Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №545/1144/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1144/23 Номер провадження 22-ц/814/378/26Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л. І. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів Дорош А.І., Лобова О.А.

секретар:Горбун К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Державної іпотечної установи на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів, Державної іпотечної установи про визнання кредитного договору частково недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, уточнивши позовні вимоги, остаточно просила :

-визнати порушеними права ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг;

-визнати кредитний договір № 138-Б від 01 лютого 2007 року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», у частині п. 4.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 303,00 грн, що на дату укладення кредитного договору складало 60,00 дол. США, недійсним з моменту укладення договору;

- визнати кредитний договір №138-Б від 01 лютого2007року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» у частині п. 7.8 щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування у сумі 3030,00 грн, що по курсу НБУ на дату платежу 01 лютого 2007 року склало 600 дол. США, недійсним з моменту укладення договору;

- зобов`язати Державну іпотечну установу здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену ОСОБА_1 комісію та переплату по відсотках на суму 7633,58 дол. США в рахунок сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах, що передбачено умовами кредитного договору №138-5 від 01 лютого 2007 року.

В обгрунтування позовних вимог зазначала, що 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Банк Фінанси та Кредит, правонаступником якого є АТ Банк Фінанси та Кредит укладений кредитний договір №138-Б, відповідно до основних положень якого, Банк зобов`язався надати кредит (грошові кошти) в іноземній валюті на придбання нерухомого майна в сумі 30000 доларів США на строк до 31.01.2017 зі сплатою 10,5 відсотків річних.

У пункті 4.7. кредитного договору №138-Б встановлено, що позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303,00 грн.

У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № НОМЕР_1 . Зазначена в цьому пункті комісійна винагорода сплачується банку позичальником щомісяця, за весь період до моменту повного виконання? позичальником зобов`язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів.

Пунктом 4.8. кредитного договору №138-Б визначено, що позичальник сплачує комісійну винагороду, згідно п.4.7. цього договору, за останній звітній період не пізніше строку повернення кредитних ресурсів, зазначеного в п.3.2. цього договору.

Пунктом 7.8. кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 3030,00 грн. (одноразово).

ТОВ Банк Фінанси та Кредит зобов`язав позичальника ОСОБА_1 придбати платну послугу за надання кредитних ресурсів, чим обмежив надані ОСОБА_1 законодавством права, зумовлені забороною банку вимагати від клієнта придбання будь-яких послуг як обов`язкову умову, зокрема, для отримання кредиту.

Зазначає, комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів (п. 4.7, п. 4.8 кредитного договору) та комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій (п. 7.8. кредитного договору) не можна вважати витратами позивача за оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором.

Щодо застосування до позовних вимог строку позовної давності просить суд врахувати, що вона дізналась про порушення своїх прав лише після отримання 12 липня 2021 року юридичної консультації стосовно порушення свого права як споживача фінансових послуг. Посилаючись на вищевказане, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ПАТ « Банк фінанси та кредит» та його ліквідатор Фонд гарантування вкладів з позовом не погодились подавши відзиви на позовну заяву, поилаючись на те що вони не є належними відповідачами, крім того ПАТ «Банк фінанси та кредит» та Державна іпотечна установа звернулися з клопотанням про застосування строку позовної давності, так як пропущений ОСОБА_1 без поважних причин

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів, Державної іпотечної установи про визнання кредитного договору частково недійсним - задоволенои частково.

Визнано кредитний договір № 138-Б від 01 лютого 2007 року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», у частині п. 4.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 303,00 грн, що на дату укладення кредитного договору складало 60,00 дол. США, недійсним з моменту укладення договору.

Визнано кредитний договір №138-Б від 01 лютого 2007року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» у частині п. 7.8 щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування у сумі 3030,00 грн, що по курсу НБУ на дату платежу 01 лютого2007року склало 600 дол. США, недійсним з моменту укладення договору.

Зобов`язано Державну іпотечну установу зогляду нанедійсність пунктів 4.7 та 7.8 кредитного договору від 01 лютого 2007 року №138-Б перерахувати заборгованість укладений ОСОБА_1 ..

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів та Державної іпотечної установи на користь держави судовий збір в сумі 3219 грн, по 1609,50 грн з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив Фонд гарантування вкладів.

Скаржник вказує, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16.05.2018 року у справі №910/17448/16: «... із моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідно самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.»

На виконання ст.ст. 91, 92 ЦК України, АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», як юридична особа, є самостійним учасником цивільних правовідносин та одноосібно несе відповідальність за наявні зобов`язання, стороною яких він являється. Таким чином, в порушення ч. 1 ст. 4 ЦПК України, Позивачем не доведено факту того, яким чином Фонд гарантування порушив її права чи охоронювані законом інтереси, отже зазначення відповідача АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» в особі Фонду гарантування вкладів є неправомірним.

Тож, апелянт вказує, що позов пред`явлено до неналежного відповідача , у свою чергу , пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Зважаючи на що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2025 року, та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Окрім того, рішення в апеляційному порядку оскаржила й Державна іпотечна установа .

Скарга обґрунтована тим, що Державна іпотечна установа , як Новий кредитор не є банківською установою та не застосовувала до вищезазначених кредитних правовідносин з ОСОБА_1 положення п.4.7. Кредитного договору.Платежі передбачені пунктом 4.7. Кредитного договору ОСОБА_1 сплачувала виключно на користь ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» на після 17.09.2015 р. вказані платежі на користь Державної іпотечної установи не здійснювались.

Також зауважує, що Закон України «Про споживче кредитування» не має зворотної сили . Банки мали законне право нараховувати комісію включно до 10.06.207 року . Установі було відступлено право вимоги по Кредитному договору №138-Б від 01.02.2007 р. Банком виключно тіло кредиту. З 17.09.2015 р. державна іпотечна установа не отримувала від Первісного кредитора , ні від Позивача комісію по Кредитному договору №138-Б від 01.02.2007 . В матеріалах справи відсутні докази , щодо сплати платежу в ромірі 3030,00 грн (п.7.8.) та отримання вищезазначеної комісії (п.4.8.) ДІУ.

Посилається на те, що рішенням суду першої інстанції не встановлено, які методи обману використовували працівники Банку та нотаріус, та які використовувалися примусові методи, щодо ОСОБА_1 та Поручителя при укладанні Кредитного договору №138-Б від 01.02.2007 р. та похідних договорів, що змусили Позивача в кінцевому результаті отримати кредитні кошти та робити оплату по вищезазначеному Кредитному договору до 2015 року. Кредитний договір та Договір поруки підписані сторонами містять детальний опис предмету, умов, обов`язків сторін, відповідальність та інші необхідні вимоги до Кредитного договору. Крім того, підписавши Кредитний договір, Позичальник - Позивач мала 14 днів для додаткового ознайомлення з його умовами, а також для прийняття остаточного рішення, щодо використання кредитних коштів. У разі відмови Позичальник зобов`язана була подати заяву про розірвання договору та повернути кредитні кошти Первісному кредитору. На момент укладення Кредитного договору Позивачка не зверталась до Первісного кредитора (Банку) із заявами про надання роз`яснень незрозумілих їй умов договорів, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованих редакцій договорів, тим самим фактично погодилась зі всіма умовами таких договорів, в тому числі з тими, що оспорює., фактично частково виконувала оспрорювані умови кредитного договору до закінчення строку його дії.

Первісний Кредитор мав право встановлювати у Кредитному договорі №138-Б від 01.02.2007 р. комісію за обслуговування кредиту, згідно Закону України «Про споживче кредитування», тому вважаємо безпідставним скасування пунктів 4.7 та 7.8 у вищезазначеному Кредитному договорі.

Також скаржник наголошує на тому , що поки Державна іпотечна установа не звернулась до суду щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по справі №553/1429/21 в 2021 році (наразі по справі №553/1429/21 прийнята ухвала про зупинення провадження, до розгляду цієї справи №545/1144/23), то ОСОБА_1 не знала, що її права споживача порушені. Однак пояснення в матеріалах справи відсутні, чому не виконувались умови кредитного договору, що утворилась заборгованість. В рішенні Полтавського районного суду Полтавської області від 26.06.2025 р. по справі №545/1144/23 не обґрунтовано твердження, яким чином позовна заява Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 направлена до Суду в 2021 році впливає на порушення прав споживача ОСОБА_1 та перериває строки позовної давності, після закінчення строку кредитування Кредитного Договору, з 31.01.2017 року.

Підсумовуючи викладене Державна іпотечна установа просила застосувати строки позовної давності до вимог ОСОБА_1 , скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2025 року та постановити нове , про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гуржій Т,А. звернулася із відзивом в якому зазначила, що вважає апеляційну скаргу Державної іпотечної установи необґрунтованою та безпідставною , такою , що не підлягає задовленню, тому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судом встановлено, що 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Банк Фінанси та Кредит, правонаступником якого є АТ Банк Фінанси та Кредит укладений кредитний договір №138-Б, відповідно до основних положень якого Банк зобов`язався надати кредит (грошові кошти) в іноземній валюті на придбання нерухомого майна в сумі 30000 доларів США на строк до 31.01.2017 року зі сплатою 10,5 відсотків річних.

Відповідно до п 3.2. кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно в термін до 10 числа кожного місяць здійснювати погашення позичкової заборгованості виданими кредитними ресурсами у розмірі 250 дол. США, згідно графіка зниження заборгованості.

Додатковою угодою № 1 від 27.04.2007 року до п.п. 3.2 п. 3 Порядок видачі та повернення кредитних ресурсів. Порядок дострокового повернення кредитних ресурсів кредитного договору №138-Б від 01.02.2007 були внесені зміни: Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані за цим договором, до 31 січня 2017 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов`язується щомісяця, в термін до 10-го числа кожного місяця, починаючи з 01.05.2007, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 168,96 доларів США, згідно графіка зниження заборгованості (додаток №1 до додаткової угоди №1 До кредитного договору №138-Б від 01.02.2007.

Додатковою угодою №2 від 10.02.2009 відповідно до п.п. 3.2 п. 3 Порядок видачі та повернення кредитних ресурсів. Порядок дострокового повернення кредитних ресурсів кредитного договору №138-Б від 01.02.2007 були внесені зміни: Позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси отримані за цим договором, до 31 січня 2017 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.

Позичальник зобов`язується щомісяця, в термін до 10-го числа кожного місяця, починаючи з 01.01.2010, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 191,67 доларів США, згідно графіка зниження заборгованості (Додаток №1 до додаткової угоди №2 до кредитного договору №138-Б від 01.02.2007).

У пункті 4.7. кредитного договору №138-Б встановлено, що позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 303,00 грн. У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № НОМЕР_1 .

Зазначена в цьому пункті комісійна винагорода сплачується банку позичальником щомісяця, за весь період до моменту повного виконання позичальником зобов`язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів.

Пунктом 4.8. кредитного договору №138-Б визначено, що позичальник сплачує комісійну винагороду, згідно п.4.7. цього договору, за останній звітній період не пізніше строку повернення кредитних ресурсів, зазначеного в п.3.2. цього договору.

Пунктом 7.8. кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 3030,00 грн (одноразово). Комісія сплачується позичальником у момент укладення цього договору на рахунок № 6110.1.27.1530.980.

Поняття «Щомісячна комісійна винагорода» визначається в п. 1.1. договору, як комісійна винагорода за надання кредитних ресурсів, що сплачується позичальником щомісячно банку у розмірі, встановленому п.4.7. цього договору.

В силу п. 2.1, кредитного договору №138-Б, банк зобов`язався надати позивачу кредитні ресурси в сумі 30 000 доларів США з оплатою процентів, перерахувавши кошти на рахунок позичальника.

Таким чином оплату за договором кредиту встановлено двома паралельними способами:

1)щомісячна комісійна винагорода за надання кредитних коштів, яка визначена в сумі 303,00 гривень;

2)проценти за користування кредитом, в розмірі 10,5 % річних, що сплачуються щомісячно.

Звертаючись з позовною заявою про захист прав споживачів, ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв`язку з тим, що вона не має юридичної освіти, відповідно, при підписанні 01.02.2007 кредитного договору №138-Б, вона не знала, що ПАТ Банк «Фінанси та кредит» було закладено пункти кредитного договору, які порушують законодавство, а саме: п.4.7, п. 4.8. та п.7.8 Вказувала, що після отримання 10 липня 2021 року позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором, поданою Державною іпотечною установою, позивач звернулась до адвоката для отримання юридичної консультації стосовно аналізу відповідності положень кредитного договору № 138-Б від 01.02.2007 положенням законодавству України. 12.07.2021 після надання юридичної консультації позивачу було роз`яснено, що зміст кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, а саме нормам, що захищають права споживачів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.4. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

31.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

31.10. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

31.11. Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).

31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

31.26. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.

32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року в справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) зазначено, що «оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» версія 13.0, чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним».

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що умовами укладеного кредитного договору передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту 303,00 грн (пункт 4.7 кредитного договору) та сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування у сумі 3030,00 ( аункт 7.8 договору). Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік щомісячного погашення на суму 30 000 , 00 дол.США без процентів» та в Графіку зниження розміру заборгованості (колонка 8) . Щомісячний розмір комісії складає 303,00 грн, а її загальний розмір (за весь період користування кредитом) – 29 088 ,00 грн.

Однак у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку , що положення пункту 4.7 та пункту 7.8 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту , розрахунково-касове обслуговування є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі, яка переглядається ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державна іпотечна установа заявили клопотання до місцевого суду про застосування наслідків сливу позовної давності до спірних правовідносин. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 вказав, що позивач звернулася з цим позовом в межах визначеного законом строку позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності не пов`язаний з моментом укладення правочину.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком районного суду з огляду на таке.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18) зроблено висновок, що «тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`ятої статті 261 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним. Таким чином, початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору іпотеки недійсним є день укладення оспорюваного договору, тобто перебіг позовної давності розпочався від 01.02.2007 року. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15».

Оскільки порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» допущено саме в момент укладення кредитного договору від 01 лютого 2007 року, умови якого оспорюються, саме з цього моменту позивач була обізнана про такі умови договору, однак з позовом звернулася тільки 3 квітня 2023 року. Тому позовна давність за вимогами у цій справі є пропущеною без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 333/5693/16-ц (провадження № 61-2966св21).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про порушення права ОСОБА_1 п.п. 4.7 , 7.8 Кредитного договору від 01.02.2007 укладеного між нею та ТОВ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», але помилився у тлумаченні висновків Верховного Суду щодо визначення початку перебігу строку позовної давності , оскільки вимоги про визнання недійсним положень кредитного договору щодо встановлення комісії підлягають задоволенню, проте позивач пропустила позовну давність на звернення до суду з таким позовом, відтак він задоволенню не підлягає.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи стосовно спливу позовної давності, внаслідок чого помилився із застосуванням згаданих норм матеріального права, з передбачених ст. 376 ЦПК України підстав оскаржене рішення суду підлягає скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Керуючись ст.367, ст.374, ст.376, ст.382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Державної іпотечної установи - задовольнити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2025 року – скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі Фонду гарантування вкладів, Державної іпотечної установи про визнання кредитного договору частково недійсним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов