Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №420/20076/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20076/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (відокремленого відділу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, розвідувального органу України) № 8 від 19.02.2025 р., в частині що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 20.06.2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до якої додав висновок (корінець висновку) про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 06.05.2024 року, № 24 за формою, затвердженою МОЗ (копію, засвідчену органом, що видав висновок) та нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 . Заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була особисто підписана позивачем та особисто направлена позивачем Укрпоштою на зареєстровану адресу Відповідача. З огляду на той факт, що Відповідачем було проігноровано заяву Позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року по справі № 420/24988/24, що набрало законної сили 28.01.2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024 року про відстрочку від призову на військову службу підчас мобілізації та прийняти обґрунтоване рішення по суті її вимог. У задоволенні решти вимог – відмовлено. У зв`язку із невиконанням Відповідачем судового рішення у справі № 420/24988/24, Позивачем було подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення в порядку ст. 382 КАС України. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 року по справі № 420/24988/24 встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду: Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі №420/24988/24 у строк 20 календарних днів з дня отримання копії ухвали. 09.05.2025 року Відповідачем надано звіт щодо виконання рішення суду до якого долучено копію повідомлення від 20.02.2025 року № ВОІБ/3922. У вказаному повідомленні зазначено, що протоколом від 19.02.2025 р. № 8 комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 (відокремленого відділу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, розвідувального органу України) ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Позивач вважає, що Рішення відповідача, оформлене протоколом № 8 від 19.02.2025 року в частині відмови Позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації прийнято з порушенням норм чинного у Україні законодавства, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та/або заяву про продовження процесуальних строків не подали.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 , є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

20.06.2024 року позивач засобами поштового зв`язку направив відповідачу заяву від 20.06.2024 року, в якій зазначив, що він є особою, яка на підставі абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та просив розглянути його заяву та оформити йому у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; про результати розгляду заяви та прийняте рішення просив повідомити його письмово за адресою, що зазначена у заяві.

До заяви додано: копію висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 06.05.2024 року №24 за формою, затвердженою МОЗ, копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року по справі №420/24988/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти обґрунтоване рішення по суті її вимог. У задоволенні решти вимог – відмовлено.

Позивачу направлено повідомлення від 20.02.2025 року за №ВОІБ/3922 відповідно до якого зазначено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 по справі №420/24988/24 комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 (відокремленого відділу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, розвідувального органу України) розглянуто заяву від 20.06.2024 та долучені до неї документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу (за наявності) — абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 19.02.2025 р. № 8 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Зазначено, що вказана в заяві підстава для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була передбачена пунктом 5 (а не абзацем 5) частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку мобілізацію». Крім того до заяви не було долучено копію медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарськоконсультативною комісією лікувально-профілактичного закладу. Разом із заявою подачі до ТЦК та СП підлягав також військово-обліковий документ для проставлення відповідної відмітки, але позивачем військово-обліковий документ наданий не був.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

18.05.2024 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII.

Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

- жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Також, Кабінетом Міністрів України постановою № 560 від 16.05.2024 (набрала чинності 18.05.2024), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідно до додатку 5 Порядку № 560, для відповідної категорії осіб (жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років) необхідно подати:

для підтвердження інвалідності дитини - медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу;

для підтвердження родинних стосунків з батьками (для рідних батьків) - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного;

для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування та свідоцтво про народження дитини; для усиновителів - рішення суду про усиновлення та свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

В ході розгляду справи з наявних у ній матеріалів суд встановив, що позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до пункту 5 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII як особа, яка виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у зв`язку з чим він звернувся до відповідача із відповідною заявою до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

З матеріалів справи вбачається, що разом із заявою від 20.06.2024 року позивачем було подано копію висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 06.05.2024 року №24 (корінець висновку) та копію свідоцтва про народження дитини, що підтверджує батьківство позивача.

Згідно п. 60 Порядку № 560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

У разі неможливості провести перевірку у військовозобов`язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє про необхідність надання відповідних підтвердних документів.

Судом було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було подано заяву відповідно до додатку 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року (далі - Порядок № 560), а також надано всі документи, передбачені додатком 5 зазначеного Порядку, що підтверджують наявність підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, форма заяви ОСОБА_1 повністю відповідає додатку 4 Порядку № 560, а до заяви додано як документ для підтвердження інвалідності дитини - медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу (в даному випадку, позивач долучив корінець медичного висновку № 24 про дитину-інваліда віком до 18 років), так і документ для підтвердження родинних стосунків з батьками (для рідних батьків) - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Однак Комісією з розгляду питання надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період було відмовлено позивачу в наданні відповідної відстрочки..

Отже, факт того, що позивач дійсно являється батьком ОСОБА_2 , який являється дитиною з інвалідністю до 18 років відповідно до медичного висновку №24 про дитину-інваліда віком до 18 років, не заперечується відповідачем.

Тобто відповідач не заперечує, що виховання позивачем доньки, яка є дитиною з інвалідністю до 18 років, є підставою для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу.

Разом із тим, відмовляючи у відстрочці, відповідач виходив з того, що заявником подано не повний пакет документів згідно Додатку № 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560.

Разом з тим, у повідомленні відповідач вказує, що вказана в заяві підстава для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була передбачена пунктом 5 (а не абзацем 5) частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку мобілізацію». Крім того до заяви не було долучено копію медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарськоконсультативною комісією лікувально-профілактичного закладу. Разом із заявою подачі до ТЦК та СП підлягав також військово-обліковий документ для проставлення відповідної відмітки, але позивачем військово-обліковий документ наданий не був.

Суд відхиляє вказані доводи, оскільки по-перше, посилання на неправильне формулювання норми закону (вказівка позивачем «абзац 5» замість «пункт 5 частини першої статті 23 Закону») є суто технічною неточністю, яка не впливає на зміст заявленого права та не спростовує наявності самої правової підстави для відстрочки. Суд зазначає, що зміст звернення позивача однозначно свідчить про посилання на відповідну норму Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка передбачає відстрочку для осіб, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

По-друге, твердження про відсутність належного медичного документа також не підтверджується матеріалами справи. Як встановлено судом, позивачем було подано медичний висновок (його корінець) встановленої форми № 24, який підтверджує наявність у дитини інвалідності до досягнення 18-річного віку. Вказаний документ у сукупності з свідоцтвом про народження дитини дозволяє ідентифікувати як підставу відстрочки, так і суб`єкта права на її отримання.

Суд звертає увагу, що вимоги Порядку № 560 не можуть тлумачитись формально та ізольовано від принципів адміністративного права, зокрема принципу пропорційності та заборони надмірного формалізму при реалізації соціально значущих прав. Завданням комісії є не відмова з формальних підстав, а перевірка наявності чи відсутності матеріально-правових умов для надання відстрочки.

По-третє, посилання відповідача на ненадання військово-облікового документа також не може бути самостійною підставою для відмови у відстрочці в умовах, коли інші визначальні юридичні факти (родинний зв`язок та статус дитини з інвалідністю) є підтвердженими. Відсутність відмітки у військово-обліковому документі є процесуальним аспектом оформлення, який не змінює суті права, передбаченого законом.

Також суд звертає увагу, що, як вже було зазначено вище, відповідно до п. 60 Порядку № 560 у разі неможливості провести перевірку у військовозобов`язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє про необхідність надання відповідних підтвердних документів.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з п. 5 Порядку № 1487 з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку).

Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.

Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно з долученим до позову електронним військово-обліковим документом з особистого кабінету «Резерв+» ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, відповідач при розгляді заяви позивача був обізнаний та мав всі необхідні дані щодо перебування ОСОБА_1 на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки мав використовувати при розгляді заяви Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

При цьому, як вже було вказано вище, додатком 5 Порядку № 560 визначено вичерпний перелік документів, які необхідно було подати позивачу при відповідному зверненні щодо надання відстрочки, і, як було встановлено судом, позивач в повній мірі дотримався вказаного порядку.

З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (відокремленого відділу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, розвідувального органу України) № 8 від 19.02.2025 р., в частині що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, є протиправним.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та установивши, що позивачем подано всі документи, передбачені додатком 5 Порядку № 560, тобто, вчинено всі необхідні дії для позитивного рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, суд дійшов висновку, що відповідача слід зобов`язати прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час, у зв`язку із вихованням дитини з інвалідністю до 18 років, а саме доньки - ОСОБА_2 , та оформити її шляхом надання довідки за формою, визначеною у додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560, та шляхом внесення запису про відстрочку до Єдиного державного реєстру призовників.

Так, суд звертає увагу, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Отже, ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Позивач обрав саме цей спосіб захисту - просив визнати неправомірним та скасувати рішення та зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час, у зв`язку із вихованням дитини з інвалідністю до 18 років.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд звертає увагу, що як у п. 4 ч. 1 ст. 5, так і п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин:

а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і

б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.

Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.

Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 4 ст. 245 КАС України).

У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду стосовно дискреційних повноважень, такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Застосовуючи вищезазначені підходи до справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що судом було встановлено подання позивачем всіх необхідних документів для отримання позитивного рішення про відстрочку від призову, тому у відповідача не було правових підстав для відмови. Отже, у відповідача були відсутні правомірні можливості відмовити позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час, у зв`язку із вихованням дитини з інвалідністю до 18 років.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності дискреції суб`єкта владних повноважень за відповідних обставин та дотримання зазначених умов викладена Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 340/2074/19.

За таких обставин, повноваження відповідача щодо прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час не є дискреційними з огляду на подання позивачем всіх необхідних документів, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який в силу ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (відокремленого відділу територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, розвідувального органу України) № 8 від 19.02.2025 р., в частині що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час, у зв`язку із вихованням дитини з інвалідністю до 18 років, а саме доньки - ОСОБА_2 , та оформити її шляхом надання довідки за формою, визначеною у додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560, та шляхом внесення запису про відстрочку до Єдиного державного реєстру призовників.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_6 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, знаходження судді у відпустці, текст рішення складено та підписано суддею 02.06.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка