Вирок від 02 червня 2026 р. у справі №279/1565/19 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/1565/19 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/7/26

Категорія 121 ККУ Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

захисника-адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12019060060000135 за апеляційною скаргою прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 09 березня 2022 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Коростень, Житомирської області, громадянина України, з вищою освітою, учасника бойових дій в Югославії у складі миротворчого батальйону, неодруженого, маючого на утриманні малолітнього сина, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 (п`ять) років позбавлення волі з іспитовим строком терміном три роки,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з оскаржуваним вироком, 30 січня 2019 року о 02 годині 24 хвилини ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння поблизу вхідних дверей приміщення фітнес-центру «Каро», який розташований за адресою: вул. Ольгинська, 4 в м. Коростень, Житомирської області, під час словесної суперечки із потерпілим ОСОБА_10 , на ґрунті неприязних відносин з останнім, усвідомлюючи протиправний характер своїх злочинних дій, клинком ножа, якого носив з собою, умисно наніс потерпілому ОСОБА_10 удар в ділянку нижньої частини живота, чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого ножового поранення передньої черевної стінки з пошкодженням кровоносних судин та сальника, що ускладнилось розвитком геморагічного шоку 1-2 ступеня, яке має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді п`яти років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено обвинуваченого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, періодично з`являтись на реєстрацію в уповноважений орган з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 7250 (сім тисяч двісті п`ятдесят) грн 36 коп. витрат на залучення експертів під час проведення судово-дактилоскопічної та судово-імунологічної експертиз.

Скасовано арешт, накладений ухвалами слідчого судді Коростенського районного суду від 31.01.2019.

Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 8 років позбавлення волі.

Вважає, що вирок суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Аргументуючи свої апеляційні вимоги, вказує на те, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, проігнорував думку потерпілого ОСОБА_10 , який під час допиту зазначив, що єдине можливе покарання для обвинуваченого – це реальне позбавлення волі на максимальний строк, передбачений санкцією статті.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що обвинувачений наніс потерпілому безпричинний удар ножем, що зафіксовано на відеозаписі з камер зовнішнього відеонагляду фітнес-центру «Каро», який знаходиться в матеріалах справи.

Зазначає, що свідки під час судового засідання в суді першої інстанції не вказували про провокативну або агресивну поведінку з боку потерпілого відносно обвинуваченого, а навпаки зазначили, що потерпілий поводився спокійно, проте конфлікт відбувався у обвинуваченого ОСОБА_7 із свідком ОСОБА_11 .

Вважає, що суд першої інстанції однобічно взяв до уваги лише показання обвинуваченого стосовно неправомірної та зухвалої поведінки потерпілого ОСОБА_10 та не взяв до уваги, що ОСОБА_7 свою вину у вчиненому категорично не визнав, а відповідальність за власні злочинні дії перекладав на потерпілого.

Наголошує на тому, що висновки суду першої інстанції про спричинення поранення потерпілому саме канцелярським ножем суперечать характеру нанесення рани, силі прикладання, глибині та тяжкості отриманого ОСОБА_10 тілесного ушкодження. Версія про канцелярський ніж не озвучувалась ОСОБА_7 ні під час досудового розслідування, ні під час його допиту в суді першої інстанції, де він зазначив, що мав в руках розкладний ножик формату банківської карти, який поміщався в гаманець, з довжиною леза 5 см.

Наголошує на тому, що судом першої інстанції не наведено переконливих доводів про необхідність та можливість призначення ОСОБА_7 мінімального покарання та достатності призначеного покарання з випробуванням для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів.

Окрім зазначеного, вказує на те, що ОСОБА_7 вчинив злочин в стані алкогольного сп`яніння, за місцем проживання характеризується негативно, раніше неодноразово потрапляв у поле зору правоохоронних органів.

До початку апеляційного розгляду апеляційної скарги прокурора, потерпілий ОСОБА_10 подав до Житомирського апеляційного суду заяву, в якій просить апеляційний розгляд судового провадження № 279/1565/19 проводити без його участі, в подальшому в судові засіданя не з`являвся, повідомлявся належним чином, а тому суд вважає можливим розглядати справу без участі потерпілого, враховуючи підстави і межі оскарження вироку.

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник – адвокат ОСОБА_8 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили вирок суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні досліджено письмові докази, клопотання про що були подані сторонами.

Заслухавши доповідача, прокурора, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне заподіяння ОСОБА_10 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, в зазначеній частині оскаржуваний вирок у апеляційному порядку не переглядається.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи прокурора, які зводяться до безпідставного застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, внаслідок чого обвинуваченому призначено надто м`яке покарання, колегія суддів вважає обґрунтованими, виходячи з наступного.

В силу п. 2 ч. 1 ст. ст. 413, 414 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність визнається застосування закону, який не підлягає застосуванню. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

З аналізу приписів ст. 75 КК України вбачається, що при застосуванні даної норми кримінального закону всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Санкцією ч. 1 ст. 121 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.

За змістом оскаржуваного вироку, місцевий суд при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який вважається раніше не судимим, під наглядом в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, за місцем проживання скарг на нього не має, має на утриманні малолітнього сина, та ту обставину, що саме потерпілий був ініціатором конфлікту. Також суд врахував обставину, яка обтяжує покарання – вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння та відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

З огляду на викладене вище, місцевий суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк, який є мінімальним.

Також, враховуючи особу обвинуваченого, агресивну поведінку самого потерпілого, ступніть тяжкості вчиненого злочину, участь обвинуваченого у військових операціях з огляду на воєнний стан, введений на території України, суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку й покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Проте, суд першої інстанції в повній мірі не врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який є тяжким злочином, і конкретні обставини його вчинення, а саме те, що ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин заподіяв ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження шляхом нанесення удару клинком ножа в область живота, заподіявши тілесне ушкодження у вигляді проникаючого ножового поранення передньої черевної стінки з пошкодженням кровоносних судин та сальника, яке ускладнилось розвитком геморагічного шоку 1-2 ступеня, що є небезпечним для життя в момент його спричинення. При цьому, тяжкість обставини, яка обтяжує покарання, у вигляді вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння обумовлена насамперед ступенем суспільної небезпеки такого діяння, яке становить підвищену загрозу для життя та здоров`я інших людей. Крім того, провокування конфлікту потерпілим ОСОБА_10 , що враховано судом першої інстанції, чи його особа, на що звертав увагу обвинувачений, на переконання апеляційного суду, не є підставою, яка хоч в якійсь мірі виправдовує злочинні дії ОСОБА_7 .

На думку колегії суддів, наведені вище обставини та дані про особу ОСОБА_7 не знижують істотно ступінь тяжкості вчиненого ним злочину і не впливають на рівень небезпечності особи винного.

Місцевим судом хоча й враховано в оскаржуваному вироку дані про особу обвинуваченого, однак залишено поза увагою те, що вони все ж свідчать про відсутність достатньої сукупності характерних рис ОСОБА_7 як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, які б підтверджували готовність обвинуваченого належно виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки та досягти мети заходу примусу в умовах лише певного контролю за його поведінкою. Обвинувачений лише частково визнавав вину у скоєному, виправдовував свої дії поведінкою потерпілого та його особою, також суд не встановив жодних обставин, що пом`якшують його покарання.

До доводів про утримання дитини суд ставиться критично, оскільки згідно наявних відомостей, дитина ОСОБА_12 , 2016 р.н. проживає за кордоном, що спростовує факт її самостійного утримання обвинуваченим. Та обставина, що ОСОБА_7 має досвід учасника бойових дій не може бути самостійною підставною для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, хоч і враховується судом при визначені міри покарання.

Також вбачається, що мотивуючи застосування інституту звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, суд навів ті ж доводи, що і при визначенні покарання в розмірі мінімальної санкції частини 1 ст. 121 КК України.

На підставі викладеного вище, колегія суддів вважає, що застосування положень ст. 75 КК України до ОСОБА_7 є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання – виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, що призвело до призначення останньому невиправдано м`якого заходу примусу, який не є справедливим і пропорційним ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу ОСОБА_7 .

Виходячи з п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Тому, оскаржуваний вирок у частині призначення обвинуваченому покарання належить скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

При призначенні покарання суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, його характер і високий ступінь суспільної небезпеки, виходячи з обставин нанесення обвинуваченим у стані алкогольного сп`яніння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 в область життєво важливого органу, особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, під наглядом в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, має неповнолітню дитину, частково визнав вину у скоєному, має досвід участі в бойових діях по захисті незалежності й суверенітету України, в ході чого отримав травми, також суд враховує наявність обставини, яка обтяжує покарання – вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

Також, апеляційним судом врахована думка потерпілого ОСОБА_10 , який у заяві до апеляційного суду від 13.07.2022 просив призначити максимальний розмір стягнення. Проте, колегія суддів зазначає, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до суспільно небезпечних злочинів проти здоров`я особи і посягає на інтереси держави у сфері гарантованих нею прав на захист життя та здоров`я громадян проти протиправних посягань, а тому думка потерпілого при вирішенні судом питання про призначення покарання обвинуваченому у вказаному кримінальному провадженні не є визначальною.

Враховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що покарання ОСОБА_7 повинно бути призначене у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям, однак у мінімальному розмірі санкції ч. 1 ст. 121 КК України.

Саме таке покарання буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та буде відповідати принципам справедливості і індивідуалізації, оскільки відповідно до ст. ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя, здоров`я, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим підлягає зарахуванню у строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , строк перебування під вартою починаючи з дня його затримання 30 січня 2019 року і до звільнення з під варти 06 червня 2019 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 09 березня 2022 року в частині призначення ОСОБА_7 покарання – скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_7 строк перебування під вартою починаючи з дня його затримання з 30 січня 2019 і до звільнення з під варти 06.06.2019 із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4