Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №140/4921/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4921/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозовського О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 19.03.2026 був призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 . До призову на військову службу він проживав разом із батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Зазначає, що у період з 08.10.2024 по 08.04.2025 йому була надана відстрочка від призову на військову службу на підставі абзацу одинадцятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за батьком. Факт потреби батька у постійному догляді підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №867837 від 26.06.2024, відповідно до якої йому встановлено ІІ групу інвалідності довічно, а також висновком ЛКК №66 від 12.08.2025 про потребу у постійному сторонньому догляді.

З метою реалізації права на звільнення з військової служби позивач звернувся до командування військової частини із рапортом про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Однак листом військової частини від 13.04.2026 №1/2255 у задоволенні рапорту було відмовлено з посиланням на відсутність належного підтвердження потреби у постійному догляді та наявність інших членів сім`ї.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки ним були надані всі необхідні документи, які підтверджують як потребу батька у постійному сторонньому догляді, так і відсутність інших осіб, які могли б його здійснювати. Крім того, органом соціального захисту населення йому призначено компенсацію як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за батьком.

На думку позивача, у відповідача за наявності поданих документів виник обов`язок звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а тому дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби є протиправними та такими, що порушують його права.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву від 18.05.2026 відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби прийнято відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказував, що під час розгляду рапорту позивача було встановлено наявність іншого члена сім`ї – дружини ОСОБА_2 , щодо якої відсутні відомості про потребу у постійному сторонньому догляді за висновком МСЕК або ЛКК. Крім того, відповідач зазначив, що документи, долучені до рапорту, не були нотаріально засвідчені. На думку відповідача, подані позивачем документи не підтверджують відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за особою з інвалідністю ІІ групи, а тому підстави для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами відсутні. У зв`язку з цим відповідач вважає оскаржувану відмову законною та обґрунтованою.

Інших заяв чи клопотань по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи позивача викладених у заяві по суті справи, суд встановив такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 19.03.2026 був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдата (курсанта) 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки.

У період з 08.10.2024 по 08.04.2025 позивачу була надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу одинадцятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 ..

У березні 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

На підтвердження зазначених обставин до рапорту позивачем було долучено копію паспорта та картки платника податків ОСОБА_1 ; копію військового квитка; витяг з реєстру територіальної громади щодо місця його проживання; копію паспорта ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №867837 від 26.06.2024 про встановлення ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи довічно; висновок ЛКК №66 від 12.08.2025 про потребу у постійному сторонньому догляді; відомості про зареєстрованих у житловому будинку осіб; паспорт та витяг з реєстру територіальної громади щодо місця проживання ОСОБА_3 ; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про шлюб; копію свідоцтва про народження позивача; довідку №18/01-15 від 23.03.2026 про призначення компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі; довідку №21/01-15 від 14.04.2026; довідку (додаток 6) №1740 від 08.10.2024 та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 26.03.2026.

Листом військової частини НОМЕР_1 №1/2255 від 13.04.2026 позивача повідомлено про відмову у задоволенні рапорту щодо звільнення з військової служби. Підставою для відмови зазначено наявність у батька позивача іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення – дружини ОСОБА_3 , щодо якої відсутні відомості про потребу у постійному сторонньому догляді, а також те, що долучені до рапорту документи не були нотаріально засвідчені.

Вважаючи дії відповідача протиправними, представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно із частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно із пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено загальну мобілізацію на території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543-XII).

Статтею 1 цього Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Як вже зазначалось судом ОСОБА_1 з 19.03.2026 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через такі сімейні обставини як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XI звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції (пункт 12.11 розділу XII Інструкції вказаної інструкції).

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІI групи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Суд вважає, що відповідачем застосовано формальний підхід та не надано належної оцінки всім документам, долученим до рапорту позивача про звільнення зі служби.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №867837 від 26.06.2024 вбачається, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з 25.06.2024, довічно.

Висновком №66, що виданий КП «Оваднівський центр первинної медичної допомоги» Оваднівської та Зимнівської сільських рад про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 12.08.2025 (форма №080-4/о), який діє безтерміново, підтверджується потреба ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.

На підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , позивачем подано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 26.03.2026, складений ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого встановлено необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 саме його сином – ОСОБА_1 , а інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, не встановлено.

Крім того, відомістю про зареєстрованих у житловому будинку №521 від 14.04.2026 та витягами з реєстру територіальної громади підтверджується, що позивач та його батько зареєстровані та проживають за однією адресою у с. Сусваль Володимирського району Волинської області.

Також матеріалами справи підтверджується, що дружина ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , 1953 року народження, проживає окремо в с. Галинівка Володимирського району Волинської області, спільного господарства з ОСОБА_2 не веде протягом багатьох років та не проживає разом із ним.

Крім того, довідкою №18/01-15 від 23.03.2026 підтверджується призначення ОСОБА_1 компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за батьком, а довідкою №21/01-15 від 14.04.2026 підтверджено перебування позивача на обліку як особи, що здійснює такий догляд.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що саме позивач фактично здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , а доказів наявності інших осіб, які могли б забезпечити такий догляд, відповідачем не надано.

Отже, окрім позивача, інших осіб, які б могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

При цьому суд враховує, що позивачу згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.10.2024 №1740 надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на строк до 08.04.2025 як чоловіку, у якого один із батьків з числа осіб з інвалідністю ІІ групи (а. с. 25).

Згідно статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» догляд за особою з інвалідністю (дитиною з інвалідністю) - сукупність соціальних послуг, спрямованих на соціально-побутову допомогу та підтримку, захист і забезпечення життєдіяльності особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю).

Згідно із частиною 6 статті 13 Закону України «Про соціальні послуги», фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є, серед іншого, невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах даної судової справи доказами підтверджується необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , як особи з ІІ групою інвалідності, а також те, що позивач є єдиною особою, хто може здійснити такий догляд.

Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 далі передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, який передбачений пунктом 5 додатком 19 вищенаведеної Інструкції, при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

При цьому, вказаними нормами не передбачено подання до рапорту докуменів, які завірені нотаріально.

Суд встановив, що позивачем при поданні рапорту про звільнення його з військової служби, була дотримана процедура подання ним відповідного рапорту та необхідних документів на підтвердження того факту, що він має право бути звільненим з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком з наявною у нього інвалідністю ІІ групи, що передбачено підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-XII.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-XII.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4). Перелік способів захисту порушених прав, викладений у цій статті не є вичерпним. Суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про визнання протиправними дій щодо не звільнення позивача з військової служби за пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».

Надаючи оцінку наявності правових підстав для зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки, рішення відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено протиправність дій в/ч НОМЕР_1 щодо не звільнення позивача з військової служби, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За таких обставин, позовні вимоги в частині зобов`язання вчинити дії підлягають до задоволення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи, з урахуванням висновків та правової оцінки наданої судом в цьому судовому рішенні.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, визначені абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків та правової оцінки наданої судом в цьому судовому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський