Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №140/3748/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3748/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Черніков Денис Юрійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач) у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 набув право на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Однак відповідач відмовив у виплаті винагороди такої винагороди позивачу, посилаючись на те, що останній не проходив військову службу на момент набрання чинності постанови КМУ №153.

Представник позивача вважає бездіяльність відповідача щодо непризначення та невиплати ОСОБА_1 одноразової винагороди протиправною. Стверджує, що відсутність позивача на військовій службі станом на 13.02.2025 не може розглядатися як підстава для відмови у призначенні та виплаті винагороди, оскільки така відсутність була: тимчасовою, обумовленою травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, та не свідчить про втрату ним права на отримання винагороди, яке виникло у зв`язку з фактичним виконанням бойових завдань.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.04.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову ОСОБА_1 . Зазначив, що умовою виплати одноразової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ №153 від 11.02.2025 є наявність в сукупності наступних умов: станом на 13.02.2025 (дата набрання чинності постанови) військовослужбовці були призвані на військову службу під час воєнного стану та були у віці до 25 років; станом на 13.02.2025 брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій сукупно не менше 6 місяців та перебували у віці 25 років; не мали двох або більше випадків притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності за військові правопорушення, а також не мали чинних дисциплінарних стягнень станом; на 13.02.2025 (дата набрання чинності постанови) проходять військову службу.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.02.2025 № 42 позивача було звільнено з військової служби.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2026 №33 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлено для зарахування на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, оскільки позивач не має статусу військовослужбовця та не проходить службу у військовій частині, відповідач не має підстав виплати такої винагороди.

Інших заяв по суті спору від сторін не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними паспорта позивача № НОМЕР_3 (а.с.11).

Згідно відомостей військового квитка серія НОМЕР_4 , виданого 02.04.2024, у період з 26.03.2024 по 09.02.2025 ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (а.с.15-17).

Станом на момент прийняття військової присяги (30.03.2024) позивачу виповнилося 24 роки.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 за вих. №2016 від 22.09.2024, позивач в період з 15.08.2024 по 15.09.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України (а.с.32).

Довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 27.09.2024 №4971 підтверджено факт отримання 15.09.2024 ОСОБА_1 поранення під час виконання ним обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини, яке не пов`язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (а.с.20).

Згідно із довідкою військово-лікарської комісії за №217 від 22.01.2025, травма ОСОБА_1 , отримана останнім 15.09.2024, є травмою, що пов`язана із захистом Батьківщини (а.с.33).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по строковій частині) №42 від 09.02.2025 солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07.02.2025 №37-РС з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 для постановки на облік (а.с.35).

Надалі, у період з 13.05.2025 по 31.01.2026 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2026 за №33 (по строковій частині) позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.36).

У відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди по проходженню служби у розмірі 1 мільйон гривень згідно постанови КМУ №153 від 11.02.2025, відповідач листом №595 від 16.03.2026 повідомив що «надані документи свідчать про те, що ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 – 09.02.2025, а зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 – 13.05.2025. Особи, які звільнилися з військової служби до 13.02.2025, права на виплату не мають, навіть якщо відповідали віковим критеріям» (а.с.37).

Вважаючи бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непризначення та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Як було встановлено судом, позивач у віці до 25 років (24 роки) був призваний для проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, а 15.09.2024 під час виконання ним обов`язків військової служби отримав травму, яка згідно висновків ВЛК є пов`язаною із захистом Батьківщини.

Наявність вказаного поранення та травим призвело до звільнення ОСОБА_1 у лютому 2025 року із військової служби. Тобто, позивач був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров`я у зв`язку з травмою, пов`язаною з проходження військової служби.

Суд зазначає, що Постанова №153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов.

Тлумачення Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно військовослужбовців, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, але за умови проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби) на час прийняття Постанови, буде дискримінаційним відносно осіб, які отримали порання (травму), пов`язане із проходженням військової служби та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою №153 лише особам, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), буде дискримінаційним відносно осіб, які отримали захворювання, пов`язане із захистом проходженням військової служби та є непридатними до подальшої військової служби.

Позивач, отримавши поранення, фізично не міг надалі продовжувати службу та виконати свої обов`язки та був звільнений з військової служби за станом здоров`я. Відтак застосування формальних вимог Постанови №153 в даному випадку створює правову прогалину та ігнорує реалії воєнного часу.

Слід звернути увагу, що метою прийняття Постанови №153 є підвищення мотивації та винагорода за ризик, а не покарання тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, але виключені з військової служби у зв`язку з отриманням поранення під час захисту Батьківщини, з тими хто за аналогічних підстав продовжує проходити службу.

На переконання суду, виплата передбачена Постановою №153 має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Таким чином суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 , передбаченої Постановою №153 виплати лише через обставини, які не залежали від волі військовослужбовця, а саме отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим він був визнаний непридатним до військової служби та не проходив військову службу станом на момент набрання чинності Постановою №153, є порушенням принципу легітимних очікувань та справедливості.

Такі дії відповідача не відповідатимуть меті прийняття Постанови №153, а саме підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мають ознаки дискримінації.

Відтак, з огляду на викладене, оцінюючи правомірність дій відповідача, з урахуванням принципу заборони дискримінації, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та доходить висновку, що відмова позивачу у визнані права позивача на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» є протиправною.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

За змістом позовних вимог позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови №153.

За своєю правовою природою протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Натомість наявні матеріали справи, зокрема лист Військової частини НОМЕР_1 за вих. №595 від 16.03.2026, свідчать, що відповідачем вивчалися документи позивача на предмет наявності підстав для виплати одноразової винагороди згідно постанови КМУ №153. Вказаним листом відповідач вказав, що особи, які звільнилися з військової служби до 13.02.2025, права на виплату не мають, навіть якщо відповідали віковим критеріям. Право на отримання одноразової винагороди відповідач заперечив і у поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків не пов`язано із бездіяльністю відповідача, а пов`язано саме з протиправними діями відповідача (фактичною відмовою у вирішенні питання щодо виплати винагороди), суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог саме шляхом визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у визнанні права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови №153.

Щодо вимог ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 №153, суд враховує наступне.

На виконання постанови КМУ №153 від 11.02.2025 Міністром оборони України видано Окреме доручення від 26.09.2025 №5601/уд, яким визначено алгоритм дій щодо отримання відповідних документів, які підтверджують право військовослужбовця на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, та порядок виплати такої винагороди.

Також в даному Окремому дорученні зазначено, що виплата винагороди військовослужбовцям проводиться за місце проходження служби.

Питання виплати одноразової допомоги врегульовано також Окремим дорученням Міністра оборони України №999/уд від 20.02.2025 (далі - Доручення №999/уд).

Так, відповідно до положень Доручення №999/уд , підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Крім того, Дорученням №999/уд командирів військових частин (установ) зобов`язано:

а)провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах;

б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди;

в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо:

- створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності;

- з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон);

- в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин;

г) за результатами проведеної роботи здійснити розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 03.03.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України;

д) виплату винагороди проводити у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі:

- витягів з послужних списків, копій обліковопослужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170);

- копії послужної картки; довідок, оформлених за формою, що додається, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Підготовку проєктів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Таким чином, командир військової частини, куди звертається з відповідним рапортом військовослужбовець щодо виплати 1000000 грн, зобов`язаний організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо: створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати винагороди або допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності; з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон); в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Разом з тим, відповідач, отримавши заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн. не вчинив всіх належних дій щодо витребування переліченої вище інформації що стосується позивача.

У той же час, суд не може підміняти встановлену законодавством процедуру прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, передбаченої Постановою №153.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява №49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну одноразову грошову винагороду, є передчасними, оскільки відповідач не вжив всіх необхідних дій для з`ясування перелічених вище обставин.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті питання про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн., передбачену Постановою №153, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат до суду не надано, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у визнанні права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 03 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Н. В. Стецик