Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №500/7185/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7185/25

03 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач 2), у якому просив ухвалити рішення яким:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням вислуги років (більше 20 років);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням вислуги років (більше 20 років);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити середній заробіток з 13.01.2025 по 29.01.2025 за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до наказу про звільнення № 13 від 13.01.2025 нарахувати та виплатити грошову допомогу згідно з пунктом 1 Постанови КМ України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби".

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь позивача 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень) завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач був звільнений з посади командира відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку з отриманням ІІІ групи інвалідності. На думку позивача, при звільненні його із військової служби, відповідачем 1 протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням вислуги років (більше 20 років), одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", середній заробіток з 13.01.2025 по 29.01.2025 за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні та грошову допомогу згідно з пунктом 1 Постанови КМ України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби", що й слугувало підставою для звернення із цим позовом до суду.

Разам із тим, у позовній заяві позивач просить суд поновити строк звернення до суду із цією позовною заявою у зв`язку із тривалим перебуванням на лікуванні.

Відповідач 1, у встановлений судом строк, подав відзив на позовну заяву, у якому представник позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Вказав, що відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Пунктом 7 цього ж Положення визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя Відповідно до розподілу повноважень між територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки областей та районів, лише обласні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є розпорядниками бюджетних коштів, мають рахунки в органах Казначейства України, здійснюють нарахування та виплату всіх видів грошового забезпечення. Відповідач 1, як відокремлений підрозділ ІНФОРМАЦІЯ_2 , не наділений повноваженнями розподілу та використання бюджетних коштів, не нараховує та не виплачує грошових виплат, як то заробітна плата, різні види грошової допомоги тощо (арк. справи 33 - 37).

Позивачем надіслано до суду відповідь на відзив, у якій він заперечує щодо викладених у відзиві доводів та просить суд позовні вимоги задовольнити (арк. справи 38 - 45).

Відповідач 2, у встановлений судом строк, правом на подання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування не скористався, з клопотанням про продовження процесуального строку для подання відзиву не звертався.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 24.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 1 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 24.12.2025 доставлено відповідачу 1 через електронний кабінет 24.12.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 03.03.2026 постановлено залучити до участі у справі № 500/7185/25 другого відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачу 2 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 03.03.2026 доставлено відповідачу 2 через електронний кабінет 03.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 28.05.2026 визнано не поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити середній заробіток з 13.01.2025 по 29.01.2025 за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити середній заробіток з 13.01.2025 по 29.01.2025 за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні.

Ухвалою суду від 28.05.2026 визнано поважними причини пропуску строків звернення до суду, які наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо виплати усіх сум при звільненні (грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням вислуги років (більше 20 років), одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошової допомоги згідно з пунктом 1 Постанови КМ України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби". Продовжено розгляд справи в частині позовних вимог щодо виплати усіх сум при звільненні (грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням вислуги років (більше 20 років), одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошової допомоги згідно з пунктом 1 Постанови КМ України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби", стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь позивача 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень) завданої моральної шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , проходив військову службу з 30.03.2024 по 13.01.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_7 , вказані обставини підтверджуються записами у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 13.11.2003 (арк. справи 10 - 11) та не заперечуються відповідачем 1.

Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.01.2025 № 13 сержанта ОСОБА_1 , командира відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 09.01 2025 № І-РС у запас за підпунктом "б" за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільнено із військової служби. та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_9 (арк. справи 26).

Відповідно до вказаного витягу із наказу:

щорічна основна відпустка та 2022 рік - не надавалась, щорічна основна відпустка та 2023 рік - використано 10 діб, щорічна основна відпустка та 2024 рік - не надавалась;

відповідно до статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплачено грошову компенсацію за 55 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки;

виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби військовослужбовцю, призваному на військову службу під час мобілізації із числа резервістів в особливий період, відповідно до пункту І постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деякими категоріями військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" за 2022 - 2025 роки - за 26 місяців (в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше як 25% місячного грошового забезпечення).

26.05.2026 позивач вернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання розрахунку нарахованого та виплаченого при звільненні грошового забезпечення (арк. справи 18).

На вказану заяву позивача, листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.07.2025 № 11/2/10553, повідомлено позивача, що на його картковий рахунок в установі банку 29.01.2025 зараховано 103 456,82 грн, в т.ч. грошове забезпечення за 13 днів січня 2025 року - 10267,12 грн, компенсація за невикористані дні щорічних основних відпусток 44 885,61 грн, компенсація за невикористані дні щорічних додаткових відпусток (як учаснику бойових дій) - 22 850,86 грн, грошова допомога при звільненні - 25 462,23 грн (арк. справи 19).

24.07.2025 позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток із урахуванням вислуги років 20 років і 6 місяців згідно з пунктом 1 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", щодо виплати грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовця за станом здоров`я відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та грошової допомоги згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" (арк. справи 20).

На вказану заяву позивача, листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.08.2025 № 11/2/11518, повідомлено, що грошове забезпечення при звільненні позивачу виплачено відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 13.01.2025 № 13 у зв`язку зі звільненням з військової служби. З питань, викладених у зверненні, запропоновано звернутися до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (арк. справи 21).

Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача, щодо неналежного нарахування та виплати грошового забезпечення при звільненні із військової служби протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Мотивувальна частина

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд, виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, в цій справі суд має надати оцінку такій бездіяльності, оцінивши її через призму верховенства права та критеріїв законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині другій статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб`єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням вислуги років (більше 20 років), суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статі 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Так, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пункту першого статті 101 Закону 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

У свою чергу, згідно з абз. 2, 3 пункту 14 статті 101 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу з 30.03.2024 по 13.01.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_7 , вказані обставини підтверджуються записами у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 13.11.2003.

Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.01.2025 № 13 сержанта ОСОБА_1 , командира відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 09.01 2025 № І-РС у запас за підпунктом "б" за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільнено із військової служби. та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Відповідно до вказаного витягу із наказу щорічна основна відпустка за 2022 рік - не надавалась, щорічна основна відпустка за 2023 рік - використано 10 діб, щорічна основна відпустка за 2024 рік - не надавалась. Відповідно до статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплачено грошову компенсацію за 55 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки.

З огляду на наведені обставини та аналіз чинного законодавства, суд не встановив протиправної бездіяльності відповідачів в частині ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням вислуги років (більше 20 років), відтак, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення згідно з частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей" та грошової допомоги згідно з пунктом 1 Постанови КМ України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби", суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (підпункт 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XI).

Отже, підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XI передбачено виплату військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Водночас приписи абзацу 24 підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ обумовлюють, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, порядок та умови нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регламентується розділом XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, в редакції на час звільнення з військової служби позивача (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 1 розділу XXXII Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (пункт 1 розділу XXXII в редакції Наказу Міністерства оборони № 275 від 30.04.2024 - застосовується з 05 жовтня 2023 року).

Згідно з пунктом 4 розділу XXXII Порядку № 260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (пункт 4 розділу XXXII в редакції Наказу Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023; в редакції Наказу Міністерства оборони № 275 від 30.04.2024, з урахуванням змін, внесених Наказом Міністерства оборони № 290 від 06.05.2024 - застосовується з 05 жовтня 2023 року).

Зокрема, у пункті 1 Порядку № 460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Таким чином, положення Порядку № 460 унормували приписи пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ щодо умов та порядку виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, і таким військовослужбовцям, відповідно до норм указаного нормативно-правового акта, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але ця сума не може бути меншою, ніж 25 відсотків їхнього місячного грошового забезпечення.

Правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.08.2025 у справі № 160/32903/23.

Відповідно до матеріалів справи, зокрема витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.01.2025 № 13, позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби військовослужбовцю, призваному на військову службу під час мобілізації із числа резервістів в особливий період, відповідно до пункту І постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деякими категоріями військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" за 2022 - 2025 роки - за 26 місяців (в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше як 25% місячного грошового забезпечення).

Разом з тим, позивачу листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.07.2025 № 11/2/10553, повідомлено, що на його картковий рахунок в установі банку 29.01.2025 зараховано 103 456,82 грн, в т.ч. грошове забезпечення за 13 днів січня 2025 року - 10 267,12 грн, компенсація за невикористані дні щорічних основних відпусток 44 885,61 грн, компенсація за невикористані дні щорічних додаткових відпусток (як учаснику бойових дій) - 22 850,86 грн, грошова допомога при звільненні - 25 462,23 грн.

З огляду на наведені обставини та аналіз чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідачів в частині не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення згідно з частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей" та грошової допомогу у разі звільнення з військової служби військовослужбовцю, призваному на військову службу під час мобілізації із числа резервістів в особливий період, відповідно до пункту І постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплат деякими категоріями військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби", а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь позивача 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень) завданої моральної шкоди, суд враховує таке.

Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 823/2108/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц вказала, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Виходячи з доводів позивача, а також того, що судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідачів, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд приходить до переконання що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено. Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати

Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.

Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 03 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідачі:

- ІНФОРМАЦІЯ_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 );

- ІНФОРМАЦІЯ_6 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).

Головуючий суддя Юзьків М.І.