Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №420/24454/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24454/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пп. 1 п. 2 ст. 15);

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пп. 1 п. 2 ст. 15);

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та надбавку за вислугу років, виплата яких передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (п.п. 5,6) за 2024 та 2025 роки;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити позивачу усю невиплачену матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та надбавку за вислугу років, виплата яких передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (п.п. 5,6) за 2024 та 2025 роки;

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати позивачу у день виключення зі списків особового складу військової частини грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

зобов`язати здійснити виплату позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за призовом по мобілізації на особливий період, на посаді стрільця-санітара 3-го відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 . Однак, як зазначає позивач при звільненні йому не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення, що і зумовило звернутись до суду з даним позовом.

районного територіального центру.

Головуючим у справі був призначений суддя Караван Р.В.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відзив на адміністративний позов у встановлений судом строк та станом на момент розгляду справи до суду не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.

На підставі розпорядження керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 420/24454/25.

23.12.2025 року справа №420/24454/25 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Василяці Д.К.

Ухвалою суду від 29 грудня 2025 року справу прийнято до провадження.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по особовому складу) від 12.06.2025 № 23-РС ОСОБА_1 звільнено у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я на підставі свідоцтва про хворобу № 2025-0605-1149-1761-3 від 05.06.2025 затвердженого протоколом засідання штатної 18 ВЛК № 2025-0610-1228-2431-3 від 10.06.2025 про непридатність до військової служби) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та вважається таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з наказом від 12.06.2025 № 23-РС ОСОБА_1 з 13.06.2025 року виключили із списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вислуга років станом на 13.06.2025 року становить: календарна 04 роки 06 місяців 14 днів; пільгова 00 років 00 місяців 24 днів; загальна 04 роки 07 місяців 08 днів. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використано терміном 10 діб. Щорічна основна відпустка за 2024 рік використано терміном 15 діб. Використано терміном 15 діб. Щорічну основну відпустку за 2025 рік та грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік не отримував. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 за 2025 рік не отримував. Додаткова відпустка за 2024- 2025 роки, як учаснику бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалась, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачувалась.

03.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 за 2025 рік у зв`язку з лікуванням яке пов`язане із захистом Батьківщини строком більше 30 діб. До рапорту ОСОБА_1 надано наступні документи: копію військового квитка та копії медичних виписок та довідок, з яких вбачається, що позивач неодноразово проходив лікування в стаціонарних умовах: 28.04.2022-02.05.2022 у відділенні щелепно-лицевої хірургії КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР, 08.07.2022-20.07.2022 у ОВМКЦ ДПС України, 08.09.2022-21.09.2022 у лор-відділенні КЗ «МКЛ №1», м. Одеса, 27.03.2023-14.04.2023 у психіатричній клініці НВМКЦ «ГВКГ», 18.06.2023-19.07.2023 у Черкаській обласній психіатричній лікарні, 26.10.2023-30.10.2023 у терапевтичному відділенні КНП «Первомайська ЦРЛ», 29.12.2023-26.01.2024 у центрі №8 пароксизмальних станів КП «ДБКЛПД» ДОР, 19.08.2024-19.09.2024 у неврологічному відділенні КНП ООКЛ ООР, де під час перебування у відділенні було зафіксовано 2 судомних напади (І-ІІ). 19.09.2024- 30.09.2024 проходив лікування у ДУ «ТМО МВС України по Одеській області». 27.11.2024- 25.12.2024 проходив лікування у терапевтичному відділенні КНП «ООКМЦ» ООР, 27.12.2024-10.01.2025 у КНП «МКЛ №10» ОМР. 13.03.2025-10.04.2025 проходив лікування У КНП «ООМЦПЗ» ООР. 12.05.2025-23.05.2025 проходив лікування у КНП ЧЛ ЧМР, де 14.05.2025 та 16.05.2025 були зафіксовані генералізовані судомні напади (III-IV). Згідно акту засвідчення нападів епілепсії № 4219: у серпні, вересні 2024, лютому 2025 відмічались напади епілепсії (V-VII), 28.05.2025 був оглянутий неврологом ВМКЦ ПР та з рекомендаціями направлений до неврологічного відділення КНП «ЧЛ» з метою обстеження з подальшим переоглядом ВЛК.

Однак рапорт ОСОБА_1 був залишений без задоволення. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 за 2025 рік не виплачувалась.

Разом з цим, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по особовому складу) від 12.06.2025 № 23-PC наказано: Відповідно до або третього пункту 14 статті 10 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виплатити грошову компенсацію за 25 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний 1 правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплатити грошову компенсацію за 20 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний 1 правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплатити грошову компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплатити грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік. Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустку» та пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виплатити грошову компенсацію за 28 днів додаткової відпустки за 2024-2025 роки, згідно з учасником бойових дій (посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 17.09.2024 виданого Управлінням персоналу штату військова) частина НОМЕР_4 ). Виплатити відповідно до розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, грошову допомогу для оздоровлення на 2025 рік у сумі 21329,25 гривень Виплатити одноразову грошову допомогу, у разі звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 у розмірі 4% від місячного грошового заощадження за кожен повний календарний місяць військової служби за 39 (тридцять дев`ять) місяців (призваних на військову службу за призовим під час мобілізації на особливий період 24.02.2022 року). Виплатити солдату ОСОБА_1 щомісячну премію у розмірі 535% відсотків, нарахування за особливість проходження військової служби у розмірі 65 відсотків від посадового окладу, окладу за військове звання та нарахування за послуги років з 1 по 13 червня 2025 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі також - Закон №2232-XII).

Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 1) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я.

Водночас, згідно з абзацом 24 пункту 3 частини 2 статті 15 Закону № 2011-XIІ військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що положення Закону № 2011-XIІ не передбачають можливості набуття військовослужбовцем права на виплату декількох одноразових допомог при звільненні з різних підстав набуття права на них.

Проаналізувавши вищезазначені положення, суд дійшов висновку, що стаття 15 Закону № 2011-XII містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації, а саме: особливий суб`єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який призваний на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією; обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв`язку із мобілізацією; при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час.

При цьому, абзац 24 підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII має бланкетну норму, яка відсилає до нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, якому делеговано повноваження щодо визначення умов та порядку виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 5 розділу ХХХІІ Інструкції № 200 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.

Відповідно пунктів 1, 4 Порядку № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачу виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 39 повних календарних місяців служби, що відповідає положенням абзацу 24 підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та Порядку № 460.

Отже, зважаючи на те, що позивач є військовослужбовцем, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період та звільнився зі служби за станом здоров`я, суд дійшов висновку, що відповідач правильно обчислив розмір встановленої одноразової грошової допомоги при звільненні позивача, застосувавши спеціальну правову норму, яка регулює спірні правовідносини.

При цьому, у позивача, як військовослужбовця, що проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, немає права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XIІ.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині визнання протиправної бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пп. 1 п. 2 ст. 15) та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (пп. 1 п. 2 ст. 15) задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про виплату компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає таке: основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України № 2011-ХІІ).

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За змістом частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 9-1 Закону України № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою від 16.03.2016 № 178 Уряд затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі за текстом - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно визначається саме Законом, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі за текстом - Інструкція № 232).

Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції № 232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції № 232.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції № 232, основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції № 232, з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.

Пунктом 30 розділу V Інструкції № 232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.

Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.

Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв`язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.

Суд звертає увагу, що зі змісту наведених вище норм законодавства вбачається, що в разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно. Реалізація цього права здійснюється шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем проходження військової служби.

Разом із тим, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із рапортом (заявою) про виплату компенсації за неотримане речове майно відповідно до вимог пунктів 4, 5 Порядку № 178. Позовна заява таких даних також не містить.

Відсутність такого звернення унеможливлює встановлення протиправності дій або бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, а також факту порушення права позивача на отримання відповідної компенсації.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та надбавки за вислугу років за 2024 та 2025 роки, суд зазначає таке: відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», керівникам державних органів надано право здійснювати в межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 9 Розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Судом встановлено, що 03.03.2025 року позивач звернувся до т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 з рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку з тривалим лікуванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

До зазначеного рапорту позивачем були додані копії медичних документів, які підтверджують неодноразове стаціонарне лікування та проходження військово-лікарських комісій у період 2022– 2025 років.

Крім того, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.06.2025 №23-РС прямо встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивач не отримував.

Водночас відповідачем не надано суду доказів розгляду рапорту позивача, прийняття рішення про відмову у виплаті зазначеної допомоги або доказів здійснення відповідної виплати.

Таким чином, суд дійшов висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невирішення питання про нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік є протиправною.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, суд враховує таке: частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03.03.2025 року та прийняти рішення щодо нарахування і виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, з урахуванням висновків суду.

Щодо позовних вимог про виплату надбавки за вислугу років за 2024 та 2025 роки суд зазначає наступне: відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання виплачувати надбавку за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16, а військовослужбовцям розвідувальних органів (крім військовослужбовців строкової військової служби) - в розмірі 3 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік вислуги років, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Разом із тим, встановлений частиною 2 статті 77 КАС України обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доведення правомірності своїх дій (бездіяльності) виникає виключно за умови доведення позивачем обставин, які свідчать про наявність відповідної спірної бездіяльності та порушення його прав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду жодних доказів звернення до відповідача із рапортом, заявою чи іншим зверненням щодо нарахування або виплати надбавки за вислугу років за 2024– 2025 роки, а також не надано доказів відмови у її виплаті чи неврахування під час нарахування грошового забезпечення.

Крім того, з наданого суду наказу про звільнення вбачається, що позивачу здійснювалося нарахування грошового забезпечення, зокрема, за вислугу років за період з 01 по 13 червня 2025 року, що свідчить про фактичне застосування відповідної складової грошового забезпечення при розрахунках з позивачем.

Водночас позовні вимоги сформульовані узагальнено та не містять конкретизації щодо періодів, сум або підстав, за яких, на думку позивача, надбавка за вислугу років не була виплачена, а також не підтверджені жодними розрахунками, довідками про грошове забезпечення чи іншими первинними фінансовими документами.

Неподання відповідачем відзиву на позов не звільняє суд від обов`язку встановити наявність факту порушення права позивача та перевірити доведеність заявлених вимог, а також не може бути самостійною та безумовною підставою для задоволення позову за відсутності належних доказів існування спірної бездіяльності.

Крім того, у випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 13.02.2024 у справі №420/23351/21.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині виплати надбавки за вислугу років за 2024– 2025 роки є недоведеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

На підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невирішення питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03.03.2025 року та прийняти рішення щодо нарахування і виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, знаходження судді у відпустці, текст рішення складено та підписано суддею 02.06.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка