Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №520/32017/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 р. Справа № 520/32017/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., повний текст складено 17.02.26 по справі № 520/32017/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 07.11.2025 №1884/МВ;

- визнати противоправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до штату військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військової служби особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати наказ по стройовій частині, яким виключити зі списків особового складу військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ від 07.11.2025 №1884/МВ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2025 №239 про зарахування до штату військової частини ОСОБА_1 .

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини НОМЕР_1 та виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що призов позивача на військову службу був здійснений територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, а не Військовою частиною НОМЕР_1 . Вказує, що у спірних правовідносинах перевірка бронювання та оцінка належності підстав для надання відстрочки не належить до компетенції Військової частини НОМЕР_1 . Стверджує, що командир Військової частини НОМЕР_1 , приймаючи наказ (по стройовій частині) від 08.11.2025 №239, в частині зарахування до списків особового складу солдата ОСОБА_1 , діяв у повній відповідності до вимог усіх нормативно-правових актів, що регулюють подібні правовідносини. Звертає увагу, що Військова частина НОМЕР_1 , як суб`єкт владних повноважень, під час прийняття наказу про зарахування позивача до списків особового складу була позбавлена дискреційних повноважень та мала лише один законний варіант поведінки, який і був нею реалізований. Одночасно із цим відповідність індивідуального адміністративного акту, яким є наказ про зарахування до списків особового складу та призначення на посаду військовослужбовця, усім приписам законодавства України позбавляє його будь-яких ознак протиправності. Як наслідок, за відсутності підстав для визнання протиправним та скасування наказу про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та призначення на посаду солдата ОСОБА_1 , не може підлягати задоволенню і вимога про зобов`язання відповідача видати наказ по стройовій частині, яким виключити позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Зауважує, що вичерпний перелік підстав звільнення військовослужбовців з військової служби встановлений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначена вище норма не містить в собі жодного положення, яке б передбачало можливість і надавало право військовій частині видавати накази про звільнення військовослужбовця внаслідок неправомірної мобілізації такого військовослужбовця. Наголошує, що навіть у разі встановлення судом порушень, допущених територіальним центром комплектування та соціальної підтримки під час призову особи на військову службу, такі обставини самі по собі не можуть бути підставою для зобов`язання військової частини звільнити військовослужбовця з військової служби, оскільки: така підстава не передбачена статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; військова частина не має законних повноважень здійснювати звільнення з підстав, не визначених законом; у такому випадку відбувається створення нових підстав звільнення з військової служби, які не встановлені відповідним законодавством.

Учасники по справі не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є працівником ТОВ «ФМ Хладопром» та має належним чином оформлене бронювання на період мобілізації та на воєнний час до 27.02.2026, як працівник критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період підприємства ТОВ «ФМ ХЛАДОПРОМ», що підтверджується сканкопією з додатку «Резерв+», копією відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наданої за запитом №20251107-1566031, копіями: наказу від 01.05.2025 №824-к/тр, довідки ТОВ «ФМ Хладопром» від 07.11.2025 №782, листа ТОВ «ФМ Хладопром» від 12.11.2025 №792 та листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.12.2025 №805/Вих3ВГ/1355.

У позовній заяві позивачем зазначено, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач був примусово доставлений в м. Мерефа Харківської області для проходження ВЛК.

У той же час, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 не було здійснено належним чином перевірку військово-облікових даних громадянина ОСОБА_1 , пояснюючи це проблемами в роботі Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та неможливістю отримання інформації, яка в ньому містилася, в тому числі і стосовно наявності діючої відстрочки від мобілізації (бронювання) у останнього.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 07.11.2025 №1884/МВ та поіменного списку від 07.11.2025 №2564/МВ громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до Військової частини НОМЕР_1 , що також підтверджується копією листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.12.2025 №805/Вих3ВГ/1355.

За вищезазначеним фактом слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.11.2025 №62025170020019776 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 426-1 КК України «Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень».

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2025 №239 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення та призначено на посаду оператора-радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв`язку 3 батальйону безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 , ВОС-420543А/64.

Вважаючи процедуру мобілізації порушеною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.11.2025 №1884/МВ про призов та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , а також наказу Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2025 №239 про зарахування до штату військової частини ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде скасування наказів від 07.11.2025 №1884/МВ, від 08.11.2025 №239 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України Військової частини НОМЕР_1 та виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Відповідно до п.4 ч.1 та абз.1 ч.3 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі по тексту – Закон №3543-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.8 ст.4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно з ч.5 ст.22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Згідно зі ст.24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №3543-XII бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах:

державної служби категорії "А", голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов`язані;

державної служби категорій "Б", "В", в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних цих категорій у зазначених органах;

2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками.

Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану (далі Порядок бронювання), який визначає механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов`язаних за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі по тексту – Порядок №76; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.2 Порядку №76 бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки).

Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).

У рішенні Мінекономіки зазначається строк дії відстрочки, який не може перевищувати:

строку проведення мобілізації - для військовозобов`язаних, зазначених в абзаці другому пункту 1 цього Порядку;

шість місяців - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 1 цього Порядку.

Згідно з п.3 Порядку №76 керівники органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій відповідають за включення військовозобов`язаних працівників до списків, а також за відповідність облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам.

Керуючись Порядком бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 (в редакції постанови від 05.06.2024 №650) та Порядком бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2024 №650, ТОВ «ФМ Хладопром» здійснило бронювання працівника ОСОБА_1 .

Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту – Положення №154; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому ІНФОРМАЦІЯ_7 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача відстрочки від призову за мобілізацією.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 є працівником ТОВ «ФМ Хладопром» та має належним чином оформлене бронювання на період мобілізації та на воєнний час до 27.02.2026, як працівник критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період підприємства ТОВ «ФМ ХЛАДОПРОМ», що підтверджується сканкопією з додатку «Резерв+», копією відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наданої за запитом №20251107-1566031, копіями: наказу від 01.05.2025 №824-к/тр, довідки ТОВ «ФМ Хладопром» від 07.11.2025 №782, листа ТОВ «ФМ Хладопром» від 12.11.2025 №792 та листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.12.2025 №805/Вих3ВГ/1355.

Отже, станом на 07.11.2025 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період строком до 27.02.2026, тому позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому, інформація про наявність у позивача чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була належним чином доведена до органу ТЦК та СП у передбачений законом спосіб шляхом направлення підприємством повідомлення про бронювання та продовження його строку.

Відсутність або несвоєчасне відображення відомостей про бронювання позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») є наслідком неналежного виконання своїх обов`язків саме органом ТЦК та СП і жодним чином не залежала від дій чи бездіяльності позивача.

Тому такі недоліки ведення реєстру не можуть бути покладені йому в провину та не можуть слугувати підставою для ігнорування наданої відстрочки й незаконного призову на військову службу під час мобілізації.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, що станом на 07.11.2025 відстрочка, надана позивачу, була анульована, тому ІНФОРМАЦІЯ_7 не мав права направляти позивача на медичний огляд та здійснювати подальші дії щодо його мобілізації до лав ЗСУ.

З урахуванням викладеного, за відсутності правових підстав для призову позивача, як заброньованої особи, на військову службу під час мобілізації, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 07.11.2025 №1884/МВ, оскільки вказаний наказ не вичерпав свою дію, так як неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають по цей час та позивач постійно перебуває в стані порушення своїх прав, які можна поновити виключно у спосіб скасування оскаржуваного наказу.

Продовжуючи апеляційний розгляд справи в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до штату військової частини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.4 ч.1, ч.3 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (далі по тексту – Інструкція №280; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили).

Відповідно до п.2 розділу XII Інструкції №280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

Такі накази є підставою для визначення посадового становища військовослужбовцям, запису відповідних відомостей до облікових документів, видачі документів, що посвідчують особу військовослужбовця особам офіцерського складу військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зазначені накази не дублюються наказами по особовому складу.

Пунктом 32 розділу II Інструкції №280 зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є:

1) для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця;

2) для військовослужбовців, військову службу яким було призупинено,- виправдувальний вирок суду (його належним чином завірена копія), що набрав законної сили, постанова органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, наказ відповідного командира (начальника) по особовому складу про продовження військовослужбовцю військової служби та дії контракту;

3) для працівників - трудові договори (або контракти) та особисті заяви про прийом на роботу з відповідним рішенням командира (начальника) щодо їх прийняття.

До списків особового складу військової частини не зараховуються особи, відряджені з інших військових частин.

Зараховування до списків особового складу військової частини або виключення із них здійснюється із поіменним зазначенням кожного військовослужбовця в наказі по стройовій частині.

З вказаних норм слідує, що зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини.

При цьому, зарахування до штату військової частини здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП.

Тобто, для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП.

Разом з тим, визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїм правовим наслідком зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Під час розгляду справи установлено та учасниками справи не заперечується, що відповідно до поіменного списку від 07.11.2025 №2564/МВ та згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.11.2025 №1884/МВ позивач відправлений до Військової частини НОМЕР_1 , що слугувало підставою для прийняття командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу від 08.11.2025 №239 про зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення та призначення на посаду оператора-радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв`язку 3 батальйону безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 , ВОС - 420543А/64.

Отже, встановлення судом факту незаконного призову позивача на військову службу і, як наслідок, зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення та призначення на посаду оператора-радіотелефоніста, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

Оскільки в судовому порядку встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то наказ Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2025 №239 про зарахування солдата ОСОБА_1 до штату військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир вказаної військової частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки при прийнятті такого наказу.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини НОМЕР_1 та виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів враховує, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає самостійну та конкретну підставу для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності прийняття його на військову службу, у тому числі шляхом незаконної мобілізації.

У національному законодавстві відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб`єкта влади, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками.

Разом з тим, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов`язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.

Відповідно до ч.1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд послуговується практикою Європейського суду з прав людини

Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини, можна виокремити такі основні складові принципу належного урядування, які становлять його зміст:

1) на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок;

2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб;

3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;

4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;

5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків;

6) такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.

Зазначені підходи до тлумачення цього принципу наведені у таких рішеннях у справах Європейського суду з прав людини, як: «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic п. 58), «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia п. 74), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia п. 40), «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia п. 67), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71) та інших.

Отже, у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов`язання або за допущені порушення.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд не позбавлений права захистити інтереси особи, виходячи в першу чергу зі змісту вказаного принципу.

У свою чергу, допущені законодавцем прогалини у правових актах та нормах, а також вчинені суб`єктами влади порушення під час застосування таких правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.

Суд також враховує те, що позивач, не зважаючи на незаконність рішення про його призов на військову службу, перебуває на військовій службі, фактично виконуючи обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не передбачає особливостей щодо процедури виключення зі списків особового складу військової частини тих військовослужбовців, які були зараховані на службу внаслідок дій суб`єкта влади, що не відповідали вимогам закону в частині порядку призову/мобілізації на службу.

Зважаючи на це колегія суддів вважає, що у спірному випадку єдиним можливим ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини.

Оскільки відповідачі не спростували доводи позивача належними доказами і не довели суду протилежне, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.

Щодо посилання апеляційної скарги на те, що командир Військової частини НОМЕР_1 , приймаючи наказ (по стройовій частині) від 08.11.2025 №239, в частині зарахування до списків особового складу солдата ОСОБА_1 , діяв у повній відповідності до вимог усіх нормативно-правових актів, що регулюють подібні правовідносини, колегія суддів зазначає, що визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїм правовим наслідком зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Доводи апеляційної скарги про те, що Законом №2232-ХІІ не передбачено звільнення від проходження військової служби через наявність у особи відстрочки після зарахування особи до списків особового складу військової частини, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду про те, що у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов`язання або за допущені порушення.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 по справі № 520/32017/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий