Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №560/2862/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2862/26

РІШЕННЯ

іменем України

03 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок. Також просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних коштів. В обґрунтування позову зазначає, що станом на день видання наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини відповідачем не був проведений повний розрахунок, у зв`язку з чим він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та стягнення середнього заробітку.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві відповідач позов не визнає. Зазначає, що оскільки при виплаті позивачу коштів, належних при звільненні, був відсутній спір, підстави для застосування до спірних правовідносин положень про виплату середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів відсутні.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 25.09.2020 по 06.06.2024. Відповідно до наказу №158 від 06.06.2024 командира в/ч НОМЕР_1 позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.06.2024 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

У подальшому відповідач на виконання рішення суду по справі №560/10460/24 від 21.10.2024 виплатив позивачу заборгованість по грошовому забезпеченню у розмірі 270801 грн., що вбачається з наданих суду письмових доказів.

У грудні 2025 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок та компенсації втрати частини доходів, на що отримав відмову.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом України від 19 жовтня 2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

За приписами статей 1- 3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159, який поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

У разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення проводиться компенсація втрати частини грошових доходів відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-III визначення "компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць" означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 у справі № 264/6796/16-а та інших.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 зроблений висновок про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити як грошове забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасністю його виплати.

Відтак, позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати коштів безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення.

Що стосується стягнення середнього заробітку, суд виходить з такого.

Згідно із статтею 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

Зміни у ст.116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

Частиною сьомою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, військового навчального закладу, установи чи організації у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Згідно з пунктом 40 розділу І зазначеного Положення у разі переміщення військовослужбовця по службі з однієї військової частини до іншої для подальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється, а окремі його умови за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін.

Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення переміщення військовослужбовців здійснюється у разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав, з урахуванням висновків атестування, рекомендацій безпосередніх і прямих начальників та на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється відповідними уповноваженими посадовими особами залежно від рівня підпорядкування військових частин.

За приписами пункту 109 розділу IV Положення вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) про призначення. При цьому виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини проводиться після здавання посади, але не пізніше одного місяця з дня одержання військовою частиною відповідного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої норми спеціального законодавства мають пріоритет перед загальними нормами трудового законодавства, а положення Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальним законодавством не врегульовано спірні правовідносини або прямо передбачено можливість такого застосування.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення грошового забезпечення, а також порядку вирішення спорів щодо його виплати.

Разом із тим спеціальне законодавство, яке регулює проходження військової служби та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не містить норм, що встановлюють відповідальність за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби. З огляду на це, до правовідносин, що виникли у зв`язку з затримкою проведення остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, можуть застосовуватись положення статей 116, 117 КЗпП України як загальні норми трудового законодавства.

Водночас, сам по собі факт виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини не свідчить про припинення проходження ним військової служби, оскільки таке виключення може бути наслідком переміщення до іншої військової частини, зміни місця проходження служби або іншого кадрового рішення у межах проходження військової служби. Лише виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім або оголошенням померлим є належним підтвердженням закінчення проходження військової служби.

До зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 у справі №400/8927/23 щодо аналогічних правовідносин.

Судом встановлено, що на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини, проходження ним військової служби не було припинено, оскільки позивач не був звільнений з військової служби, продовживши її проходження на новому місці служби у АДРЕСА_1 .

Отже, спірні правовідносини не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку виключно при звільненні працівника. Застосування вказаної норми до правовідносин, пов`язаних із переміщенням військовослужбовця без фактичного припинення військової служби, суперечило б її змісту та меті законодавчого регулювання.

За таких обставин суд дійшов висновку про передчасність вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов - задоволити частково.

Визнати протиправним ненарахування та невиплату військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів.

Зобов`язати військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки його виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03 червня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя І.С. Козачок