відповіді на них можуть бути як позитивними так і негативними, як однаковими так і різними.

В рішенні Конституційного Суду України від 27.10.1999 №9-рп/99, вирішувалось, зокрема, питання щодо визначення моменту, з якого настає кримінальна відповідальність, та моменту, з якого особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності.

Так, Конституційний Суд України у вказаному рішенні, вирішив що притягнення до кримінальної відповідальності треба розуміти як стадію кримінального переслідування, яка починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до пункту 14 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, в редакції чинній на час подання заяви про надання дозволу на імміграцію, притягнення до кримінальної відповідальності, це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

За приписами глави 22 КПК України повідомлення про підозру здійснюється виключно на стадії досудового розслідування кримінального провадження.

Отже, у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення на стадії досудового розслідування кримінального провадження, розпочинається стадія притягнення до кримінальної відповідальності, а особа вважається такою, що притягується до кримінальної відповідальності.

Згідно з відповіддю ГУНП в Одеській області від 15.05.2025, на запит міграційного органу, громадянина Молдови ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18.01.2024 іноземцю було змінено запобіжний захід тримання під вартою на заставу в сумі 121120 грн; 31.05.2024 кримінальна справа з обвинувальним вироком направлена о суду.

На час подання позивачем заяви про надання дозволу на імміграцію (25.03.2025) Тарутинським районним судом Одеської області розглядається справа №514/961/24 за кримінальним провадженням №12023160000001382 від 23.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб у вчинені кримінального правопорушення згідно ч. 3ст. 332 КК України; дата надходження кримінальної справи до суду 31.05.2024.

Наведені обставини беззаперечно свідчать про той факт, що станом на подання позивачем заяви про надання дозволу на імміграцію (25.03.2025) позивачу вже було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення на стадії досудового розслідування кримінального провадження, а тому позивач вважається таким, що притягується до кримінальної відповідальності.

Таким чином, відповідь позивача про те, що він не притягувався до кримінальної відповідальності не відповідає дійсності, та є неправдивою. При цьому, апеляційний суд зазначає, що на користь свідомого надання неправдивих відомостей, свідчить і той факт, що позивач був тричі засудженим, та, не зважаючи на те, що станом на 25.03.2025 не мав непогашеної судимості, він не міг бути необізнаним про той факт що він є особою, що притягується до кримінальної відповідальності.

За приписами розділу ХІІІ Кримінального кодексу України, фактично, судимість - це правовий стан особи, який виникає після ухвалення обвинувального вироку суду за вчинення кримінального правопорушення, та який тягне за собою низку юридичних обмежень і діє від моменту набрання вироком законної сили до її погашення або зняття.

В межах цієї справи суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «погашення (зняття) судимості» та поняття «притягнення до кримінальної відповідальності», що призвело до надання неправильної оцінки факту зазначення позивачем у заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей на питання чи притягувався позивач до кримінальної відповідальності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначення позивачем у заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей на питання чи притягувався позивач до кримінальної відповідальності, не є таким та не може вважатись належною для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Оскільки підстави, за яких апелянт прийняв оскаржуване рішення від 10.09.2025 №51034300025861 про відмову у наданні дозволу на імміграцію, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, апеляційний дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року – скасувати та ухвалити нову постанову.

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія