Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №460/5273/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2026 року м. Рівне№460/5273/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу №426 від 23.02.2026 командира військової частини (з основної діяльності) АДРЕСА_1 , про результати службового розслідування, згідно якого його притягнули до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани; зобов`язання відповідача виплатити грошове забезпечення з 05.12.2025 по 26.12.2025, згідно абз.3 п.15 розділу І Порядку №260; зобов`язання за грудень місяць 2025 року виплатити премію у повному обсязі, у відповідності до п. 5 розділу XVI Порядку №260; зобов`язання включити до рапорту про виплату додаткової винагороди передбаченою Постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”; зобов`язання скасувати повідомлення, щодо нього до Територіального управління Державного бюро розслідування, з метою внесення відомостей в ЄРДР про відповідне кримінальне правопорушення та початку досудового розслідування; зобов`язання зарахувати у строк військової служби, вислуги у військовому званні та вислузі років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії строк з 05.12.2025 по 26.12.2025; зобов`язання виплатити премію, яка була утримана за лютий місяць 2026 року на підставі наказу №126 від 23.02.26 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - сувора догана.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу на посаді старшого офіцера групи безпеки військової служби військової частини НОМЕР_1 та відповідно до наказу Генерального штабу Збройних Сил України №19 від 21.02.2026 був призначений на посаду начальника служби пожежної безпеки військової частини НОМЕР_2 , а наказом командира військової частини НОМЕР_1 №69 від 03.03.2026 виключений зі списків особового складу частини. Позивач вказав, що 25.02.2026 через мобільний додаток «WhatsApp» йому було надіслано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №126 «Про результати службового розслідування», яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани за нібито самовільне залишення місця служби у період з 05.12.2025 по 26.12.2025, а також вирішено не виплачувати йому грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду за відповідний період, підготувати повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, та не зараховувати зазначений період до строку військової служби та вислуги років. Позивач вважає оскаржуваний наказ та результати службового розслідування незаконними, оскільки службове розслідування проведено формально та без належного врахування обставин його лікування, реабілітації та звернень щодо проходження військово-лікарської комісії, у зв`язку з чим просив суд визнати наказ протиправним та скасувати його.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду у вказаній адміністративній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач надав до суду відзив на позов, згідно якого вказав, що підставою для проведення службового розслідування став рапорт начальника групи безпеки військової служби військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 від 10.02.2026, відповідно до якого, після повернення капітана ОСОБА_1 до військової частини після тривалого лікування та проходження військово-лікарської комісії було встановлено факт його відсутності у військовій частині НОМЕР_1 у період з 05.12.2025 по 26.12.2025 без поважних причин. На підставі зазначеного рапорту наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.02.2026 №580 було призначено службове розслідування. За результатами службового розслідування, як зазначає відповідач, установлено, що 04.12.2025 капітан ОСОБА_1 був виписаний із лікувального закладу, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №25-11774 від 04.12.2025, та після завершення стаціонарного лікування повинен був прибути до місця проходження служби не пізніше 06.12.2025, чого зроблено не було. Водночас відповідач звернув увагу, що у зазначеній виписці були відсутні рекомендації щодо необхідності подальшого стаціонарного лікування чи обов`язкового направлення на проходження військово-лікарської комісії, а всі надані медичні рекомендації позивач міг виконувати під час перебування у військовій частині НОМЕР_1 за сприяння медичної служби військової частини. Також відповідач зазначив, що капітан ОСОБА_1 після завершення лікування не повідомив свого безпосереднього начальника - підполковника ОСОБА_2 , про виписку з лікувального закладу чи про неможливість повернення до місця проходження служби, чим порушив вимоги статей 14 та 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. При цьому відповідач послався на положення статті 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до яких після виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовець зобов`язаний самостійно повернутися до військової частини та після прибуття доповісти безпосередньому начальнику. Крім того, відповідач вказав, що під час службового розслідування капітаном ОСОБА_1 не було надано належних та достатніх документів, які б підтверджували правомірність його перебування поза межами військової частини НОМЕР_1 у період з 05.12.2025 по 26.12.2025. За таких обставин, на думку відповідача, у діях позивача вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, а оскаржуваний наказ про результати службового розслідування прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, у зв`язку з чим він є правомірним та скасуванню не підлягає.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 25.02.2026 за допомогою мобільного додатку «WhatsApp» йому було надіслано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №126 «Про результати службового розслідування», відповідно до якого встановлено факт нез`явлення капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера групи безпеки військової служби військової частини НОМЕР_1 , без поважних причин на службу з лікувального закладу до місця несення служби у АДРЕСА_1 та його відсутності на військовій службі без поважних причин у період з 05.12.2025 по 26.12.2025.

Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що за порушення вимог статей 11, 12, 14, 16, 49, 114 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також за самовільне залишення служби без поважних причин у період з 05.12.2025 по 26.12.2025 капітана ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 доручено не виплачувати позивачу грошове забезпечення за період з 05.12.2025 по 26.12.2025 відповідно до абзацу 3 пункту 15 розділу І Порядку №260. Також визначено не виплачувати позивачу премію за грудень 2025 року та не включати його до рапортів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Окрім цього, наказом передбачено підготовку повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 Кримінального кодексу України, для подальшого скерування до Територіального управління Державного бюро розслідувань з метою внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.

Також наказом визначено вважати капітана ОСОБА_1 таким, що у період з 05.12.2025 по 26.12.2025 самовільно залишив місце проходження військової служби, а зазначений період не зараховувати до строку військової служби, вислуги у військовому званні та вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії.

Не погоджуючись із зазначеним наказом та результатами службового розслідування, позивач вважає їх незаконними та такими, що прийняті без належного з`ясування фактичних обставин справи. Позивач зазначає, що службове розслідування проведено формально та упереджено, без належної оцінки обставин його тривалого лікування, проходження медичної реабілітації та звернень щодо направлення на проходження військово-лікарської комісії. У зв`язку із наведеним позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 ст. 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частин 2, 3 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до статті 11 Статуту Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 14 Статуту Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до статті 16 Статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

А згідно з статтями 86-87 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Відповідно до статті 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Отже, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.

Таким чином, підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;

розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, мають право:

запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування);

отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані);

з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування;

за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді;

ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування;

отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України;

проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Верховний Суд в постанові від 19.02.2020 по справі №813/1021/17 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Суд зазначає, що за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому, самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.

Не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо.

Водночас, в будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами та встановлюються шляхом всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.

Оцінюючи доводи представників сторін щодо обґрунтованості позовних вимог в контексті встановлених обставин справи, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, підставою для його призначення став рапорт начальника групи безпеки військової служби військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 від 10.02.2026, відповідно до якого після повернення до військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера групи безпеки військової служби, було встановлено факт його відсутності за місцем проходження військової служби у період з 05.12.2025 по 26.12.2025 без поважних причин. У зв`язку із зазначеним наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.02.2026 №580 призначено службове розслідування з метою перевірки наведених обставин.

Під час проведення службового розслідування встановлено, що капітан ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого офіцера групи безпеки військової служби та з 10.07.2025 після дорожньо-транспортної пригоди перебував на тривалому лікуванні та медичній реабілітації. Зокрема, службовим розслідуванням встановлено, що після отримання травм у місті Краматорськ Донецької області позивач проходив стаціонарне лікування у закладах охорони здоров`я, перебував у відпустках для лікування після травми, а також проходив стаціонарну реабілітацію в КНП «Дубенська міська лікарня». Вказані обставини підтверджувалися довідками військово-лікарських комісій, відпускними квитками, виписками із медичної документації та іншими документами, долученими до матеріалів службового розслідування.

У ході службового розслідування також установлено, що 04.12.2025 капітан ОСОБА_1 був виписаний із лікувального закладу, що підтверджувалося випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №25-11774 від 04.12.2025. Водночас, за висновками службового розслідування, після завершення лікування військовослужбовець повинен був прибути до місця проходження військової служби не пізніше двох діб, тобто до 06.12.2025, однак до військової частини не прибув та свого безпосереднього начальника про причини неприбуття належним чином не повідомив.

З пояснень начальника лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 капітана медичної служби ОСОБА_3 службовим розслідуванням встановлено, що надані капітану ОСОБА_1 медичні рекомендації не містили необхідності подальшого стаціонарного лікування чи обов`язкового направлення на проходження військово-лікарської комісії, а довідка про тимчасову непридатність не надавала йому права не повертатися до місця проходження служби. Також зазначалося, що у разі необхідності проходження подальших обстежень чи консультацій відповідні заходи могли бути організовані медичною службою військової частини після прибуття військовослужбовця до місця служби.

Разом із тим, службовим розслідуванням враховано пояснення самого капітана ОСОБА_1 , відповідно до яких після завершення реабілітації він звертався через ІНФОРМАЦІЯ_1 із рапортами до командира військової частини НОМЕР_1 щодо надання направлення для проходження військово-лікарської комісії за територіальним принципом або за місцем лікування. Крім того, капітан ОСОБА_1 зазначав, що повідомляв представників медичної служби про своє лікування та надсилав копії медичних документів засобами телефонного зв`язку, однак тривалий час не отримував відповіді на подані рапорти та направлення на проходження ВЛК.

У результаті проведеного службового розслідування комісією зроблено висновок про те, що капітан ОСОБА_1 у період з 05.12.2025 по 26.12.2025 був відсутній на військовій службі без поважних причин, не виконав обов`язку щодо належного інформування безпосереднього начальника та допустив порушення вимог статей 11, 12, 14, 16, 49, 114, 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також у його діях вбачалися ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України. При цьому службовим розслідуванням установлено відсутність вини посадових осіб військової частини, а причинами вчинення порушення визначено особисту недисциплінованість військовослужбовця та низький рівень правосвідомості.

За результатами службового розслідування запропоновано вважати встановленим факт нез`явлення капітана ОСОБА_1 вчасно без поважних причин на службу з лікувального закладу та його відсутності на військовій службі у період з 05.12.2025 по 26.12.2025, притягнути його до дисциплінарної відповідальності із накладенням дисциплінарного стягнення у виді суворої догани, призупинити виплату грошового забезпечення за відповідний період, не включати його до рапортів на виплату премії та додаткової винагороди, а також підготувати повідомлення до Державного бюро розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

Натомість, судовим розглядом встановлено, що капітан ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого офіцера групи безпеки військової служби військової частини НОМЕР_1 . 10.07.2025 під час виконання обов`язків військової служби у районі АДРЕСА_1 позивач отримав травму, у зв`язку із чим тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, проходив медичну реабілітацію та перебував у відпустці для лікування за станом здоров`я, що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами, зокрема виписками із медичної документації, епікризами, довідками лікувальних закладів та висновками військово-лікарських комісій. Як убачається з матеріалів справи, відповідні медичні документи позивач систематично надсилав до медичної служби військової частини НОМЕР_1 за допомогою засобів електронного та телефонного зв`язку, а також повідомляв безпосереднього командира підполковника ОСОБА_2 про хід лікування та стан свого здоров`я, що підтверджується письмовими поясненнями позивача, долученими до матеріалів службового розслідування, та іншими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Судом також установлено, що загальний строк безперервного перебування позивача на лікуванні та реабілітації перевищував чотири місяці, що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами щодо проходження лікування та реабілітації. Відповідно до абзацу першого пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування, а згідно з абзацом другим зазначеної норми після закінчення такого строку військовослужбовець підлягає обов`язковому огляду військово-лікарською комісією для визначення придатності до військової служби.

Отже, звернення позивача щодо необхідності проходження військово-лікарської комісії після завершення тривалого лікування відповідали вимогам чинного законодавства та були обумовлені необхідністю реалізації його законного права на проходження ВЛК.

Як убачається з матеріалів справи, 03.12.2025 позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 із проханням забезпечити йому проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби, що підтверджується копією відповідного рапорту та відомостями щодо його направлення через систему електронного документообігу СЕДО, які наявні в матеріалах справи.

Надалі, 09.12.2025 позивач повторно звернувся з аналогічним рапортом, додавши копії медичних документів, та неодноразово повідомляв медичну службу військової частини про необхідність надання направлення на ВЛК, що також підтверджується наявними у справі письмовими поясненнями позивача та матеріалами службового розслідування.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів належного розгляду вказаних рапортів, прийняття щодо них відповідного рішення чи надання позивачу мотивованої письмової відмови.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 9 розділу III Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, рапорти військовослужбовців підлягають розгляду у визначені строки, а у разі непогодження рапорту відповідно до пункту 13 розділу IV цього Порядку військовослужбовцю повинна бути надана письмова мотивована відмова із зазначенням правових підстав такого рішення.

Однак матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем наведених вимог, а також доказів того, що позивачу було повідомлено про відмову у направленні на ВЛК чи зобов`язано невідкладно прибути до місця проходження військової служби.

Натомість, як убачається з матеріалів справи, направлення на проходження військово-лікарської комісії позивач фактично отримав лише 27.12.2025, що підтверджується копією направлення №15268 від 27.12.2025, наявною в матеріалах справи.

Суд зауважує на те, що саме направлення на ВЛК від 27.12.2025, підписане командиром військової частини НОМЕР_1 та тимчасово виконуючим обов`язки начальника медичної служби, свідчить про визнання відповідачем необхідності проходження позивачем військово-лікарської комісії та фактичне погодження його перебування за місцем лікування до моменту отримання відповідного направлення. Зазначені обставини підтверджуються самим змістом направлення та іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 6.6 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України військовослужбовці можуть проходити військово-лікарську комісію за територіальним принципом або за місцем лікування.

Таким чином, саме по собі перебування позивача за місцем лікування та очікування направлення на ВЛК не може безумовно свідчити про самовільне залишення військової частини чи умисне ухилення від проходження військової служби.

Судом також установлено, що після отримання направлення позивач самостійно звернувся до військового госпіталю, пройшов медичне обстеження та після завершення ВЛК прибув до місця проходження військової служби у АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами, довідкою ВЛК та наказами військової частини.

Відповідно до довідки ВЛК від 02.02.2026 позивача було визнано обмежено придатним до військової служби, а наказом військової частини НОМЕР_1 №44 від 07.02.2026 його поставлено на котлове забезпечення як такого, що прибув з відпустки за станом здоров`я. Наведені обставини підтверджують, що відповідачу було достеменно відомо як про місце перебування позивача, так і про причини його відсутності у військовій частині у спірний період.

Разом із тим, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення служби без поважних причин та одночасно позбавлено грошового забезпечення, премії, додаткової винагороди, а також визначено не зараховувати спірний період до строку військової служби та вислуги років.

Водночас суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призупинення військової служби та припинення виплати грошового забезпечення можливе лише з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Однак матеріали справи не містять доказів внесення відповідних відомостей до ЄРДР у спірний період або доказів належного оформлення призупинення військової служби позивача у порядку, визначеному законом.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю за період перебування на лікуванні та у відпустці для лікування за станом здоров`я, а припинення такої виплати можливе лише у випадках, прямо передбачених законодавством. При цьому матеріалами справи підтверджується, що відповідач сам пов`язував припинення виплати грошового забезпечення позивачу із неприйняттям ним нової посади, а не із самовільним залишенням військової частини, що підтверджується відповіддю військової частини на рапорт позивача щодо невиплати грошового забезпечення, яка наявна в матеріалах справи.

Оцінюючи порядок проведення службового розслідування, суд виходить із того, що відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування повинно бути спрямоване на повне та об`єктивне встановлення причин і умов вчинення правопорушення, ступеня вини військовослужбовця та всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Однак матеріали службового розслідування не містять належної оцінки поданих позивачем рапортів, медичних документів, обставин його лікування, телефонних повідомлень командуванню та медичній службі, а також причин ненадання військовою частиною направлення на ВЛК упродовж тривалого часу. При цьому пояснення посадових осіб військової частини, які наявні у матеріалах справи, є взаємно суперечливими та фактично підтверджують обізнаність командування щодо місця перебування позивача та причин його неприбуття до військової частини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу дисциплінарного правопорушення у вигляді самовільного залишення місця служби без поважних причин, а висновки службового розслідування ґрунтуються на неповно встановлених фактичних обставинах, неналежній оцінці доказів та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відтак оскаржуваний наказ прийнято без дотримання принципів обґрунтованості, добросовісності, пропорційності та розсудливості, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про його протиправність та наявність підстав для задоволення позову.

Водночас, вирішуючи питання щодо способу захисту порушених прав позивача та правових наслідків визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №126 «Про результати службового розслідування», суд виходить із того, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист прав і свобод від порушень та протиправних рішень суб`єктів владних повноважень. При цьому зміст права на ефективний судовий захист полягає не лише у формальному встановленні факту протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, а й у реальному, повному та ефективному поновленні порушених прав особи та усуненні всіх негативних правових наслідків, які настали внаслідок прийняття такого рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними. Водночас за змістом статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд має право не лише визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а й зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення порушених прав позивача.

Суд зазначає, що встановлена у цій справі протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №126 свідчить про відсутність належних правових підстав для застосування до капітана ОСОБА_1 будь-яких негативних наслідків, пов`язаних із визнанням його таким, що самовільно залишив місце проходження військової служби у період з 05.12.2025 по 26.12.2025. Відтак усі рішення, дії та правові наслідки, які були безпосередньо похідними від оскаржуваного наказу та ґрунтувалися виключно на його положеннях, також є неправомірними та підлягають скасуванню або усуненню шляхом відновлення попереднього правового становища позивача.

Так, судом установлено, що на підставі оскаржуваного наказу позивача було безпідставно позбавлено грошового забезпечення за період з 05.12.2025 по 26.12.2025. Водночас матеріалами справи підтверджується, що у зазначений період позивач перебував на лікуванні, проходив медичну реабілітацію, звертався із рапортами щодо направлення на військово-лікарську комісію та підтримував зв`язок із командуванням військової частини, що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами, копіями рапортів, поясненнями сторін та матеріалами службового розслідування. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування до позивача абзацу третього пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260, оскільки судом не встановлено факту його відсутності на службі без поважних причин.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити капітану ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 05.12.2025 по 26.12.2025, оскільки відповідно до пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується, зокрема, за період перебування на лікуванні та у відпустці для лікування у зв`язку із хворобою або травмою.

Крім того, оскільки підставою для невиплати позивачу премії за грудень 2025 року та невключення його до рапортів на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, стало саме визнання позивача таким, що самовільно залишив місце проходження військової служби, суд дійшов висновку, що після скасування оскаржуваного наказу відсутні будь-які правові підстави для подальшого невиплачення зазначених видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку №260 преміювання військовослужбовців здійснюється залежно від особистого внеску у результати служби та стану військової дисципліни, а позбавлення премії можливе лише за наявності належних правових підстав та підтвердженого дисциплінарного проступку. Оскільки судом установлено протиправність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та відсутність доведеного факту самовільного залишення місця служби, невиплата позивачу премії за грудень 2025 року є безпідставною. У зв`язку із цим позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити капітану ОСОБА_1 премію за грудень 2025 року у повному обсязі підлягає задоволенню.

З тих самих підстав підлягає задоволенню і позовна вимога щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 включити капітана ОСОБА_1 до рапорту про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», оскільки невключення позивача до відповідного рапорту також було безпосереднім наслідком незаконного наказу про результати службового розслідування.

Також суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо зарахування капітану ОСОБА_1 періоду з 05.12.2025 по 26.12.2025 до строку військової служби, вислуги у військовому званні та вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Так, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призупинення військової служби та незарахування відповідного періоду до строку служби можливе лише з дня внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення, пов`язаного із самовільним залишенням військової частини або місця служби. Водночас матеріали справи не містять доказів належного призупинення військової служби позивача у визначеному законом порядку, а судом не встановлено факту самовільного залишення позивачем місця служби без поважних причин. Відтак спірний період підлягає зарахуванню до строку військової служби та вислуги років позивача.

Суд також вважає обґрунтованою позовну вимогу щодо виплати позивачу премії, утриманої за лютий 2026 року на підставі наказу №126 від 23.02.2026 про притягнення капітана ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді суворої догани. Оскільки судом установлено протиправність самого наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, усі негативні наслідки його прийняття підлягають усуненню, а права позивача — поновленню у повному обсязі.

Таким чином, з огляду на встановлену судом незаконність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №126 та необхідність ефективного поновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги щодо виплати грошового забезпечення, премій, додаткової винагороди, а також зарахування спірного періоду до строку військової служби та вислуги років є похідними від вимоги про скасування незаконного наказу, безпосередньо спрямовані на відновлення попереднього правового становища позивача та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як убачається зі змісту оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №126, заступнику командира з психологічної підтримки персоналу було доручено підготувати проект повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 Кримінального кодексу України, для подальшого його направлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань з метою внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.

Разом із тим суд виходить із того, що саме по собі повідомлення про можливе вчинення кримінального правопорушення є процесуальною дією, спрямованою на реалізацію положень статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої слідчий, дізнавач або прокурор невідкладно, але не пізніше двадцяти чотирьох годин після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення чи самостійного виявлення обставин, що можуть свідчити про його вчинення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.

Суд зазначає, що після направлення відповідного повідомлення та внесення або невнесення відомостей до ЄРДР таке повідомлення фактично вичерпує свою дію як індивідуальний акт одноразового застосування, оскільки породжує певні правові наслідки лише в момент його реалізації. Після направлення повідомлення та прийняття уповноваженим органом відповідного процесуального рішення такий документ не створює для позивача самостійних триваючих правових наслідків, які можуть бути усунуті шляхом його подальшого скасування суб`єктом владних повноважень.

Крім того, суд враховує, що питання внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, здійснення досудового розслідування, а також закриття кримінального провадження належать до сфери кримінального процесуального законодавства та регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України. Відтак оцінка законності внесення відомостей до ЄРДР, дій слідчого, дізнавача чи прокурора, а також вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для подальшого досудового розслідування здійснюється у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, а не шляхом скасування повідомлення, яке вже реалізоване та вичерпало свою дію.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої акти індивідуальної дії одноразового застосування після їх реалізації не можуть бути предметом самостійного скасування у разі, якщо вони вже вичерпали свою дію та не породжують для особи триваючих правових наслідків, оскільки належним способом захисту у такому випадку є оскарження наслідків реалізації такого акта або відповідних процесуальних дій у встановленому законом порядку.

За таких обставин, незважаючи на встановлену судом протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026 №126 та необґрунтованість висновків службового розслідування щодо наявності у діях позивача ознак кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 скасувати повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань не підлягає задоволенню, оскільки таке повідомлення є актом індивідуальної дії одноразового застосування, який після його направлення та реалізації вичерпав свою дію, а відтак його скасування не призведе до відновлення порушених прав позивача та не є належним і ефективним способом судового захисту у розумінні статей 5 та 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

На переконання суду, позивач довів обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, натомість відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного наказу.

За результатами розгляду справи суд встановив факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а тому вбачає правові підстав для часткового задоволення заявленого адміністративного позову.

Підстави для присудження судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону, а доказів понесення інших витрат не подавав.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №126 від 23.02.2026 командира військової частини (з основної діяльності) АДРЕСА_1 , про результати службового розслідування, згідно якого капітана ОСОБА_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити капітану ОСОБА_1 грошове забезпечення з 05.12.2025 по 26.12.2025 , згідно абз.3 п.15 розділу І Порядку № 260.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити за грудень місяць 2025 року капітану ОСОБА_1 премію у повному обсязі, у відповідності до п. 5 розділу XVI Порядку №260.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 включити капітана ОСОБА_1 до рапорту про виплату додаткової винагороди передбаченою Постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 зарахувати у строк військової служби, вислугу у військовому званні та вислузі років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії капітану ОСОБА_1 , строк з 05.12.2025 по 26.12.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити премію, яка була утримана за лютий місяць 2026 року на підставі наказу №126 від 23.02.2026 - про притягнення капітана ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення – суворої догани.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відвовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 червня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Н.В. Друзенко