Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №340/2345/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2345/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 ( суддя Момонт Г.М.) в адміністративній справі №340/2345/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання неправомірними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про:

визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №112850003588 від 20.12.2023 р.;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи на посаді монтера колії магістральних залізниць, зайнятих на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів з 30.07.2002 р. по 18.11.2003 р. та з 19.11.2003 р. по 31.08.2023 р., та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19 грудня 2023 року з урахуванням висновків суду, викладених у прийнятому рішенні.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 19.12.2023 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії згідно з п.“а” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, однак отримав відмову у призначенні відповідної пенсії. Зазначена заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким 20.12.2023 р. прийнято рішення №112850003588 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років згідно з п.“а” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугою років. Згідно з рішенням від 20.12.2023 р. №112850003588 страховий стаж позивача становить 36 років 10 місяців 6 днів, з яких стаж роботи за вислугою років – 00 років – місяців 00 днів, що є недостатнім для призначення бажаної ним пенсії. Представник позивача вказує, що оскаржуване рішення від 20.12.2023 р. №112850003588 про відмову у призначенні пенсії мотивоване тим, що до страхового стажу не прийнято періоди роботи позивача згідно пільгової довідки від 01.09.2023 р. №100 (тобто з 30.07.2002 р. р. по 18.11.2003 р. та з 19.11.2003 р. по 31.08.2023 р.), оскільки в довідці відсутні підпис начальника відділу кадрів та не надано інформацію щодо перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Представник позивача зазначив, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №100 від 01.09.2023 р., №101 від 01.09.2023 р., прослідковуються наступні періоди роботи позивача: з 30.08.2002 р. по 18.11.2003 р. – на посаді монтера колії 2-го розряду 15-го околотку магістральних залізниць, зайнятих на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; з 19.11.2003 р. по 31.08.2023 р. на посаді монтера колії 3-го розряду 15-го околотку магістральних залізниць, зайнятих на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів. Представник позивача наголошує на тому, що право на призначення пенсії за вислугою років мають особи, які працювали на посаді монтера колії магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів. Також представник позивача зауважує, що позивач, як особа, на яку не покладено обов`язки щодо оформлення і видачі пільгових довідок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до такої довідки відомостей, а тому неправильне заповнення довідки не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом пільгового стажу, і, як наслідок, для обмеження права позивача на пенсійне забезпечення. Представник позивача звертає увагу на те, що трудова книжка позивача оформлена належним чином і підтверджує наявність пільгового стажу, а формальні недоліки в оформленні довідки не можуть позбавляти права на зарахування відповідних періодів роботи до його спеціального (пільгового) стажу, та як наслідок, права на пенсію.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначення пенсії №112850003588 від 20 грудня 2023 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №3904 від 19 грудня 2023 року, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що дії управління відповідають нормам чинного законодавства, отже підстави для часткового задоволення вимог позивача відсутні.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

19.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” №3904 (а.с.54).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №112850003588 від 20.12.2023 р., яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи (а.с.11, 47).

У рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 36 років 10 місяців 6 днів. Стаж роботи за вислугою років складає 00 років 00 місяців 00 днів. За результатом розгляду документів, доданих до заяви:

- не зараховано період навчання з 18.12.1985 р. по 14.05.1986 р. згідно свідоцтва № НОМЕР_2 від 28.04.1986 р., оскільки відсутнє присвоєння кваліфікації;

- до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно пільгової довідки від 01.09.2023 р. №100, оскільки в довідці відсутній підпис начальника відділу кадрів та не надано інформацію щодо перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Пільгова довідка потребує відповідного дооформлення та перевірки.

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом від 29.12.2023 р. №1100-0304-8/69282 повідомило ОСОБА_1 , що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20.12.2023 р. №112850003588 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (а.с.9).

Суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі по тесту - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV наступного змісту: особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Між тим, абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону №2148-VIII, передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (стаття 51 Закону №1788-ХІІ).

Згідно із частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.

Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 01.04.2015 року) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи:

чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» вказаної статті мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII підвищено зокрема, загальний стаж на п`ять років, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII.

Таким чином, за приписами пункту «а» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років робітникам локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловікам - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Приймаючи наведене вище рішення, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Конституційний Суд України виснував, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відтак, з 04.06.2019 року (дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019) при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року, а тому застосуванню підлягають положення пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №112850003588 від 20.12.2023 р., яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи (а.с.11, 47). У рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 36 років 10 місяців 6 днів. Стаж роботи за вислугою років складає 00 років 00 місяців 00 днів. За результатом розгляду документів, доданих до заяви:

- не зараховано період навчання з 18.12.1985 р. по 14.05.1986 р. згідно свідоцтва №033137 від 28.04.1986 р., оскільки відсутнє присвоєння кваліфікації;

- до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно пільгової довідки від 01.09.2023 р. №100, оскільки в довідці відсутній підпис начальника відділу кадрів та не надано інформацію щодо перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Пільгова довідка потребує відповідного дооформлення та перевірки.

Положеннями статті 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України Постановою №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по текст - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.

Аналогічна позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05 березня 2024 року у справі №500/5342/21, від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п.2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 44 Закону №1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно зі статтею 101 Закону №1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Водночас, відповідач не скористався наявними у нього повноваженнями на витребування відповідних документів, підстав для такої правової поведінки не навів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2019 року у справі № 227/3208/16-а.

Судом встановлено, що зі змісту записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , заповненій 05.09.1988 р. на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що відповідно до записів 19-21 позивач з 30.07.2002 р. прийнятий монтером колії 2 розряду в 15 околоток Кременчуцької дистанційної колії; 19.11.2003 р. – переведений монтером колії 3 розряду 15 околотку; 01.09.2023 р. – переведений сигналістом 3 розряду околоток №15 станція Бурти дільниця ІІІ. Окрім того, зазначена трудова книжка містить відмітки про те, що Кременчуцька дистанційна колія Південної залізниці перейменована в Відокремлений підрозділ “Кременчуцька дистанція колії” Державного підприємства “Південна залізниця” згідно наказу начальника Державного підприємства “Південна залізниця” №186/Н від 28.04.2012 р.; Державне підприємство “Південна залізниця” реорганізоване шляхом злиття у публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” та утворено регіональну філію “Південна залізниця”; Відокремлений підрозділ “Кременчуцька дистанція колії” державного підприємства “Південна залізниця” реорганізований у виробничий підрозділ “Кременчуцька дистанція колії” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” відповідно до наказу начальника регіональної філії “Південна залізниця” від 01.12.2015 р. №2/Н; регіональну філію “Південна залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” перейменовано на регіональну філію “Південна залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”.

Відповідно до довідки №100 від 01.09.2023 р., виданої Виробничим підрозділом “Кременчуцька дистанція колії” ОСОБА_1 повний робочий день працював з 30.07.2002 р. (наказ №520 від 29.07.2002 р.) по 18.11.2003 р. (наказ №195 від 18.11.2003 р.) – 01 рік 03 місяці 18 днів на посаді монтера колії 2 розряду 15 околотку магістральних залізниць, зайнятих на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів; з 19.11.2003 р. (наказ №195 від 18.11.2003 р.) по 31.08.2023 р. (наказ №83/ОС від 01.09.2023 р.) – 19 років 09 місяців 12 днів на посаді монтера колії 3 розряду 15 околотку магістральних залізниць, зайнятих на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів, що передбачено статтею 52 та 55а Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. №1877-ХІІ і постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. №583 “Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення”. Підстава для видачі: картка П-2, накази, відомості про заробітну плату (а.с.12, 50, зі зворотного боку).

Згідно з довідкою №101 від 01.09.2023 р., виданої Виробничим підрозділом “Кременчуцька дистанція колії” ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 працює в ВП “Кременчуцька дистанція колії” з 30.07.2002 р. (наказ №520 від 29.07.2002 р.) по 18.11.2003 р. (наказ №195 від 18.11.2003 р.) на посаді монтера колії 2 розряду 15 околотку; з 19.11.2003 р. (наказ №195 від 18.11.2003 р.) по 31.08.2023 р. (наказ №83/ОС від 01.09.2023 р.) на посаді монтера колії 3 розряду 15 околотку ; з 01.09.2023 р. (наказ №83/ОС від 01.09.2023 р.) по теперішній час на посаді спеціаліста 15 околотку. За час роботи не перебував у відпустці без збереження заробітної плати. Довідка дана на підставі: особових карток П-2 (а.с.13, 51).

ОСОБА_1 серед іншого подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області копії наказу (розпорядження про переведення на іншу роботу №195 від 18.11.2003 р., наказу (розпорядження) №83/ОС від 01.09.2023 р., наказу (розпорядження) №520 від 29.07.2002 р., особової картки працівника №7200 форми П-2 (а.с.19, 52, 53, 56-57).

Отже, у трудовій книжці трудовій книжці серії НОМЕР_1 містяться належні записи, які підтверджують роботу ОСОБА_1 з 30.07.2002 р. по 18.11.2003 р. на посаді монтера колії 2 розряду 15 околотку та з 19.11.2003 р. по 31.08.2023 р. на посаді монтера колії 3 розряду 15 околотку. При цьому довідкою №100 від 01.09.2023 р., виданою Виробничим підрозділом “Кременчуцька дистанція колії” підтверджено зазначені періоди роботи ОСОБА_1 повний робочий день на відповідних посадах, а довідкою №101 від 01.09.2023 р., виданою Виробничим підрозділом “Кременчуцька дистанція колії” засвідчено, що ОСОБА_1 за час роботи не перебував у відпустці без збереження заробітної плати. Обидві довідки видані на підставі особових карток П-2. Зі змісту особової картки працівника №7200 форми П-2 судом встановлено, що у ній відсутні відомості про відпустки ОСОБА_1 .

Закон України «Про адміністративну процедуру» передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом.

Згідно ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи.

Тому є правильними висновки суду першої інстанції, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не було правових підстав для не зарахування ОСОБА_1 періодів його роботи до з 30.07.2002 р. по 18.11.2003 р. та з 19.11.2003 р. по 31.08.2023 р. до пільгового стажу, позаяк подані для призначення пенсії документи належним чином підтверджували відповідний стаж.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 в адміністративній справі №340/2345/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 26 травня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 27 травня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко