Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №753/15790/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/15790/25 Головуючий у суді І інстанції: Мицик Ю.С.

провадження №22-ц/824/10146/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Музичко С.Г., Болотова Є.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Риженка Дмитра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 до Дарницького районного суду м. Києва від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» надійшла позовна заява до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.09.2024 року № 21.09.2024-100000575 у розмірі 21700,00 грн, з яких 7000,00 грн - тіло кредиту, 9800,00 грн - проценти, 3 500,00 грн - неустойка та 1400,00 грн комісії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.09.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 21.09.2024-100000575 в електронній формі. Договір складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 21.09.2024 року та заявки кредитного договору № 21.09.2024-100000575 (кредитної лінії) від 21.09.2024 року.

За умовами договору позивач надає позичальнику грошові кошти в позику в сумі 7000,00 грн, строком на 140 днів на умовах зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме видав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 18.07.2025 року утворилась вказана заборгованість.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 21.09.2024-100000575 від 21.09.2024 року у розмірі 18 200 грн та судові витрати зі сплати судового збору 2 034,82 грн.

В решті вимог позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Риженко Д.М., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати в частині задоволених вимог та постановити нове рішення, яким в частині задоволених судом першої інстанції вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що позов пред`явлено щодо невиконання кредитного договору, між небанківською фінустановою (позивачем) та відповідачем в електронній формі.

Посилався на положення ч. 2 ст. 100 ЦПК України, відповідно до якої електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Однак, на підтвердження факту укладення договору позивачем, засобами Електронного суду надано кредитний договір, що складається з сукупності декількох документів, у вигляді PDF файлу.

Вказаний PDF файл, розміщений в Електронній справі не містить жодних електронних підписів, а відповідно, за своєю суттю є не електронним доказом, а його паперовою копією, засвідченою представником позивача через засоби кабінету Електронного суду.

Таким чином, представник відповідача вважає, що подана як доказ копія кредитного договору не відповідає вимогам до електронного доказу, що передбачені ЦПК України.

Також зазначав, що матеріали справи не містять інформації щодо реєстрації ОСОБА_1 в відповідній інформаційно-комунікаційній системі Позивача, та, відповідно, зазначення ним номеру телефону для отримання такого ідентифікатора, як такого що належить йому.

Матеріали справи також не містять будь-яких інших даних, що були б належними та допустимими доказами того, що номер телефону зазначений в договорі, та платіжна картка належать саме відповідачу - ОСОБА_1 , а не іншій особі.

За таких обставин матеріалами справи не підтверджено факт підписання кредитного договору ОСОБА_1 , а відповідно взяття ним на себе відповідних обов`язків.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставності висновку про підтвердження факту передачі грошей, вказував на те, що на підтвердження факту передачі грошових коштів на виконання кредитного договору № 21.09.2024-100000575 позивач посилався виключно на лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 15.07.2025 № 160-1507 про перерахування коштів на платіжну карту клієнта за договором кредиту № 21.09.2024100000575. В той же час, представник відповідача вважає, що вказаний лист не може бути належним доказом.

Вважає, що надана позивачем довідка про успішність операції, здійсненої ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не відповідає вимогам ч 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», не є первинним бухгалтерським документом, не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, зокрема, що таким власником є ОСОБА_1 , а відповідно позбавляє можливості вважати доведеним як сам факт переказу ТОВ «Споживчий центр» коштів в сумі 7000,00 грн, так і те, що вказаний картковий рахунок належить саме ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається його відповідність вимогам Закону України «Про споживче кредитування», розрахунок не є чітким, зрозумілим, зокрема невідомі періоди розрахунку, дата здійснення такого розрахунку. З розрахунку не вбачається його відповідність чи невідповідність з умовами договору, щодо якого вказаний розрахунок нібито створено.

Крім того представник відповідача посилався на процесуальні порушення зі сторони позивача. Так, зважаючи на те, що позов подано засобами електронного суду, а на дату звернення позивача з позовом кабінет електронного суду у відповідача був відсутній, примірник позову було направлено відповідачу поштою. Відповідно до опису все відправлення склало 12 аркушів, що навіть за двостороннього друку - не більше 24 сторінок. В той же час, самі лиш додатки до позову, без самої заяви, як вони подані суду складають 26 сторінок. Вказане, на думку апелянта, свідчить про порушення представником позивача процесуального обов`язку щодо направлення документів позову відповідачу.

04 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Споживчий центр» - Ларіонова К.О., просив у задоволенні апеляційної скарги сторони відповідача відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник позивача зазначав, що між відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразованим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Щодо ідентифікації відповідача під час укладення договору зазначав, що позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введення пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку. Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача.

Щодо видачі коштів відповідачу, представник позивача зазначав, що позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності зазначеного закону, а відтак є належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суд першої інстанції вважав, що порушене право позивача підлягає захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 18 200 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення неустойки 3500 грн, суд першої інстанції обгрунтовував тим, що у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). На підставі наведеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки слід відмовити.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 21.09.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №21.09.2024-100000575 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти) (а.с. 27-31).

Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача НОМЕР_1 . Вказаний договір підписано одноразовим ідентифікатором Е314.

Відповідно до пункту 3.1. кредитного договору за цим договором кредитодавець зобов?язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (якщо комісія встановлена договором).

Відповідно до пункту 3.2. кредитного договору кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов?язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов?язків найманого працівника.

Відповідно до пункту 3.3. кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах:

Відповідно до п.п 3.3.1-3.3.7. дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування Кредитом (Проценти), графік платежів встановлюється у Заявці, яка є невід?ємною частиною даної оферти.

Згідно заявки кредитного договору №21.09.2024-100000575:

пункт 1 дата надання кредиту 21.09.2024 року;

пункт 2 сума кредиту: 7000 грн;

пункт 3 строк на який надається кредит- 140 днів з дати його надання;

пункт 4 дата повернення кредиту- 07.02.2025 року;

пункт 5 продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/строку договору не передбачена. Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосування одноразового ідентифікатора кожного разі під час такого ініціювання.

пункт 6 процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

пункт 7 комісія, пов`язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 1400 грн 00 коп..

пункт 10 денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,87% (денна процентна ставка) = (8559,14/7000)/140 х 100%.

Відповідно до п. 4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-0627.

Відповідно до п. 4.3. договору днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитора, а днем погашення кредиту - день зарахування коштів на поточний рахунок кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитора.

Відповідно до п. 4.4. договору сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту).

Тобто, сторонами було погоджені всі істотні умови договору. Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 7000 грн відповідачу (позичальнику) підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №160-1507 від 15.07.2025 року з повідомленням, що відповідно до договору про переказ коштів №ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, було успішно перераховано кошти на платіжну картку 4441-11XX-XXXX-0627, номер транзакції в системі iPay.ua 516023166, призначення платежу: видача за договором кредиту: №21.09.2024-100000575 (а.с. 20).

З довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 21.09.2024-100000575 від 21.09.2024 року, складеного ТОВ «Споживчий центр» вбачається, що розмір заборгованості по основному кредиту становить 7000 грн, по процентам - 9800 грн, комісії - 1400 грн, неустойка - 3500 грн, що разом становить 21700 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 21 вересня 2024 року по 07 лютого 2025 року (а.с 22).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис є одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного про часткове задоволення позовних вимог, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення його прав, у зв`язку з цим позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, сплати відсотків та комісії.

Відмовляючи в задоволенні вимоги ТОВ «Споживчий центр» в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за кредитним договором № 21.09.2024-100000575 від 21.09.2024, суд першої інстанції врахувавши п. 18 перехідних положення ЦК України дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині позову.

Так, тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1)в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.01.2025 року у справі № 751/3052/23 (61-17991св23).

Доводи апеляційної скарги, що кредитний договір не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачем спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, змістом договору про споживчий кредит, який містить відомості про його підписання ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е314. Доказів на спростування дотримання первинним кредитором процедури проходження позичальником верифікації та ідентифікації особи в особистому кабінеті позичальника, стороною відповідача не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредитних коштів, суд апеляційної інстанції відхиляє та зазначає наступне.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Відповідно до пункту 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

При цьому, порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема можливий за рішенням суду - ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Отже, документи про рух коштів клієнта по рахунку, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів). Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Оскільки, ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, ним при зверненні до суду не було надано будь-який бухгалтерський документ по рахунку ОСОБА_1 чи будь-яких документів отримання чи використання відповідачем кредитних коштів.

У зв`язку з наведеним, лист ТОВ ««Універсальні платіжні рішення» №160-1507 від 15.07.2025 року про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором (а.с. 20).

Доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є чітким, зрозумілим, зокрема невідомі періоди розрахунку, дата здійснення такого розрахунку, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки ненадання позивачем детального розрахунку не порушило принцип змагальності сторін та право відповідача на захист, оскільки усі вихідні дані, необхідні для перевірки нарахованої позивачем заборгованості наявні в умовах укладеного договору та не потребують здійснення складних математичних розрахунків.

Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає.

Договір містить зазначення відсоткової ставки, з чим відповідач погодився при підписанні договору. А сама довідка-розрахунок заборгованості, яку додано до позову, виходячи із зазначених в ній сум, свідчить про дотримання кредитором як періоду нарахування процентів, так і використання розміру процентної ставки за визначеними умовами договору.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19, на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Зауважень із посиланням на неправильність проведеного позивачем розрахунку із наданням відповідних доказів відповідачем не зазначено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Риженка Дмитра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «03» червня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

Є.В. Болотов