Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №480/2347/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 року Справа № 480/2347/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2347/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить суд:

- визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 33 від 29.02.2024 “Про результати службового розслідування”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію, передбачену розділом XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за лютий 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену розділом XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за лютий 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді старшого розвідника 1 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №53 від 13.02.2024 щодо позивача було призначено службове розслідування з метою перевірки наявності у його діях факту нез`явлення вчасно без поважних причин на службу.

За результатами проведення вказаного розслідування відповідачем складено акт службового розслідування від 29.02.2024, відповідно до висновків якого позивача визнано винним у вчинені дисциплінарного правопорушення, а саме нез`явлення 09.02.2024 без поважних причин на службу з лікувального закладу.

На підставі акта та матеріалів службового розслідування видано наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №33 від 29.02.2024 "Про результати службового розслідування" відповідно до якого ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення "сувора догана". А також не виплачувати останньому премію за лютий 2024 року, не включати до наказів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за лютий 2024 року та підготувати та подати документи до правоохоронних органів.

Позивач вважає, що для звинувачення у СЗЧ чи дезертирстві має бути доведене в судовому органі умисне бажання покинути військову службу. При цьому ОСОБА_1 не мав прямого умислу в самовільному залишенні військової частини, оскільки проходив реабілітацію в "Українському центрі кінезітерапії" у м. Суми у зв`язку з больовим синдромом зі статико-динамічними розладами та в телефонному режимі повідомляв безпосереднього командира та начальника медичної служби військової частини НОМЕР_2 про своє місцеперебування з долученням необхідних медичних документів.

Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ №33 від 29.02.2024 "Про результати службового розслідування" прийнятий без додержання вимог законодавства, адже в ньому не зазначено, які саме вимоги статей 11, 16, 49, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України порушено розивачем.

Ухвалою суду від 29.03.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/2347/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Військова частина НОМЕР_2 з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву зазначила, що в період з 30.01.2024 по 08.02.2024 головний сержант ОСОБА_1 проходив лікування у неврологічного відділенні КНП "Краснопільська лікарня" КСР, однак, після завершення лікування вчасно не прибув до розташування військової частини НОМЕР_2 .

Таким чином, в п. 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.02.2024 № 33, виданого за підсумками службового розслідування (наказ №53 від 13.02.2024) зазначено, що за порушення військової дисципліни, через не з`явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану, визначених статтями 11, 16, 49, 241 Статуту внутрішньої служби порушення вимог статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Позивачу накладене дисциплінарне стягнення «сувора догана».

Також, представник відповідача зазначає, що відповідно до листа "Українського центру кінезітерапії" м. Суми фізична особа-підприємець ОСОБА_2 від 27.02.2024 №б/н, ОСОБА_1 лише 13.02.2024 звернувся до "Українського центру кінезітерапії" м. Суми в приватному порядку без направлення для отримання оздоровчих послуг та на стаціонарі не перебував.

Крім того, відповідач звертає увагу суду, що до теперішнього часу позивач до місця служби не повернувся, вважається таким, що незаконно перебуває за межам військової частини НОМЕР_2 , а Акт службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 військовослужбовцем головним сержантом ОСОБА_1 та додаткові матеріали 14.03.2024 направлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Дніпро та Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Східного регіону.

Відтак відповідач вважає, що оскаржуваний позивачем наказ відповідає вимогам закону, прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується та наполягає на позовних вимогах.

Представник відповідача в запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що основним фактом має слугувати те, що військовослужбовець головний сержавнт ОСОБА_1 з 09.02.2024 по теперішній час відсутній в розташуванні військової частини НОМЕР_2 , не звертався за направленням на стаціонарне лікування та не проходив лікування в умовах стацірнару.

Ухвалою суду від 02.09.2025 заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про заміну сторони відповідача – задоволено, допущено заміну відповідача - Військову частину НОМЕР_2 у справі - № 480/2347/24 на його правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 .

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.02.2024 №53 було призначено службове розслідування з метою з`ясування обставин та причин самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 головним сержантом ОСОБА_1 .

За наслідками проведеного службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ від 29.02.2024 №33 "Про результати службового розслідування, яким за порушення військової дисципліни, зокрема статей 11, 16, 49, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а саме вчинення військового дисциплінарного правопорушення, головного сержанта ОСОБА_1 , старшого розвідника 1 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - "сувора догана", вирішено не виплачувати останньому премію за лютий 2024 року, не включати до наказів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за лютий 2024 року та підготувати та подати документи до правоохоронних органів.

Не погодившись із зазначеним наказом позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок №260).

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 127 Статуту внутрішньої служби ЗСУ солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Солдат підпорядковується командирові відділення.

Статтею 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що солдат зобов`язаний, зокрема: додержуватися військової дисципліни.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема, сувора догана.

Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці. Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення (стаття 96 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено (стаття 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок №608).

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 розділі V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з пунктом 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання (неналежне виконання) службових обов`язків або порушення військової дисципліни. У разі проведення службового розслідування, зазначені обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого командир вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні військовослужбовця складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Адміністративний суд у силу вимог частини другої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.

Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами.

Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.02.2024 №53 було призначено службове розслідування з метою з`ясування обставин та причин самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 головним сержантом ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування складено Акт службового розслідування, яким встановлено, що 08.02.2024 головний сержант ОСОБА_1 був виписаний з неврологічного відділення КНП "Краснопільська лікарня КСР про що свідчить виписка із медичної карти стаціонарного хворого №140 від 08.02.2024. Однак, після завершення лікування, 09.02.2024 Головний сержант ОСОБА_1 не прибув до розташування військової частини НОМЕР_2 .

13.02.2024 в телефонному режимі головний сержант ОСОБА_1 надіслав начальнику медичної служби довідку про проходження реабілітації в "Українському центрі кінезітерапії" м. Суми від 13.02.2024 №б/н, однак направлення на лікування медична служба військової частини не надавала.

Вище вказані обставини підтверджуються рапортом начальника медичної служби - начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_3 від 13.02.2024 №499 та поясненнями командира розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 головного сержанта ОСОБА_4 .

Для з`ясування обставин проходження реабілітації головним сержантом ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 надісланий лист до "Українського центру кінезітерапії" м. Суми від 24.02.2024 №377, у відповідь на який зазначено, що ОСОБА_1 13.02.2024 звернувся до центру у приватному порядку без направлення для отримання оздоровчих послуг. На стаціонарі не перебуває.

В акті службового розслідування також зазначено, що опитати головного сержанта ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування не було можливості, оскільки місцезнаходження військовослужбовця достеменно не відоме.

За наслідками проведеного службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ від 29.02.2024 №33 "Про результати службового розслідування, яким за порушення військової дисципліни, зокрема статей 11, 16, 49, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а саме вчинення військового дисциплінарного правопорушення, головного сержанта ОСОБА_1 , старшого розвідника 1 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - "сувора догана", вирішено не виплачувати останньому премію за лютий 2024 року, не включати до наказів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за лютий 2024 року та підготувати та подати документи до правоохоронних органів.

В свою чергу п.15 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, зокрема, не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Суд звертає увагу, що зазначена норма Порядку №260 передбачає невиплату грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше, незалежно від факту притягнення чи непритягнення такого військовослужбовця до дисциплінарної чи іншої відповідальності.

З матеріалів справи суд вбачає, що доказів наявності у позивача поважних причин відсутності на службі з 09.02.2024 по 13.02.2024, матеріали справи взагалі не містять, що свідчить про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності та невиплати грошового забезпечення.

При цьому, суд вважає безпідставним посилання позивача про ненадання йому направлення за консультативним висновком лікаря нейрохірурга Сумської обласної клінічної лікарні та про проходження реабілітації в "Українському центрі кенезітерапії" м. Суми, виходячи з наступного.

Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" №548-XIV від 24.03.1999 року затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Згідно з пунктами 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

У Розділі 6 (Збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наведені такі норми:

233. Збереження і зміцнення здоров`я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід`ємна частина їх підготовки до виконання військового обов`язку. Піклування командира (начальника) про здоров`я підлеглих є одним з основних його обов`язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).

234. Збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців досягається шляхом: проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування і фізичного розвитку; виконання санітарно-гігієнічних протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів.

246. Основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.

248. Медичний контроль за станом здоров`я військовослужбовців здійснюється шляхом проведення: щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойової підготовки і в побуті; медичних оглядів; поглиблених і контрольних медичних обстежень.

254. Військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

255. Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

256. Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.

Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого. Старший команди передає книгу запису хворих черговому роти, який подає її командирові роти. За висновком лікаря (фельдшера), зазначеним у книзі запису хворих, і відповідним рішенням командира роти головний сержант роти віддає необхідні вказівки.

257. Висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців від виконання службових обов`язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб. У разі потреби термін звільнення може бути продовжено. Рекомендації лікаря (фельдшера) про часткове або повне звільнення від виконання обов`язків підлягають виконанню посадовими особами.

По закінченні терміну звільнення за висновком лікаря військовослужбовці мають бути направлені у разі потреби на повторний медичний огляд. Про звільнення від виконання службових обов`язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.

259. У медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.

260. На стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

У разі направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі номер електронного направлення (а в разі відсутності технічної можливості виписування направлень в електронній формі - направлення в паперовій формі), медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.

Інформація про направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я та перебування військовослужбовця на лікуванні та/або реабілітації у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини може оброблятися з використанням державних інформаційних ресурсів у сфері охорони здоров`я у порядку, визначеному законодавством, реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

261. Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров`я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

262. Начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний за п`ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.

В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров`я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов`язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров`я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.02.2020 року № 586 затверджено Порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я та фізичних осіб - підприємців, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та надають медичну допомогу відповідного виду (надалі - Порядок №586).

Цей Порядок регулює механізм взаємодії пацієнта, лікаря, який направляє пацієнтів, та медичних працівників, що здійснюють медичне обслуговування за направленням.

Пунктом 5 розділу І Порядку №586 передбачено, що: 3) ініціатор направлення - лікар, який надає первинну медичну допомогу і про вибір якого пацієнтом подана відповідна декларація згідно із законодавством (далі - лікар ПМД) чи інший лікуючий лікар пацієнта, який приймає рішення про направлення; 4) направлення - скерування пацієнта ініціатором направлення з метою надання пацієнтові медичної допомоги, яку ініціатор направлення не може або не повинен надавати пацієнту, а також замовлення лабораторних та інструментальних досліджень.

Згідно з пунктами 1 - 7 розділу ІІ Порядку №586 ініціатор направлення приймає рішення про направлення на підставі оцінки стану здоров`я пацієнта, наявності медичних показань для отримання відповідних послуг, відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я та з урахуванням порядків надання медичної допомоги відповідного виду.

Направлення здійснюється для забезпечення отримання пацієнтом медичних послуг в амбулаторних або стаціонарних умовах, медичних послуг, що надаються виїзними бригадами, проведення лабораторних, інструментальних або функціональних досліджень.

Направлення на отримання медичних послуг в амбулаторних умовах або від виїзної бригади може здійснюватися у випадку необхідності проведення оцінки стану здоров`я пацієнта, обстеження, здійснення лікування в амбулаторних умовах або в умовах денного стаціонару, медичної реабілітації, паліативної медичної допомоги, вирішення питання щодо подальшого ведення пацієнта, отримання професійної думки спеціаліста, у тому числі за допомогою засобів телемедицини.

Направлення на отримання медичних послуг в стаціонарних умовах (далі - госпіталізація) здійснюється за наявності таких підстав: 1) гостре захворювання та/або стан, травма, опіки, відмороження, отруєння, загострення хронічного захворювання, що потребує оперативного лікування або цілодобового інтенсивного лікування чи спостереження.

Ініціатор направлення зобов`язаний:

1) роз`яснити та переконатися, що пацієнту зрозумілі мета направлення, підстави, ризики та очікувані результати від отримання пацієнтом послуг за направленням;

2) повідомити пацієнту про строк дії направлення, який встановлюється з урахуванням стану пацієнта та галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я і не має становити більше одного календарного року, та про можливості отримання медичних послуг за направленням у суб`єктів господарювання, які надають такі послуги, в тому числі за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення;

3) надати можливість пацієнту ставити будь-які питання щодо направлення та надати відповіді на такі питання.

Ініціатор направлення, який працює у суб`єкта господарювання, що зобов`язаний надавати пацієнтам медичну допомогу безоплатно відповідно до закону або договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладеного з Національною службою здоров`я України, повинен внести запис про направлення пацієнта до системи із застосуванням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог законодавства.

Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 року за №1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок №531).

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 передбачено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Згідно з пунктами 2 - 7, 9 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Забороняється відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи та наполягає позивач, ним після стаціонарного лікування з 30.01.2024 по 08.02.2024 у неврологічному відділенні КНП "Краснопільська лікарня", 09.02.2024 отримано консультативний висновок спеціаліста лікаря нейрохірурга Сумської обласної клінічної лікарні, яким рекомендовано лікування в умовах неврологічного стаціонару.

Однак, матеріали справи не містять доказів звернення позивача з письмовим рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 , де він проходив військову службу та перебував у списках особового складу, направити його на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини, а саме до Сумської обласної клінічної лікарні.

Крім того, Сумська обласна клінічна лікарня не є військовим закладом охорони здоров`я, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач в установленому порядку направлявся до цієї лікарні для проходження медичного обстеження/огляду.

На момент звернення до Сумської обласної клінічної лікарні позивач не виконував обов`язки військової служби, а також не перебував на стаціонарному лікуванні, яке закінчилося 08.02.2024 року. Після закінчення стаціонарного лікування заклади охорони здоров`я не направляли позивача на медичний огляд ВЛК для визначення потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або потреби у тривалому лікуванні.

А відтак, після закінчення стаціонарного лікування 08.02.2024 року позивач не повернувся до військової частини НОМЕР_2 .

Суд зазначає, що відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України процедура направлення військовою частиною підпорядкованого військовослужбовця на лікування є визначеною та послідовною і передбачає обов`язкове первинне звернення військовослужбовця до медичного пункту військової частини. Після проведення медичного огляду лікарем (фельдшером) військовослужбовець, залежно від характеру захворювання, направляється для подальшого лікування - амбулаторного чи стаціонарного. Стаціонарне лікування може здійснюватися: у медичному пункті (лазареті) військової частини; або у закладах охорони здоров`я поза розташуванням військової частини (у військово-медичних закладах охорони здоров`я або у державних чи комунальних закладах охорони здоров`я, у тому числі за рахунок програми державних гарантій медичного обслуговування населення). При цьому направлення на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини здійснюється виключно на підставі висновку лікаря військової частини, оформленого за результатами особистого медичного огляду військовослужбовця. Таке направлення створюється лікарем у паперовій або електронній формі згідно з порядком направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я, установленим Порядком №586. Вибуття військовослужбовця на лікування за межі військової частини оформлюється наказом командира військової частини по стройовій частині.

Суд наголошує, що зазначена процедура є обов`язковою, оскільки забезпечує встановлення актуального стану здоров`я військовослужбовця, гарантує належний облік особового складу та контроль за проходженням служби, виключає можливість прийняття рішень без належної медичної оцінки. Необхідність, порядок та місце лікування (обстеження) визначається лікарем військової частини після огляду та визначення стану здоров`я хворого.

Відсутність військовослужбовця у розташуванні військової частини унеможливлює його огляд лікарем військової частини та створення/оформлення направлення на стаціонарне лікування (госпіталізацію) у заклад охорони здоров`я поза розташуванням військової частини. Чинне законодавство не передбачає проведення медичного огляду хворого чи створення такого направлення дистанційно, без присутності військовослужбовця.

Наданий позивачем консультативний висновок лікаря Сумської обласної клінічної лікарні має рекомендаційний характер та не є документом, передбаченим законодавством як підстава для направлення військовослужбовця на стаціонарне лікування, не замінює висновку лікаря військової частини і не може бути підставою для прийняття командиром відповідного рішення поза встановленою процедурою.

Згідно з Порядком здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, військовими частинами і територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 року №901, такі документи як рапорт військовослужбовця про направлення його на стаціонарне лікування, лікарське направлення на отримання медичних послуг у стаціонарних умовах не належать до документів, для подання/обміну якими використовується система електронного документообігу Міноборони (засоби СЕДО).

Позивач не позбавлений права на медичну допомогу, зокрема в обраному ним закладі охорони здоров`я, однак повинен реалізовувати його з дотриманням встановленої процедури.

Сама ж по собі довідка "Українського центру кінезітерапії", на яку посилається позивач, як на підтвердження проходження реабілітації в зв`язку з больовим синдромом зі статико-динамічними розладами в період з 13.02.2024 по 12.03.2024, так і на підтвердження наявності поважних причин невчасного повернення на службу, носить лише інформаційних характер, оскільки позивач звернувся без направлення, на стаціонарі не перебував, які саме оздоровчі послуги отримував не вказано.

Таким чином, враховуючи викладене вище, відсутність доказів наявності поважних причин нез`явлення позивача на службу протягом спірного періоду свідчить про вчинення дисциплінарного проступку та є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності та невиплати грошового забезпечення.

Також суд враховує, що відповідач повідомив, що позивач до теперішнього часу на військову службу не повертався, представник позивача/позивач будь – яких заперечень щодо цього не надали.

Отже в матеріалах справи відсутні докази наявності поважних причин нез`явлення позивача на службу 09.02.2024, відтак позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування пунктів 2, 3, 4, 5 наказу № 33 від 29.02.2024 р. «Про результати службового розслідування» суд вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець