Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №759/14051/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 759/14051/23

номер провадження 22-ц/824/1413/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2024 року /суддя Сенько М.Ф./

у справі за позовом приватного акціонерного товариства спільне підприємство "Партнер" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за фактичне користування послугами, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство СП «Партнер» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування послугами автостоянки за період з 01.01.2020 по 01.12.2023 у розмірі 23 500 грн, 3 % річних у розмірі 705 грн 02 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 771 грн 20 коп. та судових витрат.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 23 500 грн основного боргу, 705 грн 02 коп. - 3 % річних, 2 771 грн 20 коп. - інфляційних втрат, судовий збір 2 684 грн та витрати на правничу допомогу 4 500 грн, а всього 34 160 грн 22 коп. /а.с. 83-84/

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим через неповне з`ясування обставин справи, недоведеність фактів, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд не встановив і не дослідив жодних доказів укладення між сторонами договору зберігання транспортного засобу. Зокрема, не було надано жодного письмового договору, квитанції, жетона, акта приймання-передачі автомобіля чи відміток у журналі обліку заїзду/виїзду, які відповідно до ст. 937 ЦК України, ст. 977 ЦК України та п. 15, 21 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою КМ України № 115 від 22.01.1996 року, є обов`язковими для підтвердження факту укладення договору зберігання та передачі речі на зберігання.

Апелянт наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 208, ст. 937 ЦК України договір зберігання автотранспортного засобу між фізичною та юридичною особою підлягає обов`язковій письмовій формі. Недотримання письмової форми унеможливлює визнання факту виникнення договірних правовідносин (ст. 218 ЦК України). Суд же не встановив жодних обставин щодо досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України), зокрема щодо предмета (конкретного транспортного засобу), строку зберігання та розміру плати.

Крім того, апелянт вказує, що понад 10 років не володіє жодним транспортним засобом, а отже, не міг передати його на зберігання. У зв`язку з цим договір зберігання не міг бути укладений ні фактично, ні юридично (ч. 2 ст. 640 ЦК України - договір зберігання вважається укладеним з моменту передання речі).

Апелянт також акцентує увагу на тому, що позивач здійснює діяльність зі зберігання транспортних засобів на земельній ділянці площею 11 089 кв. м по пр. Академіка Корольова без будь-яких правовстановлюючих документів. На підтвердження цього посилається на рішення Господарського суду м. Києва від 20.02.2007 у справі № 3/101 та від 15.11.2010 у справі № 44/32, якими встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки ПрАТ СП «Партнер» та відмовлено у визнанні права оренди. Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

На думку апелянта, відсутність у позивача прав на земельну ділянку унеможливлює правомірне надання послуг зі зберігання транспортних засобів та стягнення плати за них, оскільки така діяльність є протиправною.

Суд першої інстанції, на переконання апелянта, порушив вимоги ст. 263, 264, 265 ЦПК України, оскільки не мотивував відхилення ключових доводів відповідача, не оцінив належним чином докази та не вказав, на підставі яких саме доказів встановив наявність заборгованості.

Позивач про розгляд справи в апеляційному порядку повідомлений належним чином, за єдиною відомою суду адресою, конверт повернувся за відсутністю адресата, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що спільне підприємство «Партнер» створено у відповідності до вимог діючого законодавства і є правонаступником МДКП «Партнер» відповідно до розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м. Києві № 1292 від 09.10.1996 року.

Відповідно до п.1 Рішення Виконавчого комітету Ленінградської ради народних депутатів № 669 від 26.08.1991 р. «Про передачу відкритої автостоянки №2 на пр. Корольова в м. Києві передано в експлуатацію малому підприємству «Партнер», правонаступником якого є ПрАТ СП « Партнер».

ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , який знаходиться на земельній ділянці відведеній ПрАТ СП «Партнер» для експлуатації та обслуговування за адресою: м. Київ, пр. Корольова.

Позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо сплати коштів за користування послугами з утримання належного відповідачу майна, у останнього утворилась заборгованість.

На підтвердження вищезазначеного, позивач надає розрахунок заборгованості за період з 01.01.2020 р. по 01.12.2023 р. в розмірі 23500 грн., 3 % річних в розмірі 705 грн. 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 2771 грн. 20 коп.

Постановляючи оскаржене рішення, суд першої інстанції керувався статтею 509 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; статтею 525 ЦК України, згідно з якою одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; статтею 526 ЦК України, яка передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства; статтею 530 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання, строк виконання якого визначений, підлягає виконанню у встановлений строк; а також статтею 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, суд послався на «Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, які регламентують порядок надання послуг зі зберігання транспортних засобів.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що між сторонами існували правовідносини щодо надання послуг автостоянки, відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 23 500 грн, яка підлягає стягненню разом з інфляційними втратами та трьома процентами річних.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності між сторонами договору зберігання (користування) автостоянкою, некористування боксом та неналежної якості послуг колегія суддів вважає необґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами склалися фактичні правовідносини з надання послуг автостоянки (зберігання транспортного засобу), які підтверджуються тривалою сплатою відповідачем відповідних платежів у попередні роки відповідно до письмового договору. Сам факт попередньої сплати свідчить про визнання відповідачем існування зобов`язальних відносин та їх умов (ст. 205, 526 ЦК України).

Відповідно до пояснень самого відповідача, викладених на а.с. 69, він тривалий час сплачував кошти за користування боксом, встановив відеонагляд на території автостоянки, що об`єктивно свідчить про фактичне користування наданим майном. Твердження апелянта про те, що він «боксом не користується та в оренду не здає», не спростовують факту наявності у нього гаражного боксу № НОМЕР_1 на території, яка обслуговується позивачем, та не звільняють його від обов`язку оплати послуг з утримання та охорони території, оскільки такі платежі є платою за користування спільною інфраструктурою автостоянки.

Посилання апелянта на неналежну якість послуг також не може бути підставою для звільнення від сплати. Згідно зі статтею 610 ЦК України боржник, який не виконав свого обов`язку, несе відповідальність за прострочення. Невиконання або неналежне виконання зобов`язання з оплати не залежить від суб`єктивної оцінки якості послуг відповідачем. Апелянт не скористався правом на відмову від договору або пред`явлення окремих вимог щодо якості послуг у встановленому порядку.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив наявність між сторонами зобов`язальних відносин, факт користування послугами автостоянки та обґрунтованість вимог про стягнення заборгованості. Доводи апелянта ґрунтуються на формальному запереченні фактів, які підтверджені матеріалами справи, та підлягають відхиленню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: