Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №560/8879/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/8879/25

РІШЕННЯ

іменем України

03 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 року №1500 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 282855.47 (двісті вісімдесят дві тисячі вісімсот п`ятдесят п`ять гривень сорок сім копійок) та стягнення суми завданої шкоди та притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та невиплати солдату ОСОБА_1 премії за липень 2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 невиплачені кошти у вигляді премії в повному обсязі за липень 2024 року та утримані кошти на відшкодування шкоди з серпня 2024 року у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірний наказ прийнятий з порушенням норм матеріального права та законодавчо визначеної процедури, а тому, його слід скасувати. Як наслідок, кошти, утримані з позивача внаслідок прийняття наказу від 12.07.2024 №1500, належать поверненню, а невиплачена в повному обсязі премія за липень 2024 року - виплаті.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю підстав для їх задоволення.

До суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що відповідач не спростував обставини, наведені у позовній заяві.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.05.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду відмовлено.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без руху відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

В акті проведення службового розслідування зазначено, що відповідно до рапорту капітана ОСОБА_2 , помічника начальника служби забезпечення та експлуатації військової техніки військової частини НОМЕР_1 , від 31.12.2023 вх. № 41705, стало відомо, що під час передачі посади начальника сховища автомобільного майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики, було виявлено нестачу майна на суму 282855 гривень 47 копійок.

На підставі вище зазначеного рапорту було призначене службове розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.01.2024 № 48, з метою встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною нестачі.

На підставі рапорту майора ОСОБА_3 , начальника відділення напрямків командного пункту штабу військової частини НОМЕР_1 , від 02.02.2024 вх. № 3118 було перепризначене службове розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.02.2024 № 495.

На підставі рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_4 , заступника командира 4 танкової роти з озброєння НОМЕР_2 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , від 29.06.2024 вх. № 17815 було перепризначене службове розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.06.2024 № 2862.

В ході проведення службового розслідування встановлено таке.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 10 від 11.03.2022 солдата ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», зараховано до списків особового складу, та призначено на посаду такелажника евакуаційного взводу ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення і він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 93 від 29.05.2022 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду начальника складу групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 382 від 30.12.2023 солдата ОСОБА_1 , начальника складу групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду старшого стрільця кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 186 від 30.08.2022 старшого солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення, та призначено солдатом резерву змінного складу 39 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 204 від 17.09.2022 старшого солдата ОСОБА_5 , солдата резерву змінного складу 39 запасної роти військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 230 від 09.08.2023 старшого солдата ОСОБА_5 , навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв`язку 2 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 381 від 29.12.2023 солдата ОСОБА_5 , лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення зв`язку 2 взводу зв`язку роти зв`язку тилового командного пункту польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 призначено на посаду начальника складу взводу забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Згідно акту прийому передачі майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики № 41573 від 29.12.2023, загальна сума нестачі військового майна становить 282855,47 грн.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2024 №1507 загальна сума нестачі військового майна становить 282855,47 грн.

Причинами, що сприяли нестачі військового майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики військової частини НОМЕР_1 є порушення статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 12 розділу І Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, ст. 413, 425 Кримінального кодексу України, неналежного виконання службових обов`язків солдатом ОСОБА_1 , старшим стрільцем кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

З матеріалів службового розслідування встановлено неправомірні дії та бездіяльність зі сторони солдата ОСОБА_1 , на той час начальника складу взводу забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , які виражаються у недбалому ставленні до обов`язків військової служби, невиконанні вимог нормативно-правових актів, що призвело до порушення порядку обліку військового майна його подальшій втраті та нанесенні збитків державі.

Командир Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) 12.07.2024 видав наказ №1500 «Про результати службового розслідування», яким, зокрема, наказано:

- притягнути до повної матеріальної відповідальності, відповідно до частини 1 статті 3, пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у сумі 282855 гривень 47 копійок;

- солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , за порушення статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Cил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що сприяло нестачі військового майна та нанесення збитків державі притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення - «ДОГАНА»;

- стягнення суми, в розмірі у сумі 282855 гривень 47 копійок, проводити щомісячно в розмірі 20% з грошового забезпечення та додаткової винагороди на період дії воєнного стану солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

- не виплачувати солдату ОСОБА_1 , старшому стрільцю кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , премію за липень 2024 року в повному обсязі відповідно до вимог абзацу 10 пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Позивач, вважаючи зазначений наказ протиправним і таким, який слід скасувати, звернувся з позовом до суду.

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 2 розділу І Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно з статтею 3 розділу І Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

Статтею 4 розділу І Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно з частиною 1 статті 45 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту визначені види дисциплінарних стягнень, зокрема, догана.

Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Частиною 1 статті 84 Дисциплінарного статуту визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно з пунктом 1 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок №608), цей Порядок визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

За визначеннями, наведеними в пункті 2 розділу І Порядку №608; виконавська дисципліна - належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями службових обов`язків, наказів Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, командирів (начальників), доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин); службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 3 розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Зі змісту наведених норм слідує, що притягненню військовослужбовця до відповідальності повинне передувати проведення службового розслідування на підставі наказу стосовно нього, у ході якого встановлюються обставини щодо неправомірних дій військовослужбовця, причинного зв`язку між правопорушенням та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби, вини військовослужбовця, порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства, причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Згідно з пунктами 1 - 4 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

З матеріалів справи, зокрема, з акту службового розслідування та спірного наказу, слідує, що нестача майна, виявлена відповідачем під час передачі посади начальника сховища автомобільного майна служби забезпечення та експлуатації військової техніки озброєння логістики. При цьому, не конкретизовано ні у чому саме полягали неправомірні дії позивача, ні причинний зв`язок між неправомірними діями позивача та такою нестачею, а також, не зазначено посилання на конкретні нормативно-правові акти, які порушені позивачем, що призвело до нестачі майна.

Частиною 2 статті 3 Закону України від 21.09.1999 №1075-XIV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (далі - Закон №1075-XIV) визначено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 7 статті 4 Закону №1075-XIV відповідне розслідування обов`язково проводиться у разі наявності інформації про втрату або знищення, достроковий знос, перевитрати військового майна (крім зброї) внаслідок невиконання або неналежного виконання особою службових обов`язків або вчинення особою правопорушення з метою встановлення вини і ступеня, розміру матеріальної шкоди та обставин, за яких заподіяно шкоду.

Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 №440 (далі - Інструкція №440), визначає механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна.

Дія цієї Інструкції поширюється на структурні підрозділи апарату Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), інші органи військового управління, а також військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які ведуть власне військове (корабельне) господарство на правах окремої військової частини та облік закріпленого за ними військового майна.

За визначенням, наведеним у пункті 2 Інструкції №440, матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Пунктом 12 розділу І Інструкції №440 встановлено, що посадові (службові) особи організовують та здійснюють ведення обліку військового майна відповідно до обов`язків, визначених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України), Положенням про військове (корабельне) господарство, положеннями про органи військового управління, функціональними (посадовими, службовими) обов`язками з урахуванням вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та цієї Інструкції.

При цьому, згідно з матеріалами службового розслідування, частина накладних, відповідно до яких майно було поставлено на склад, датована травнем 2022 року, тобто, ще до призначення позивача на відповідну посаду. Проте, матеріали службового розслідування не містять відомостей про їх наявність при прийнятті позивачем відповідної посади. Лише частина накладних, які містяться у матеріалах службового розслідування, були особисто підписані позивачем.

Водночас, усі обставини, що викладені у акті службового розслідування, ґрунтуються виключно на поясненнях інших військовослужбовців.

При цьому, матеріали службового розслідування містять пояснення позивача, які датовані 05.07.2024. Натомість, у вказаний період позивач перебував у відпустці після перенесеного важкого поранення, а тому, не міг у той час надавати будь-які пояснення щодо вказаного службового розслідування.

Крім того, матеріали службового розслідування не містять доказів повідомлення позивача за увесь час його проведення про те, що вказане розслідування провадиться стосовно нього. Також, спірний наказ отриманий позивачем в квітні 2025 року у відповідь на адвокатський запит.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби не встановлено жодних посадових обов`язків, натомість, обґрунтовано лише необхідність покладення на військовослужбовців загальних обов`язків, зокрема, пов`язують їх з необхідністю виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України.

Статтею 12 Статуту внутрішньої служби визначено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно з статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Норми (статті 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби та статті 1 - 4 Дисциплінарного статуту), які на думку відповідача, порушені позивачем, містять загальні визначення з великим переліком обов`язків та принципів, яких має дотримуватися військовослужбовець.

Відповідач ні в акті проведення службового розслідування, ні в наказі від 12.07.2024 №1500, не конкретизував протиправні дії позивача щодо кожного порушення зазначених статей, що свідчить про формальний підхід командира при накладенні дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 . Крім цього, зазначена конкретизація відсутня також у відзиві.

На думку суду, відповідачем при визначенні порушених позивачем норм не дотримано принципу юридичної визначеності.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019 зазначено, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).

Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

Згідно з абзацом 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №3-рп/2016 Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

Правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Повертаючись до спірних правовідносин, суд зазначає, що посилання на норми статей, які містять загальні визначення позбавляє позивача можливості зрозуміти за що саме він має нести відповідальність та як не допустити аналогічних ситуацій у майбутньому.

Крім цього, з акту проведення службового розслідування також є незрозумілим зв`язок із діями позивача, причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушенню та визначеними в порушення нормами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, склад якого включає суб`єкт, суб`єктивну сторону, об`єкт і об`єктивну сторону.

Для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб був зафіксований факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Відповідач взагалі не встановив у чому полягає дисциплінарний проступок позивача, обставини його вчинення.

З огляду на наведене, відповідач не довів обґрунтованість накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді «догана» за порушення статей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби, статті 12 розділу І Інструкції №440.

Закон України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

У статті 1 Закону №160-ІХ наведені значення термінів, зокрема:

матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (частина 2 статті 3 Закону №160-ІХ).

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (частина 3 статті 3 Закону №160-ІХ).

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом (частина 4 статті 3 Закону №160-ІХ).

Отже, підставою для застосування до військовослужбовця матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою та безпосередня вина особи в завданні шкоди. Однак слід зауважити, що обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність, як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно, і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

Такого висновку суд дійшов, зважаючи на те, що Законом №160-ІХ види матеріальної відповідальності розмежовані на обмежену матеріальну відповідальність (стаття 5), повну матеріальну відповідальність (частина 1 статті 6) та підвищену матеріальну відповідальність (частина 3 статті 6).

Кваліфікуючою ознакою обмеженої матеріальної відповідальності є завдання військовослужбовцем шкоди з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.

Частиною 1 статті 6 Закону №160-ІХ встановлено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

У свою чергу, настання повної матеріальної відповідальності за пунктом 1 частини 1 статті 6 Закону №160-ІХ обумовлено законодавцем одночасно, як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто, усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості не усвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

Таким чином, законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, тобто, відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв`язку між його діями та заподіяною шкодою.

Частиною 2 статті 8 Закону №160-ІХ встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом (частина 4 статті 8 Закону №160-ІХ).

Суд зазначає, що в акті службового розслідування відповідач вказує, що підставою для початку службового розслідування став рапорт капітана Ю.Проходи, помічника начальника служби забезпечення та експлуатації військової техніки військової частини НОМЕР_1 , від 31.12.2023 вх. №41705, з якого стало відомо про нестачу майна. Проте, з матеріалів слідує, що вказаний рапорт датований 31.12.2023, а додаток до рапорту з переліком майна, нестача якого була виявлена під час прийому передачі посади, датується 31.12.2024.

З урахуванням цього суд також критично оцінює пояснення військовослужбовців про визнання позивачем нестачі.

Матеріали службового розслідування не містять належних та допустимих доказів того, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків щодо збереження військового майна, що виразилось у нестачі.

Частиною 3 статті 9 Закону №160-ІХ визначено, що обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Всупереч наведеній нормі, відповідачем вказані обставини встановлені не були.

У висновках службового розслідування взагалі не зазначено, яким чином вказане майно вибуло із власності держави, серед іншого, чи є воно втраченим внаслідок бойових дій або заволодіння ним відбулося у інший спосіб. Як наслідок, приймаючи оскаржений наказ, відповідач обмежився лише констатацією факту відсутності майна, взагалі без з`ясування будь-яких обставин, що стосуються причин та умов його відсутності.

Крім того, листом від 15.03.2025 №2109 відповідач повідомив позивача, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №243 від 10.08.2024 з позивача утримано в рахунок погашення збитків, завданих державі (20%) 19700 грн за травень 2024 року. Проте, наказ, яким позивача притягнено до матеріальної відповідальності, прийнятий 12.07.2025. Тобто утримання почало здійснюватись ще до притягнення позивача до матеріальної відповідальності. Це також свідчить про порушення процедури проведення службового розслідування.

Щодо посилання відповідача на порушення позивачем статей 413, 425 Кримінального кодексу України, то суд оцінює його критично. Відповідач не надав доказів, що на час притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності стосовно нього ухвалено судом вирок або відносно позивача здійснювалось досудове розслідування за фактом учинення ним кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена зазначеними статтями Кримінального кодексу України, у ході якого встановлені причини завдання шкоди, її розмір та винна особа.

Суд зазначає, що окремо за фактом заподіяння шкоди позивачем відповідно до вимог Закону №160-ІХ службове розслідування не призначалось, а проведеним службовим розслідуванням не встановлені обставини, які є умовами притягнення до матеріальної відповідальності позивача, зокрема, до повної матеріальної відповідальності.

Отже, наявні підстави для визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500.

Щодо позовних вимог в частині виплати невиплачених коштів у вигляді премії в повному обсязі за липень 2024 року та утриманих коштів на відшкодування шкоди з серпня 2024 року у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди, то суд зазначає таке.

Виплата премії військовослужбовцям є складовою грошового забезпечення та здійснюється відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 1 розділу XVI Порядку №260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Абзацом 2 пункту 4 розділу XVI Порядку №260 визначено, що при порушенні військової дисципліни або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов`язків, незадовільному виконанні службових обов`язків, виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється в таких розмірах: у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення «догана», оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління) або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов`язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше одного до чотирьох прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 90 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.

Тобто позбавлення військовослужбовців премій ставиться у залежність від скоєння ними дисциплінарних правопорушень та/або накладення дисциплінарних стягнень.

Суд виходить з того, що позбавлення позивача премії за липень 2024 року є прямим наслідком притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Частинами 1, 5 статті 13 Закону №160-ІХ встановлено, що стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Суми, стягнені відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині, установі, організації, закладу, з урахуванням фактичних витрат на відновлення або придбання військового та іншого майна, а суми, що залишилися після здійснення такого відшкодування, перераховуються до Державного бюджету України.

При цьому, відповідно до частин 1, 3 статті 14 Закону №160-ІХ наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Тобто у разі скасування наказу про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, стягнуті з нього кошти будуть йому повернуті в силу закону.

Водночас, рішення суду, яким визнано протиправним та скасовано наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500, не набрало законної сили.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині виплати невиплачених коштів у вигляді премії в повному обсязі за липень 2024 року та утриманих коштів на відшкодування шкоди з серпня 2024 року у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення та додаткової винагороди слід відмовити, як передчасних.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється у зв`язку з їх відсутністю.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.07.2024 №1500 "Про результати службового розслідування".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк