Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №160/7003/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокуСправа №160/7003/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

23.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку основної пенсії з 01.01.2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком встановленої на 01.01.2026 року та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням додаткової пенсії інвалідам 2 групи за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та з урахуванням підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 20.11.2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок основної пенсії з 01.01.2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленої на 01.01.2026 року та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням додаткової пенсії інвалідам 2 групи за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та з урахуванням підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням змін у розмірах мінімальної пенсії, починаючи з 20.11.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Означені позовні вимоги вмотивовані протиправністю дій Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку основної пенсії з 01.01.2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком встановленої на 01.01.2026 року та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням додаткової пенсії інвалідам 2 групи за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та з урахуванням підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 20.11.2024 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/7003/26 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.11.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності 2 групи відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-ХII).

Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі №160/1688/25 було здійснено перерахунок основної пенсії, починаючи з 20.11.2024, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(1)/2021, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Для перерахунку пенсії враховувалась мінімальний розмір пенсії за віком станом на 20.11.2024, а саме 2361 грн.

З 1 січня 2026 року в Україні набрали чинності норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якими передбачено підвищення основних соціальних стандартів. Це, зокрема, вплинуло на розміри пенсійних виплат та окремих надбавок.

Відповідно до статті 7 Закону про Державний бюджет на 2026 рік, з 1 січня підвищено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 2361 грн. до 2595 грн. (на 234 грн). Це стало підставою для перерахунку мінімального та максимального розмірів пенсій, а також надбавок, підвищень і доплат, розмір яких залежить від прожиткового мінімуму.

Відтак, мінімальна пенсія за віком для непрацюючих пенсіонерів із повним страховим стажем зросла до 2595 грн.

Втім, відповідачем не було проведено перерахунок пенсії з 01.01.2026 урахуванням мінімальної пенсії 2595 грн.

Позивач стверджує, що відповідач безпідставно не нараховує йому додаткову пенсію інвалідам 2 групи за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням постанови Верховного Суду від 04.11.2025 року №580/5022/24 та на підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком. При розрахунку пенсії з 20.11.2024, до основного розміру пенсії встановлена тільки підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком.

30.01.2026 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою, щодо перерахунку його основної пенсії з 01.01.2026 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а саме 2595 грн. x 8 = 20760 грн. та перерахунку пенсії з урахуванням додаткової пенсії інвалідам 2 групи за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та з урахуванням підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 20.11.2024 року.

27.02.2026 року позивач отримав відповідь №22174-10558/C-01/8-0400/26, в якій зазначено, що в перерахунку пенсії йому відмовлено.

Так, з листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 27.02.2026 року за №22174-10558/C-01/8-0400/26 вбачається наступне. Частиною другою статті 14, статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Судові рішення, що набрали законної сили, виконуються органами Пенсійного фонду України відповідно до покладених зобов`язань. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 по справі №160/1688/25, яке набрало законної сили 12.11.2025, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 з 20.11.2024 перерахунок основної пенсії, згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796) у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. Інші зобов`язання судом не розглядались. Якщо в судовому рішенні не вказана кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, виплата такої пенсії здійснюється до зміни умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, якими керувався суд, постановляючи своє рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія перераховується розмірі, визначеному на дату проведення перерахунку. З огляду на зазначене на виконання судового рішення, в межах покладених судом зобов`язань, ОСОБА_1 з 20.11.2024 проведено перерахунок основного розміру пенсії, передбаченого статтею 54 Закону №796, в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, які були встановлені Законом України від 09.11.2023 № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 1 січня 2024 року на рівні 2361,00 грн. Після проведеного перерахунку загальний розмір пенсії становить: з 20.11.2024 - 19882,40 грн, з 01.01.2026 - 19976,00 грн. Згідно з підпунктом 1 пункту 13 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Порядок № 1210), щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону № 796 особам з інвалідністю II групи, які належать до категорії 1, виплачується у розмірі 379,60 грн. Статтею 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються, зокрема, особам з інвалідністю II групи у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України від 16.03.2004 № 1603-IV "Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни" особам з інвалідністю внаслідок війни II та III груп передбачено виплату щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття у розмірі 50,00 грн. Відповідно до пункту 15-1 Порядку №1210 особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав. З огляду на вищезазначене Вам до розміру пенсії встановлено щомісячну цільову грошову допомогу у розмірі 50,00 грн та підвищення особам з інвалідністю війни II групи у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Для встановлення до розміру пенсії додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, призначеної до статей 50, 54 Закону № 796, немає законних підстав. Відповідно до Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян", у разі незгоди з наданою відповіддю ОСОБА_1 має право на її оскарження в органах вищого рівня або у судовому порядку.

Позивач, вважаючи порушеними його права на пенсійне забезпечення, звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з пунктами 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.

Згідно зі статтею 16 Основного Закону забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.

Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян.

Тож, виходячи зі змісту статті 16 Конституції України обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави.

Отже, скасування пільг, компенсацій та гарантій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, тому зазначені пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України, оскільки норми Конституції України зобов`язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв`язання проблем, пов`язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом № 796-XII.

За змістом статті 1 Закону № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю осіб, які віднесені до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 50 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін, як і стаття 54 Закону № 796-XII.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII.

Так, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96- ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам І групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону № 796-ХІІ та викладено статтю 50 Закону № 796-XII в такій редакції:

«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам І групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами».

Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону № 107-VI, зокрема, в частині внесення змін до статті 50 Закону № 796-XII, мотивуючи таке рішення тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, яким статтю 50 Закону № 796- ХІІ викладено у такій редакції:

«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затвердив Порядок № 1210, за змістом пункту 13 якого (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112), особам, що належать до категорії 1, які є особами з інвалідністю II групи встановлюється щомісячна додаткова пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 227,76 грн.

Отже, змінивши Законом №76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду заподіяну здоров`ю, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені статтею 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

При цьому, законодавець вже не вперше допускає обмеження права на соціальне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України, зокрема, в рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(1)/2024, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону України від 29.06.2021 № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».

Враховуючи наведене, суд вважає, що внесені Законом № 76-VIII зміни до статті 50 Закону № 796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, і в згаданій вище постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24, щодо необхідності застосування до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, вважаю, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим як при застосуванні статті 54 Закону № 796-ХІІ для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, отже, підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.

Враховуючи наведене, суд вважає, що до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю норми статті 50 Закону № 796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону № 230/96-ВР.

Як зазначено в постанові Верховного суду від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24:

1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;

2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.

Застосовуючи правові висновки, викладені в зазначеній вище постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, та постанові Верховного суду від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24 суд вважає, що позивас як потерпіла особа внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка є особою інвалідністю II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного Чорнобильською катастрофою, має право на встановлення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, починаючи з 20.11.2024 року.

Щодо відмови в перерахунку позивачу основної пенсії з 01.01.2026 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а саме 2595 грн. х 8 = 20760 грн., суд зазначає наступне.

Відповідач вважає, що перерахунок неможливо здійснити, оскільки в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року у справі №160/1688/25, яке набрало законної сили 12.11.2025 не вказана кінцева дата періоду, за якій слід здійснювати нарахування та виплату пенсії. Таким чином виплата пенсії здійснюється до змін умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, якими керувався суд, постановляючи своє рішення.

Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі №160/1688/25 було відповідачем було здійснено перерахунок основної пенсії, починаючи з 20.11.2024, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(1)/2021, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Для перерахунку пенсії враховувалась мінімальний розмір пенсії за віком станом на 20.11.2024, а саме 2361 грн.

Відповідно до статті 7 Закону про Державний бюджет на 2026 рік, з 1 січня підвищено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - з 2361 грн. до 2595 грн. (на 234 грн). Це стало підставою для перерахунку мінімального та максимального розмірів пенсій, а також надбавок, підвищень і доплат, розмір яких залежить від прожиткового мінімуму.

Відтак, мінімальна пенсія за віком для непрацюючих пенсіонерів із повним страховим стажем зросла до 2595 грн.

Однак, відповідачем відмовлено мені в перерахунку пенсії з 01.01.2026 урахуванням мінімальної пенсії 2595 грн.

Варто зазначити, що підставою для виникнення у відповідача обов`язку здійснити перерахунок пенсії стало зростання мінімальної пенсії за віком, установленої законом на 01 січня 2026 року, що є обставиною, яка тягне за собою зміну розміру пенсії, як наслідок, необхідність перерахунку призначеної пенсії.

Такий перерахунок не поставлений у залежність від звернення пенсіонера та має бути здійснений органами Пенсійного фонду України у силу прямої вказівки закону з моменту настання відповідної підстави (зростання розміру прожиткового мінімуму).

Зміна мінімальної пенсії не створює нового права на перерахунок пенсії, а є лише підтвердженням складової розрахунку пенсії, які повинні бути враховані органом Пенсійного фонду України під час реалізації вже існуючого обов`язку з перерахунку пенсії, що виник у силу закону з моменту підвищення прожиткового мінімуму.

Відповідна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №560/15859/24.

Тому суд вважає, що відповідач повинен був здійснити перерахунок основної пенсії позивача з 01.01.2026 в розмірі восьмі мінімальних пенсій за віком.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовної заяви.

Враховуючи, те що позивач звільнений від сплати судового збору то відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку основної пенсії з 01.01.2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком встановленої на 01.01.2026 року та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням додаткової пенсії інвалідам 2 групи за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та з урахуванням підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 20.11.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок основної пенсії з 01.01.2026 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановленої на 01.01.2026 року та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням додаткової пенсії інвалідам 2 групи за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та з урахуванням підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи у розмірі 40% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням змін у розмірах мінімальної пенсії, починаючи з 20.11.2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко