Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №120/1967/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 червня 2026 р. Справа № 120/1967/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени СТепанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

до: Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорта позивача про звільнення з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»; зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 15.11.2025 він, як військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 , подав рапорт, у якому висловив прохання звільнити його з військової служби на підставі абз. 2 пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу". Відповідач отримав зазначений поштовий лист із рапортом 18.11.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням АТ "Укрпошта" про вручення поштового відправлення. Проте рапорту розглянуто не було і жодної відповіді на такий рапорт позивач не отримав. Бездіяльність відповідача щодо розгляду вказаного рапорту по суті позивач вважає протиправною, а тому вирішив звернутися до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями вказаний позов переданий на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Сала Павла Ігоровича.

Так, ухвалою суду від 20.02.2026 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Указом Президента України від 24.02.2026 №167/2026 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Наказом Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2026 №005-К суддя ОСОБА_2 виключений зі штату Вінницького окружного адміністративного суду.

Враховуючи наведене та відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 №39, Засад використання автоматизованої системи документообігу у Вінницькому окружному адміністративному суді, затверджених рішенням Зборів суддів Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2025 №11, на підставі розпорядження керівника апарату суду «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» від 19.03.2026 №49, проведено повторний автоматизований розподіл справи №120/1967/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 дану справу передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олені Степанівні.

Ухвалою від 24.03.2026 суддею Маслоід О.С. дану позовну заяву прийнято до свого провадження; визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження доставлена через підсистему "Електронний суд" в електронний кабінет відповідача 20.02.2026.

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, відтак суд, керуючись приписами КАС України, розглядає справу за наявними матеріалами.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у відповідача .

15.11.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - за наявності в нього ІІІ групи інвалідності та він не висловлює бажання продовжувати військову службу.

Вказаний рапорт надсилався відповідачу засобами поштового зв`язку та отриманий ним 19.11.2025.

Водночас жодного рішення за результатами розгляду рапорта позивача від 15.11.2025 відповідачем не прийнято.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4ст .26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За змістом ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153).

Згідно з абзацом другим пункту 12 Положення №1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, пп. 2 п. 225 Положення №1153/2008, зокрема, передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 4 п. 241 Положення №1153/2008).

Ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (п. 1 розділу І Порядку №531).

З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (п. 2 розділу І Порядку №531).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (п. 1 розділу ІІ Порядку № 531).

Відповідно до п. 1, 2 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п. 3 розділу ІІІ Порядку №531).

Пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до ст. 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Системний аналіз наведених норм вказує, що бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби виражається у формі письмового звернення рапорту, до якого додаються документи, що підтверджують підстави звільнення. Такий рапорт повинен бути розглянутий командуванням військової частини, до якої зараховано військовослужбовця, що виявив бажання звільнитися з військової служби, із ухваленням відповідного рішення за результатами його розгляду або наказу по особовому складу про звільнення з військової служби, або відмови в задоволенні рапорту.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у відповідача .

15.11.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - за наявності в нього ІІІ групи інвалідності та він не висловлює бажання продовжувати військову службу. До вказаного рапорту позивач додав пакет документів, які на його переконання, підтверджують підставу для звільнення з військової служби, зазначену в рапорті.

Вказаний рапорт надсилався відповідачу засобами поштового зв`язку та отриманий ним 19.11.2025.

Водночас жодного рішення за результатами розгляду рапорта позивача від 15.11.2025 відповідачем не прийнято.

Суд наголошує, що ані Положення №1153/2008, ані будь-який інший нормативно правовий акт не передбачають можливості залишити рапорт військовослужбовця без розгляду, не надаючи на нього відповіді по суті заявлених питань.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

З огляду на те, що відповідач у встановлений законом строк не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду рапорта позивача від 15.11.2025, тобто залишив такий рапорт без реагування та не довів до відома позивача будь-якого рішення, суд констатує наявність протиправної бездіяльності з боку відповідача та вважає позовні вимоги у цій частині повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суду зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов`язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов`язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.

Відтак, з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає з необхідне зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про його стягнення з відповідача.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення за наслідками такого розгляду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )

Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.06.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна