Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №160/33391/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокуСправа №160/33391/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку, як військовозобов`язаного;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, шляхом внесення інформації про виключення з військового обліку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до відомостей, які містяться у військовому квитку серії НОМЕР_3 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що згідно з даними його військового квитка серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 19.01.2012 року був виключений з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. Як стверджує позивач, після встановлення застосунку «Резерв+» він дізнався про те, що він не значиться як «виключений з обліку». Тобто, інформація, яка відображається у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не відповідає даним військового квитка. Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03.11.2025 р. повідомлено про те, що ОСОБА_1 було поновлено на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 у зв`язку зі змінами в законодавстві. Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (в редакції станом на 05.12.2012 року), виключенню з військового обліку підлягають, зокрема, громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі. Таким чином, відмітка у військовому квитку ОСОБА_1 відповідає вимогам чинного на той час законодавства. Звертаємо увагу, що виключені з військового обліку громадяни не є військовозобов`язаними, а виключення їх з обліку унеможливлює повернення таких осіб на відповідний облік. При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено повторного постановлення (зарахування) на військовий облік осіб, які були у законному порядку виключені з такого обліку. Таких норм також не вказано відповідачем при постановці на облік позивача. Враховуючи викладене, не погоджуючись з протиправними діями відповідача щодо поновлення позивача на військовому обліку, як військовозобов`язаного, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали та зобов`язано надати разом із відзивом:

- документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу);

- надати належним чином завірені копії: усіх матеріалів, на підставі та відповідно до яких внесені дані в Єдиний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у т.ч. щодо оскаржуваних дій;

- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Ухвала суду від 28.11.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 29.11.2025 р. о 01:34 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 24.11.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Разом з тим, станом на 16.12.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача до суду також не надходило.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 КАС України, у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

З огляду на наявність у матеріалах справи суперечливих відомостей щодо статусу позивача як військовозобов`язаного та за відсутності жодних пояснень з боку ІНФОРМАЦІЯ_5 по суті спору, з метою встановлення фактичних та дійсних обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування у відповідача пояснень по суті спору разом із документальним підтвердженням.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 р. витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснення щодо фактичних обставин справи разом з її документальним підтвердженням (в т.ч.):

- інформація щодо правового статусу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на момент виникнення спірних правовідносин та на даний час (в т.ч.: чи був позивач виключений або знятий з військового обліку та чи вносилася відповідачем така інформація до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів);

- інформація щодо підстав постановлення ОСОБА_1 на військовий облік з 09.08.2024 р. з урахуванням відомостей його військового квитка серії НОМЕР_3 .

Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.

Копія ухвали суду від 26.01.2026 р. була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 27.01.2026 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Разом з тим, станом на 12.03.2026 р. від ІНФОРМАЦІЯ_5 вимоги ухвали суду від 26.01.2026 р. не виконано та витребувані докази до суду не надано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 року вдруге витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснення щодо фактичних обставин справи разом з її документальним підтвердженням (в т.ч.):

- інформація щодо правового статусу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на момент виникнення спірних правовідносин та на даний час (в т.ч.: чи був позивач виключений або знятий з військового обліку та чи вносилася відповідачем така інформація до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів);

- інформація щодо підстав постановлення ОСОБА_1 на військовий облік з 09.08.2024 р. з урахуванням відомостей його військового квитка серії НОМЕР_3 .

Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання відповідачем витребуваних судом доказів.

Копія ухвали суду від 12.03.2026 р. була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 12.03.2026 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Разом з тим, станом на 06.05.2026 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 вимоги ухвали суду від 12.03.2026 р. не виконано та витребувані докази до суду не надано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 р. втретє витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснення щодо фактичних обставин справи разом з її документальним підтвердженням (в т.ч.):

- інформація щодо правового статусу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на момент виникнення спірних правовідносин та на даний час (в т.ч.: чи був позивач виключений або знятий з військового обліку та чи вносилася відповідачем така інформація до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів);

- інформація щодо підстав постановлення ОСОБА_1 на військовий облік з 09.08.2024 р. з урахуванням відомостей його військового квитка серії НОМЕР_3 .

Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання відповідачем витребуваних судом доказів.

18.05.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ІНФОРМАЦІЯ_5 відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування власної правової позиції відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до відомостей Реєстру, не є військовозобов`язаним. При цьому, відповідач зауважив, що ОСОБА_1 , наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» №582 від 09.08.2024 р. було призвано на військову службу під час мобілізації та, відповідно поіменних списків №1/559 від 09.08.2024 р., позивач був направлений для проходження військової служби до військової частини № НОМЕР_4 . Враховуючи наведене, ІНФОРМАЦІЯ_2 стверджує, що ОСОБА_1 не належить до категорії військовозобов`язаних, а є військовослужбовцем військової частини № НОМЕР_4 , а відтак у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, - 09.08.2024 р. позивача було знято з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , на підставі абз. 3 п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону №2232-ХІІ. Таке підтверджується позивачем доданим до позову військово-обліковим документом з Резерв+, сформованого 25.09.2025 р., 17:51, в якому містяться відомості, зокрема: категорія обліку – не військовозобов`язаний; підстава зняття/виключення військовослужбовець. Долучення позивачем в якості доказу військового квитка серія НОМЕР_3 , виданого 10.10.1990 р., на обґрунтування вимог позову щодо наявних відміток, на думку відповідача, не спростовує обставини призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Як стверджує відповідач, за наявних даних Реєстру, позивач до 09.08.2024 р. перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 й з питань невідповідності відомостей військово-облікового документа серії УН №0671318, відомостям, що містяться в Реєстрі, до територіального центру, не звертався. При цьому, як вбачається з доданого до позову військового квитка серії НОМЕР_3 , в ньому наявні відмітки про відношення до військової служби, взяття/зняття з військового обліку. Зокрема датовані, – 26.05.2022 р. (с. 2 Розділ ІІ; с. 24; с. 26-27 Розділ VІІІ). На виконання вимог закону 01.07.2024 р. позивачем уточнено свої персональні дані через ЦНАП. Наведене, на думку відповідача, вказує на безпідставність вимог позивача, його обізнаність про перебування (поновлення) на військовому обліку набагато раніше. Позивач ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) є громадянином України чоловічої статі відповідного віку, відповідно до рішення військово-лікарської від 24.07.2024 р., обмежень за станом здоров`я не мав (визнано придатним), у зв`язку з чим , як вже було зазначено вище, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 за №582 09.08.2024 р. останній був призваним на військову службу під час мобілізації та, відповідно поіменних списків №1/559 від 09.08.2024 р. та направлений для проходження військової служби до військової частини № НОМЕР_4 .

Суд зауважує, що відповідач не заявив клопотання щодо поновлення пропущеного ним строку для подання відзиву на позовну заяву та не навів жодних обставин дії непереборної сили, які завадили йому звернутись до суду з відзивом на позовну заяву у визначений в ухвалі суду від 28.11.2025 р. строк, й судом такі обставини не встановлені.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу строку подачі відзиву на позовну заяву, а тому відзив на позовну заяву судом не приймається, у зв`язку з пропуском визначеного судом строку на його подання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 р. провадження у справі поновлено.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 14.11.1990 р. по 11.12.1992 р. проходив строкову військову службу у складі військової частини № НОМЕР_5 та з 11.12.1992 р. був звільнений в запас.

За відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого на ім`я позивача 10.10.1990 р. ІНФОРМАЦІЯ_7 , 19.01.2012 р. ОСОБА_1 виключено з військового обліку (у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, а саме: досягнення позивачем 40-річного віку).

Даний факт підтверджується записом у графі 33 сторінки 32 військового квитка позивача, який засвідчено печаткою військового комісаріату та підписом військового комісара.

Згідно з наданою відповідачем копією облікової картки до військового квитка серії НОМЕР_3 , 07.07.2016 р. позивача взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_6 та знято з військового обліку 09.08.2024 р. у зв`язку з вибуттям на військову службу по мобілізації.

При цьому, відомості про виключення позивача з військового обліку у вищезазначеній картці (в т.ч. в графі (37) «Відмітки про взяття, зняття або виключення з обліку») – відсутні.

Судом встановлено та учасниками справи не заперечується, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» за №582 від 09.08.2024 р. ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та, відповідно поіменних списків за №1/559 від 09.08.2024 р., позивача направлено для проходження військової служби до військової частини № НОМЕР_4 .

Як пояснив відповідач, у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, - 09.08.2024 р. позивача було знято з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі положень абз. 3 п.2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

25.09.2025 р. у застосунку «Резерв+» було сформовано військово-обліковий документ на ім`я ОСОБА_2 , в якому зазначено, що 01.07.2024 р. позивачем уточнено вчасно власні дані, та 24.07.2024 р. останнього визнано придатним до служби (дата ВЛК – 24.07.2024 р.).

Також у роздруківці військово-облікового документу ОСОБА_1 із застосунку «Резерв+» наявні відомості про зняття його з військового обліку з огляду на віднесення до категорії обліку «Не військовозобов`язаний» (Підстава зняття/виключення: військовослужбовці).

Представник позивача (адвокат Масловська С.А.) звернулася до відповідача з адвокатським запитом за вих. №04092025/01 від 07.10.2025 р. щодо надання інформації:

- про підстави повторного взяття ОСОБА_1 на облік після виключення у 2012 році у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;

- про причини не внесення відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі (відмітка у військовому квитку серії НОМЕР_3 ) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У відповідь на цей запит ІНФОРМАЦІЯ_2 направило представнику позивача лист за №4/661/1568 від 03.11.2025 р., в якому зазначено, що згідно змін діючого законодавства 22.07.2014 р. (п. 2, ч. 2, ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») громадянина ОСОБА_1 поновлено на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також у цьому листі відповідач зазначив, що з 09.08.2024 р. громадянин ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за мобілізацією, тому в відомостях ЄДРПВР відображаються дані щодо його зняття з військового обліку у зв`язку з призовом на військову службу за мобілізацією.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо поновлення його на військовому обліку як військовозобов`язаного, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" за №64/2022від 24.02.2022 р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який продовжує діяти й станом на теперішній час.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII від 12.05.2015 р., воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" за №69/2022 від 24.02.2022 р. постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно пункту 4 Указу Президента України за №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі – Закон №2232-ХІІ).

Згідно із частинами 1, 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-XII, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

1) допризовники громадяни чоловічої статі віком до 18 років;

2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;

3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;

4) військовозобов`язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону №2232-XII, взяття громадян України на військовий облік призовників проводиться з метою визначення наявних людських ресурсів, ступеня їх придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей. Взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначені в Законі України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" №1951-VIII від 16.03.2017 р.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Реєстр) інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право, зокрема, звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

На виконання частини 1 статті 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Отже, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 р. затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Порядок №1487).

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно абзацу 2 пункту 3 Порядку №1487, для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно пунктів 20, 23 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

У відповідності до положень абзаців 2, 3, 6, 7, 18, 19, 20 пункту 79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, з-поміж іншого: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують взаємодію з державними органами, підприємствами, установами та організаціями щодо строків та способів звіряння даних списків персонального військового обліку та карток первинного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також їх оповіщення; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, на районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки покладено обов`язок вносити до Реєстру передбачені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.01.2012 р. було виключено з військового обліку, що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 , й факт виключення позивача з військового обліку відповідачем не спростовано.

Таким чином, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_5 зобов`язані були забезпечити дотримання процедури виключення позивача з військового обліку та внесення актуальних відомостей в Реєстр.

Водночас, в обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_3 , 07.07.2016 р. відсутні відомості про виключення позивача з військового обліку (в т.ч. в графі (37) «Відмітки про взяття, зняття або виключення з обліку»).

Постановою Кабінету Міністрів України №559 від 16.05.2024 р. затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в редакції станом на день звернення позивача з відповідною заявою) (далі – Порядок №559) та форму військово-облікового документа.

При цьому, пунктом 2 вказаної постанови обумовлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.

Відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 3 Порядку №559 передбачено, що відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, він вважається недійсним (крім військово-облікових документів військовозобов`язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів).

Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, перевіряється через: електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ (орган СБУ, розвідувальний орган).

Пунктом 4 Порядку № 559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:

у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;

в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства, для внесення відповідної відмітки про виключення із військового обліку до військового квитка, або документу, що його замінює, повинні існувати відповідні підстави. Це саме стосується відмітки про те, що особа є невійськовозобов`язаною.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції чинній на час виключення позивача з військового обліку з 19.01.2012 р.), виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені

для проходження альтернативної (невійськової) служби;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових

навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих

навчальних закладів;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до

військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення

тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання

покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного

характеру;

8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або

спорідненої з нею спеціальності;

9) померли.

Одночасно із цим, слід зауважити, що поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» не є тотожними.

Різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.

Аналіз змісту відповідних положень статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить про те, що громадяни які підлягають виключенню з військового обліку повністю втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку ні.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21.05.2025 р. по справі №280/2880/24.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Так, у військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 наявний запис про виключення останнього з військового обліку 19.01.2012 р., тобто ОСОБА_1 з цієї дати набув статусу особи, яка вже не є військовозобов`язаною.

Проте, згідно сформованого військово-облікового документу у застосунку «Резерв+», обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_3 такі відомості відсутні.

За поясненнями відповідача позивача було виключено з обліку у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» за №582 від 09.08.2024 р. відповідно до поіменних списків за №1/559 від 09.08.2024 р.

Так, відповідно частини 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Однак позивач не належить до жодної з зазначених у частині 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" категорій, зокрема не є військовозобов`язаним, не перебуває в запасі, оскільки виключений з обліку у 2012 році за досягненням граничного віку перебування в запасі та підтверджуючих документів про взяття його на облік знову немає.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 33 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (в редакції чинній на момент досягнення граничного строку перебування в запасі позивача та виключення його з військового обліку) існувало лише дві категорії військового обліку - облік призовників і облік військовозобов`язаних.

Позивач по досягненню ним граничного віку перебування в запасі, перестав відноситися до жодної з цих двох категорій, тож перестав перебувати на військовому обліку автоматично.

Отже, після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов`язаним, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов`язок та військову службу.

Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов`язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним - особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно.

Доказів звернення позивача до органу ТЦК та СП із заявою про взяття на військовий облік до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено.

Обов`язку самостійно оновити персональні дані для виключених з військового обліку осіб нормативно-правовими актами не встановлено.

При цьому, слід зауважити, що уточнення даних в застосунку "Резерв+" не означає постановку на військовий облік.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни, які були зняті, звільнені, але не виключені з військового обліку.

Оскільки позивач був саме виключений з військового обліку, то повторному взяттю на такий облік він не підлягав.

У позовній заяві ОСОБА_1 також наполягає на неприпустимості зворотної дії нормативно-правових актів в часі.

Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд зазначає, що зміни до статті 28 Закону №2232-XII, якими змінено граничний вік перебування в запасі не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності.

Це прямо заборонено статтею 58 Конституції України, яка гарантує незворотність дії в часі законів, що погіршують становище особи. Конституційний Суд України (рішення №1-зп/1997, №5-р/2018) наголосив, що нові обов`язки не можуть покладатися на особу заднім числом, а стабільність правовідносин є складовою верховенства права.

Відтак повторне взяття позивача на військовий облік на підставі нових законів неможливе, оскільки він вже був виключений з обліку остаточно у 2012 році, і взяття його на облік є дією, яка погіршує існуюче становище, та буде обмеженням конституційних прав і свобод.

У зв`язку з тим, що позивача вже було виключено з військового обліку через досягнення граничного віку перебування у запасі, запис у Реєстрі призовників має бути приведений у відповідність без потреби у додаткових діях.

Відмова у внесенні таких змін є неприпустимою ретроактивною вимогою, що суперечить Конституції та створює недопустиме обмеження прав, яке не передбачено чинним законодавством на момент виникнення первинних правовідносин.

Одночасно із цим, суд зауважує, що реалізація наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» за №582 від 09.08.2024 р. в частині призову позивача на військову службу у зв`язку з мобілізацією на особливий період та направлення його для проходження військової служби до військової частини № НОМЕР_4 на підставі цього наказу не є предметом судового розгляду в рамках даного спору.

Встановлені вище обставини підтверджують те, що позивач був виключений з військового обліку військовозобов`язаних та не може вважатися військовозобов`язаним громадянином України у розумінні Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", тобто не має статусу військовозобов`язаного.

Суд зазначає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків, у тому числі й щодо своєчасного внесення даних про військовозобов`язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав.

Обов`язок дотримання процедури виключення особи з військового обліку, як вже зазначалось вище, покладено на посадових осіб районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відтак, недотримання відповідним ТЦК певних вимог щодо реалізації процедури виключення позивача з військового обліку, може створювати негативні наслідки для позивача у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, після отримання від позивача заяви про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення його з військового обліку відповідно до запису у військовому квитку, повинен був за наслідками розгляду цієї заяви прийняти конкретне рішення про виключення позивача з військового обліку.

Однак, відповідач з моменту взяття позивача на облік не вчинив жодних дій щодо внесення відомостей про виключення позивача з обліку з 19.12.2012 р. до військово-облікових документів (зокрема, облікова картка до військового квитка) та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд доходить висновку, що оскільки належним чином оформлене рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку відсутнє, то це є підтвердженням протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем до матеріалів справи не надано жодних доказів, що свідчили б про наявність правових підстав для невнесення вказаної інформації.

У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 р. у справі №342/158/17 зазначено, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції та обов`язків якого належить внесення змін до персональних та службових даних військовозобов`язаних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, після отримання від позивача заяви та документів, повинен був внести зміни до Реєстру.

За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 р., заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 р. у справі №806/2208/17.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15.04.2021 р. у справі №9901/104/20, від 01.09.2022 р. у справі №990/46/22, від 31.08.2023 р. у справі №990/75/23 та від 14.03.2024 р. у справі №240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Така бездіяльна форма поведінки щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб`єктом владних повноважень всупереч установленого законодавчим актом обов`язку взагалі чи протягом установленого строку.

У постанові від 13.12.2019 р. у справі №826/7889/16 Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Таким чином, враховуючи встановлений факт протиправних дій та бездіяльності відповідача, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає достатніми підстави для покладення обов`язку на відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Враховуючи вищевикладене, всі обставини справи та докази, що містяться в її матеріалах, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є:

- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 19.01.2012 р.;

- визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття на військовий облік ОСОБА_1 як військовозобов`язаного та внесення відомостей про це до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути питання щодо виключення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з військового обліку військовозобов`язаних та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до відомостей, які містяться у військовому квитку серії НОМЕР_3 , та прийняти рішення за результатами такого розгляду, з урахуванням висновків суду.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до положень статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності вчинених ним дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спір виник внаслідок протиправної бездіяльності відповідача й позовні вимоги ОСОБА_1 фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 19.01.2012 р.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття на військовий облік ОСОБА_1 як військовозобов`язаного та внесення відомостей про це до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути питання щодо виключення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з військового обліку військовозобов`язаних та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до відомостей, які містяться у військовому квитку серії НОМЕР_3 , та прийняти рішення за результатами такого розгляду, з урахуванням висновків суду.

У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст судового рішення складено та підписано 03.06.2026 р.

Суддя О.М. Неклеса