Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №160/6596/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокуСправа №160/6596/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), треті особи - Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), Генеральний штаб Збройних Сил України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 22991050) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

18.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 17.03.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_3 , треті особи - Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.01.2026 року призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 29.01.2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 вирішити питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що стосовно вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 29.01.2026 р. про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_3 , та зобов`язання в/ч НОМЕР_3 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу в/ч НОМЕР_3 , то порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправності наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.01.2026. Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону. Оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) є актом індивідуальної дії та вичерпує дію фактом виконання, тобто призовом позивача для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період у військову частину. Незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наявність у нього відстрочки від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним (позивачем) фактично і було зроблено у даній справі. З огляду на протиправність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.01.2026 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_3 , зараховування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 - є також протиправним. До того ж, хоч і Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби є безпосереднім наслідком, спричиненим прийняттям наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача, повним його відновленням буде зобов`язання військової частини НОМЕР_3 вирішити питання про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу частини.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/6596/26 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 : наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації разом з доказами ознайомлення ОСОБА_1 з вказаними документами, а також копії усіх наявних доказів, які стосуються спірних правовідносин. Витребувано у військової частини НОМЕР_3 : належним чином завірену копію наказу командира військової частини про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини разом з доказами ознайомлення ОСОБА_1 з вказаним документом, а також копії усіх наявних доказів, які стосуються спірних правовідносин. Судом вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_4 , військова частина НОМЕР_3 , у разі не можливості подати докази, які витребовує суд, або не можливості подати такі докази у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин ненадання таких доказів протягом 3 днів з дня отримання копії цієї ухвали суду. У випадку неповідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовою частиною НОМЕР_3 про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд може застосувати до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_3 , заходи процесуального примусу, визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

24.03.2026 року від третьої особи - Міністерства оборони України до суду надійшло пояснення, в якому зазначено про наступне. Так, із позовної заяви не вбачається жодних обставин, які свідчили б про можливий вплив рішення у даній справі на права чи обов`язки Міністерства оборони України. Таке обґрунтування також відсутнє у мотивувальній частині ухвали суду від 20.03.2026. Так, ні позовна заява, ні ухвала суду не містять жодного обґрунтування того, яким саме чином можливе рішення у цій справі може вплинути на права чи обов`язки Міністерства оборони України. Більше того, предметом спору є питання звільнення позивача з військової служби, що відповідно до чинного законодавства належить до компетенції командирів військових частин, а не Міністерства оборони України. Таким чином, у даному випадку відсутній будь-який прямий публічно-правовий зв`язок між предметом спору та повноваженнями Міністерства оборони України, що виключає можливість впливу судового рішення на його права чи обов`язки. За таких обставин залучення Міністерства оборони України до участі у справі як третьої особи є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам статті 49 КАС України. Як вбачається з матеріалів даної справи, розміщених в електронній судовій справі позивач має військове звання - рядовий та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець зобов`язаний звертатися із службових та особистих питань до безпосереднього начальника, а у разі неможливості їх вирішення - до наступного прямого начальника. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008) Підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Отже, питання звільнення позивача з військової служби не належить до компетенції Міністерства оборони України. Документ сформований в системі «Електронний суд» 24.03.2026 4 Міністерство оборони України (далі - Міноборони) як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань (ст. 10 Закону України "Про оборону України" № 1932-XII від 06.12.1991). Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом військового управління з планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони в межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України (ст. 11 Закону України "Про оборону України" № 1932-XII від 06.12.1991). Таким чином, Міноборони здійснює політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а Генеральний штаб Збройних Сил України - безпосереднє військове управління. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 "Про затвердження Положення про Міністерство оборони України" основу структури Міністерства оборони України становлять: керівництво (Міністр оборони України, перший заступник та заступники Міністра оборони України, Державний секретар Міністерства оборони України), апарат Міноборони (департаменти, управління, відділи), а також окремі підрозділи та установи, що підпорядковуються Міноборони (центральні органи управління Збройних Сил України, військові навчальні заклади, державні підприємства, установи й організації в системі Міноборони, науково-дослідні та медичні установи Міноборони). Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" № 1934-XII від 06.12.1991 визначено структуру Збройних Сил України, відповідно до якої військові частини підпорядковуються видам Збройних Сил України та окремим родам сил Збройних Сил України, які, своєю чергою, підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України. Таким чином, Міністерство оборони України здійснює політичне та адміністративне керівництво, тоді як Генеральний штаб - безпосереднє військове управління. Військові частини не є структурними підрозділами Міністерства оборони України, а підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 року в задоволенні клопотання представника Міністерства оборони України про виключення зі складу учасників справ як третю особу відмовлено.

03.04.2026 року від третьої особи - Генерального штабу Збройних Сил України до суду надійшло пояснення, в якому зазначено про наступне. Позовна заява, подана представником позивача не містять жодного обґрунтування того, яким саме чином можливе рішення у цій справі може вплинути на права чи обов`язки Генерального штабу Збройних Сил України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону України № 2232-XII). Підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану викладені у частині четвертій статті 26 Закону України № 2232-XII. Предметом спору є питання звільнення позивача з військової служби, що відповідно до чинного законодавства належить до компетенції командирів військових частин, а не Генерального штабу Збройних Сил України.

06.04.2026 року від військової частини НОМЕР_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-2 зазначив наступне. Солдат ОСОБА_1 , який був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 29.01.2026 №30 з 29 січня 2026 року зарахований в списки особового складу військової частини НОМЕР_3 і призначений на посаду курсанта. Отже, солдат ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним під час мобілізації, на нього розповсюджується законодавство про проходження військової служби та він повинен виконувати обов`язки військової служби. Законодавством не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби та виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини як за рішенням суду. Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 зауважив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Отже, визнання протиправним і скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про мобілізацію, не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, тобто не змінює її правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, а також не має своїм правовим наслідком визнання протиправним наказу командира військової частини в частині зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини. Окрім цього, командиром військової частини НОМЕР_3 не вчинялись жодні протиправні дії відносно позивача при прийнятті наказу про зарахування його до списків особового складу військової частини. Також, слід ОСОБА_1 не позбавлений можливості у встановленому порядку звернутись до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставах, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». В разі відмови в такому звільненні він набуде права на судовий захист. З таким рапортом ОСОБА_1 до командування військової частини НОМЕР_3 не звертався.

26.05.2026 року, засобами поштового зв`язку, до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому він заперечив проти позовних вимог та просив суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 є працівником шахти Степова у селі Глухів Шептицького району Львівської області, про що зазначено у поданій до суду позовній заяві.

Представник позивача стверджує, що 29.01.2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у м. Шептицький (колишній Червоноград) було незаконно затримано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 тоді, коли ОСОБА_1 прийшов для постановлення його на облік як військовозобов`язаний, який зареєстрований як ВПО, а також для оновлення інформації про себе в реєстрі «Оберіг». При цьому ОСОБА_1 надав працівникам ТЦК та СП свій електронний ВОД (із застосунку Резерв+) , в якому чітко зазначено, що він має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, як особа, яка є заброньованим працівником. Однак, з моменту відвідування ним приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 на зв`язок більше не виходив. Лише ввечері зателефонував дружині ОСОБА_2 і повідомив, що його мобілізовано і він зараз перебуває у АДРЕСА_3 у військовій частині НОМЕР_3 ЗСУ. Отже, ОСОБА_1 незаконно мобілізовано працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому вони достовірно знали, що він є заброньованим працівником, який працював спочатку на Шахті « ІНФОРМАЦІЯ_7 » в м. Нововолинську, потім - на шахті « ІНФОРМАЦІЯ_8 » у селі Глухів Шептицького району Львівської області, також незаконно доставлено до військової частини НОМЕР_3 , а командир даної військової частини незаконно утримує в себе даного працівника, який є шахтарем шахти « ІНФОРМАЦІЯ_8 » з 29.01.2026 року.

Позивач звертає увагу, що всі необхідні документи про бронювання були в розпорядженні як представників ІНФОРМАЦІЯ_3 , так і військової частини НОМЕР_3 , проте, незважаючи на це, його незаконно призвали на військову службу, що потягнуло за собою незаконне зарахування до списків військової частини НОМЕР_3 . Працівники шахт підлягають бронюванню як персонал критично важливих підприємств, що забезпечують обороноздатність (енергетику) держави. Це спеціальний тип відстрочки, що надається за рішенням Мінекономіки, підтверджується витягом з наказу, а інформація про неї фіксується в реєстрі «Оберіг». Отже, ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснив призов позивача на військову службу під час мобілізації, в особливий період, видавши неправомірний наказ від 29.01.2026 року. При цьому, позивач мав дійсну відстрочку від мобілізації на строк до 17.11.2026 року, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, про що відповідачу-1 було відомо і в його розпорядженні були усі необхідні підтверджуючі документи.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до витягу із застосунку Резерв+, у позивача ОСОБА_1 наявний запис щодо типу відстрочки: бронювання, відстрочка до 17.11.2026 року.

Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 29.01.2026 року №483 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), з набранням чинності Указу Президента України №65/2022 "Про загальну мобілізацію" (зі змінами) наказано: 1. Нижчепойменованих військовозобов`язаних та резервістів, відповідно до поіменного списку № 1026 від 29.01.2026, призвати на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправити до військової частини НОМЕР_5 : 1. Рядовий ОСОБА_1 , 1986 р.н.; військово облікова спеціальність та код згідно з обліком: 793669; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 29.01.2026 року №30 (по стройовій частині): 3. Відповідно до Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022, нижчепойменованих військовозобов`язаних, призваних по мобілізації, які прибули із вказаних центрів комплектування та соціальної підтримки, з 29 січня 2026 року ЗАРАХУВАТИ в списки особового складу частини та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення, зі сніданку, 30 січня 2026 року, ПРИЗНАЧИТИ на посади курсантів та вважати такими, що 29 січня 2026 року справи та посаду прийняли та приступили до виконання службових обов`язків за посадою. Встановити оклад за посадою 2470 гривень на місяць, шпк "солдат". Вислуга років у Збройних Силах України становить: 00 років 00 місяців 00 днів. Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 633% посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу, з урахуванням окладу військовим званням та надбавки за вислугу років: СП: за Солдат ОСОБА_3 , Львівська обл., Шептицький РТЦК та Підстава: Указ Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022.

Листом від 12.03.2026 року за вих. №12-11-16147вих-26 слідчий Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові повідомив представнику позивача адвокату Секретарю О.Л. про наступне. Згідно із вимогами ст. 214 КПК України, 10.03.2026 року за дорученням керівника Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Лисенка С.С., розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №62026140110001603 10.03.2026, на виконання ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 25.02.2026 y справі №463/1403/26 за заявою адвоката Секретар О.Л. в інтересах ОСОБА_1 від 04.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України. Додаток: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань на 1 арк.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 62026140110001603; дата реєстрації провадження (виділення матеріалів досудового розслідування): 10.03.2026 17:39:56 №1) вбачається, що дата надходження заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення з іншого Джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 10.03.2026; ПІБ потерпілого, заявника (найменування юридичної особи та код ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань): Деканенко Олег Миколайович; дата та час внесення до ЄРДР відомостей про заяву, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 10.03.2026 17:32:43; правова кваліфікація кримінального правопорушення: (КК України 2001) СТ. 146 Ч.1. Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: на адресу ТУ ДБР у м. Львові надійшла ухвала слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 25.02.2026 у справі №463/1403/26, якою зобов`язано внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою адвоката Секретар Оксани Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 від 04.02.2026, відповідно до якої, останній вважає незаконні дії службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягали у незаконному викраденні останнього та доставлення проти його волі до приміщення РТЦК та СП.

16.03.2026 року за вих. №02022603/2/з представник позивача адвокат Секретар О.Л. звернулася із адвокатським запитом в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до Генерального штабу ЗС України та до військової частини НОМЕР_3 , в якому просила надати наступну інформацію: 1. Копію наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 29.01.2026 р. в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 . 2. Про результати розгляду даного адвокатського запиту повідомити у встановлений законом спосіб, шляхом направлення листа-відповіді на робочу адресу адвоката: 79010, м. Львів, вул. Пекарська, 41, та додатково на робочу електронну адресу адвоката: ІНФОРМАЦІЯ_9

Також, 16.03.2026 року за вих. №02022603/1/з представник позивача адвокат Секретар О.Л. звернулася із адвокатським запитом в порядку ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 та до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому просила надати наступну інформацію: 1. Копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.01.2026 року щодо призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 . 2. Про результати розгляду даного адвокатського запиту повідомити у встановлений законом спосіб, шляхом направлення листа-відповіді на робочу адресу адвоката: 79010, м. Львів, вул. Пекарська, 41, та додатково на робочу електронну адресу адвоката: ІНФОРМАЦІЯ_9

Вважаючи накази протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р., який діє досі.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частинами третьою та сьомою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Пунктом 253 Указу Президента від 10.12.2018 №1153/2008 "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (далі по тексту - Указ №1153/2008) передбачено, що призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до пункту 4 частини першої та абзацу першого частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 1 Указу №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Абзацом першим пункту 252 Указу №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі фахової вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час спірних правовідносин був особою, яку заброньовано.

Отже, позивач мав статус заброньованої особи, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Кабінет Міністрів України прийняв 23.02.2022 у постанову №154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту - Положення №154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Таким чином, обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому відповідач-1 мав перевірити наявність чи відсутність підстави у позивача для одержання відстрочки від призову за мобілізацією.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до витягу із застосунку Резерв+, у позивача ОСОБА_1 наявний запис щодо типу відстрочки: бронювання, відстрочка до 17.11.2026 року.

Отже, в день видання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 29.01.2026 року №483 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» щодо призову позивача на військову службу по мобілізації відповідачу-1 мало бути відомо про обставини, що позивач є заброньованою особою та відповідно такою, що не підлягає мобілізації.

Вказане свідчить про те, що відповідач-1 не виконав свій обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу.

При цьому, згідно з позовною заявою, заяву про добровільну мобілізацію громадянин ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надавав.

Також і військової частини НОМЕР_3 не надано доказів добровільної згоди ОСОБА_1 на його мобілізацію.

З урахуванням викладеного, за відсутності правових підстав для призову позивача, як заброньованої особи, на військову службу під час мобілізації, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 29.01.2026 року №483 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, оскільки вказаний наказ не вичерпав свою дію, так як неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають по цей час та позивач постійно перебуває в стані порушення своїх прав, які можна поновити виключно у спосіб скасування оскаржуваного наказу.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача виключити позивача зі списків особового складу військової частини, суд враховує те, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає самостійну та конкретну підставу для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності прийняття його на військову службу, у тому числі шляхом незаконної мобілізації.

Водночас, протиправний наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 29.01.2026 року №30 (по стройовій частині) в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини станом на цей час не є таким, що вичерпав свою дію, оскільки наслідки неправомірних дій суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають для останнього до сьогодні.

Судом встановлено, що на цей час у національному законодавстві відсутні норми права, які регулюють спірне питання, адже відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб`єкта влади, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками.

Разом з тим, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов`язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.

Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд послуговується практикою Європейського суду з прав людини

Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини, можна виокремити такі основні складові принципу належного урядування, які становлять його зміст:

1) на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок;

2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб;

3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;

4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;

5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків;

6) такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.

Зазначені підходи до тлумачення цього принципу наведені у таких рішеннях у справах Європейського суду з прав людини, як: «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic п. 58), «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia п. 74), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia п. 40), «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia п. 67), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71) та інших.

Отже, у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов`язання або за допущені порушення.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд не позбавлений права захистити інтереси особи, виходячи в першу чергу зі змісту вказаного принципу.

В свою чергу, допущені законодавцем прогалини у правових актах та нормах, а також вчинені суб`єктами влади порушення під час застосування таких правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.

Суд також враховує те, що позивач, не дивлячись на незаконність рішення про його призов на військову службу, перебуває на військовій службі, фактично виконуючи обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачає особливостей щодо процедури виключення зі списків особового складу військової частини тих військовослужбовців, які були зараховані на службу внаслідок дій суб`єкта влади, що не відповідали вимогам закону в частині порядку призову/мобілізації на службу. Зважаючи на це суд вважає, що у цьому випадку можливим ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання командира військової частини, де позивач проходить службу, виключити його зі списків особового складу.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_3 , треті особи - Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 29.01.2026 року №483 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 29.01.2026 року №30 (по стройовій частині) в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко