Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №520/818/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 р. Справа № 520/818/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 року (ухвалене суддею Сагайдаком В.В.) в справі № 520/818/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила: визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у переведені ОСОБА_1 , з пенсії за віком згідно закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»; скасувати рішення про відмову у перерахунку пенсії від 06.10.2025 р. № 204850010605, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області; зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити призначення ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити виплату з урахуванням вже отриманих сум пенсії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у переведені ОСОБА_1 , з пенсії за віком згідно закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»; скасовано рішення про відмову у перерахунку пенсії від 06.10.2025 р. № 204850010605, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області; зобов`язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням висновків суду в цій справі; відмовлено в задоволені інших вимог.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплатити пенсію, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», починаючи з дати звернення із заявою 06.10.2025 р.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та зазначає, що оскільки судом встановлено наявність у неї права на пенсію за віком відповідно Закону України «Про державну службу», тому у відповідача відсутня свобода вибору (дискреція). Будь-яке інше рішення, окрім призначення пенсії, буде протиправним. Обмеження захисту її прав лише «повторним розглядом» заяви не забезпечує реального відновлення порушеного права, це призведе до невиправданого затягування часу та створить умови для повторного звернення до суду у разі нової формальної відмови, що прямо суперечить принципу ефективності судового захисту.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про державну службу", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що періоди роботи позивачки в органах місцевого самоврядування не можуть бути зараховані до стажу державної служби, оскільки після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III відповідні посади віднесені до посадових осіб місцевого самоврядування, а не до категорій посад державних службовців. Зазначає, що позивачці відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутності стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає правомірним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує є пенсіонером за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

30.09.2025 р. позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою, в якій просила зробити перехід з пенсії за віком на загальних підставах на пенсію за віком на підставі Закону України “Про державну службу” згідно стажу держслужбовця.

За принципом екстериторіальності її заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.

За наслідками розгляду поданої позивачкою заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 06.10.2025 р. № 204850010605, відповідно до якого позивачки відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв`язку з відсутністю стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Позивачка, вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06.10.2025 р. № 204850010605 таким, що порушує її право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачці є зобов`язання зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням висновків суду в цій справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити пенсію, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та передчасності вказаної позовної вимоги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України "Про державну службу".

01.05.2016 р. набув чинності Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII "Про державну службу", підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п. 8 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 р. (до моменту набрання чинності Закону № 889-VII) здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 р. № 283 (в подальшому - Порядок № 283, в редакції проходження позивачкою служби в органах місцевого самоврядування).

Згідно з п. 5 Порядок № 283, обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Відповідно до п. 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

Додатком до Порядку № 283 затверджений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби. До стажу державної служби зараховується, зокрема, робота на посадах у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управліннях, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.

Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1984 р. вбачається, що позивачка з 19.06.1995 р. прийнята на посаду головного спеціаліста відділу субсидій Комінтернівського районного виконкому м. Харкова, у зв`язку з чим, їй було присвоєно 13 ранг державного службовця, з 05.04.2000 р. позивачку призначена на посаду головного спеціаліста відділу субсидій управління праці та соціального захисту населення Комінтернівського району м. Харкова, а 01.05.2023 року вона була переведена на посаду заступника начальника управління з питань призначення соціальних допомог. До набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р., право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 р., відповідно до ст. 90 Закону України "Про державну службу" №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р. зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII вік і страховий стаж державної служби.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 р. певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладених в постановах від 11.04.2023 р. в справі №1.380.2019.003855, від 25.07.2025 р. в справі №140/5363/24 та від 24.09.2025 р. в справі №560/706/25, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуються судом.

Приймаючи рішення від 06.10.2025 р. № 204850010605, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що позивач не має необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, оскільки, на думку відповідача, періоди роботи в органах місцевого самоврядування зараховуються до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України №3723-ХІІ до 04.07.2001 р., тобто на дату набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», у зв`язку з чим відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо переходу з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”.

Суд апеляційної інстанції вважає такі доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області помилковими, з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1984 р. вбачається, що позивачка у періоди з 19.06.1995 р. до 23.09.2016 р. працювала відділі субсидій Комінтернівського районного виконкому м. Харкова на посадах головного спеціаліста та 19.06.1995 р. позивачкою прийнято присягу державного службовця та їй присвоєно 13 ранг державного службовця, з 05.04.2000 р. позивачка працювала у відділі субсидій Управління праці та соціального захисту населення Комінтернівського району м. Харкова на посаді головного спеціаліста, та 05.04.2000 р. її встановлено 13 ранг держаного службовця, з 01.05.2023 р. позивачка переведена на посаду заступника начальника управління з питань призначення соціальних допомог.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016 р., тобто в період проходження позивачкою служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Згідно з ч. 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад: сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.

Згідно з ст. 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад.

Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування: особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Відтак, до 01.05.2016 р. чинним на той час законодавством України було прямо передбачено, що період роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби.

Таким чином, посилання апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на те, що дія Закону №889 не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування, як на підставу для відмови у зарахуванні періодів роботи в органах місцевого самоврядування до стажу державної служби, суд апеляційної інстанції неприймає, та вважає необґрунтованим, оскільки позивачка до 01.05.2016 р. займала посаду в органах місцевого самоврядування, що передбачена у ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», то відповідно стаж роботи в органам місцевого врядування до 01.05.2026 р. має бути врахований до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач під час розгляду заяви позивачки безпідставно виходив з того, що у неї відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06.10.2025 р. № 204850010605 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки та відповідних доводів апеляційної скарги позивачки, суд апеляційної інстанції враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивачки, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивачки, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивачки та встановлює спосіб відновлення її права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови позивачки у переведені з пенсії за віком згідно закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», скасування рішення про відмову у перерахунку пенсії від 06.10.2025 р. № 204850010605 та зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням висновків суду в цій справі.

При цьому, позовна вимоги про зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити призначення ОСОБА_1 , пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити виплату з урахуванням вже отриманих сум пенсії є необґрунтованою, оскільки відмова у переведенні була винесена Головним управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, тому зобов`язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити призначення позивачці пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Також, у разі незгоди позивачки з подальшими діями відповідача, остання не позбавлена права звернутися за захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги позивачки про неналежний спосіб захисту порушеного її права є помилковими, з вищенаведених підстав.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивачки є визнання протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у переведені ОСОБА_1 , з пенсії за віком згідно закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», скасування рішення про відмову у перерахунку пенсії від 06.10.2025 р. № 204850010605, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням висновків суду в цій справі.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі № 520/818/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін