Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №400/7439/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 р. № 400/7439/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

третя особаМіністерство оборони України, просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049, просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), за участю третьої особи - Міністерства оборони України та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за весь час затримки за період з 06.07.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців з урахуванням розміру середньоденного грошового забезпечення, здійснивши платіж з утриманням належних податків і зборів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 05.07.2025 року він був виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 без проведення усіх необхідних розрахунків, а саме не була компенсована вартість залізничного квитка від 27 січня 2025 року при переведенні до в/ч НОМЕР_1 за станом здоров`я з іншої військової частини (кошти надійшли 09.07.2025 року) та не сплачені відсотки за несвоєчасну оплату 06.06.2025 року грошового забезпечення за 28,29 січня 2025 року. Тобто, позивач був звільнений 05.07.2025 року, то на думку позивача термін з 06.07.2025 року по 16.07.2025 року відповідач має сплатити позивачу як середньоденне грошове забезпечення по займаній позивачем у відповідача посаді.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Від відповідача надійшла надходила заява про закриття провадження, до якої долучено квитанції від 09.07.2025 року щодо перерахування коштів в сумі 230,06 грн з призначенням «заробітна плата – кошти за відрядження» та від 16.07.2025 року в сумі 94,10 грн з призначенням «компенсація за затримку виплати грошового забезпечення на 4 місяці за 28 29 січня 2025 року».

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 з вимогами про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – закрито.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 про закриття провадження по справі №400/7439/25 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025 головуючим суддею для розгляду справи визначено Брагар В.С.

Ухвалою від 27.10.2025 року розгляд адміністративної справи №400/7439/25 продовжено у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від відповідача до суду відзив на позовну заяву не надходив, ухвала отримана ним через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» 27.10.2025 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2025 року № 194 позивач звільнений з військової служби відповідно до пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) та виключений з усіх видів грошового забезпечення.

09.07.2025 року відповідач виплатив позивачу кошти за відрядження (компенсація вартості вартість залізничного квитка від 27 січня 2025 року при переведенні позивача військової частини НОМЕР_1 ).

16.07.2025 року відповідач виплатив позивачу компенсацію за затримку виплати грошового забезпечення на 4 місяці за 28-29 січня 2025 року.

Позивач вважає, що відповідач мав виплатити йому середньоденне грошове забезпечення по займаній позивачем у відповідача посаді за період з 06.07.2025 року по 16.07.2025 року. Тому, звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.19 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.20 р. у справі № 822/3307/17.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з військової служби та з усіх видів забезпечення з 05.07.2025 року. Позивачу при звільнені з 06.07.2025 року не було виплачено компенсацію за вартість залізничного квитка від 27 січня 2025 року при переведенні його до військової частини НОМЕР_1 іншої військової частини, яку відповідач виплатив 09.07.2025 року. Зазначена виплата підтверджується відомістю розподільних виплат від 09.07.2025 року та скрін-шотом щодо зарахування з призначенням платежу «кошти за відрядження». Самим позивачем підтверджено виплату цих коштів та уточнено, що ця виплата є компенсацією вартості залізничного квитка від 27 січня 2025 року при переведенні позивача військової частини НОМЕР_1 . А 16.07.2025 року відповідач виплатив позивачу компенсацію за затримку виплати грошового забезпечення на 4 місяці за 28-29 січня 2025 року.

Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні за який відповідач мав сплатити середній заробіток у даному випадку є період з 06.07.2025 року по 08.07.2025 року включно, а не як вважає позивач по 16.07.2025 року.

Суд зазначає, що компенсаційні виплати — це законодавчо встановлені грошові суми, що виплачуються працівникам понад їхню основну зарплату для відшкодування витрат, пов`язаних із виконанням трудових обов`язків, переїздом до іншої місцевості або службовими відрядженнями. Вони є невіддільною частиною структури заробітної плати. Тобто, відповідач мав сплатити середній заробіток за невиплату позивачу компенсації вартості залізничного квитка (відрядження), яка підлягала виплаті у день звільнення – 05.07.2025 року, але виплатив 09.07.2025 року. А 16.07.2025 року відповідачем проведено виплату компенсації втрати частини доходів, що передбачена Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Суд звертає увагу сторін, що компенсаційні виплати в розумінні ст. 116, 117 КЗпП та компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є різними за своєю правовою природою виплатами, як і середній заробіток за час затримки.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсація вартості залізничного квитка) за період з 06.07.2025 року по 08.07.2025 року включно та зобов`язання нарахувати та виплатити. В решті вимоги є необґрунтованими.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Судові витрати у справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 242 - 246, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації вартості залізничного квитка) за період з 06.07.2025 року по 08.07.2025 року включно.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації вартості залізничного квитка) за період з 06.07.2025 року по 08.07.2025 року включно.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. С. Брагар