Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №520/10967/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.06.2026 р. справа №520/10967/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області далі за текстом - відповідач №1, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, Управління), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі за текстом - відповідач №2) про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.03.2026 № 262140009311, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 29.04.1992, періоду перепідготовки з 04.01.1999 по 03.07.1999, згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.09.1980 та періоду догляду за дитиною з 15.01.1990 по 14.01.1993, згідно свідоцтва про народження дитини № НОМЕР_2 , починаючи з 04.03.2026.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії у спосіб відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 29.04.1992, періоду догляду за дитиною з 15.01.1990 по 14.01.1993 та періоду перепідготовки з 04.01.1999 по 03.07.1999.

Відповідач №1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, який був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, не виконав обов`язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.

Відповідач №2 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з поданим позовом не погодився,

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що заяву позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є належним відповідачем у даній справі.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.01.2023р. подав звернення призначення пенсії, котра за правилом екстериторіальності було розглянуто ГУ ПФУ в Одеській області.

За цим зверненням заявника ГУ ПФУ в Одеській області було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, втіленої у рішенні від 25.01.2023р. №262140009311.

Зазначено, що вік заявниці 60 років. Необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 30 років. Страховий стаж особи становить 23 роки 01 місяць 27днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період з 04.01.1999р по 06.07.1999р, оскільки відсутня інформація про встановлення кваліфікації після проходження курсів перепідготовки спеціалістів. Не працює 16.03.2013р. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 23.01.2026р.

Рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 25.01.2023р. №262140009311 заявник в межах даної справи не оскаржує.

04.03.2026р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі - Закон № 1058-IV).

За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто і вирішено по суті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

За цим зверненням заявника ГУ ПФУ в Харківській області було вчинено відмову, оформлену рішенням від 11.03.2026 р. №262140009311.

Зазначено, що необхідний вік становить 60 років; вік заявника 63 роки; необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить не менше 30 років у 2023 році, не менше 23 років у 2026 році (при досягненні віку 63 роки); страховий стаж заявника становить 22 роки 1 місяць 14 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального страхового стажу не зараховано: період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 29.04.1992 (загальний період з 25.08.1988 по 29.04.1992) згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.09.1980 та період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення нею 3-го віку згідно зі свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 , виданим у російській федерації, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчинена 13.03.1992 у м. Москва, припинила свою дію для України 19.06.2023; період перепідготовки з 04.01.1999 по 03.07.1999, оскільки в дипломі від 06.07.1999 серії ДМСК НОМЕР_3 невірно зазначено прізвище « ОСОБА_2 ». Курси за направленням від центру зайнятості доцільно підтвердити довідкою про виплату матеріальної допомоги по безробіттю в період профнавчання.

Згідно з поданою заявником трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 25.09.1980 заявник (у межах спірних правовідносин): 25.08.1988р. призначена на посаду вчителя математики Середньої школи №47 (запис №9; наказ №32 §4 від 30.08.1988); 06.01.1989р. переведена на посаду шкільного бібліотекаря (запис №10; наказ №60 §1 від 06.01.1989); 29.04.1992р. звільнена у зв`язку з переїздом на нове місце проживання (запис №11; наказ №13 §1 від 29.04.1992); 04.01.1999р. зарахована слухачем курсів групи перепідготовки за направленням центру зайнятості, спеціальність «Бухгалтерський облік» (запис №14; наказ №281 від 29.12.1998); 06.07.1999р. відрахована з курсів перепідготовки у зв`язку із закінченням навчання (наказ №116 від 06.07.1999).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Жовтневим відділом ЗАГС м. Чити 25.01.1990р., заявник ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з дипломом серії НОМЕР_5 від 06.07.1999р., виданим Новокаховським електромеханічним технікумом, заявник пройшла перепідготовку за спеціальністю «Бухгалтерський облік» з присвоєнням кваліфікації «бухгалтер».

Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії, заявник ініціювала даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Розглядаючи справу, суд зважає, що право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Суд відзначає, що за змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Розв”язуючи спір, суд зауважує, що згідно з ст.62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників”, Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників”.

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або взаємовиключна суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків

При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.

Відтак, суд вважає, що хоча учасник суспільних відносин - найманий працівник не позбавлений фізичної змоги здійснювати контроль за повнотою та достовірністю записів у власній трудовій книжці, проте відсутність відповідної норми національного закону України унеможливлює перекладення на найманого працівника тягаря негативних наслідків неналежного оформлення трудової книжки, окрім виключних екстраординарних випадків явних та очевидних істотних і суттєвих дефектів (вад, недоліків) записів у трудовій книжці.

Таке правозастосування загалом є релевантним суті правового висновку постанови Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

У даному конкретному випадку відмова відповідача у призначенні пенсії за віком обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу суб`єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не було враховано: період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 29.04.1992 (загальний період з 25.08.1988 по 29.04.1992) згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.09.1980; період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення нею 3-го віку згідно зі свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 , виданим компетентним органом російської федерації; період перепідготовки з 04.01.1999 по 03.07.1999 за записом №14 трудової книжки та дипломом від 06.07.1999 серії НОМЕР_5 .

Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб`єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів).

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485), де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі №487/68/17.

Суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.24-1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності найманого працівника до 01.01.1992 року за межами України у межах колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону №1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

За викладеними у постанові Верховного Суду від 14.08.2025р. у справі №300/2075/23 висновками, при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території Російської Федерації, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 04 липня 2023 року, Угода 2).

З огляду на приписи ч.5 ст.13 та ч.6 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме цей висновок підлягає застосуванню у межах спірних правовідносин.

Так, за приписами статті 1 Угоди 1 пенсійне забезпечення громадян держав - учасників Угоди здійснюється за законодавством держави на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди 1 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно з пунктом 3 статті 6 Угоди 1 обрахунок пенсії здійснюється із заробітку за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 Угоди 2 передбачено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Російської Федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Разом з тим, в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Суд наголошує, що рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.03.2023 у справі №360/4129/20, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а та від 06.11.2023 у справі №560/764/21.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли положенням Закону України від 01.12.2022р. №2783-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 самі по собі не можуть слугувати достатньою підставою для автоматичної втрати громадянами права на включення до страхового стажу періоду трудової діяльності на території республік Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік до 24.08.1991р. або легально набутого трудового стажу на території держав, утворених після розпаду Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік до реалізації положень згаданих вище актів права України.

Вирішуючи спір за епізодом зарахування до страхового стажу заявника періоду догляду за дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку з 15.01.1990р. по 14.01.1993р., суд зазначає таке.

За приписами п. «ж» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Тому суд зазначає, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку підлягає зарахуванню до страхового стажу громадянина на підставі відомостей свідоцтва про народження дитини або паспорта у поєднанні з відсутністю достовірних об`єктивних даних про виконання громадянином у цей же самий час функцій найманого працівника або зайняття іншими видами діяльності, котрі прирівнювались до трудової.

Підставою для відмови владним суб`єктом у зарахуванні цього періоду до страхового стажу заявника є виключно факт видачі свідоцтва про народження дитини компетентним органом тогочасної російської федерації та припинення для України 19.06.2023р. дії Угоди від 13.03.1992р.

Однак, з мотивів, наведених вище, спірний період догляду за дитиною з 15.01.1990р. по 14.01.1993р. виник у період чинності Угоди від 13.03.1992р., а тому пенсійні права заявника за цим епізодом не можуть бути обмежені у зв`язку з наступним припиненням для України дії вказаної Угоди.

Як встановлено судом, факт народження дитини заявника - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 - підтверджений свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Жовтневим відділом ЗАГС м. Чити 25.01.1990р.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу і порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: - для догляду за дитиною до 3-х років; - у зв`язку з вагітністю та пологами; - для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Тому, до 1 січня 2004 року час догляду за дитиною до трьох років зараховується до страхового стажу матері, яка на час народження дитини не перебувала у трудових відносинах, - на підставі свідоцтва про народження дитини.

Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №520/11152/16-а.

Суд врахував, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданим Жовтневим відділом ЗАГС м. Чити 25.01.1990р., ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 25.09.1980 заявник 25.08.1988р. призначений на посаду вчителя математики Середньої школи №47 (запис №9; наказ №32 §4 від 30.08.1988); 06.01.1989р. переведена на посаду шкільного бібліотекаря (запис №10; наказ №60 §1 від 06.01.1989); 29.04.1992р. звільнена у зв`язку з переїздом на нове місце проживання (запис №11; наказ №13 §1 від 29.04.1992).

Отже період догляду за дитиною підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача лише з 30.04.1992р. по 14.01.1993р., позаяк національним законом України не передбачено правових підстав для подвійного включення одного і того ж самого проміжку часу до тривалості страхового стажу із різних підстав (календарна дата народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3 і період часу після неї до 29.04.1992р. поглинається роботою заявника на посаді бібліотекаря з 06.01.1989р. до 29.04.1992р.).

Вирішуючи спір за епізодом зарахування до страхового стажу заявника періоду перепідготовки з 04.01.1999р. по 03.07.1999р., суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно з п. "з" ч. 1 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

Приписами пункту "ж" частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.

Так, пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).

Статтею 21 вказаного Закону від 02.03.2000 №1533-III передбачено, що період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Згідно зі статтею 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

У силу абз.4 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

До стажу заявника відповідачем не зараховано період перепідготовки з 04.01.1999 по 03.07.1999, оскільки в дипломі від 06.07.1999 серії ДМСК НОМЕР_3 невірно зазначено прізвище « ОСОБА_2 ».

Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 прізвище, ім`я, по батькові заявника " ОСОБА_1 ".

Згідно з копією трудової книжки заявника серії НОМЕР_1 прізвище, ім`я, по батькові заявника " ОСОБА_4 ".

У трудовій книжці заявника серії НОМЕР_1 від 25.09.1980 щодо спірного періоду перепідготовки міститься запис №14 про зарахування слухачем курсів групи перепідготовки за направленням центру зайнятості згідно з наказом №281 від 29.12.1998 та про відрахування з курсів перепідготовки згідно з наказом №116 від 06.07.1999. В графі щодо оспорюваного періоду запис не містить помилок, виправлень чи неточностей.

Період проходження курсів перепідготовки додатково підтверджений дипломом серії ДМСК НОМЕР_3 від 06.07.1999, виданим Новокаховським електромеханічним технікумом за спеціальністю «Бухгалтерський облік» з присвоєнням кваліфікації «бухгалтер».

Суд наголошує, що допущення помилки в зазначенні прізвища позивача у дипломі (« ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_2 ») жодним чином не спростовує період проходження позивачем курсів перепідготовки у спірний період, а відмова пенсійного органу у зарахуванні цього періоду до страхового стажу за наведених підстав є надмірним формалізмом.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.

За наведеного, суд дійшов висновку, що період перепідготовки з 04.01.1999 по 03.07.1999 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення владним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Суд вважає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід`ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк у спірних правовідносинах органом публічної адміністрації - Відповідачем №1 було вчинено управлінське волевиявлення у формі рішення, існування якого свідчить про закінчення процедури розгляду і помилкове вирішення питання з приводу призначення заявнику пенсії із зарахуванням до страхового стажу заявника оскаржених періодів роботи та догляду за дитиною і є перешкодою для вчинення за цим зверненням будь-яких волевиявлень управлінського характеру, що спонукає суд до скасування реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі рішення.

З цих підстав оскаржене рішення суб”єкта владних повноважень належить скасувати, а ГУ ПФУ в Харківській області згідно з абз.2 ч.4 ст.245 КАС України належить обтяжити обов”язком повторно розглянути по суті звернення зацікавленої особи та прийняти умотивоване рішення із наданням оцінки усім поданим заявником доказам із урахуванням висновків суду по даній справі, оскільки відповідачем №1 не проводився належний розрахунок достатності стажу позивача для призначення пенсії з урахуванням установлених судом обставин та правової оцінки спірних періодів роботи, перепідготовки та періоду догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Вирішуючи спір за епізодом вимог до ГУ ПФУ в м. Києві суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення пенсії за віком за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ в Харківській області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у призначенні пенсії.

Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".

Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).

Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об`єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб`єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).

Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.

За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.

Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" , а майбутнє виконання рішення про виплату пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в м. Києві.

Отже, у межах даного спору вимога заявника до відповідача - ГУ ПФУ в м. Києві про зобов`язання здійснити призначення пенсії із врахуванням стажу не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії на підставі звернення від 04.03.2026р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області.

Тому ця вимога до задоволення не підлягає.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.03.2026р. №262140009311 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2026р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_7 ) 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко